ТЕМА 9. ПОДАТКИ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА

Ключові слова: податок, види податків, функції податків, суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, джерело сплати податку, ставка оподаткування, система оподаткування, податкова політика, податкова система, податковий кодекс ^{[9] [10] [11] [12] [13]}

Щодо організаційно-правової форми, то податок є обов’язковим платежом, який надходить до бюджету в терміни і в обсягах, установлених відповідними законодавчими актами.

Функції податків як фінансової категорії ґрунтуються на функціях фінансів (розподільча і контрольна).

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні й фізичні особи, на яких, згідно із законами України покладено обов'язок сплачувати податки й збори (обов'язкові платежі). Конкретними формами податків є види податкових платежів, що встановлюються законодавчими органами влади.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожній державі є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в її розпорядження. Вся сукупність платежів, відрахувань і внесків, зборів і податків, тобто обов’язкових платежів і податків, становить податкову систему держави.

Платежі за економічним змістом не є податками, бо не відображають перерозподілу доходів, а показують відносини платника з державою, зумовлені власністю держави на певні ресурси (плата за воду, за газ та ін.).

Відрахування і внески характеризують часткове чи повне цільове призначення платежів. Відрахування мають часткове цільове призначення, коли вносяться до бюджету в загальній сумі доходів, що приводить до втрати їх цільового призначення (наприклад, внески за геологорозвідувальні роботи), а фінансування позицій, за якими проводяться відрахування, може бути більше чи менше загальної суми відрахувань. Внески і відрахування повного цільового призначення - відрахування до державних цільових фондів: Пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості населення, соціального страхування та ін.

Збори - це платежі разового характеру, що збираються за місцем події (ринковий збір, збір за виграш на бігах на іподромі, курортний збір).

Сутність податків була сформульована вище. Проте слід дещо доповнити це поняття, вказавши, що податки не мають ні ознак еквівалентності обміну, ні цільового призначення і здійснюються як неповоротний обов’язковий платіж державі. У проекті Податкового кодексу України зазначено, що: «Податок - це індивідуально безвідплатний, безповоротний, нецільовий платіж, що вноситься платником податку до бюджету відповідного рівня в порядку, розмірах і в строки, встановлені законодавством».

Податки виконують наступні функції:

- розподільчу - полягає у формуванні доходної частини бюджету й подальшому розподілі створеного доходу на фінансування різноманітних заходів для виконання функцій держави;

- фіскальну - полягає у формуванні доходної частини державного і місцевих бюджетів, державних і місцевих прибутків. Податкові надходження мають бути постійними й стабільними, з рівномірним розподілом у територіальному (регіональному) розрізі;

- контрольну - яка дає змогу оцінити ефективність кожного установленого податку і податкової системи в цілому;

- стимулюючу - полягає у впливі держави через систему пільг і преференцій (податкових пільг для фінансування інвестиційних і інноваційних витрат), диференціації ставки податків на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, сприяє зростанню ділової активності, надходженню інвестицій задля розвитку економіки регіонів і країни в цілому та ін. Законодавством України передбачені такі пільги, як: неоподатковуваний мінімум об’єкта, вилучення із оподаткування певних елементів об’єкта, звільнення від сплати податків окремих осіб чи категорій платників, зниження податкових ставок, цільові податкові пільги (в тому числі і податкові кредити) і т. ін.

- регулюючу - полягає у впливі податків на різні сторони діяльності платників податків.

Слід врахувати, що вказані функції податків здійснюються не окремо, а комплексно, що спричиняє одночасну дію розподільчо-фіскальних і стимулюючих ознак податків.

У фінансовій науці України найчастіше використовуються терміни «податкова система» і «система оподаткування». Слід зазначити, що останній термін використовується частіше, оскільки він декларований Законом України «Про систему оподаткування».

Система оподаткування - це сукупність взаємозв’язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету й державних фондів, механізм їх нарахування і вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу.

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: сукупність податків і зборів і встановлений законами порядок їх стягнення. Названі елементи податкової системи, як правило, деталізуються, в її структурі виділяють об’єкти оподаткування, суб’єкти оподаткування, визначення податкової ставки, пільги, квоти і т. ін.

Повніше термін «податкова система - це сукупність податків, встановлених законодавчою владою, що стягуються виконавчими органами, а також методи й принципи побудови податків». Але обидва визначення можуть застосовуватися для характеристики податкової системи тільки у вузькому значенні - як «системи податків».

Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення ролі податків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податку потребує чіткого визначення елементів системи оподаткування: об’єкта чи суб’єкта й джерела оподаткування, строків і ставок сплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні, видів податків тощо.

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Суб’єктами оподаткування є юридичні й фізичні особи, на яких покладено обов’язок сплачувати, утримувати й перераховувати податки до бюджету.

Джерело податку - це дохід, з якого платник сплачує податок.

Одиницею оподаткування є фізичний (площа земельної ділянки, об’єм двигуна тощо) чи грошовий вимір об’єкта оподаткування. Грошовий вимір може бути безпосереднім - у разі вимірювання доходів, або опосередкованим (наприклад оцінка майна, земельної ділянки).

Ставка податку - це законодавчо установлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України. Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Порядок зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України і місцевих бюджетів і державних цільових фондів встановлюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону та інших законів України.

Види ставок податку наведені на рис. 9.1.

Рис. 9.1 - Класифікація ставок податку залежно від способу побудови ставки

Досконале податкове законодавство - ще недостатня умова для того, щоб система оподаткування була ефективною. Самі собою законодавчо встановлені податки й збори ще не є ефективно діючою податковою системою.

Уся система оподаткування діє в соціально-економічному середовищі й має зв’язок з ним через законодавчі акти (вхід у систему). Метою системи (вихід із системи) є створення фінансових умов для виконання державою економічних і соціальних функцій. Цілі соціально-економічні системи завжди множинні. Система оподаткування не буде ефективною, якщо вона виконуватиме тільки головну функцію - фіскальну. Фінансова практика виробила, а наука сформулювала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Податкова система може вважатися ефективною за двох умов: коли фінансово забезпечується виконання функцій держави і коли достатньо виконуються основні принципи оподаткування.

Характеристика податкової системи буде неповною, якщо не встановити її місця у фінансовій системі взагалі. У структурі фінансової системи чотири сфери: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок. У структурі державних фінансів чотири ланки: державний бюджет, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державного сектора. Податки не виділяють в окрему складову фінансової системи, тому що вони перебувають у складі державного бюджету як його доходна частина.

Податки мають розглядатись як підсистема фінансової системи, оскільки з організаційного погляду вони специфічні у порівнянні з державним бюджетом і державними фінансами. Податки - це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку позбавленою будь-якого сенсу.

Принципами організації податкової системи будь-якої держави є:

- загальність — платити повинні всі без винятку громадяни держави;

- обов’язковість — платити повинні всі обов’язковим чином;

- економічна ефективність — сплата податків не повинна перешкоджати ефективності фінансово-господарської діяльності фізичних і юридичних осіб держави:

- фіскальна ефективність — сплата податків повинна гарантувати стабільне й постійне надходження податків у бюджет. сума яких буде достатня для забезпечення виконання усіх функцій держави.

Принципами побудови податкової системи України, згідно із ст. 3 Закону України про систему оподаткування [ ], є:

1) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

2) стимулювання підприємницької та інвестиційної активності — цьому служить введення пільг з оподатковування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва (як один з можливих варіантів стимулювання розвитку економіки).

3) обов'язковість сплати податків усіма суб’єктами економічної діяльності - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

4) рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків та зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;

5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

6) соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;

7) стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8) економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

9) рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

10) компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

11) єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків і порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

12) доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов’язковими якостями податкової системи є:

- максимально можлива для платників податків простота сплати податків;

- соціальна справедливість - порядок сплати податків повинен бути прогресивним, тобто особи, які одержують великі прибутки, мають. відповідно сплачувати податків більше, ніж особи з мінімальним або низьким обсягом прибутків;

- неможливість ухилення від сплати податків.

Основою податкової політики є забезпечення дієвості податків у реалізації соціально-економічних завдань: забезпечення нарощування

національного капіталу за рахунок капіталізації прибутку та сприяння інвестиціям, бюджетне вирівнювання регіонального розвитку, гуманізація суспільних відносин, демографічна і молодіжна політика та сприяння розвитку сім’ї тощо як через фіскальну, так і регулюючу функції. Податкова політика визначається і здійснюється відповідно до завдань соціально-економічного розвитку і може мати як стримуючу, так і стимулюючу спрямованість.

Рис. 9.1 - Класифікація видів податків України за платниками податків

Система оподаткування кожної держави має свою структуру, тобто включає різні види податків залежно від різних ознак. Структура податкової системи визначається здебільшого рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, які перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві (структурно-логічна схема 9.1), прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні й надзвичайні.

Класифікація податків, наведена на рис. 9.1 виконана залежно від платників податків - юридичних чи фізичних осіб.

У загальному вигляді податки можна класифікувати за наступними ознаками: залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, за способом стягнення. Варіант указаної класифікації податків наведений на структурно-логічній схемі 9.2.

Залежно від рівня державних структур податки поділяються на загальнодержавні й місцеві.

Податки, що надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України. Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.

Місцеві податки і збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткові пільги окремим платникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об’єкта оподаткування податки поділяються на прямі й непрямі або опосередковані. Система прямих і непрямих податків схематично показана на рис. 9.2.

Коли об’єктом оподаткування є прибуток, земля, капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це прямий податок, він залежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податки на прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об’єктом є не дохід, а витрати. Величина податку включається в ціну товару і сплачується при його купівлі. Величина цього податку прямо не пов’язана з доходами платника. Тому непрямі податки вважаються найбільш несправедливими, фіскальними, хоча і мають певні переваги. Найбільш характерними прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Рис 9.2 - Система прямих і непрямих податків

Податком на додану вартість (ПДВ) обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на

даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею. Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні й юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач, незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

Одним з видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, найактивніші інструменти державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових і горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників й перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву “акцизного збору”. Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товарів від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюють у процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу й неточності при визначенні величини податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизів підтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизних зборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення від оподаткування і появу великої кількості неякісної фальсифікованої продукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, що найголовніше, потребує великих затрат з боку держави, які іноді перевищують доходи від акцизного збору.

Іншим видом непрямого оподаткування є фіскальна монополія, сутність якої полягає в тому, що держава встановлює таку ціну на товар, що забезпечує певні стабільні й постійні надходження в державний бюджет. За економічним змістом фіскальна монополія виражає прибуток держави від реалізації

монополізованих товарів.

Монополія держави може бути частковою:

- монополізується лише процес ціноутворення;

- монополізується лише процес ціноутворення виробництва окремих товарів;

- монополізується процес ціноутворення і реалізації товарів.

Монополія держави може бути повною, коли держава залишає за собою

право на виробництво і реалізацію окремих товарів за встановленими державними органами ціноутворення цінами.

Об’єктом фіскальної монополії завжди виступають споживчі товари широкого вжитку: сіль, спиртні напої, тютюн і т.п.

Мито встановлюється при ввозі й вивозі товарів через кордон держави. Мито буває: статистичне, фіскальне, протекціоністське антидемпінгове, преференційне, зрівняльне:

- статистичне мито встановлюється з метою обліку експорту й імпорту товарів в умовах вільної зовнішньої торгівлі;

- фіскальне мито встановлюється на товари із стійким попитом;

- протекціоністське мито вводиться в односторонньому порядку з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції з боку товарів іноземного виробництва. Його розмір має забезпечувати цінову перевагу вітчизняних товарів на внутрішньому ринку;

- антидемпінгове мито вводиться також для захисту внутрішнього ринку;

- преференційне мито встановлюється на двосторонній основі з метою розвитку міжнародної торгівлі;

- зрівняльне мито встановлюється за згодою торгуючих сторін. Воно повинно зрівноважити ціни на іноземні й вітчизняні товари з метою виключення цінової конкуренції між ними.

У сучасних умовах економічно доцільним, з погляду поповнення бюджету може бути введення специфічного мита. Доцільність його існування підтверджується практичним досвідом розвинених держав світу, де використовується ця система. Наприклад, у Великобританії ставки акцизного збору базуються на кількості тютюнової продукції, яка ввозиться або виробляється.

Введення специфічного мита дозволяє:

- уникнути можливості в маніпуляціях з митною вартістю товару і, відповідно, забезпечити надходження усієї суми податків у бюджет;

- наблизитися до вже існуючих принципів і параметрів оподаткування у сусідніх державах (Росії, Білорусії, Словаччині тощо), що робить невигідним перепродаж і контрабанду тютюнових і алкогольних виробів з території цих держав, а також розширює базу оподаткування;

- стимулювати ввезення в Україну високоякісних товарів, на які є попит, на противагу дешевим товарам низької і сумнівної якості.

Перевагою непрямих податків є те, що вони формують прибутки державного бюджету.

Недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру прибутків платників, що негативно впливає на рівень та якість умов життя вразливих верств населення.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки діляться на податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи застосовують до доходів юридичних і фізичних осіб. Об’єкти оподаткування - прибуток або валовий дохід підприємств, заробітна плата та інші доходи громадян.

Податки на споживання - сплачуються при використанні доходів і справляються як непрямі податки.

Майновий податок встановлюється стосовно майна, що знаходиться у власності того або іншого платника. Податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Принципами функціонування майнових податків є:

1. Необхідність оподатковувати податком власне майно, а не його власника.

2. Оподаткування майна, що належить фізичним і юридичним особам, повинно бути однаковим. Це стосується як розміру податкової ставки, так і механізму вилучення податку.

За способами стягнення податки поділяються на розкладні й окладні.

Розкладні податки формуються поетапно: спочатку встановлюються відповідно з потребами держави у доходах, потім ця сума розкладається на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні - за платниками.

Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок (розміру) податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку визначається сумою платежів окремих платників.

Щодо диференціації прямих податків, то їх види зумовлені ознакою об’єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність між ними полягає у співвідношенні платника й об’єкта оподаткування:

- в особистих податках первинним виступає платник, а вторинним - об’ єкт оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. У сучасних умовах найбільш поширені особисті податки: прибутковий (має два напрями: податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток підприємств) і майновий (установлений для фізичних і юридичних осіб);

- при реальних податках первинним виступає об’єкт оподаткування, а вторинним - платник. Реальні податки припускають оподатковування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, будинковий, промисловий податки, податок на грошовий капітал.

На сьогоднішній час (2008 рік) в Україні ставка податку на доходи фізичних осіб визначена в розмірі 15,0%, а ставка податку на прибуток підприємств - 25,0%.

Подушний податок встановлюється персонально для фізичної особи, безвідносно до рівня її прибутків і розміру майна. Сума податку фіксована, при збільшенні прибутків частка податків у них зменшується. В Україні даний вид податку не стягується.

Податок на спадщину і дарування є різновидом майнового оподаткування. Має разовий характер, стягується при переході власності від однієї особи до іншої. Джерелом сплати цього виду податку можуть виступати власні кошти платника, або кошти, отримані від реалізації частки майна.

Податок на спадщину і дарування в Україні стягується через систему державного збору. Ставки мита диференційовані для прямих і побічних спадкоємців. Ставка податку для прямих спадкоємців складає 0,5 % від вартості спадщини або подарунку.

Податок на нерухоме майно: проектом Податкового кодексу передбачається введення податку на майно підприємств у розмірі 2% від балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів. Відповідно до проекту Закону про податок на нерухоме майно громадяни - власники житлових будинків і квартир вартістю від 3500 до 35160 євро будуть щорічно сплачувати 0,25% від вартості майна, понад 35160 євро — 0,5%. для всіх інших видів майна ставку передбачається установити в розмірі 0,25%.

Об’єктом оподаткування нерухомості є житлові будинки або їх частини (квартири), садові будинки, дачі, гаражі та інші будівлі, споруди. Не підлягають оподаткуванню будівлі громадян у розрахунку 21 квадратний метр загальної площі такої будівлі на кожного члена сім’ї плюс 10 квадратних метрів на сім’ю.

Серед реальних податків поширені земельний і промисловий.

Земельний податок - оподаткувався с площа земельної ділянки. Диференціація ставок залежить від родючості ґрунту і місця знаходження ділянки.

Промисловий податок стягують з різних видів промислів, що приносять прибуток. Він не передбачає точного обліку прибутків, а оподатковування здійснюється за зовнішніми ознаками майна, що пов’язано з одержанням прибутку. В Україні сплата податку на промисел здійснюється у вигляді плати за патент на право разової торгівлі фізичними особами. Проектом Податкового кодексу передбачається скасування цього податку як не відповідного потребам формування бюджету.

Податок на грошовий капітал поширюється на кошти, вкладені в цінні папери, з обліком прибутку, який вони приносять. Більш поширеним є оподаткування не грошового капіталу, а фактичного прибутку що отримується від функціонування капіталу. В Україні не застосовується.

Граничний рівень податкових нарахувань

Податкове законодавство України на сьогодні складається з близько 7 тисяч підзаконних актів. У результаті існування податкового законодавства в його нинішньому вигляді близько 60% валового внутрішнього продукту України створюється в економіці. Учасники суспільного виробництва в тіньовому секторі, як правило, не сплачують ніяких податків ні державному, ні місцевому бюджету (або надходження складають мізерні суми).

З підприємств стягується більше 50% прибутку, внаслідок чого на розвиток самого підприємства практично нічого не залишається. У той же час досвід країн із розвинутою економікою свідчить, що граничний сумарний розмір оподаткування не може перевищувати 1/3 обсягу прибутку, отриманого підприємством. Перевищення цієї цифри підриває основи суспільно- економічного відтворення, веде до розбалансування економіки і загрози соціального вибуху.

Існує визначення граничного рівня оподаткування прибутку підприємств, відповідно до якого сумарна ставка прямих і непрямих податків у середньому не повинна перевищувати 37,7% (так звана крива Лаффера, див. рис. 9.3). У цьому разі бюджет одержує всі необхідні й заплановані надходження.

Рис. 9.3 - Визначення максимального рівня податкових надходжень за кривою Лаффера

Концепція Лаффера (США) ґрунтується на встановленні прямої залежності між податковими надходженнями до Держбюджету, податковими ставками і рівнем виробництва. Графік показує, що зростання ставок оподаткування до певного рівня сприяє надходженню податків до бюджету, бо не підриває стимулів економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектора. За межею перевищення починається заборонна зона шкали оподаткування. Податки, що стягуються за високими ставками оподаткування, гальмують підприємницьку ініціативу, приводять до

скорочення інвестицій і виробництва. За А.Лаффером - зменшення податкових ставок може сприяти ліквідації бюджетного дефіциту і зменшенню державного боргу.

У європейських країнах населення в основному сплачує п’ять основних податків:

- прибуткові податки з приватних осіб і підприємств (податок на прибуток),

- податок на додану вартість (застосовується у 28 країнах із 156);

- податки на заробітну плату (платять і роботодавці, і працюючі);

- податок на майно в будь-якій формі;

- акцизи.

Економічна ситуація, що склалася в Україні, потребує проведення податкової реформи, головна мета якої полягає у:

1) реструктуризації податкового навантаження, приведення його у відповідність із структурою економіки,

2) зниженні податкового тиску та скорочення кількості податків і спрощенні правил їх збору;

3) перенесенні центру ваги з «умовно-змінних» податків, що зростають пропорційно посиленню ділової активності підприємства (податок на прибуток, податок на додану вартість) на «умовно-постійні» податки (на майно, користування природними ресурсами), що заохочують більш активні й ефективно працюючі підприємства;

4) широкому використанню податкових стимулів: податкових канікул, податкових пільг на інвестиції, податкових вільних економічних зон.

На сьогодні в Україні порядок обчислення та сплати різних видів податків і відрахувань регулюється більш ніж 30 законодавчими актами. На схемі 9.2 показано перелік загальнодержавних податків, зборів і відрахувань та місцевих податків і зборів відповідно до діючого законодавства.

Основні причини, що зумовлюють високий рівень оподаткування в Україні, лежать у площині суб’єктивного фактора:

1. Зволікання з ринковими перетвореннями в Україні, відсутність чітких стратегічних програм розвитку країни, корупція, що стає на заваді скороченню витрат державного бюджету, а отже і зменшенню рівня оподаткування.

2. Помилки в проведенні податкової політики, які породили значні масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих умов достатні доходи в державний бюджет призводила до найпростішого виходу з важкої ситуації - підсилення податкового пресу (в основному на тих, хто не працював «у тіні» й сплачував податки).

3. Зростання дефіциту державного бюджету через помилки в політиці державних витрат. Єдиним способом такого збільшення вважалося підвищення загального рівня оподаткування.

Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як надмірний у тому значенні, що він вищий, ніж зумовлений об’єктивними причинами й обставинами.

Питання до теми:

1. Економічний зміст податків та їх призначення.

2. Розвиток податкових теорій у фінансовій науці.

3. Обґрунтуйте основи побудови податкової системи. Податкова концепція А.Лаффера та і значення для побудови науково обгрунтованої податкової системи держави.

4. Характеристика податкової системи України та основних етапів і становлення.

5. Функції податків.

6. Класифікація податків за різними ознаками.

7. Елементи системи оподаткування.

8. Податкова система: поняття, основи побудови.

9. Порівняльний аналіз податкової системи України і зарубіжних країн

10. Поняття, сутність, завдання і принципи податкової політики.

Література: 1,2,3,4,18,21,22.

СТРУКТУРНО-ЛОГІЧНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ 9.

ПОДАТКИ І ПОДАТКОВА СИСТЕМА.

158

Схема 9.1 - Класифікація податків

Схема 9.2 - Класифікація податків залежно від рівня державних структур

Схема 9.3 - Механізм справляння податків