§ 1. Сутність і функції грошей

Гроші — категорія товарного виробництва. Тому во- ни мають дещо властиве такому виробництву взагалі, незалежно від існуючої його форми. Одночасно вони набувають специфіч- них історичних рис, зумовлених тим або іншим способом вироб- ництва.

При вивченні цих питань бажано звернути увагу і на такі мето- дологічні посилки: за умов розвитку грошової форми вартості не- минуче модифікуються і функції грошей; різні види грошей неод- наковою мірою спроможні виконувати відповідні функції грошей.

грошей як результат угоди між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в обміні товарів необхідні спеціаль- ні інструменти. Ця ідея щодо грошей як угоди безроздільно пану- вала аж до кінця XVIII ст. Суб’єктивно-психологічний підхід до походження грошей є присутнім у поглядах і багатьох сучасних західних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як штуч- ну соціальну умовність. Американський економіст Дж. К. Гелб- рейт вважає, що «закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — продукт угоди між людьми».

Відповідно до еволюційної концепції походження грошей, іс- торія їх виникнення є результатом розвитку суспільного поділу праці, обміну, товарного виробництва. Аналіз історичного проце- су розвитку обміну і форм вартості дає можливість зрозуміти, як із загальної маси товарів виокремився один товар, що почав ви- конувати роль грошей і спеціальним призначенням якого стала роль загального еквівалента.

Більшість західних економістів — дослідників питання теорії грошей — виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що ви- знається людьми за гроші і виконує їх функції.

Стосовно сутності грошей економічні теорії можна поділити за рядом напрямів.

Металістична теорія грошей (набула розвитку ще на зорі ка- піталізму — у XVI—XVII ст.) ототожнює їх із благородними ме- талами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції гро- шей, для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вар- тості, засоби створення багатства і світові гроші.

Основна ідея номіналістичної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цін- ність якого визначається державою (або назвою) і не залежить від металевої субстанції.

Кількісна теорія грошей (заснована ще XVII ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксистської концепції гроші є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль за- гального еквівалента. Це особливий товар, в якому всі інші то- вари виражають свою вартість. Гроші, таким чином, є суспіль- ною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупинному, щоденному стихійно-ринко-

вому процесі, в якому відбувається обмін товарів.

літекономічному плані не як річ або предмет, а як історично ви- значену форму суспільно-економічних відносин, що відобража- ють потребу визначати і порівнювати витрати суспільно необхід- ної праці. Він виокремив п’ять функцій грошей: міра вартості;

засіб обігу; засіб нагромадження; засіб платежу; світові гроші.

Серед сучасних економістів Заходу існує кілька думок щодо тлумачення функцій грошей, їх кількості, але практично одно- значно визнаються три їх функції: гроші — це засіб обігу; засіб створення багатства (нагромадження), міра вартості (масштаб цін, розрахункові гроші). Крім цих функцій, називають також за- сіб платежу і світові гроші.

На перший погляд здається, що товари стають сумірними за- вдяки грошам. Але це не так. Лише тому, що всі товари як варто- сті являють собою уречевлену людську працю і, отже, самі по со- бі порівняні, їх вартість може бути обчислена одним певним товаром. Надаючи форму ціни іншим товарам, самі гроші не ма- ють ціни: вони не можуть у собі, у власній споживчій вартості виражати свою вартість. Вартість золота як грошей виражається в споживчій вартості інших товарів. Оскільки золото обмінюється на найрізноманітніші товари, його відносна вартість довгий час одержувала безкінечний ряд виразів у різноманітних товарах.

Функцію міри вартості гроші виконують як уявні в думках, тобто ідеальні гроші. Ціна є грошовим виразом вартості, але вона може виявитися і чисто ірраціональною, тобто якщо не виражає вартість. Наприклад, неопрацьована земля не має вартості, але ціну має.

Як вираз вартості ціна не обов’язково повинна кількісно від- повідати вартості товарів. Більше того, така відповідність є винят- ком. Ціни товарів коливаються навколо вартості залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Вони можуть перевищувати вартість або падати нижче за неї. Такий рух цін неминучий за умов стихійного товарного виробництва.

Хоча як міра вартості гроші функціонують ідеально, проте в основі цієї функції грошей лежало реальне золото, що було і є продуктом праці і вступає в обмін на інші товари. Якби золото реально не було продуктом праці, не мало вартість і не було здатне обмінюватися на інші товари, воно не могло б й ідеально реалізовуватися як міра вартості.

У зв’язку з функціонуванням грошей як міри вартості виникає необхідність фіксації визначеної грошової одиниці, що служила б

основою для порівняння цін різноманітних товарів. Такою гро- шовою одиницею є визначена вагова кількість благородного ме- талу, що виконує роль загального еквівалента. У різних країнах грошовою одиницею виступали різноманітні вагові кількості грошового матеріалу. Так, у Росії після грошової реформи 1897 р. як грошова одиниця виступав карбованець, що містив 0,77 г зо- лота. У США масштабом цін є долар, який містить у даний час 0,888 г золота.

Спочатку масштаб цін збігався з ваговим масштабом. Так, ан- глійський фунт стерлінгів колись дійсно був фунтом срібла. Про- те надалі повсюдно відбулося поступове відділення масштабу цін від їх вагової місткості. Пояснюється це рядом причин. По- перше, введенням іноземних монет у народів, в яких виробництво грошей ще не було налагоджено. По-друге, із зростанням багатс- тва менш благородні метали витискувалися як міра вартості бла- городнішими металами, наприклад мідь — сріблом, а срібло — золотом. При цьому старі найменування переходили до меншої вагової кількості ціннішого металу. Наприклад, коли золото ви- тиснуло срібло як міру вартості, назва «фунт стерлінгів» почала вживатися до кількості золота, що складало приблизно лише п’ятнадцяту частину фунта. Це відповідало фактичному співвід- ношенню вартості золота і срібла. (На даний час фунт стерлінгів дорівнює всього 2,488 г золота.) По-третє, зменшенням держав- ною владою вагової місткості грошової одиниці при зберіганні її старого найменування (так зване «псування монет»), внаслідок чого систематично відбувалося відокремлення номінальної міст- кості монет від реальної.

Як міра вартості і як масштаб цін гроші виконують дві різні функції. Міра вартості — це суспільна функція грошей, поро- джена системою економічних відносин. Масштаб цін як функція грошей пов’язаний з необхідністю порівняння різноманітних кі- лькостей золота. Мірою вартості грошей є суспільне втілення аб- страктної праці, масштабом цін — фіксована вага благородного металу в грошовій одиниці. Як міра вартості вони служать для виразу вартості всіх товарів у вигляді визначеної кількості золо- та. Як масштаб цін вони вимірюють цю кількість золота. Масш- таб цін може змінитися за волею державного законодавства, у той час як реальні ціни, виражені в золоті, складалися лише від- повідно до дії закону вартості.

Процес функціонування грошей як міри вартості нерозривно пов’язаний з реальним міновим процесом, в якому гроші вико- нують функцію засобу обігу.

Товарний обмін спочатку здійснюється у формі безпосеред- нього обміну товару на товар за формулою Т—Т.

Поява грошей означає зміну форми обміну. За таких умов то- вар спочатку продається за гроші, а потім на виручені гроші то- варовиробник купує інші, необхідні йому товари. У цьому випад- ку процес обміну відбувається за формулою Т—Г—Т, де Т—Г — продаж товару за гроші і Г—Т — купівля товару на гроші. Тут гроші відіграють роль посередника обміну. Товарний обмін набу- ває форми товарного обороту, а гроші виконують функцію засо- бу обігу.

Безпосередній обмін товарами і товарний обіг різноманітні не тільки за формою, але й за своєю суттю. У безпосередньому об- міні обидва учасники обміну перебувають в однаковому поло- женні. Обмінюючи свій товар на чужий, кожний товаровласник одночасно ніби і продає, і купує. Купівля і продаж тут збігають- ся, але ще немає самостійних економічних суб’єктів, покупця і продавця.

Інакше складається справа за умов товарообороту, де роль посередника при обміні товарів виконують гроші. Тут будь- який товар переносить два перетворення. Перша метаморфо- за — акт Т—Г. Товар продається за гроші, його вартість з товар- ної форми перетворюється на грошову. Друга метаморфоза — акт Г—Т, тобто перетворення вартості з грошової форми на то- варну. Після того, як гроші перетворені на товари, процес обігу товарів закінчується: зі сфери обігу вони потрапляють до сфери споживання.

Характерна риса цієї форми обміну полягає в тому, що купів- ля і продаж відокремлюються, стають самостійними — акти ку- півлі і продажу вже не збігаються ні в часі, ні в просторі. Така форма обміну створює можливість для товаровиробника продати свій товар сьогодні, а купити інший лише через певний час. Окрім того, він може продавати на одному ринку, а купувати на іншому. При товарному обороті відбувається відокремлення по- купців і продавців. Товаровиробник може бути в даний момент або покупцем, або продавцем, але він не може бути одночасно і тим й іншим.

При товарному обороті яскраво виявляються розбіжності між рухом вартості і рухом споживчої вартості. Від товаровиробника споживча вартість товару йде, але вартість цього товару залиша- ється у вигляді визначеної суми грошей. Володіючи грошима як самостійною формою вартості, товаровиробник може їх викорис- товувати коли хоче і де хоче.

Розрив між актами купівлі і продажу, викликаний функціону- ванням грошей як засобу обігу, створює можливість появи еко- номічних криз надвиробництва товарів. Якщо один товаровироб- ник продав свій товар, але не купує в даний момент у даному місці товари інших виробників, то це означатиме, що хтось із ви- робників не зможе продати свої товари, реалізувати їх вартість. Частина товарів виявиться нереалізованою, що знайде відобра- ження в їх надвиробництві. Не продавши свого товару, товарови- робник не може продовжувати і процес виробництва.

На відміну від товарів, що, реалізувавши свою вартість, вихо- дять зі сфери обігу, гроші як засіб обігу завжди обслуговують обмін товарами. Але рух товарів у сфері обігу є вихідним, визна- чальним, а рух грошей — похіднім, підлеглим.

Спочатку функцію засобу обігу виконувало золото в злитках відповідно до своєї вагової кількості. Щоб усунути необхідність зважування золота при кожному акті обміну, деякі купці, а потім держава стали надавати визначену стандартну форму рівновели- ким злиткам золота і ставити на них відповідний штамп. Золото і срібло як гроші одержали монетну форму. Обіг монет відрізня- ється від обігу злитків тим, що злитки приймаються в обмін за вагою, а монета — за найменуванням і номіналом.

У процесі функціонування як засобу обігу золоті монети по- ступово зношувалися, тобто стиралися і втрачали свою вагу. Проте на ринку вони продовжували прийматися в обмін відпові- дно до старого найменування. Німецька марка або французький франк, що втратили в результаті стирання частину своєї ваги, продовжували функціонувати як повноцінні монети. Їх купівель- на спроможність залишалася попередньою, хоча кількість золота, що містилася в них, зменшилася, тому держава законодавчо за- кріплювала той ступінь втрати металу, що робить золоту монету нездатною до виконання функції обігу.

Функціонування неповноцінних золотих і срібних монет як замінників повноцінних дало підстави для випуску чисто номіна- льних знаків вартості — паперових грошей як замінників дійсних грошей (золотих або срібних). Паперові гроші практично не ма- ють ніякої вартості (за винятком вартості паперу, що може бути прирівняна до нуля). Проте на ринку паперовий грошовий знак може володіти такою ж купівельною спроможністю, як і золотий.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами ва- ртості (неповноцінні монети і паперові гроші) випливає з самого характеру функції грошей як засобу обігу. У цій функції гроші відіграють миттєву роль. Вони потрібні лише як засіб купівлі ін-

ших товарів. Необхідно тільки, щоб грошові знаки мали суспіль- ну значимість. Оскільки паперові гроші випускає держава, що встановлює курс у законодавчому порядку, паперові гроші, як правило, мають силу тільки всередині окремих держав.

Гроші як міра вартості та як засіб обігу утворюють нерозрив- ну єдність. Гроші не могли б виконувати функцію міри вартості, якби вони не діяли як реальний засіб обміну. Але гроші не могли б бути і засобом обігу, якби вони не були загальновизнаною мі- рою вартості всіх товарів.

Водночас у рамках єдності міри вартості і засобу обігу яскра- во виявляється їх протилежність. По-перше, як міра вартості гроші вважаються ідеальними рахунковими грошима, а як засіб обігу, навпаки, — реальними грошима, якими товаровиробники розплачуються один з одним. По-друге, функцію міри вартості повинен обов’язково виконувати грошовий товар, у той час як при виконанні функції засобу обігу реальні гроші можуть бути заміщені знаками, символами вартості, що не мають власної вну- трішньої вартості.

Функція грошей як засобу нагромадження грошей (скарбів) полягає насамперед у тому, що цю функцію виконують дійсні гроші, у той час як мірою вартості були ідеальні гроші, а як засіб обігу вони (золото) могли бути заміщені своїми замінниками. На практиці товаровиробники нерідко нагромаджують не тільки зо- лото, але і металеві або паперові грошові знаки.

З розвитком суспільства поряд із нагромадженням грошей у монетній формі відбувається нагромадження скарбів у вигляді предметів розкоші, виготовлених із золота і срібла, але не функ- ціонуючих безпосередньо у вигляді грошей. У зв’язку з цим де- далі розширюється ринок золота і срібла незалежно від їх грошо- вої функції. Розвиток цієї естетичной форми скарбу створює приховане джерело регулювання пропозиції грошей, що яскраво виявляється в періоди соціально-економічних трансформацій.

Між функціями скарбу і засобів обігу існує нерозривний вну- трішній зв’язок. Розвиваючись на основі функції грошей як засо- бу обігу, функція скарбу, у свою чергу, стає важливою умовою функціонування грошей як засобу обігу. У кожний даний момент необхідна визначена кількість грошей для обслуговування проце- су товарного обігу. З розширенням масштабів виробництва і то- варного обігу частина грошей, що перебуває у формі нагрома- дження, починає надходити на ринок і виконувати функцію засобу обігу. Якщо ж виробництво й обіг товарів скорочуються, то частина грошей, що стала зайвою в сфері обігу, перетворюєть-

ся на заощадження та нагромадження населення. При обігу пов- ноцінних металевих грошей на ринку завжди знаходиться така кількість грошей, яка необхідна для реалізації товарів відповідно до існуючого рівня цін. За умов же обігу нерозмінних на золото знаків вартості скарб не виконує роль стихійного регулятора ма- си грошей, необхідних для обігу.

Поряд із звичайними актами купівлі-продажу в процесі розвит- ку товарного обігу виникає особливий вид товарних угод — ку- півля без попереднього продажу товару. Вона передбачає новий крок у розвитку товарного виробництва — тісніші і стійкіші, час- то повторювані зв’язки між товаровиробниками. Купити потріб- ний у даний момент товар (наприклад, сировину, знаряддя праці), не продавши попередньо свій товар і не маючи грошей, товаро- виробник може лише за умови, якщо оплата товару буде відстро- чена. Так виникла особлива форма реалізації товару — кредит. У результаті такої угоди один товаровиробник стає кредитором, а інший — боржником. Боржник, отримавши товар, дає замість нього кредитору боргове письмове зобов’язання (вексель), відпо- відно до якого зобов’язується сплатити вартість отриманого в кредит товару у визначений термін. З настанням терміна боржник сплачує кредитору вартість отриманого товару грошима, а креди- тор повертає йому видане зобов’язання. У даному разі гроші ви- конують функцію засобу платежу. Гроші досить поширені як за- сіб платежу і поза сферою товарного обігу, як-от при виплаті заробітної плати, при оплаті всякого роду кредитних зобов’язань. Взагалі у всіх тих випадках, коли гроші виступають не як прямий посередник руху товарів (Г—Т—Г), а самостійно обертаються, переходячи з рук одного власника до рук іншого, вони функціо- нують як засіб платежу.

Функція грошей як засобу платежу відрізняється від раніше розглянутих функцій і водночас перебуває з ними у нерозривно- му зв’язку. Як засіб платежу гроші можуть бути використані тільки за умови виконання функцій міри вартості, засобу обігу і скарбів. Якби гроші не виконували цих функцій, ніхто не при- ймав би їх як засоби платежу.

Але функція грошей як платіжного засобу має свої особливо- сті. При функціонуванні грошей як засобів обігу товар спочатку реалізується на ринку як вартість і лише після цього він може надійти в сферу споживання і використовуватися як споживча вартість, тобто реалізація вартості передує реалізації споживчої вартості. Інакше відбувається за кредитної угоди. Послідовність руху змінюється. На першому етапі при передачі товару в кре-

дит реально відбувається лише переміщення споживчої вартості товару з рук виробника до рук споживача. Вартість же товару дістає лише ідеальний вираз у борговому зобов’язанні. Через відповідний термін боржник сплачує кредитору вартість отри- маного в кредит товару грошима. Розрив між рухом споживчої вартості товару та його вартістю одержує тут яскраво вираже- ний характер.

Необхідність вдаватися до купівлі в кредит виникає й у тих випадках, коли товари вироблені, але для їх реалізації потрібен значний час через віддаленість ринків збуту, труднощі транспор- тування тощо. Нарешті, необхідність купівлі в кредит виникає в зв’язку із сезонністю окремих видів виробництва. Наприклад, у сільському господарстві навесні і влітку провадяться великі ви- трати коштів на потреби виробництва, у той час як готовий про- дукт реалізується лише після збору врожаю — восени. У ряді га- лузей промисловості (лісозаготівельна, рибна та ін.) також необ- хідні великі сезонні витрати для реалізації готової продукції. Купівля товарів у кредит пов’язана і з необхідністю відразу заку- повувати великі запаси сезонної сировини (буряк, бавовна і т. д.), що на відповідних підприємствах обробної промисловості пере- творюються на готовий продукт і реалізуються поступово, у міру переробки сировини. Таким чином, у зв’язку з функцією грошей як засобу платежу виникають і розвиваються так звані кредитні гроші. Товаровиробник, що продав у кредит товар і одержав від покупця боргове зобов’язання — вексель, може, в свою чергу, використовувати останній замість грошей для розплати за товар, куплений в іншого виробника. У даному разі на векселі робиться передатний напис на користь третьої особи, яка, ставши власни- ком векселя, може таким же способом розрахуватися за куплений товар з наступним виробником і т. д.

Оскільки кожний, хто поставив на векселі передатний напис, гарантує його оплату, векселі одержують дедалі більшу довіру і спроможність до обігу, чим більше на них таких написів. Так, ве- кселі, будучи знаряддям кредиту, набувають визначеної форми грошей, породженої кредитом, — кредитних грошей.

На базі вексельного обороту виникла розвинутіша форма кре- дитних грошей — банкноти. Це — векселі банкірів, оплачувані за вимогою готівкою. Ця форма кредитних грошей нині набула широкого розвитку, вексельний оборот дедалі частіше заміню- ється обігом банківських білетів.

Розвиток кредитних угод і функції грошей як засобу платежу створює додаткові умови для розвитку функції грошей як скар-

бів, оскільки у товаровиробників виникає нова потреба — нагро- маджувати гроші для того, щоб розрахуватися з настанням тер- міну по боргових зобов’язаннях. У даному разі гроші вилучають- ся з обігу і перетворюються на скарб не заради них самих, а як засіб платежу на перспективу.

В міру розвитку товарного виробництва кредитні зв’язки між товаровиробниками розширюються і зміцнюються. Кожний то- варовиробник може одночасно бути і кредитором і боржником. Він може брати в кредит необхідні йому товари в одних і відда- вати в кредит товари, якими він сам володіє, іншим. Але наяв- ність масових неплатежів по боргових зобов’язаннях означає банкрутство. Тоді у процесі виробництва настає криза. Проте для того, щоб можливість кризи, яка виникає в зв’язку з кредит- ними відносинами, перетворилася на дійсність, потрібний цілий ряд умов, що з’являються тільки з розвитком товарного вироб- ництва.

Розвиток товарного виробництва і вихід товарного обміну за національні межі є матеріальною передумовою появи нової фун- кції грошей. На світовому ринку гроші скидають, за виразом Ма- ркса, всі свої «національні мундири» (монет, паперових і кредит- них грошей) і виступають у формі благородних металів (золота, срібла) — світових грошей.

У світовому обороті гроші функціонують насамперед як зага- льний засіб платежу і загальний купівельний засіб, причому пер- ша функція переважає. Це пояснюється тим, що світова торгівля є значною мірою оптовою. Крім того, у світовому обороті гроші функціонують як суспільна матеріалізація багатства, оскільки останнє може вільно мігрувати з однієї країни в іншу у формі ек- вівалента — золота.

Кожна країна потребує певного запасу золота для власних міжнародних платежів. Тому гроші у вигляді скарбу є резервним фондом світових грошей. Вони виконують цю роль і в умовах паперово-грошового обігу.