Сутність фінансів

На думку Д.І. Коваленка та В.В. Венгера, фінанси - це форма економічних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту з метою формування і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів для виконання функцій і завдань держави [4, с.305].

П.Г.Іжевський та О.В.Кошонько розмежовують вузький та широкий зміст категорії фінанси. Фінанси у широкому розумінні - це система відносин в суспільстві з приводу утворення та використання грошових фондів у сферах державних публічних фінансів, кредитної системи, галузей відтворювального процесу, вторинного фінансового ринку, міжнародних фінансових відносин. Фінансами у вузькому розумінні вважаються лише державні (публічні) фінанси - система грошових відносин з приводу формування і використання фондів необхідних державі для виконання своїх функцій. Узагальнюючи наукові здобутки у сфері дослідження сутності категорії «фінанси» П.Г.Іжевський та О.В.Кошонько пропонують наступне визначення. Фінанси - скупність грошових відносин, у процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, що пов’язані з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій [3, с.12-13].

Передумови виникнення фінансів:

У поява грошей та товарно-грошових відносин;

У функціонування держави;

У дія економічних законів.

У рамках трудової теорії вартості сформовані дві концепції сутності фінансів [3, с.11]:

У розподільча. Її прихильники пов’язують виникнення та функціонування фінансів тільки з стадією розподілу, не заперечуючи взаємообумовленості останньої та процесів виробництва, обміну і споживання.

У відтворювальна. В рамках цієї концепції фінанси розглядаються як категорія, пов’язана зі всіма стадіями суспільного виробництва, зокрема обміном.

Матеріальними носіями фінансових відносин є фінансові ресурси. Фінансові ресурси - це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних і інших потреб суспільства [8, с.12].

Оскільки фінанси обумовлені грошовими доходами, то закономірність руху доходів відбивається на фінансах. Доходи класифікують за трьома стадіями руху:

У первинний розподіл (первинні доходи);

У вторинний розподіл (вторинні доходи),

У кінцеве споживання (кінцеві прибутки).

Первинні доходи утворюються в результаті розподілу виручки від реалізації товарів і послуг окремих підприємств і валового продукту на рівні держави. Кожен суб’єкт господарювання, продавши свою продукцію, розподіляє виручку відповідно до здійснених витрат (вартість поточних матеріальних витрат, зарплата, проценти за кредит, тощо). У результаті перерозподілу утворюються вторинні доходи - це передусім нарахування і перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фонду. Кінцеве споживання передбачає використання доходів на придбання товарів і послуг. Частина прибутків може бути спрямована на заощадження [8, с.13].

Відповідно до ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняють за двома ознаками:

У за послідовністю розподілу ВВП;

У за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фінансових відносин - адміністративну і ринкову. Сутність адміністративної моделі фінансових відносин полягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концентрується у бюджеті держави. Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину своїх доходів держава отримує у процесі первинного розподілу ВВП. Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою за допомогою адміністративних методів.

За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську. Американська модель, яка заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, близько 30-35%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Така модель створює максимальну стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого - вимагає цього. Це досить жорстка, але високоефективна модель, оскільки заснована, по- суті, на примусовій фінансовій стимуляції. Західноєвропейська модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 40-50%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП, більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність цієї моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері. Скандинавська модель передбачає досить високий рівень централізації ВВП у бюджеті, близько 50-60%. Відповідно, вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою, як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Ці модель створює клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива лише за умов високого рівня ВВП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання [4, с.309].

Виділяють два основні напрями фінансового впливу на процес суспільного відтворення:

С фінансове забезпечення потреб суспільного відтворення;

С фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення - покриття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах [8, с.13]:

С бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

С кредитування - надання коштів на принципах поверненості, платності, строковості і забезпеченості;

С самофінансування - фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

С оренда (лізинг) - передача права користування майном суб’єкту підприємницької діяльності на платній основі та ні визначений угодою термін;

С інвестування - процес вкладання грошей в об’єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання та фінансове стимулювання економічних та соціальних процесів держава реалізовує шляхом формування та регулювання системи оподаткування, встановлення норми амортизації, державних дотацій та субсидій, фінансових пільг та санкцій тощо.

2.