Економічна оцінка основних видів природних ресурсів України

В економічній науці питання оцінки природних ресурсів розглядаєть­ся, як правило, диференційовано за окремими видами: земля, вода, ліс, корисні копалини. Всі дослідження пов’язують завдання з оцінки із забез­печенням максимального ефекту в галузях економіки при використанні певного природного ресурсу.

Завданням економічної оцінки об’єкта природокористування є опти­мальне використання просторового обмеженого комплексу (ПОК), тобто створення найбільш раціональної (оптимальної) системи водокористуван­ня, водоспоживання і землекористування з урахуванням економічних та соціальних факторів на певний розрахунковий рівень (період). На нашу думку, тільки комплексна економічна оцінка об’єкта природоко­ристування як одного цілого -це єдиний шлях до об’єктивного вибору оптимального варіанта використання природних ресурсів у межах просто­рового обмеженого комплексу, що виключає відомчий підхід до освоєння водних ресурсів.

Отже, предметом економічної оцінки об’єкта природокористування є його суспільна споживча вартість як просторового базису розміщення ви­робництва, засобів виробництва і предмета праці, скарбниці корисних ко­палин та сировини, джерела води і біологічних ресурсів.

Загальна економічна оцінка об’єкта природокористування є. складовою оцінки оптимального плану виробництва конкретних видів продукції та послуг за умов забезпечення екологічних і соціальних норм довкілля. По­казником загальної оцінки, що найповніше відображає прийнятий нами її критерій, є знову створена вартість, тобто чистий продукт та прибуток.

Загальна економічна оцінка здійснюється в два етапи. На першому визначається замкнута оцінка просторового обмеженого комплексу при встановленому для нього оптимальному складі, потужності та розміщенні об’єктів господарювання на суші та воді, тобто поза зв’язком з природно- економічним комплексом (районом), до якого входить об’єкт природоко­ристування.

економічної оцінки природних ресурсів за показником диференціальної ренти.

Основними вимогами до системи економічних оцінок природних ре­сурсів, є:

1) визначеність економічної сутності оцінок природних ресурсів і її основних видів, деталізація та врахування призначення цих оцінок у сис­темі управління народним господарством, тобто визначені завдання оцін­ки;

2) оцінення всіх природиіх ресурсів за єдиною методологічною осно­вою. Як правило, економічна оцінка природних ресурсів базується на за­гальних методологічних принципах теорії трудової вартості;

3) потенційний (а не фактично досягнутий) ефект їх використання;

4) методологічно правильне врахування об’єктивних природних умов, шо не пов’язані з природними властивостями ресурсів. До них можна віднести:

• поділ природних ресурсів на відтворювальні та невідтворювальні;

• неоднорідність продукції, що отримується під час використання різних природних ресурсів;

• наявність різних територіальних форм природних ресурсів;

• географічне положення;

• перевага та дефіцитност окремих компонентів природних ресурсів, шо передбачає введення для особливо дефіцитних компонентів природи вищих економічних оцінок;

• застосування регіонально диференційованих економічних оцінок щодо однакових за якісними та кількісними параметрами компонентів природних ресурсів у разі, якщо природно-географічні та економічні умо­ви їх відтворення і використання різні (корисні KonajiHHH будуть мати різні економічні оцінки залежно від стану транспортних шляхів, розміщення потужностей з переробки сировинних ресурсів і попиту на сировину на внутрішньому і зовнішньому ринках, хоча останні є факторами формуван­ня ринкових оцінок, тобто ціни, експертної оцінки;

• врахування множинності значень природних ресурсів, оскільки більшість ресурсів має не одне, а кілька значень, серед яких господарські, культурно-історичні та ін.

Підчас економічноїоцінки не можна обмежуватися однозначними оцін­ками. Для повного охоплення існуючих значень потрібна складна система показників типу шкали балів, коефіцієнти збільшення чи зменшення тощо.

5) найповніше враховування фактору часу за проведення ресурсооні- нювальних робіт. Динамічність економічних оцінок природних ресурсів у часі передбачає корегування економічних оцінок окремих об’єктів приро­ди у зв’язку з впливом інфляції, зміною якості природних ресурсів і попиту на них та дією інших факторів. Відповідно, під час економічного оцінення

65

5-5-1993

природних ресурсів потрібно правильно прогнозувати еколого-економічну ситуацію, яка складатиметься у майбутньому. Врахування цього дозволить отримати об’єктивні прогнози економічної оцінки природних ресурсів, ви­користання яких у плануванні та проектуванні дозволить приймати ефек­тивні господарські рішення, досягати бажаних результатів з мінімальними витратами суспільної праці на відтворення і використання природних ре­сурсів.

6) врахування того, що проходить поза самим підприємством, тобто в суміжних галузях промисловості.

Економічна оцінка природних ресурсів і введення її в господарську практику вимагають розробки методологічних і методичних її основ, сис­теми цін, вжиття заходів економічного впливу з метою покращання вико­ристання ресурсів та низки інших заходів.

Сьогодні в Україні ведеться дискусія щодо методичних підходів до гро­шової оцінки земель, що повинна бути покладена в основу нормативної ціни та платежів за землю. Пропонується три методи. Перший — базується на Законі України “Про плату за землю” й узгоджений із Земельним ко­дексом України. Він передбачає встановлення ціни земельної ділянки у стократному розмірі земельного податку на неї, а останній визначається за законодавчо встановленими нормативами, диференційованими залеж­но від її якості. Другий метод, запропонований доктором економічних наук Д.С.Добряком, передбачає визначення вартості землі за її енергетичним потенціалом.

Методологічні основи економічної оцінки природних ресурсів вста­новлюють завдання оцінки, правильне визначення критеріїв, а потім по­казників оцінки та методів їх розрахунку. Все це формує певний, чітко ок­реслений напрям в оцінці природних ресурсів, що назвається методоло­гічним підходом.

В економіці досліджуіоться різноманітні підходи до оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їхнє використання. їх класифіку­ють за такими групами:

Затратний підхід. За ним оцінка природних ресурсів проводиться за розміром затрат на їх добування, освоєння чи використання. За цим прин­ципом встановлюється плата за забір води промисловими підприємства­ми, щодієнасьогодні. Основним недоліком даного підходу є те, що ресурс кращоїякості, розташованийу привабливішому для освоєння місці, одер­жує меншу вартість, хоч його споживча вартість буде вищою, ніж “гіршого ресурсу”. Таким чином, цей підхід не сприяє раціональному природоко­ристуванню і подальшому сталому розвитку.

Результативний підхід. Відповідно до нього, економічну оцінку (вартість) мають тільки ті природні ресурси, які дають дохід. Інакше кажучи, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку одер­жують від експлуатації природного ресурсу, тобто різницею між одержаним доходом і поточними витратами. Та цей підхід також має багато недоліків з погляду раціонального природокористування. По-перше, не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. По-дру­ге, дохід від використання ресурсу може бути як прямим, так і опосередкова­ним, який дуже важко оцінити адекватно. Це стосується, зокрема, викорис­тання природних об’єктів із рекреаційною метою, кліматичних ресурсів те­риторії тощо. По-третє, за такого підходу не враховується фактор часу. Неви­користаний ресурс, шо не має відповідно до цього підходу вартості, може бути використаний і навіть стати дефіцитом у процесі освоєння території, розвит­ку нових технологій і виробництва в цілому. Тому оцінки потенційного ефек­ту на перспективу необхідні у разі планування природокористування.

Затратно-ресурсний підхід. Відповідно до нього, за визначення вартості природного ресурсу поєднуються затрати на його освоєння та дохід від ви­користання. Дана концепція має перевагу шодо оцінки природного ресур­су, яка буде вищою, ніж у попередніх випадках, що створює можливість для стимулювання раціонального використання природних ресурсів. Од­нак він має недоліки попередніх підходів.

Рентний підхід. Використання теорії ренти під час оцінки природних ресурсів визнається найдоцільнішим:

• за рентних оцінок „кращий” ресурс (використання якого дає більший дохід при однакових затратах) одержує більшу вартість;

• затрати на освоєння ресурсу зорієнтовані на деякий середній рівень і, отже, їх оцінка більш об’єктивна;

• обгрунтована необхідність розрізняти власника ресурсу та його ко­ристувача для виникнення категорії рентних платежів;

• рентні оцінки враховують фактор обмеженості природного ресурсу.

Відтворговальний підхід. Це порівняно новий підхід, оскільки пов’яза­ний з необхідністю відтворення природних ресурсів та екологічною кри­зою. Суть його полягає в тому, шо сукупність утворюючих середовище (відновлювальних і нсвідновлювальних) природних ресурсів на визначеній території та стан навколишнього середовиша, наближені до природного (заданого) рівня, розглядається як деякий стандарт, відправний рівень. У такому разі використання будь-якого природного ресурсу має передбача­ти його відновлення у попередній якос ті (для відновлювальних ресурсів) і кількості чи компенсації (для нсвідновлювальних) з урахуванням непогір- шення стандарту якості довкілля в цьому місці. Вартість природного ре­сурсу буде визначатися як сукупність затрат, необхідних для відтворення (чи компенсації втрат) ресурсу на визначеній території. Цей підхід перед­бачає потенційний дефіцит природних ресурсів і, вбагатьох випадках, може призвести до їх завищених оцінок. Однак, беручи до уваги той факт, шо в основних сировинних регіонах резерви екстенсивної експлуатації природ­них ресурсів вичерпані, а стан довкілля близький до катастрофічного, саме цей підхід здається найдоцільнішим.

Монопольно-відомчий підхід є різновидом затратного, бо розмір пла­тежів за використання природних ресурсів має відповідати потребам фінан­сового забезпечення діяльності спеціалізованихдержавних служб, які в цей час проводять монопольне розпорядження (управління) природними ре­сурсами. У Законі України "Про охорону навколишнього природного се­редовища” цей підхід знайшов відображення в поділі плати за викорис­тання природних ресурсів на два види ■ плата за право використання і плата на відтворення і охорону природних ресурсів. Другий вид - це компенса­ція затрат спеціальних відомств, які проводять відтворення й охорону при­родних ресурсів.

При визначенні розміру цього виду плати слід враховувати дві обстави­ни. По-перше, дані платежі мають включати в себе частину диференційної ренти, оскільки затрати на відновлення ресурсів у кращих умовах будуть меншими, ніж у гірших. Отже, розміри платежів мають бути диференційо­ваними залежно від умов використання. По-друге, у разі визначення затрат спеціалізованих служб потрібно враховувати економічну ефективність цих затрат для того, щоб звести суб’єктивні фактори при визначенні розмірів платежів до мінімуму. Жодна з цих обставин не враховується за умови вве­дення плаїносгі за використання природних ресурсів відповідно до норма­тивних документів, які розроблені ресурсними відомствами.

Економічна оцінка земельних ресурсів в основі якоїлежатьдві концепції: затратна і рентна.

Затратна базується на оцінці виконаної праці та вкладених коштів у відтворення земельних ресурсів. При такому підході якість земельних ре­сурсів виступає додатковим фактором міри їх цінності й оі ііі поється за шка­лою зменшуваних і підвищених коефіцієнтів. Методологічною основою економічної оцінки земельних ресурсів є ефективність суспільного відтво­рення.

Під економічною оцінкою земельних ресурсів розуміють величину од­ночасних затрат (інвестицій), які потрібні для відтворення цього ресурсу чи його заміни на основі ефекту відтворення продукту землекористуван­ня. Розрізняютьпоточну (річну), яка означає щорічний ефект відтворення і довгострокову економічну оцінки земельних ресурсів — суму щорічних ефектів відтворення за період надходження земельного ресурсу в госпо­дарському обороті.

В основу рентної концепції покладено нарахування народногосподарсь­кого ефекту земельних ресурсів у вигляді диференційної ренти. За своїм значенням рентна оцінка ресурсів дорівнює народногосподарським (не галузевим і не Індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виник­нути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад вичерпання корисних копалин, затоплення сільськогосподарських земель, зміна рек­реаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо). Ті ресурси, безповоротна втрата яких не супроводжується економічними втратами ні в цей час, ні в перспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не ну­льову) оцінку мають так звані обмежені ресурси, внаслідок прикладання суспільної праці до яких виникає диференційна рента.

Розрізняють диференційну рентну 1 і диференційну рентну І і. Дифе­ренційна рентна І пов’язана з природною родючістю окремих земельних ділянок, а диференційна рентна JI - з додатковим доходом, який утво­рюється в результаті продуктивних додаткових вкладень капіталу.

При розрахунках економічних оцінок природних ресурсів, утому числі земельних, при рентному підході, як суспільно необхідні затрати викорис­товують показники замикаючих затрат на відповідні види продукції, на­приклад сільськогосподарського призначення.

В економічній літературі ці затрати називають кадастровими ціпами чи суспільно виправданими межами затрат на приріст виробництва певної продукції.

Замикаючі витрати - це нормативний рівень приведених затрат на ви­робництво продукції при експлуатації природних, у тому числі земельних ресурсів, включаючи норму прибутку, найменш економічних виробництв, які залучають природжні ресурси у господарський обіг.

Значний теоретичний інтерес складають розробки проблем економіч- ноїоцінки природних ресурсів, які проводилися ЦЕМІAH CPCP(H.Π.Фе­доренко, К.Г.Гофман). Згідно з розробленим ними проектом “Основних положень методики економічної оцінки природних ресурсів у масових

плаї юво-проектамх розрахунках” вихідним показником економічної оці­нки сільськогосподарських угідь є величина річного ефекту (річної дифе- ренційної ренти 1 і П), що дає ця земельна ділянка. Величина річного ефекту залежить від замикаючих витрат на сільськогосподарські культури, виро­щування яких можливе на цій земельній ділянці, від урожайності цих куль­тур і витрат на їх виробництво. При даному рівні замикаючих витрат вели­чина річного ефекту може набувати різних значень залежно від вибраної структури посівних площ та ефективності додаткових витрат при вирощу­ванні відповідних сільськогосподарських культур (диференцінна рента II).

Економічна оцінка природних ресурсів на основі рентної концепції, за пропозицією К..Г. Гофмана, розраховується за формулою:

де а - коефіцієнт, що враховує динаміку в часі показників Z, S, q, а також ефект “обезнінювання” майбутніх витрат і результатів (фактор часу);

q ■■ коефіцієнт “продуктивності” природного ресурсу (визначається урожайністю сільськогосподарських культур, розподілом землі між ними, коефіцієнтом утилізації корисних копалин тощо);

Z — замикаючі витрати на продукцію, що вироблена при експлуатації природного ресурсу;

S — індивідуальні витрати на продукцію, що отримана при експлуатації природного ресурсу.

У цій формулі підкреслюється принципова можливість неоднознач­ного вибору варіанту використання природних ресурсів і необхідність вибору альтернативи, що зможе дати максимальний ефект.

Останнім часом як показник економічної оцінки природних ресурсів використовується диференційний дохід. Економічна оцінка земель прове­дена в Україні у 1988 р. на основі результатів господарської діяльності за 1980­1986 рр. Цей період характеризується стабільністю цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, що дає підстави використовувати співвідношення рентних доходів, які одержували на землях різної якості, виражене в балах. Економічну оцінку (в 1988 р.) було виконано як загальну (ріллі, багаторічних насаджень, сінокосів, пасовищ, сільськогосподарських угідь у цілому), так і о крему (ефекти вність ВИ рощу ван н я основних сільсько - господарських культур).

Грошова оцінка земель в Україні проводиться за “ Методикою грошо­вої оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рент­ний дохід, який створюється при виробництві зернових культур і визна­чається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 р. Для ~0

Розміщення продуктивних cu,ι та регіональна економіка визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується диференц- ійний рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою з виробниц­тва зернових культур (у центнерах) за формулою:

У зв’язку з тим, щоу сільськогосподарському виробництві використо­вуються не тільки родючі, а й гірші землі, створюються умови для форму­вання на всіх землях, незалежно від їх якості і місця розташування, абсо­лютного рентного доходу (абсолютної ренти). При оцінці земель диферен- ційний і абсолютний рентний доходи підсумовуються.

Дифсренційний рентний дохід з гектара земель під багаторічними на­садженнями, природними сіножатями і пасовишами розраховується на основі співвідношень диференційних рентних доходів цих угідь і рентного доходу на орних землях за економічною оцінкою з виробництва зернових культур за формулою:

Грошова оцінка орних земель, земель під багаторічними насадження­ми, природними сіножатями і пасовищами по Україні визначається як до­буток річного рентного доходу за економічною оцінкою з виробництва зер­нових культур, ціни на зерно і терміну його капіталізації за формулою:

77

де: Γ₀₃ — грошова оцінка гектара орних земель, земель під багаторічни­ми насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Україні, грн;

Р_здн - загальний рентнийдохід на орних землях, землях під багаторіч­ними насадженнями і пасовищами по Україні, ц;

Ц — ціна центнера зерна, грн;

Т_к —термін капіталізації рентного доходу, роки, який встановлюється на рівні 33 років.

Для визначення ціни ріллі використовують показники окремих оцінок з ефективності вирощування окремих сільськогосподарських культур. Вартість валової продукції і виробничих витрат у землеоцінних районах пропонується встановлювати за кожним грунтовим різновидом з урахуван­ням структури посівних площ. Розрахунки визначення вартості валової продукції з 1 га ріллі здійснюються за формулою:

У 1997 р. була прийнята "Методика грошової оцінки земель несільсько- господарського призначення”. Цією методикою передбачається грошова оцінка земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони: земель при­родоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; земель лісового, водного фонду та земель запасу. В основу грошової оцінки земель покладено капіталізований рентний дохід, що виз­начається відповідно до функціонального використання і місця розташу­вання земельних ділянок.

Як удосконалення методики визначення диференційного рентного доходу пропонується у зв’язку з інфляційними процесами визначати по­казники оцінки в більш-менш стійких одиницях виміру, тобто рентний дохід вираховувати в натуральних показниках (центнерах зерна), який у разі визначення грошової оцінки землі переводять у вартісний вираз за внутрішніми чи світовими пінами, або всі вихідні величини для обчислен­ня ціни землі доцільно виражати у твердій валюті - доларах. Зокрема, про­дукція основних видів сільськогосподарських культур обчислюється у світових цінах, а виробничі витрати визначаються розрахунковим шляхом: діленням показника оцінки за врожайністю (дол.) на показник оцінки окупності виробничих затрат.

За змішаним підходом існує кілька методик розрахунку оцінки при­родних ресурсів. Економічна оцінка надр землі за В.М.Козирєвим може здійснюватися за формулою:

E_l = P_lnK + 3_r, (9)

де: 3_r - витрати на геологорозвідувальні роботи, що враховані на сусп­ільному рівні в розрахунку на одиницю корисних копалин;

P₁ — рента першого року;

п — кількість років, протягом яких родовище приносить ренту;

K - коефіцієнт, шо враховує зміну ренти за роками.

Національним аграрним університетом України запропоновано таку формулу грошової оцінки землі:

Xβecuκ M.A., Γt>pΓ>u4 Jl.M., Писіпуиіенке ∏.∏.

де: Г — грошова оцінка землі, грн/га;

C - ціна 1 ц пшениці, грн;

У— урожайність пшениці, ц/га;

Б_з- бонітет грунту конкретного землекористувача, бали;

Б_к - середньозважений бонітет грунтів по країні, бали;

Ч — норма банківського проценту.

Дотримуючись такого принципу, В. Дмитренко, Ю. Махортов пропо­нують таку формулу грошової оцінки орних земель:

. де: Г - грошова оцінка 1 га орних земель, грн;

Ц - світова ціна на зерно (130 дол. за 1 т);

У - середня врожайність зернових по регіону за останні 5 років, т/га;

0,35 - коефіцієнт норми рентабельності, використаний при еко­номічній оцінці землі;

Б_к - середній бал бонітету грунтів по країні;

E₁ - середній бал бонітету ґрунтів по і-тому регіону;

0,02 — норма амортизації землі (відновлювальної вартості) відповідно до строку її служби 50 років.

На думку економісті в, я кі професі йно займаються економ ічною оцінкою земель на основі однієї шкали бальної системи бонітету не можна вирішити всі проблеми, а головне обґрунтувати ціну землі, земельний податок та ін.

Економічна оцінка корисних копалин. Економічна оцінка балансових запасів корисних копалин у надрах, за методикою К.Г.Гофмана і Н.П.Фе- доренка, визначається цінністю продукції, шо добувається, за вирахуван­ням приведених витрат на їх видобуток у розрахунку на одиницю запасів. Цінність видобутої продукції визначається двома показниками - замика­ючими витратами на одержані компоненти корисних копалин і коефіціє­нтом їх видобутку з надр. Величина останнього показника залежить від витрат на видобуток корисних копалин. Tому абсолютна величина еконо­мічної оцінки запасів корисних копалин (диференційна гірнича рента) значно залежить від прийнятого в розрахунках коефіцієнта одержання ко­рисних копалин із надр і відповідно йому показнику приведених витрат на їх видобуток. Економічна оцінка розвіданих запасів корисних копалин, що визначається максимумом диферениійної гірської ренти, характеризує гра­нично допустимий рівень витрат на приріст запасів за цим родовищем у процесі його детальної промислової розвідки і може використовуватися для нормування техніко-економічних параметрів відповідних розвідуваль­них робіт на конкретних басейнах і родовищах корисних копалин.

Оскільки різні природні багатства та різні природно-економічні умови експлуатації родовищ, що обумовлюють диференційну рентабельність підприємств, які розробляють ні родовища, знаходять свій вираз у різній ціні індивідуальній вартості їх продукції або при реалізації за загальними цінами у величині чистого доходу, то А. К.Смирнов пропонує вважати їх по­казниками економічної цінності родовищ. На початку 50-х років розпоча­лися інтенсивні дослідження грошових оцінок родовищ і запасів корисних копалин. Особливе місце серед цих робіт займають дослідження Н.В.Воло- домоновата К.Л.Пожарицького. Оцінка родовищ корисних копалин за ме­тодикою К-Л.Пожарицького визначається формулою:

де: V - оцінка родовищ у номіналі;

а — цінність, що отримується із 1 т руди корисних копалин;

b — всі види витрат на добуток і переробку І т руди;

S ■ запаси руди.

З урахуванням фактору часу, який К.Л.Пожарицький пропонує визнача­ти у вигляді процентної ставки, що відповідає середньорічному темпу росту продуктивності праці в народному господарстві, ця формула набуде вигляду:

де: А — річний чистий дохід рудника;

г — облікова ставка, %; п — тривалість експлуатації родовища, років.

При постійному річному доході формула матиме вигляд:

Для родовища, що володіє практично невичерпними запасами, тобто при n→∞, формула буде записана так:

75

.XnecitK М.А., Горбач Л.M., Пастушенко ΓI.Γ1. Цінність рудника при родовищі, експлуатація якого попнеться через

кілька років, буде визначатися за формулою:

де: r_i - тариф облікових процентів, прийнятих на термін очікування експлуатації;

m - час, на який відкладена експлуатація родовища.

К.Л.Пожарицький не виділяв із чистого доходу гірничого підприє­мства його рентну складову, але при цьому він відмовився від прийня­того підсумовування річних доходів і визначив їх розмір за період експ­луатації рудника з урахуванням фактору часу, тобто за допомогою дис­контування.

Якщо прийняти постійний чистий дохід за постійну величину, то це призведе до помилкових висновків, адже відсоткова ставка приблизно рівна росту продуктивності праці, що є джерелом підвищення річного чистого доходу гірничого підприємства. З урахуванням цього пропонується така формула оцінки діючого рудника:

де: а - середньорічне підвищення чистого доходу.

За економчіної оцінки корисних копалин використовують величину, яка обчислюється як різниця між цінністю кінцевої продукції, отриманої з мінеральної сировини і витратами на її отримання за період розробки за­пасів із врахуванням часу.

Економічну оцінку родовищ RM визначають за формулою:

де: Zt — цінність готової продукції, включаючи всі супутні компонен­ти, вирахування у внутрішніх чи світових цінах t-ro року (замикаючі зат­рати), грн;

St — величина приведених (без відрахувань на амортизацію) витрат у t- му році експлуатації родовища, що оцінюється, грн;

T — розрахунковий (кінцевий) період оцінки родовищами його части­ни, роки;

P- норма дисконтування;

Величина (Zt -1) - диференційна рента у розрахунку на кінцеву про­дукцію, яка отримується з оцінюваного родовища у t-му році експлуатації (освоєння).

Якщо протягом періоду вилучення запасів щорічні витрати Zt і St учасі є постійними, то довгострокова економічна оцінка родовища корисних копалин рівна:

Ця економічна оцінка носить назву гірської чи природної ренти. На розмір гірської ренти впливають такі фактори: геолого-гірські умови; гео­графічні властивості, кількість родовищ, які експлуатуються у регіоні; еко­логічні фактори.

Цікавим є підхід до показника економічної оцінки мінеральних запасів, який оцінює вклад у розвиток народного господарства, шо отримується від використання даного ресурсу, і розмір цього вкладу або ефекту вимірюєть­ся різницею між отриманням і витратами народного господарства при екс­плуатації цього ресурсу, тобто різницею між його цінністю і витратами на його отримання. Економічна оцінка запасів мінеральних ресурсів відобра­жається різницею Ц — C₁ де Ц — оптова прейскурантна ціна цього природ­ного ресурсу, a C — собівартість (або приведені затрати) на його отримання (видобутку). Вказана різниця Ц - C у такому випадку розглядається як зви­чайний прибуток. Цей метод підтримується багатьма авторами. Такий підхіддо оцінки обгрунтовується тим, що, по-перше, ціна дійсно встанов­лює ту межу витрат, перевищення якої підприємству не вигідно (якщо при­пустити, що за допомогою цін держава погоджує інтереси підприємства і народного господарства, то ціни також відображають максимально допус­тимий рівень затрат на цю продукцію з точки зору суспільства в цілому); по-друге, прирівнюючи граничнодопустимі затрати до встановлених цін, можлива побудова системи економічних оцінок мінеральної сировини на таких самих принципах і критеріях, на яких базується вся практична оцін­ка діяльності промислових підприємств і вся теорія ефективності капіта­ловкладень; по-третє, прибуток найбільше (із всіх наявних показників) враховує і відображає якість мінеральної сировини. За всіма цими факто­рами пропонується базувати економічні оцінки копалин на діючих цінах, прирівнюючи ці оцінки до розрахункового розміру прибутку.

О.Р.Нагельман пропонує оцінювати природні ресурси у надрах за ви­тратами на геологорозвідку плюс потенційний чистий дохід, який може бути отриманий у результаті їх використання. Така оцінка не що інше, як оптова ціна корисних копалин за вирахуванням витрат, які ще не зроблені. В ціні запасів, яка визначена за таким принципом, відображаються як вит­рати, так і очікуваний народногосподарський ефект. Вирішення цього зав­дання передбачає наявність цін на мінеральну сировину і паливо, витрат, які найповніше враховують освоєння природних ресурсів, добування і спо­живання, а також необхідність у цьому ресурсі та можливість їїзадоволен­ня при його використанні. Щодо палива, то таким и цінами можуть бути ті, шо враховують його енергетичну цінність і побудовані за принципом за­микаючих затрат. У розрахунку на тонну запасів це буде ціна франко-при- родний склад-резервуар, шо залежить у кожний даний момент від техніч­них можливостей суспільства, які визначають рівень затрат на залучення оцінюваних запасів у виробництво. Важкодоступнс родовище, що розта­шоване у складних гірськогеологічних умовах, може отримати нульову і навіть від’ємну оцінку. Це буде означати, за такого рівня техніки і техно­логії його розробки економічно неефективна, включення його до складу національного багатства безпідставне, а в перспективі, уразі розвитку про­дуктивних сил суспільства, оцінка може змінюватися. Прихильники цієї концепції обґрунтовують свою думку тим, що “змішана” оцінка природ­них багатств найповніше враховує довгострокові народногосподарські результати використання природних ресурсів і при цьому дає змогу оці­нити “гірші” природні ресурси. Тобто за цим підходом оцінюється потен­ційний (а не фактично досягнутий) ефект їх використання; у повному об­сязі враховується фактор часу; відображаються інтереси підприємств, які використовують природні ресурси, на що, власне, і спрямовані вимоги до економічної оцінки природних ресурсів.

Г.В.Черевко, М.І.Яцківдотримуючисьзмішаного підходу, пропонують визначити оцінку окремо відновлювальних і невідновних природних ре­сурсів. Оцінку відновлювальних ресурсів можна визначити за агрегатова­ним показником:

7S

Якщо використовуються невідтворювальні ресурси, то в оцінку слід включати витрати на створення їх замінників. Оцінку родовища ресурсів за змішаною методикою можна назвати повними витратами і позначити через г. Тоді оцінка одиниці природного ресурсу буде розраховуватися за формулою:

B₁, B₂, B₃ — витрати майбутніх періодів підприємствами, які акумулю­ються державою (постійні платежі) за використання одиниці природного ресурсу (в), відповідно B₁ — витрати коштів на пошук і освоєння нових гірших ресурсів; B₂ — витрати на розробку способів задоволення потреб у дефіцитних ресурсах за рахунок вторинної переробки відходів і комплекс­ного використання ресурсів; B₃ - витрати на дослідження можливостей відтворювати ресурси штучним шляхом або, якшо це неможливо, створю­вати їх замінники;

п — розмір запасів ресурсу в натуральному вираженні (т, кг тощо);

t — час, через який виникає потреба у витратах B_l, B₂, B₃.

Витрати а будуть забезпечувати відтворення витрат підприємств і ком­пенсувати шкоду від експлуатації ресурсів. Витрати вдадуть змогу компен­сувати втрату ресурсу, в якому суспільне виробництво має потребу. Дер­жава повинна акумулювати витрати в для розв’язання проблем обмеже­ності ресурсів, їх відтворення тощо. Звичайно, точно визначити розміри цих витрат досить важко, оскільки вони ще остаточно не досліджені. З роз­витком економічної науки точність розрахунку витрат в зростатиме. Еко- логізація виробництва сприятиме тому, що витрати а і в зрештою стануть нерозривними.

Економічна оцінка лісових ресурсів. Серед тих, хто займався економіч­ною оцінкою лісових ресурсів на базі диференційної ренти, назвемо В.Л.Джиковича. Його погляд на економічну оцінку можемо охарактери­зувати як класичний, тобто він вважає, що привнесений народному госпо­дарству ефект від використання лісів експлуатаційного значення рівний тому виграшу, який отримує суспільство при заготівлі (“добуванні”) лісо­матеріалів у тих лісових масивах, в яких фактичні витрати на добуток менші гранично допустимих. Лісопродукція, отримана при експлуатації лісових ресурсів, місцезнаходження й якість яких дозволяють зменшити витрати,

порівняно з експлуатацією гіршихділянок, дає народногосподарський ефект у розмірі різниці між. граничнодопустимими і фактичними затратами, тоб­то диференційну ренту. При економічній оцінці лісових ресурсів автор праг­не оцінити ефект, а не обчислювати витрати на отримання цього ефекту, тому він вважає диференційну ренту основним показником економічної оцінки. За ме тодикою ВЛ.Джиковича, економічна оцінка лісових ресурсів базується на народногосподарському ефекті в сфері “добування” лісомате­ріалів. Тому для економічної оцінки лісових ресурсів використовується тільки диференнійна рента в сфері лісоексплуатації і транспортуванні лісоп­родукції, яка і є оцінкою лісових ресурсів. Інакше кажучи, лісові ресурси оцінюються за різницею між суспільними витратами на заготівлю лісу і перевезенням лісоматеріалів. Диференційна рента за якістю і місцезнаход­женням, віднесена на 1 м³ лісу на корені, — показник економічного ефекту, шо дає даний лісосировинний ресурс, величина якою залежить від опти­мального з народногосподарських позицій способу лісоексплуатації з ура­хуванням обмежень, що накладаються правилами вирубки і відтворення лісових ресурсів. Величина диференційної ренти визначається через різни­цю фактичних (при оптимальному режимі лісоексплуатації) і гранично до­пустимих витрат на його експлуатацію.

Ліси не однакові за цільовим призначенням, продуктивністю, місце­знаходженням, доступністю для експлуатації. Тому не однакові й методи їх економічної оцінки. На сьогоднішній день об’єктами економічної оцін­ки лісових ресурсів залежно від напряму їх використання є: земля як го­ловний засіб виробництва в лісовому господарстві; лісові насадження на корені; ліс як земельне угіддя й об’єкт багатоцільового використання; на­садження, які є продуктом природи і праці; ресурси прибічного і прижит­тєвого користування; ресурси лісової фауни.

На основі чистого доходу від лісовирощування Е.Я.Судачковим та ОА.Шараєвою запропонована методика оцінки деревного запасу, що визна­чається шляхом зіставлення лісових такс із собівартістю лісу на корені. “Кап- італізуіочи” чистий дохід від лісовирощування в розрахунку на середній річний приріст деревостоїв у віці кількісної зрілості, автори отримують оцінку ЛІ СО­ВО! землі. Тому оцінка деревного запасу, що орієнтується на діючі лісові так­си, буде нести на собі відбиток тих умовностей та обмежень, які були неми­нучі при розробці ставок поліпної плати (ліміти на загальний рівень поцінної плати, шо продиктовані завданням зведення до мінімуму впливу подорож­чання попінної плати на рівень оптових цін на лісоматеріали).

Дуже цінною в методологічному і практичному аспектах є розвинута В.В.Варанкіним ідея економічної оцінки лісових ресурсів. Його концеп­цію можна назвати „змішаною”, тому що його оцінка природного ресурсу рівна сумі диференційної ренти і витрат на освоєння. Оцінку лісу він роз- 80.

ділив на оцінку лісових земель, які мають чисто рентний характер, і оцінку деревинного запасу, шо визначається суспільно необхідними затратами на його відновлення і вирощування. У своїх розрахунках автор абстрагується від залежності між цінністю деревинного запасу і його віком. Тобто не вра­ховується збільшення величини і покращання якості деревинного запасу в процесі його достигання, а також нижча вартість заготівлі 1 м³ стиглого лісу порівняно із заготівлею молодих насаджень. Тому деякі економісти вбачають неправомірність проведених розрахунків, оскільки запропоно­ваний метод оцінки лісових земель виправданий тільки при укрупнених розрахунках у межах великих регіонів.

Економічна оцінка водних ресурсів. Основні положення методики еко­номічної оцінки водних джерел як об’єктів природокористування перед­бачають визначення економічної оцінки водних ресурсів і використання її результатів для оптимального розподілу об’єму води та джерела водоспо­живання між учасниками водогосподарського комплексу.

Обмеженість водних ресурсів, різні напрями їх можливого використан­ня з неоднаковим ступенем ефективності передбачають потребу в оцінці води з урахуванням диференційної ренти. Так вважає Г. М.Матлин, даючи економічну оцінку водозабезпеченню, і таку оцінку визначає як пряму функцію від диференційної ренти. На думку автора, водні ресурси слід оцінювати за витратами, які передбачається зробити для отримання одна­кової або еквівалентної продукції в інших умовах, що виключають (або різко обмежують) використання цього природного ресурсу і є замінним способом виробництва. Тобто оцінка води як природного ресурсу визна­чається водною диференційною рентою, яку пропонується розраховувати порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планом використан­ня водних ресурсів із затратами за тим самим оптимальним, але вже із аль­тернативних варіантів.

Методологічною основою економічної оцінки водних ресурсів, на нашу думку, має бути методика економічної оцінки природних ресурсів, розроблена комісією AH CPCP під керівництвом академіка Н.П.Федорен- ка. За його методикою критерієм оцінки будь-якого виду ресурсів прийнято сукупний народногосподарський ефект, який отримується при експлуатації цього ресурсу. Оцінка природного ресурсу здійснюється з урахуванням замикаючих витрат на продукцію сільського, лісового і водного господар­ства та видобувних галузей промисловості. їх розмір визначається на ос­нові оптимізації господарських планів використання і відтворення природ­них ресурсів для великих територіально-виробничих комплексів. Еконо­мічна оцінка власне природних ресурсів - це різниця між остаточними та прямими витратами на виробництво відповідної продукції у розрахунку на одиницю ресурсу.

З урахуванням багатогранності можливих напрямів і засобів ви­користання природних ресурсів їх економічною оцінкою є максимально можливий економічний ефект, отриманий при оптимальних умовах експ­луатації природних ресурсів, певному рівні остаточних витрат і обмежень, які накладаються потребами суспільства у різних видах продукції, ліміта­ми капітальних вкладень та інше.

Для розробки оптимальних планів комплексного використання і відтворення природних ресурсів та визначення відповідних остаточних витрат згідно з методикою рекомендовані наближені методи економічної оцінки.

Розраховані на основі остаточних витрат економічні оцінки природних ресурсів використовуються, переважно, у планово-проектних матеріалах з метою: доцільного розподілу ресурсу між галузями економіки, обгрунту­вання розвитку та розміщення продуктивних сил, встановлення напрямів господарської діяльності окремих районів країни і ведення кадастрів при­родних ресурсів, обгрунтування досягнень основних етапів якості природ­ного середовища, визначення економічної ефективності проектних та пла­нових рішень.

До найважливіших принципів економічної оцінки природних ресурсів відносяться:

• врахування економічної оцінки при обґрунтуванні всіх планово-про­ектних рішень, шо викликають зміни існування природних ресурсів, пер­винних властивостей чи характеру їх використання;

• економічна оцінка дорівнює диференційній ренті за оптимального господарського режиму експлуатації ресурсу, що реалізується на основі економічної оцінки об’єкта природокористування;

• визначення ставок з диференційної ренти за допомогою двохрівен- ної системи оптимізаційних розрахунків. На першому рівні (в централізо­ваному порядку) встановлюються остаточні витрати на продукцію галу­зей, що експлуатують природні ресурси (розраховуються оптимальні оці­нки укрупнених моделей розвитку та розміщення відповідних вироб­ництв); на другому - ставки диференційної ренти з урахуванням встановлених на першому рівні значень остаточних витрат на продукцію, отриману внаслідок експлуатації ресурсу. З цією метою проводяться опти- мізаційні розрахунки на отримання максимальної ренти з певного ресурсу при дотриманні обмежень, пов’язаних із конкретними умовами його екс­плуатації.

Отримані значення ренти використовуються на етапі детального про­ектування. Слід зазначити, що у проектній практиці гідротехнічного буді­вництва, наприклад, у разі вибору варіантів вилучення сільськогосподарсь­ких земель під водосховища, слід враховувати не тільки одноразові витра­ти, пов’язані з сільськогосподарським освоєнням нових земель замість вилучених, але і збитки, нанесені господарській діяльності у зв’язку зі збільшенням витрат на виробництво продукції. Ці збитки є не що інше, як диференційна рента, тобто різниця між витратами на виробництво про­дукції в нових (на гірших землях, освоєння і експлуатація яких суспільне необхідна за певних граничнодопустимих витратах) і колишніх (на вилуче­них сільськогосподарських землях) умовах.

Розглянемо формування остаточних оцінок у водогосподарських сис­темах на основі наведених принципів.

Розрахунок остаточних витрат проводять на основі економіко-мате- матичної моделі водогосподарської системи (ВГС).

Система формується j-ою кількістю водоспоживачів (j = 1...ш)таі-ою кількістю водних джерел (і = l...n), які можуть використовуватися цими водоспоживачами (наприклад, за рахунок водних ресурсів водотоків і во­дойм як об’єктів природокористування, що плануються до освоєння по проекту; альтернативні варіанти: стік, перекинутий з інших басейнів річок, та підземні води, які добуваються з артезіанських свердловин).

Споживання кожного водоспоживача визначене (обмежене) ве­личиною Wj. Можливість використання води різних джерел також обме­жена і встановлюється вимогами водного законодавства і охорони приро­ди (наприклад, збереження унікальних природних нерестилищ, заплавних луків тощо), а також екологічними і економічними умовами масштабів поповнення водних ресурсів за рахунок перекидання стоку з інших рай­онів та добування підземної води. Позначимо обмеження на водні ресурси різних джерел через Nj. Вода і-го водного джерела використовується водо­споживачами за певних витрат 3ij (питомі витрати на водозабезпечення і водовідведення в j-ro споживача, грн./ м³).

Завдання полягає у задоволенні вимог господарської діяльності у воді по водоспоживачах з урахуванням фіксованих обмежень мінімальних вит­рат загалом по ВГС. У цьому випадку цільовою функцією є:

На основі прямої задачі лінійного програмування можна побудувати подвійну задачу, критерієм якої є максимізація ефекту в господарській діяльності.

З цією метою введемо оцінки на обмеження прямої задачі, позначи­вши: Mj - оцінку споживання водних ресурсів для кожного j-ro спожи­вача; λi - оцінку водного ресурсу і-го джерела. Отже, цільова функція цієї задачі така:

Максимум досягається за дотримання таких обмежень:

Розв’язавши задачу лінійного програмування, отримаємо оптимальний план і цифрове значення оцінок на обмеження. Цей план визначає роз­поділ водних ресурсів і-их водних джерел noj-их водоспоживачах.

Двоєдині оцінки оптимального плану мають такий економічний зміст. Оцінка водних ресурсів різних джерел показує зміну функції (21) при збільшенні або зменшенні можливостей водозабезпечення на одиницю та відображає ренту, яка обумовлюється дефіцитом водних ресурсів. Дійсно, у водогосподарському будівництві існують різні умови прикладання праці. Регулювання і перекидання стоку річок, а також добування підземної води не може відбуватися тільки в сприятливіших умовах, коли вартість освоє­ння водних ресурсів нижча, ніж замикаючих ресурсів, експлуатація яких суспільно необхідна на даному рівні розвитку продуктивних сил.

Так, за формування водогосподарського балансу, коли використання водних ресурсів з кращими економічними показниками обмежене і по­трібно залучати водні ресурси нижчої якості, виникає рента на більш якісні ресурси.

Оцінка водоспоживання показує зміну функції (21), якщо потреба j-ro водоспоживача зміниться на одиницю. Зміст її витікає з обмежень двоєди­ної задачі (26):

ч—

тобто для кожного j-ro споживача оцінка включає витрати безпосе­редньо на водний ресурс 3ij і ренту λi. Оцінки на споживання формують своєрідні розрахункові ціни в кінцевого споживача, що мають назву оста­точних витрат.

Таким чином, остаточні витрати на воду — це питомі приведені витра­ти, які виникають в господарській діяльності на отримання кожного до ­даткового кубічного метра води, причому на різних етапах розрахунково­го періоду.

Як показує аналіз більшості проектів комплексних гідровузлів, при визначенні складу учасників ВГК, режимів і об’ємів водоспоживання до цього часу по суті не проводиться економічна оцінка водних ресурсів з ура­хуванням лі і Mj, що не сприяє прийняттю оптимальних рішень, викликає значні труднощі при проектуванні та погодженні ВГК із зацікавленими міністерствами і відомствами.

Крім класичних підходів, у зв’язку з переходом на ринкові умови госпо­дарювання, необхідністю платного природокористування, створенням рин­ку природних ресурсів (в основному землі), розвитком наукових знань і навіть їх переглядом, набувають поширення нові спроби оцінити природні ресурси. Деякі з них застосовуються за кордоном, інші в Україні тільки на­бувають ознак чітко окресленого методологічного підходу до оцінки при­родних ресурсів.

Останнім часом широкої популярності набула енергетична оцінка при­родних продуктивних сил. Вона ґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їхнього внутрі­шнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різні яви­ща підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати. Різниця чи відно­шення між витратами і виходом енергії досить об’єктивно характеризує про­дуктивність праці. Техніку розрахунку оцінки природного ресурсу за енер­гетичною методикою можна визначити формулою:

85

Подібний підхід був використаний Інститутом грунтознавства й аг­рохімії ім. О.Н.Соколовського У AAH, за яким із застосуванням затратно­го методу було розраховано ціну 1 т ґрунтів за природними зонами Украї­ни ■■■ на основі врахування їх біоенергетичного потенціалу (запаси гумусу в т/га та внутрішньої енергії в гумусі в ккал/га для шару 0-30 см і всього гу­мусового профілю), а також біокл іматичних умов (урожай ність; сума опадів за рік, за період з температурою вище від 10 °С; гідротермічний коефіцієнт).

У зарубіжній практиці застосовуються прийоми визначення ринкової вартості землі, зокрема метод порівняльних продаж, шо ґрунтується на порівнянні та зіставленні відповідних даних за поточними продажами ана­логічних ділянок. Поширений також спосіб співвідношення (перенесен­ня), коли загальна ціна продаж поділяється на вартість власне ділянки та вартість поліпшень (будинки, будівлі, благоустрій територій); метод екст­ракції, тобто оцінки та вичленення з результатів угод вартості вкладу пол­іпшень; пряма капіталізація земельної ренти або її різновид — залишковий спосіб, що передбачає дисконтування потоку чистого операційного дохо­ду, який припадає на земельну ділянку, у поточну собівартість.

На сьогоднішній день в Україні почала створюватися законодавча база для проведення експертної оцінки природних ресурсів. Постановою Каб­інету Міністрів України “Про експертну грошову оцінку земельних діля­нок несільськогосподарського призначення” від 16 червня 1999 р. перед­бачається експертна грошова оцінка земельних ділянок несільськогоспо­дарського призначення. Згідно з Методикою вона проводиться за такими методичними підходами.

!.Капіталізація чистого доходу передбачає ефективне використання земельної ділянки (фактичне чи умовне) з урахуванням обтяжень та обме­жень щодо її використання. При прямій капіталізації чистого доходу оцін­на вартість земельної ділянки визначається за формулою:

де: Ц_кп - оцінна вартість земельної ділянки, визначена шляхом прямої капіталізації чистого доходу, грн;

Д_о - річний чистий дохід (фактичний або очікуваний), грн;

C_k - ставка капіталізації, %.

Ставка кап (галізаціїчистого доходу визначається співвідношенням між чистим річним доходом та ціною продажу подібної земельної ділянки або як сума (у відсотках) безризикової процентної ставки, ризику на інвесту­вання та ліквідність земельної ділянки.

При непрямій капіталізації чистого доходу оцінна вартість земельної ділянки визначається за формулою:

2. Зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок використо­вується в умовах розвинутого ринку землі та нерухомого майна. За цим підходом оцінна вартість земельної ділянки визначається нарівніціни про­дажу подібних земельних ділянок за формулою:

Визначення оцінної вартості земельної ділянки шляхом зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок передбачає зіставлення цін продажу кількох подібних земельних ділянок, тому кінцевий розмір оцінної вар­тості визначається як середнє значення для ранжованого ряду варіантів значення (без урахування найбільшого та найменшого значення) або найбільш поширене значення серед одержаних результатів.

3. Врахування витрат на спорудження об’єктів нерухомого майна на земельній ділянці використовується для проведення оцінки забудованих земельних ділянок (або тих, забудова яких передбачається) за умови ефек­тивного їх використання (фактичного чи умовного).

За цим підходом оцінна вартість земельної ділянки визначається як залишок між очікуваною ціною продажу забудованої ділянки (або капіта­лізованим чистим річним доходом від її використання) та всіма витратами на спорудження об’єктів нерухомого майна за формулою:

4. Грошова оцінка земельної ділянки за Методикою грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 р. N 525, і Методикою грошової оцінки земель сільськогоспо­дарського призначення та населених пунктів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. N 213, у частині оцінки земель населених пунктів.

5. Поєднання кількох методичних підходів з умовним розподілом за­будованої земельної ділянки на складові компоненти (земельна ділянка, будівлі, споруди).

Висновок щодо оцінної вартості земельиоїділянки ґрунтується на резуль­татах порівняльного аналізу її оцінки за різними методичними підходами.

Починаючи з 1992 р. в Україні здійснюється приватизація земельних ділянок громадянами України для індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, ведення особистого підсобного господарства, се­лянського (фермерського) господарства та інших потреб. Станом на 1 січня 2000 р. кількість власників землі та землекористувачів зросла до 22 млн, з них 10,7 млн громадян України вже приватизували свої земельні ділянки загальною площею 3,2 млн гектарів.

З 1993 р. здійснюється продаж земельних ділянок несільськогоспо­дарського призначення. Згідно з Указом Президента “Про продаж земель­них ділянок несільськогосподарського призначення” від 19 січня 1999 р. об’єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розмішено об’єкти нерухомого майна, в тому числі об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до за­конодавства України. За цей час органи місцевого самоврядування прий­няли рішення про продаж понад 1500 земельних ділянок на загальну суму понад 45 млн грн, з них у 15 обласних центрах України продано 143 зе­мельні ділянки на загальну суму понад 16 млн грн.

В Україні недостатньо розвинуті фінансово-правові механізми прид­бання земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності та забезпечення прозорості опе­рацій із земельними ділянками на вторинному ринку, не створено умови 88

для ефективного функціонування ринкових інституцій (земельних бірж, земельних банків, земельних аукціонів тощо), які б забезпечували розви­ток і функціонування вторинного ринку землі, відсутня достовірна та дос­тупна інформація про земельні ділянки, їхню вартість, ринкову історію (інформація продинамікузміни вчасі вартості земельної ділянки) й обме­ження щодо їх використання, відсутні також механізми забезпечення по­вноти сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджеті в та дер­жавних цільових фондів, зборів з операцій на ринку землі.

Серед основних напрямів розвитку, стабільного функціонування та регулювання розвиненого ринку землі є забезпечення оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення в ринкових умовах. Для досягнення цього завдання Основними напрямами розвитку та регулюван­ня ринку землі населених пунктів, інших земель несільськогосподарсько­го призначення, передбачається:

— запровадження незалежної системи оцінки земельних ділянок не­сільськогосподарського призначення, прав на них, у тому числі в комп­лексі з об’єктами нерухомості;

— створення механізмів забезпечення прозорості операцій на ринку землі та вільного доступу до визначення ринкової вартості земельних діля­нок несільськогосподарського призначення та прав на них;

— надання державної підтримки щодо підготовки та діяльності спец­іалістів з експертної грошової оцінки земельних ділянок для обслуговуван­ня ринку землі;

— організації державного регулювання діяльності фізичних та юридич­них осіб, що проводять експертну грошову оцінку земельних ділянок (ліцензування, сертифікація, атестація тощо).

Таким чином, розвиток наукових знань, господарська (ринкова) по­треба створюють передумови зміни самих концепцій оцінки природних ресурсів, застосовуючи при цьому нові підходи, зарубіжний досвід. Але нові концепції оцінки природних ресурсів не відкидають класичні, а навпаки, інтегруються з ними, тим самим підтверджуючи точність і достовірність здійсненої оцінки природних ресурсів.

2.3.