Сутність та зміст національних фінансів; їх складові

Фінанси представляють собою сукупність грошових відно­син, що виникають в процесі створення фондів грошових кош­тів у суб'єктів господарювання та держави та використання їх на цілі відтворення, стимулювання та задоволення соціальних потреб суспільства.

Взаємодія між виокремленими ланками національної фінансової системи здійснюється при посередництві банківської системи та фондового ринку, що відіграють особливу роль у відношенні функ­ціонування фінансів підприємств.

Фінанси суб'єктів господарювання є основним елементом при­веденої структури та представляють собою грошові відносини, пов'язані з формуванням та розподілом фінансових ресурсів.

Фінанси підприємств тісно корелюються з державними фінанса­ми: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри прибутку, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до держаної скарбниці.

Державні фінанси базуються на доходах підприємств (суб'єктів господарювання). Ці доходи є основним джерелом формування дер­жавних фінансів в розвинутих країнах.

В нових умовах суттєво змінилася роль державних фінансів. Зникла монополія держаної власності, а замість з нею і монополія державних фінансів. Держава різко звузила свою участь в сфері ви­робництва товарів та доходів. Потенційні джерела доходів держави знаходяться в основному поза межами державної власності. Державі необхідно забезпечити себе доходами не шляхом розподілу коштів на державних підприємств, а шляхом оподаткування податками доходів підприємств, що знаходяться в приватній та інших формах власності.

Державні доходи - це грошові відносини, які складаються між державою і юридичними і фізичними особами в процесі ви­лучення частини вартості сукупного суспільного продукту, фор-

мування фондів фінансових ресурсів. Державні доходи станов­лять фінансову базу її функціонування. Державні доходи зазнають істотних змін під впливом розвитку товарно-грошових відносин і форм власності. Сучасна система державних доходів складається з доходів у грошовій формі й лише в деяких випадках вони допо - внюються натуральними. Створення системи державних доходів у грошовій формі значно вплинуло на розвиток товарно-грошових відносин і зокрема ринкової економіки.

На ранніх стадіях розвитку ринкових відносин держава одержу­вала свої доходи переважно від воєнної здобичі і значною мірою за рахунок надходжень від державної власності. У стародавніх рабо­власницьких державах це були доходи від застосування праці у ко­пальнях, в сільському господарстві, у великих державних майстер­нях тощо. В епоху раннього феодалізму головним ресурсом дер­жави були доходи від земельних володінь короля (доменів), з яких поставлялося продовольство для утримання двору. З формуванням ринкової економіки державні доходи утворюються головним чином шляхом вилучення грошових коштів у різних верств населення і лише певною мірою доповнюється доходами від державної влас­ності. Зміна форм власності зумовлює докорінні зміни в характері і джерелах державних доходів.

За правовим принципом державні видатки поділяються на приватноправові і публічноправові. Приватноправові доходи дер­жава отримує на підставі приватного права, тобто права власності на засоби виробництва. Це найбільші доходи для періоду нерозви­нутих ринкових відносин, коли глава держави розглядав верховні права як свої особисті й одержував доходи як приватна особа від земель, копалень, лісів, мануфактур та інших видів власності, що належали йому. Вони поділяються на: доходи від доменів (держав­них земель, лісів, надр, лугів, водних угідь); від регалій (виключ­не право держави на окремі галузі виробництва або торгівлі), су­дові штрафи, мита. В умовах розвинутого ринкового господарства суть приватноправових доходів змінюється, і вони складаються головним чином з орендної плати за державне майно і доходів від державних підприємств. Держава, виступаючи власником засобів виробництва, бере участь у процесі відтворення як сукупний під­приємець. Публічноправові доходи держава отримує на підставі пу-

блічного, або державного права (як верховна влада), згідно з яким у примусовому порядку вилучається певна частина доходів чи капіта­лу. До них належать: податки, державний кредит, емісійний дохід. З удосконаленням державного права, а також під впливом розвитку ринкових відносин державні доходи набувають в основному пуб­лічного характеру.

Державні видатки - це грошові відносини, які складаються між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу й споживання частини вартості сукупного суспіль­ного продукту, використання фондів фінансових ресурсів. Соці­ально-економічну суть державних видатків визначають природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні). До складу ви­датків, пов'язаних з політичними функціями держави, входять: утримання армії, державного апарату управління і влади, посольств, консульств, сплати внесків до міжнародних організацій та ін. Вони становлять від 3 до 10 % сукупного суспільного продукту і від 10 до 25% загальної суми державних видатків розвинутих країн.

До складу видатків, пов'язаних з економічними функціями дер­жави, входять державні інвестиції в галузі економічної інфраструк­тури, субсидії приватного капіталу і державним корпораціям, видат­ки на зовнішньоекономічну діяльність. Держава перетворилася на великого підприємця, споживача і інвестора, банкіра, позичальника й експортера капіталу. За допомогою видатків на капіталовкладен­ня, які становлять від 5 до 30% загального обсягу державних витрат, держава досить активно впливає на норму нагромадження, її рівень та динаміку. Сфера державної інвестиційної діяльності значна, вона охоплює в провідних промислово розвинутих країнах світу від 5 до 20% капіталовкладень. Головним чином це галузі промисловості, для яких характерні велика капіталоємкість і повільний кругообо­рот капіталу.

Важливе місце в системі державних видатків посідають видатки на соціальні потреби - освіту, охорону здоров'я і санітарне обслу­говування, соціальне забезпечення тощо. За соціально-економічним змістом ця група видатків являє собою частину вартості робочої сили і безпосередньо зумовлена необхідністю її відтворення. Розви­ток науково-технічної революції впливає не тільки на засоби вироб­ництва, вдосконалення речових структурних елементів основного капіталу, а й на робочу силу, об'єктивно спричиняє підвищення ви­мог до її професійної підготовки.

Національні фінанси відіграють важливу роль в розширенні державного споживання, яке створює додатковий попит та роз­ширює внутрішній ринок. Цим же цілям відповідають закупівлі товарів і послуг на військового призначення. Витрати держави на оплату військових замовлень, великі податкові пільги роблять ви­робництво озброєнь надзвичайно вигідним. Остання обставина підживлюється ще й тим, що в умовах глобалізації національні фі­нанси все більше залежать від поведінки нерезидентів, які присутні на національних фінансових ринках. Це, в свою чергу, означає, що вплив національних урядів на національні фінанси слабшає, а по­силюється вплив ТНК, міжнародних інституціональних інвесторів і міжнародних спекулянтів. В інтеграційних об'єднаннях посилю­ється вплив загальних рішень, загальної фінансової політики, як це має місце в ЄС. Деякі економісти висловлюються за створення нової, більш потужної, ніж МВФ, міжнародної фінансової органі­зації, з набагато більшими правами і ресурсами. Зрозуміло, що дер­жавний сектор, як і будь-яка інша структура, для свого успішного функціонування потребує постійному коригуванню у відповідь на виникаючі кризи, тому що в протилежному випадку він «консер­вується», із стимулятора росту перетворюється в гальмо. Витрати на підтримку збиткових державних підприємств лягають важким тягарем на національні фінанси, витратні економіки породжували соціальну нестійкість.

Функціонування домогосподарств також впливає на загальний стан національних фінансів, оскільки сплачуються податкові та не­податкові платежі до бюджетів різних рівнів та державних фондів. Одночасно домогосподарства впливають на стан фінансів суб'єктів господарювання (купуючи їх цінні папери, беручи участь у створен-

ні статутного капіталу), а також на стан банківського та страхового ринків шляхом придбання відповідних продуктів. Домашнє госпо­дарство в умовах ринкової економіки не може існувати без фінансо­вих відносин, котрі функціонують в рамках національної економіки, національних фінансів. Домашні господарства проявляють наступні види економічної активності:

• створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ре - сурсів;

• сплачують податки та податкові платежі до державного бю­джету і державних фондів;

• споживають частку отриманого доходу на товарних ринках та формують споживчий попит;

• заощаджують частку отриманого доходу на фінансовому рин­ку, створюючи потенційні можливості для кредитування суб'єктів господарювання.

Фінанси домогосподарств формуються та використовуються під впливом багатьох факторів. До першої групи факторів можна відне­сти людський капітал, який характеризується певним рівнем освіти та професійними навичками. До другої - макроекономічна фінансо­ва політика, що безпосередньо впливає на динаміку валового внут­рішнього продукту та співвідношення у різних секторах економіки.

Специфіка фінансів домогосподарств визначена тим, що сфера їх відносин найменшою мірою регламентована державою. Суб'єкти домашнього господарства самостійно ухвалюють рішення про необхідність і способи формування грошових фондів, їх розмір і цільове призначення. Сучасна фінансова наука по-новому ставить проблему сутності домогосподарств як інституційної складової економічної системи в цілому та їх вплив на національні фінан­си. Визначивши місце, функції, значення, взаємозв'язок з іншими ланками системи, домогосподарство постає як найбільш історично стійка, відносно передбачувана ланка фінансових відносин з при­воду створення та відтворення людського капіталу і є визначаль­ною у системі національних фінансів та національної економіки. В сучасних умовах, незважаючи на персоніфікацію фінансових відносин на рівні окремих індивідів, окремі фінансові інструмен­ти державного регулювання побудовані на основі оцінки сукупного доходу усіх членів домашнього господарства, зокрема, з урахуван-

ням доходно-майнового стану членів сім'ї у послугах комунального господарства.

Необхідність узгодження фінансів домогосподарств з національ­ними фінансами пояснюється тим, що формування парадигми цих взаємозв'язків може коригуватися залежно від тих завдань, які сто­ять перед державою в певний історичний момент. Такий підхід дає можливість оцінити вплив результатів господарської діяльності на характер особистого споживання та напрями інвестування. Теорії фінансів домогосподарств належить головне місце під час дослі­дження факторів соціально-економічної стабільності в державі.

Від рівня розвитку, фінансової спроможності домогосподарств та суб'єктів господарювання залежить розвиток державних фінан­сів та національних фінансів. І, якщо держава, в особі своїх ке­рівних органів, планує знищити частину населення, то відповідно необхідно почати з фінансів домогосподарств та фінансів суб'єктів господарювання, збільшивши при цьому боргові зобов'язання до неможливості їх виконувати.

Функціонуючи в умовах нестабільного ринкового середовища, домашні домогосподарства та суб'єкти підприємницької діяльності повинні зважено підходити до прийняття фінансових рішень. Дер­жавні фінанси базуються та взаємодіють з двома іншими лан­ками (суб'єктами підприємницької діяльності та домогосподар-

ствами). Вплив цієї взаємодії ще більше підсилюється процесами глобалізації, при яких економічні критерії розповсюджуються на більшість сфер суспільних відносин.

В межах суб'єктів господарювання створюються матеріальні та суспільні блага, в межах системи державних фінансів вони частко­во акумулюються, розподіляються та перерозподіляються для ви­конання державою своїх функцій для гармонізації відносин в тріаді «домогосподарства - фірми - уряд».

2.