Делімітація Харківської промислової агломерації
Харківська промислова агломерація є моноцентричною і відноситься до історично сформованих агломерацій країн з перехідною економікою столичного підтипу, що сформувались на основі трудових ресурсів і науково- дослідної діяльності.
Її ядро - Харків - являє собою багатофункціональне місто з понад мільйонним населенням, яке динамічно розвивається в нових економічних умовах. Пріоритетного розвитку у ньому набувають ринково- орієнтовані комерційні види діяльності. Зберігають своє значення і спеціалізовані високоінноваційні підприємства авіаційної галузі, верстатобудування, виробництва турбін і електрогенераторів (здебільшого модульного типу з високим ККД), обладнання для нафтової і вугільної промисловості, засобів зв’язку, високотехнологічної харчової промисловості тощо. Стрімкий розвиток ринкової інфраструктури та формування підприємницького середовища стимулювали економічне зростання агломерованої зони навколо Харкова. Філіали харківських промислових підприємств, які після розпаду планової системи економіки перебували у процесах стагнації, в нових умовах почали відновлювати свій господарський потенціал. Якщо раніше їх розвиток в агломерованій зоні був зумовлений потребами децентралізації Харкова, розвитку ефективної системи спеціалізації і кооперування виробництва на основі оптимізації технологічних зв’язків, спільного використання ресурсів території та виробничої інфраструктури [157], то в наш час агломеровані підприємства концентруються навколо обласного центру завдяки зростанню комерційної вигоди виробництва, підвищенню рентабельності і продуктивності праці, фондоозброєності та фондовіддачі.Ранжування показників економічної ефективності виробництва, що були промодульовані за допомогою показників відстаней до Харкова та інших центрів системи, дали змогу виділити п’ять груп (кластерів Кохоннена) локальних адміністративних районів Харківської області за рівнем агломерованості промислового виробництва (додаток Д).
До першої групи високоагломерованих територій потрапило 6 районів (Харківський, Дергачівський, Чугуївський, Нововодолазький, Зміївський, Печенізький), що безпосередньо примикають до Харкова та характеризуються високими показниками розвитку промислового виробництва (окрім Печенізького району) (рис. 3.15). Саме ці території, як видно з результатів кластеризації, і складають перший пояс Харківської промислової агломерації. Вони характеризуються високою рентабельністю виробництва (180-190%) і продуктивністю праці, а також високим рівнем фондовіддачі (окрім Чугуївського і Печенізького районів). Їх включення до меж Харківської агломерації, за деякими виключеннями, підтверджується попередніми розробками інших учених [28;29;149;157].Окремо слід сказати про Печенізький район. Проведені раніше дослідження не відносили його до Харківської агломерації через низький рівень урбанізації та незначні абсолютні показники промислового виробництва [149]. Однак, високий рівень рентабельності і комерційної прибутковості господарювання зумовлює посилення в районі агломераційних тенденцій. Тому, на нашу думку, він може бути включений до Харківської промислової агломерації, як територія інтенсивного розвитку, через наявні позитивні зрушення в структурі виробництва, розвиток модульних машинобудівних підприємств з високою продуктивністю праці та рентабельністю. Важливе значення в процесах агломерування Печенізького району відіграє вигідне суспільно-географічне мікроположення, його близькість до ядра та інших потужних агломерованих поселень (Чугуєва, Змієва тощо).
До середньоагломерованої групи потрапили райони найближчого оточення попередньо виділених територій: Золочівський, Валківський, Кегичівський, Первомайський, Балаклійський, Шевченківський. Вони також мають доволі високі показники ефективності виробництва (які подекуди, вищі за відповідні індекси попередньої групи - у випадку Балаклійського району), однак через свою віддаленість від ядра агломерації характеризуються дискретністю, неоднорідністю агломераційних процесів.
Агломеровані підприємства сконцентровані в них, переважно, лише в межах міських поселень (Валки, Балаклія, Первомайський), або в містечках (Золочів, Кегичів, Шевченкове) з адміністративними функціями. Промислове виробництво залишається високорентабельним (160-200%), проте більш осередковим і диспергованим. Тому ці території (зокрема ті їх частини, щомежують із високоагломерованими районами) можна віднести до другого
поясу Харківської агломерації.
Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.
Рис. 3.15. Рівень агломерованості промислового виробництва Харківської області
До низькоагломерованих територій відносяться п’ять районів Харківської області: Вовчанський, Куп’янський, Краснокутський, Коломацький і Красноградський. Всі вони межують із районами попередньої групи, при чому Вовчанський район безпосередньо примикає до Харківського. За моделлю поля потенціалу обсягів реалізації промислових товарів та послуг, місто Вовчанськ впритул наближається до високоагломерованої зони Харкова, однак не входить до неї. Переважна більшість власне території Вовчанського району взагалі відноситься до низькоурбанізваної та слаборозвиненої в індустріальному відношенні. Тому, вона потрапила до третьої групи, в якій агломераційні процеси протікають ослаблено, оскільки ці території не можуть адекватно використовувати близькість до Харкова та його агломераційний ефект. Що ж стосується самого Вовчанська, то слід зауважити, що його індустріальний потенціал та показники ефективності виробництва мають тенденції до зростання, тому слід очікувати в майбутньому його входження до агломерованих поселень другого порядку Харківської агломерації. Майже аналогічні до вовчанських процеси спостерігаються і в інших районах третьої групи. Вплив Харкова продовжує бути відчутним, однак він не є визначальним для розвитку промислових підприємств та формування їх економічної ефективності. Важливе значення на цих територіях відіграють доцентрові транспортні магістралі, які підвищують рівень їх комунікативності та сприяють поширенню взаємозв’язків із ядром агломерації [108].
Схильними до агломерування є території Богодухівського, Великобурлуцького і Сахновщинського районів. Місто Богодухів, через свою наближеність до Харкова, має аналогічні тенденції розвитку, як і Вовчанськ. Проте, сам район перебуває лише в стадії адаптації до агломераційних процесів. Сахновщинський і Великобурлуцький райони також характеризуються зростанням рентабельності і продуктивності праці, однак значно меншими темпами і, переважно, за рахунок місцевих галузей промисловості. Ці території потребують створення більш сприятливого клімату для розвитку комерційного виробництва, підприємницької ініціативи та ринкової інфраструктури. Із зростанням агломераційної дифузії ринкових відносин підвищиться схильність до агломерування цих територій, зростатимуть показники ефективності промислової діяльності.
Неагломерованими слід вважати території семи районів: Борівського, Ізюмського, Барвінківського, Лозівського, Близнюківського,
Зачепилівського, Дворічанського. В них ефективно функціонують лише два промислові міста: Ізюм і Лозова. Решта регіонів є депресивними у промисловому відношенні. Ці території потребують залучення підприємницького капіталу на основі спрощеної системи оподаткування, надання кредитів та субсидій, розвитку виробництва товарів підвищеного попиту, створення пільгових умов для покращення інвестиційного клімату, комерційної і банківської діяльності тощо.
Нами були проведені дослідження рівня агломерованості промислового виробництва у розрізі окремих міст Харківської області з застосуванням тих самих методів та вихідних параметрів, що були проаналізовані вище. Результати ранжування і кластеризації за методом нейромереж показників ефективності промислового виробництва, промодульованих матрицею відстаней до ядра та інших міст Харківської області, підтвердили попередні висновки щодо делімітації агломераційного утворення (табл. 3.3).
Табл. 3.3. Ранжування міст Харківської області за рівнем агломерованості з
| використанням нейромереж | Кохоннена | ||
| Високоагломеровані | Середньо- агломеровані | Неагломеровані (1) та схильні до агломерування (2) | |
| Пн.-Сх. і Пд.-Сх. сектори | Південний сектор | ||
| Харків, Дергачі, Люботин, Чугуїв. | Зміїв, Мерефа, Південне. | Балаклія, Валки, Первомайський | (1) Барвінкове, Ізюм, Красноград, Куп’янськ, Лозова. |
| (2) Богодухів, Вовчанськ. | |||
Розроблено автором
Так, до високоагломерованих були віднесені міста, що розташовані в районах першого поясу агломерації (рис. 3.15). При чому, в межах високоагломерованих міст було виділено дві підгрупи, кожна з яких характеризується взаємною компактністю місцеположення. Такий перерозподіл міст має глибоке пізнавальне значення, оскільки свідчить про розвиток секторності території Харківської агломерації, наявність в її межах внутрішньої неоднорідності процесів розвитку промислового виробництва. Так, в межах високоагломерованих територій можна виділити північно- західний (Дергачі) і південно-східний сектор (Чугуїв), а також південний сектор (Мерефа, Зміїв, Південне).
Групу середньоагломерованих міст складають Балаклія, Валки, Первомайський. Всі вони входять на загальній моделі до територій середньоагломерованої зони. Здатними до агломерування виступають Богодухів і Вовчанськ. Серед неагломерованих міст, за методом нейромереж, виділяються Барвінкове, Ізюм, Красноград, Куп’янськ, Лозова.