Проблеми раціонального використання природних ресурсів

Земельні ресурси. Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшаф­ту.

Система раціонального використання земель має носити природоохо­ронний, ресурсозберігаючий характер та передбачає збереження грунтів, обмеження впливу на рослинний та тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища.

Охорона земель та їх рацональне використання здійснюються на ос­нові комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.

Антропогенно-техногенний вплив на довкілля постійно збільшується, що призводить до деградації грунтового покриву. Однією з ознак дегра­дації земель у країні є ерозія грунтів. Площа еродованих земель щорічно зростає на 80-100 тис. га. Внаслідок цього з грунтів щорічно виноситься величезна кількість поживних речовин (11 млн т гумусу; 0,5 млн т азоту; 0,4 млн т фосфору; 1,7 млн т калію), втрати яких тільки частково компен­суються добривами. Найбільше уражених водною ерозією земель у цент­ральному та південно-східному регіонах країни. Вітрова ерозія найбільших масштабів досягає у південній степовій зоні.

Інтенсивне використання чорноземів призвело до прогресуючої їх дег­радації, — ерозією грунтів уражено 18 % території України (переважно лісо­степова та степова зони). Постійний високий рівень ґрунтових вод зумовив розвиток на 17 % земель процесів підтоплення, а на 11-25% — вторинного засолення ґрунту.

За даними Держкомзему України водній і вітровій ерозії піддавалося понад 14,9 млн га сільськогосподарських угідьабо 35,2 % їх загальної площі. В цілому по Україні щорічний приріст еродованих земель становить 4,5 млн га середньо- і сильнозмитих, у т. ч. 68 тис. га тих, що повністю втрати­ли гумусовий горизонт.

Ерозія ґрунтів є основним і найбільш небезпечним дестабілізуючим фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евтрофікації водойм.

Важливу роль у боротьбі з ерозією грунтів відіграють грунтозахисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, будівництво гідротех­нічних споруд (Додаток Г). За 200 І рік було здійснено будівництво проти­ерозійних гідротехнічних споруд: земельні вали і вали-канави протяжні­стю 4,4 км, вали-тераси - 16,9 км, вали-дороги - 0,1 км, протиерозійні ставки-накопичувачі твердого стоку площею 32,3 га. Крім того, залужено сильнодеградованої і забрудненої шкідливими речовинами ріллі на площі 3510,0 га (Додаток Д). За 2001 р. проведено вапнування грунтів на площі 26,7 тис. га, а гіпсування — на площі 3,6 га. При цьому внесено 191,1 тис. т вапнякової муки та інших вапнякових матеріалів і 14,3 тис. т гіпсу та інших гіпсовмісних порід (табл.2.7).

Таблиця 2.7

Заходи щодо охорони земель в Україні *

Продовження таблиці 2.

Примітка.

*∂ani з урахуванням проведеної інвентаризації та взаємоперевірок в областях. * Джерело. Держкомзем України

Великої шкоди грунтам завдає багаторазова механічна обробка: оран­ка, культивування, боронування тощо. Все це посилює вітрову та водну ерозію..

Причиною зниження біопродуктивності грунтів є зменшення запасів гумусу. З продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речо­вин та органіки: 11 млн т гумусу; 0,5 млн т азоту; 0,4 млн т фосфору та 0,72 млн т калію.

_u Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу (Нью- Йорк), при існуючих темпах ерозії та знеліснення до 2030 р. родючої землі на планеті стане менше на 960 млрдт, а лісів - на 440 млн га. Нині на кож­ного жителя планети припадає в середньому по 0,28 га родючої землі, а до 2030 р. площа зменшиться до 0,19 га.

Небезпечною проблемою залишається забруднення грунтів викидами автомобільного транспорту, до складу яких входять такі шкідливі сполу­ки, як бенз(а)пірен — сильний канцероген та токсичний свинець. Вміст цих сполук у ґрунтах примагістральних зон у 2,5-3 рази перевищує гранич­но допустимий рівень. ■ ^:

Найпотужнішим джерелом забруднення грунтового покриву є великі комбінати кольорової металургії. У прилеглих до них землях зареєстровані високі рівні важких металів. Пояснюється це насамперед тим, що на гірни­чодобувних підприємствах галузі усе ще переважає відкритий спосіб видо­бутку мінеральної сировини. У десятках міст поблизу металургійних підприємств у ґрунтовому покриві виявлено важкі метали в кількості, що дорівнює або перевищує граничнодопустимі концентрації (ГДК).

У десятки разів перевищує ГД K забруднення грунтів нафтою і нафтоп­родуктами в місцях, пов’язаних із її видобутком, переробкою, транспорту­ванням і розподілом.

Усе більш небезпечного характеру набуває засмічення та забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільсько­господарських та інших відході в виробництв та споживання.

Варто зазначити, що близько 5~7 тис. га, у тому числі рілля й інші сільськогосподарські угіддя, щорічно відводиться для складування відходів, шлаконакоиичувачів. Для таких потреб найбільші площі вилучаються з обігу у Донбасі та Придніпров’ї.

Найбільш шкідливими для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекцій­них хвороб.

Катастрофічне забруднення земель радіоактивними викидами, що ста­лися в результаті аварії на ЧАЕС, не має аналогів у світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків. Радіонук­лідами забруднено понад 8,4 млн га сільськогосподарських угідь. Найбіль­ша кількість радіоактивно забруднених грунтів знаходиться в Жито­мирській (70 %) та північних районах Київської (15 %) областей. Решта розподілялась у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігу­рації та розміру натериторії Черкаської й Тернопільської областей.

Найбільшого забруднення зазнало Полісся, де виникла низка екологі­чних проблем, обумовлених осушенням та інтенсивним використанням у сільському господарстві земель. Це - грунтова засуха й дефляція піщаних грунтів, швидке спрацювання гумусу на осушених торфово-болотних ґрун­тах, високе забруднення грунтів мінеральними добривами і пестицидами тощо. Внаслідок великомасштабних осушувальних робіт (на площі понад 2,5 млн га) на Поліссі склалася складна екоситуація, яка ще більше поси­лилася через аварію на Чорнобильській AEC. Навколо осушених територій нині формується зона несприятливого екологічного впливу, шо простя­гається в радіусі двох-трьох кілометрів, перевищуючи у 4-5 разів площу осушення.

Факторами погіршення якості земель, а отже, їх деградації, є перезво- ложення, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, вод­на ерозія й осолонцювання.

Більшість учених України схиляється до думки, що справжніми зона­ми екологічного лиха України стали райони гідромеліорації. В областях Українського Полісся. де проведе!голоушеяня’зеМбЖ відбувається некой-.- трольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності орган­ічної маси, обміління рік, дефіцит прісної води. В південних областях Ук­раїни, де відбувалося зрошення, розгортається інтенсивний процес підтоп­лення й засолення грунтів, деградації чорноземів. Нині 14,8 % загальної площі поливних земель еродовані, 1,5 — перезволожені, понад 4 % — со­лонцюваті й засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях України спостерігаєть­ся неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. У додатку Д наведена дина­міка площ земель під водою, болотами та гідротехнічними спорудами.

Осушення боліт і заболочених угідь на Поліссі, створення великих осушних систем, ігнорування еволюцією природних геобіоценозів, грунтів і гідрологічних умов, а також прорахунки й порушення, допущені при їх проектуванні та будівництві, призвели до серйозного погіршення довкіл­ля, завдали вітчутнихеколого-економічних втрат.

Водні ресурси. На території України практично всі водойми піддають­ся антропогенному впливу. Якість води в більшості з них не відповідає нор- мати в н и м в им ога м.

Незважаючи на значне зменшення обсягів використаної води, яке спо­стерігається з 1991 р., відповідного зменшення антропогенного наванта­ження на водні ресурси, зокремазі скидами забруднених вод, не відбуваєть­ся. За даними Держкомстату, обсяг забруднених стічних вод, що скида­ються у поверхневі водойми, у 2000 р. становив 3,31 млрд м³, 2001р. — 3,01 млрд м³. За прогнозними оцінками, у 2002-2003 рр. очікується збільшення обсягу скидів забруднених стічних вод у поверхневі водойми на рівні відпо­відно 3,1 та 3,2 млрд м³.

Основний вплив водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним водозабором і скидом забруднених речовин у водні об’єкти (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Динаміка скидів забруднюючих речовин, тне. т

Стресовий стан водних ресурсів настає тоді, коли обсяг річкового сто­ку не забезпечує принаймні 10-кратного розбавлення забруднених вод.

Джерелами забруднення визнаються об’єкти, з яких здійснюється скид або інше надходження у водні об’єкти шкідливих речовин, що погіршують якість поверхневих вод, обмежують їх використання, а також негативно впливають на стан дна та берегових водних об’єктів.

Аварійне забруднення водних об’єктів виникає при залповому скиді шкідливих речовин у поверхневі водні об’єкти, що шкодить або створює загрозу заподіянню шкоди здоров’ю населення, нормальному проведен­ню господарської та іншої діяльності, стану довкілля, а також біологічно­му різномаїттю. Заходи попередження шкідливого впливу на водні об’єкти визначаються Водним кодексом України.

Істотним чинником забруднення водних об’єктів залишаються підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, кольорової ме­талургії (понад 90 % стоків були забрудненими), чорної металургії (63 %), хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування (майже поло­вина) та житлово-комунального господарства (43 %).

Валові водопотреби промислового виробництва порівняно з 1990 р. зменшилися на 41 % і склали в 2000 р. 49,3 км' (таб.і. 2.9).

Валові водопотреби промисловості задовольняються водозабором із поверхневих джерел (13%), підземних горизонтів (близько 3), моря (близь­ко 25) і за рахунок вод, залучених в оборотні та повторно-послідовні сис­теми водопостачання (майже 83 %). У промисловості зосереджено близь­ко 99 % потужностей багаторазового використання води в Україні.

Основний обсяг промислового водокористування зосереджений у Вінницькій (понад 5 %) області в межах басейну Південного Бугу, в Харківській, Донецькій і Луганській (понад 25 %) областях басейну Сіверсь- кого Дінця, Київській, Дніпропетровській і Запорізькій (58 %) областях басейну Дніпра. Найбільші водоємні і „брудні” промислові виробництва розміщені в найменш забезпечених водними ресурсами районах, що зу­мовлює виникнення гострих водноресурсних і екологічних проблем.

За істотного спаду обсягів водокористування (на 55 %), спостерігаєть­ся збільшення втрат води при транспортуванні (в 2,7 раза) і скидів забруд­нених вод (у 1,2 раза).

Потужність очисних споруд перевищує обсяг стічних вод, що потре­бують очищення в 1,7 раза (в 1990 р.— у 1,2 раза), а завантаженість очис­них споруд становить лише 71 %.

До позитивних тенденцій належить: зменшення частки безповоротного, в загальному обсязі використаної води, скорочення витрат питної води на виробничі потреби, збільшення частки морської, оборотної повторно вико­ристаної води в загальному обсязі використаної води на виробничі потреби.

Таблиця 2.9

Використання водних ресурсів у промисловості, МЛИ M³

У структурі промислового водокористування переважають водоємні га­лузі (енергетика, чорна металургія), галузі, що виробляють продукцію кінце­вого споживання і, як правило маловодоємні, складають близько 10 %.

Кольорова металургія. Скидні води забруднені мінеральними речови­нами, флетореагентами, солями важких металів (мідь, свинець, цинк, нікель, ртуть), миш’яком, хлоридами та ін.

Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Головним джере­лом утворення стічних вод у галузі - виробництво целюлози, шо базується насульфатному і сульфітному способах варіння деревини та відбіл юванні.

Нафтопереробна промисловість. Поверхневі води забруднюються на­фтопродуктами, сульфатами, хлоридами, сполуками азоту, фенолами, со­лями важких металів та ін.

Хімічна і нафтохімічна промисловість. У природні водні об’єкти скидаються стічні води, разом з якими у водойми потрапляють у значній кількості нафто- %

продукти, завислі речовини, азот загальний, азот амонійний, нітрати, хлори­ди, сульфати, фосфор запільний, ціаніди, родоніти, кадмій, кобальт, марга­нець, мідь, нікель, ртуть, свинець,хром, цинк,сірководень, спирт,формаль­дегід, феноли, поверхнево-активні речовини, пестициди, напівфабрикати.

Машинобудування. Стічні води травильних та гальванічних цехів за­бруднені, в першу чергу, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, за­вислими речовинами, ціанідами, сполуками азоту, солями заліза, міді, цин­ку, нікелю, хрому, молібдену, фосфору, кадмію.

Легка промисловість. Основні забруднення водойм виникають від тек­стильного виробництва та процесів дублення шкіри. В стічних водах є за- висліречовини, сульфати, хлориди, сполуки фосфору та азоту, синтетичні поверхнево-активні речовини феноли, жирита масла, сірководень, фенальде- гідта ін.

Побутові стінні води - це вода з кухонь, туалетних кімнат, душових, бань, пралень, їдалень, лікарень, побутових приміщень виробничих підприємств та ін. У побутових стічних водах органічні речовини в забруд­неннях становлять 58 %, мінеральні речовини -42 %>.

Комунальне господарство. На господарсько-питні потреби всіх галузей народного господарства в 2000 р. витрачено 3,34 км³ води на рік (або 273 л за добу на одного міського мешканця). Комунальним господарством заб­рано 3,24 км³ води, у тому числі 1,1 км³ з підземних джерел (або 265 л за добу на одного міського жителя) (табл. 2.10).

Від надійної роботи водопровідно-каналізаційного господарства знач­ною мірою залежить здоров’я населення, соціальний розвиток міст та на­селених пунктів.

В Україні 445 міст і 829 селищ із 911 мають централізоване водозабезпе- чення. Щодобово подається близько 12,2 млн питної води, понад 10,5млн м³ проходить очищення на каналізаційних спорудах.

За останні роки істотно погіршилась якість води основних джерел цен­тралізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогоспо­дарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водонос­них горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопро­дуктами, патогенними мікроорганізмами та інше.

На сьогоднішній деньу 260 населених пунктах України питна вода за ок­ремими фізико-хімічними показниками (загальний вміст солей, жорсткість, залізо, аміак природного походження) не відповідає вимогам стандарту. Вод­ночас, у зв’язку з відсутністю місцевих джерел близько 1200 населених пунктів у AP Крим і південних областей України частково чи повністю забезпечу­ються привізною питною водою.

Водопровідні очисні споруди, що проектувалися та будувалися відпо­відно до раніше чинних нормативів, сьогодні вже не спроможні без удос-

коналсння технології та застосування нових високоефективних реагентів перешкодити доступу в питну воду шкідливих речовин.

Таблиця 2.10

Використання водних ресурсів у комунальному господарстві, млн M^j

Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалася у Лу­ганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській, де близь­ко 2 млн м³ води, або 14 % від загальної добової подачі, не відповідають вимогам стандарту.

Дуже гостро стоїть питання раціонального використання питної води. В цілому в Україні, незважаючи на її дефіцит в окремих регіонах, де вода подається за графіком, непродуктивні втрати, заданими експертних оці­нок, становлять 32 %. Слід зауважити, що це - додаткові втрати електрое­нергії, реагентів, матеріальних та трудових ресурсів.

Не менш важливою проблемою є відсутність у багатьох містах альтер­нативних джерел централізованого водопостачання, насамперед, це сто­сується міст Вінниці, Одеси, Житомира, багатьох населених пунктів До­нецької, Луганської областей і Великої Ялти, водопостачання якої повністю залежить від водосховищ, із яких вода в місто подається по тунелю, що зна­ходиться в аварійному стані.

Незадовільний стан склався й у каналізаційному господарстві, шо є одним із найбільших забруднювачів водних об’єктів та довкілля. 28 міст і 392 селища в Україні взагалі не мають централізованих систем каналізації. Через перевантаження та неефективну роботу очисних споруд щодоби ски­дається близько 4,5 мли м-^? недостатньо і 350 тис. м² взагалі неочищених стічних вод, то складає майже третину усіх господарсько-побутових стоків.

Найбільшими забруднювачами водних об’єктів є каналізаційні систе­ми міст Дніпропетровська, Запоріжжя, Луганська, Одеси, Севастополя.

У багатьох містах досі не розв’язана проблема ліквідації дефіциту по­тужностей каналізаційних споруд, ряд напірних колекторів прокладено в одну нитку, насосні станції не мають аварійних випусків і резервних вводів електропостачання, що є потенційною причиною їх затоплення у разі збільшення притоку стічної води та відключення електроенергії. Саме че­рез цс сталися аварії у каналізаційних системах міст Сімферополя, Севас­тополя, Маріуполя, Івано-Франківська, Вінниці, Новограда-Волинсько­го, Звенигородки, що викликало, своєю чергою, вимушене припинення подачі води населенню та істотно вплинуло на екологічну ситуацію.

Особливу тривогу викликає той факт, шо в останні роки через економічні негаразди майже повністю припинилися будівництво і введення в експлуа­тацію нових потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мережі.

За обсягом використаної води, що забирається з водних джерел, та за безповоротними її втратами, сільське господарство належить до найбільш водоємних галузей. У 2000 р. на нього припадало 24 % загального і 57 % безповоротного водоспоживання в Україні.

У 2000 р. сільськогосподарськими підприємствами забрано 6,4 км³ води, у тому числі з поверхневих джерел 6,0 км³, з підземних - 0,46 км³. На потреби галузі використано 3,0 км³ прісної води. Найбільшим водокорис­тувачем є зрошення, на яке припадає 57 % усіх сільськогосподарських по­треб; частка сільгоспводопостачання становить 17 %, ставкового рибаль­ства - 13 % (табл. 2.11).

З інтенсифікацією сільського виробництва, а надто з такими її напря­мами, як хімізація і меліорація, велика кількість добрив і пестицидів над­ходить до річок, озер, потрапляє в підземні води.

Річки України зазнають негативного впливу різноманітних шкідливих речовин. Як правило, забруднювачами вод є водогінно-каналізаційні гос­подарства населених пунктів, очисні споруди яких перебувають у незадов­ільному технічному стані, перевантажені, зі зношеним обладнанням, шо потребує капітального ремонту та реконструкції. Основними речовиїїами- забруднювачами залишаються сухі рештки (5238 тис. т), хлориди (1421 тис. т), сульфати (1326 тис. т), завислі речовини (75 тис. т), нітрати (72 тис. т), натрій (23 тис. т), калій (16 тис. т), амонійний азот (14 тис. т), нітрити (9,2 тис. т), фосфати (7,4 тис. т) магній (7,2 тис. т), нафтопродукти (0,8 тис. т). Найбільша кількість забруднюючих речовин (25 %) потрапила в річки ба­сейну Дніпра, майже 16 % — Сіверського Дінця.

Таблиця 2.11

Використання водних ресурсів у сільському господарстві, мли M³

У басейнах річок Дніпро, Дністер, Західний Буг, Південний Буг, Сіверсь- кий Донець, Приазов’я, а також у Київському, Канівському, Кременчуцько­му та Дніпродзержинському водосховищах виявлено високий вміст важких металів, сульфатів, сполук азоту, фенолів. Значно перевищувався максимально допустимий вміст важких металіву водах Північно-Кримського каналу.

Серйозне занепокоєння викликає стан малих річок. Велике антропо­генне навантаження призводить до їхнього забруднення та замулення, по­силення процесів ерозії грунтів. Майже 25 тис. км русел малих річок по­требують очищення. Відомо, що частка малих річок у структурі гідрограф­ічної сітки становить близько 90 %, і благополуччя великих водних артерій напряму залежить від стану малих річок, тобто від якості води в малих річках залежить її якість у великих ріках, а отже, й тієї, що споживає населення. Навіть радіоактивний “слід” Чорнобиля найчіткіший виражений у мулі малих річок. Звідси такий великий інтерес до стану малих річок. Основни­ми забруднюючими елементами є пестициди, мінеральні добрива, стоки тваринницьких комплексів.

Найпоширенішими забруднюючими речовинами басейну Дніпра є нітрити та нітрати, амонійний азот, біогенні та органічні речовини, важкі метали, нафтопродукти. За рівнем хімічногота мікробіологічного забруд­нення вода більшості річок басейну Дніпра класифікується як брудна і заб­руднена. Зазначимо, шо значна частина населення користується водою із відкритих джерел — 10 % міст, більш як половина селищ та майже 98 % сіл не мають централізованих систем каналізації'.

Технологічне втручання у природу морського узбережжя спричинило значні матеріальні збитки, завдавши шкоди територіям, які мають велику екологічну та рекреаційну цінність. Антропогенне навантаження на еко­системи Чорного моря перетворило його на місце концентрації забруднен­ня. Понад 80 % забруднюючих речовин надходить до моря з водами вели­ких і малих річок з усієї водозбірної площі, а це майже 1,9 млн км³ земель і 17 держав. Загальний обсяг стічних вод, що надходить у басейн Чорного моря, становить близько 17 км³, з яких майже 14 км³ формується в басей­нах Дунаю, Дніпра, Дністра, Південного Бугу. Основними джерелами заб­руднення морського басейну є річковий стік, скиди промислових стоків з індустріальних об’єктів у прибережній зоні; скиди побутово-господарсь­ких стоків із населених пунктів, особливо великих міст, розташованих на узбережжі; забруднення від курортно-рекреаційної і туристичної діяль­ності; змиви; залпові і аварійні скиди; дренажні та стічні води зрошуваль­них систем, сільськогосподарських угідь, тваринницьких комплексів; заб­руднення, що їх несуть течії з Мармурового та Азовського морів; атмос­ферні переноси. Щороку зі стоком до Чорного моря надходить до 90 тис. т заліза, 206 — нафти та нафтопродуктів, 0,9 — кадмію, близько 98 тис. різних органічних речовин з наземних джерел, а також радіоактивні речовини, кількість яких зросла після катастрофи на ЧАЕС^{[3] [4]. Такий стан речей знач­но знижує здатність екосистеми до самоочищення та поглиблює евтрофі- каційні процеси.}

На якісний стан води у Чорному та Азовському морях негативно впли­вали нафтові вуглеводні, синтетичні поверхнево-активні речовини, по- ліхлорбіфеніли, хлорорганічні пестициди, феноли. Вміст розчиненого кис­ню у цих морях був, в основному, в межах норми. Виняток має акваторія порту Маріуполь (Азовське море), де середньорічна концентрація розчине­ного кисню в поверхневому шарі води була найбільшою за останні дев’ять років.

Тривалий час залишається не вирішеною проблема якості води, яка використовується населенням на господарсько-питні потреби. За спосте­реженнями Міністерства охорони здоров’я України, у 2000 р. кожна 8-ма із обстежених проб води, взятої з системи господарсько-питного поста­чання (у 1990 р. — кожна 7-ма), фактично не відповідала санітарно- гігієнічним вимогам на санітарно-хімічні показники та кожна 15 - на мікробіологічні (у 1990 р. - кожна 10-та). Майже кожна п’ята-шоста про­ба води, взяті із водойм у місцях водокористування населення не відпові­дала гігієнічним нормати вам.

Результати проведених оцінок стану підземних вод свідчать про подаль­ший вплив на довкілля викидів в атмосферу, скидів забруднених стічних вод у водойм и, а також розміщення твердих токсичних відходів.

Спостереження за станом хімічного забруднення поверхневих вод, які проводилися гідрометеорологічною службою, показали, що серед них у задовільному стані були тільки річки Криму. Майже всі інші басейни річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених. При цьому, як і ран­іше, водні об’єкти забруднювалися переважно сполуками азоту, фенола­ми, нафтопродуктами, важкими металами. Найбільшу забрудненістьцими речовинами мали води річок басейнів Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Дінця. Залишається гострою проблема забруднення поверхневих вол, гідравлічно пов’язаних з підземними водами, стоками, майже п’ята частина яких надходила у водойми без будь-якого очищення.

Порушення норм якості води досягло рівнів, шо ведуть до деградації водних екосистем, зменшення продуктивності водойм. Значна частина на­селення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. На сьогодні у світі понад 1 млрд осіб спо­живає воду, яка не відповідає санітарним нормам. Через забруднену воду, за розрахунками американських учених, щорічно помирає до 10 млн осіб.

Проте в останні роки намітилася позитивна тенденція до зменшення вмісту нафтопродуктів і синтетичних поверхнево-активних речовин у ба­сейнах рік Сіверський Донець, Південний Буг, у Чорному (акваторія Одесь­кого порту, в районі Сухого лиману, в Севастопольській бухті) та Азовсь­кому (Північне звуження Керченської протоки, порт Маріуполь) морях; фенолів - у дельті ріки Південний Буг і в Бузькомулимані; сполук цинку і міді — в басейнах річок Західний Буг та Дністер, Київському та Канівсько­му водосховищах. Покращуються гідробіоценози поверхневих вод країни, особливо на р. Сіверський Донець та багатьох її притоках, деяких річках Приазов’я та на р. Західний Буг.

Шкідлива дія води. Негативні наслідки повеней і паводків проявляються на 27 % площі України (165 тис. км), де проживає майже третина населення.

Найбільшої шкоди від повеней і паводків зазнають гірські та пе- редгірські райони Карпат (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області). Полісся (Волинська, Рівненська області), приду- найські та придніпровські території, а також Донбас.

Особливе місце серед паводконебезпечних територій посідають басей­ни річок Тиси (Закарпатська область), Дністра (Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області), Прут (Чернівецька область). Гірський рельєф, густа річкова мережа, значні атмосферні опади зумовлюють тут бурхливі паводки, шо повторюються кілька разів на рік.

За даними Гідрометкому України, 90-ті роки XX ст. і початок XXI ст. характеризуватимуться чималим підвищенням водності. Частота високих паводків збільшується у зв’язку зі зростанням антропогенного навантажен­ня на водозбори, порушеннями водоохоронного режиму господарювання та підвищенням водності. Дуже високі паводки, зокрема, сформувалися на річках басейну Тиси у 1992, 1993, 1998, 1999 та 2001 р. р.; на річках ба­сейну Дністра - у 1997, 1990 р. р.; на р. Дунай — у 1996, 1998 та 1999 р. р.

При цьому слід мати на увазі, що паводки на гірських річках практич­но не прогнозуються і виникають раптово.

Отже, населення, що проживає в прибережних містах і селах, зазнає неабияких матеріальних та моральних втрат від паводків і перебуває в по­стійному напруженні. Це стосується навіть тих населених пунктів, де є про­типаводкові гідротехнічні споруди. Через брак коштів на вживання експ­луатаційних заходів та догляду ці споруди з кожним роком втрачають надійність, що призводить до додаткових витрат з державного бюджету на ліквідацію наслідків шкідливої дії вод.

Комплекс захисних споруд на річках та водоймах є недостатнім і по­требує значної реконструкції та перебудови. Більша частина захисних гідро­технічних споруд будувалися для розв’язання локальних проблем і не скла­дає єдиного комплексу, розрахованого на надійний захист від катастрофі­чних паводків.

Щодо потреби в проведенні широкомасштабних протипаводкових робіт свідчать катастрофічні наслідки паводків. Так, середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській області становили у 1979-1985 р. р. 16,7 млн грн, 1986-1995 р. р. — 12,8 млн грн, 1996-1997 р. р. — 16,5 млн грн, а в 1998 р. - 500 млн грн і майже 300 млн грн у 2001 р.

Половина освоєних площ схилів зазнає впливу зсувних процесів, на 70гірських водозборів Івано-Франківської та Закарпатської областей роз­виваються селеві явища.

На 17 % території України розвинені процеси підтоплення. Заданими спостережень місцевих спеціалізованих організацій Держводгоспу, Ком- геології, Гідрометкому, інших органів виконавчої влади, за останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підйому грунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. Насамперед це стосується півден­но-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

У південно-східному регіоні України підтоплено 1127 сільських насе­лених пунктів (125 тис. садиб). Так, лише у Запорізькій області внаслідок інтенсивних опадів влітку 1997 - навесні 1998 р., що перевищили дві річні норми, було підтоплено 102 села і близько 70тис. гасільськогосподарсь­ких угідь. Усе не ускладнило проживання людей та санітарний стан (на 19тис. гавода практичнобула на поверхні землі), стало причиною руйну­вання будівель та загибелі багаторічних насаджень, унеможливило прове­дення весняно-польових робіт на значних площах.

Основні фактори, шо спричиняють посилення ерозійних процесів: високий рівень розораності сільгоспугідь, наявність прямолінійної орга­нізації території на схилових землях, велика питома вага в структурі посівних площ просапних культур, відсутність системи грунтозахисних технологій.

Затоплення і підтоплення територій, ерозійні процеси, руйнування берегів річок та водойм спричиняють деградацію ґрунтів, загибель рослин­ного і тваринного світу, заболочення водоймищ. Тому для запобігання і мінімізації збитків від шкідливої дії вод необхідно ретельно вивчати та ана­лізувати і, звичайно, вчасно розробляти та вживати відповідних заходів, забезпечуючи надійність функціонування комплексу захисних засобів і споруд.

Радіаційне забруднення. Винятковою особливістю сучасного екологіч­ного стану території України, зокрема басейну Дніпра, є тс, що локальні ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним водоко­ристуванням, загострюються наслідками Чорнобильської катастрофи. В умовах хімічного забруднення водотоків і водойм у басейні Дніпра нега­тивний вплив радіації на стан здоров’я населення зростає. За даними гідро­метслужби, за рахунок водного фактора колективна доза опромінення на­селення в басейні Дніпра за роки після аварії зросла на 3—13%. На тери­торії басейнів Прип’яті та Дніпра зосереджено близько 450 тис. Ki цезію- 137 та майже 70 тис. Ki стронцію-90. Потенційне надходження радіонуклідів

Розміщення продуктивних сия та регіональна економіка із забруднених територій за рахунок поверхневого змивання за рік може становити 1-2 % для стронцію-90 і 0,1 0,3 ■ для цезію-137.

Цезій-137 транспортується здебільшого у стані, пов’язаному з тверди­ми частками наносів, а стронцій-90 у водорозчинному стані. Сорбнійна здатність річкових наносів істотно залежить від їхніх розмірів: чим менші частки наносів, тим більше вони спроможні сорбувати забруднення. Вод­ночас у водосховищах (насамперед Київському) відбувається осідання більшості забруднених наносів. Особливістьстронцію-90 транспортуватися у водорозчинному стан і зумовлює значну мінливість концентрацій залеж­но від водності. Неабияке зростання концентрацій стронцію-90 відбуваєть­ся під час затоплення заплавної території Прип’яті.

Зазначені особливості та властивості міграції цезію-137 і стронцію-90 вказують на істотні відмінності в їхній кількості у дніпровських водосхо­вищах. Близько 75 % цезію-137, що надходить у каскад, перехоплюється в Київському, Канівському водосховищах. До розташованих нижче водосхо­вищ цей радіонуклід потрапляє в обмеженій кількості. Стронцій-90 у во­досховищах каскаду практично не накопичується, а проходить їх переважно транзитом.

Основне забруднення водосховищ, зокрема їх донних відкладів, зумов­лено присутністю цезію-137. Загалом його запас у донних відкладах водо­сховищ становить4,2тис. Ki. Приблизно половина цього радіонукліду аку­мульована у Київському водосховищі. Середня щільність цезію-137 у дон­них відкладах становить близько 2.3 Кі/км², у Канівському - запас і щільність його вдвічі менші (відповідно 1,0 тис. Ki і 1,48 Кі/км²). Донні відклади решти водосховищ порівняно чисті. У Каховському водосховищі вміст цезію-137 становить 165 Ki, щільність — 0,08 Кі/км².

Слід звернути увагу на той факт, що нині природний розпад цезію-137 є більшим, ніж його надходження. Отже, загальний запас цезію-137 у кас­каді поступово зменшується.

Нині відбувається перекриття більш забрудненого шару наносів чисті­шим. У Київському водосховищі найбільше забруднені наноси можуть бути на глибині до 20 см і більше. Це сприяє тому, що біологічно доступна час­тина радіонуклідів зменшується, в результаті чого чистішими стають бсн- тосні організми, а також риби.

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного вико­ристання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарсь­ких потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонуван­ня водного об’єкта як елементу природного середовища зі збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефек-

тивної структури управління і механізмів економічного регулювання охо­рони та відтворення водних ресурсів.

Загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним ви­могам. Майже всі ліси України перебувають у зоні негативного впливу про­мислового забруднення. Великої матеріальної шкоди їм завдала Чорно­бильська катастрофа. Ліси різною мірою забруднені радіонуклідами на площі 3,5 млн га, вилучено з лісоексплуатації 200 тис. га. Внаслідок цього за останні роки не добирається близько 1 млн м³ деревини щорічно, знач­но зменшились обсяги заготівлі грибів, ягід, лікарської сировини.

Для раціонального лісокористування потрібний еколого-економічний підхід, який враховував би екологічні наслідки діяльності галузей лісового комплексу для здоров’я людини і стану довкілля. Перш за все — це еколог­ічний збиток, який виникає у процесі експлуатації лісів і призводить до зменшення середовишезахисних функцій лісу, ерозії грунтів, порушення гідрологічного режиму, зменшення рекреаційних властивостей лісів тощо. В останні роки землі лісового фонду використовуються як територіально- просторова база для туризму і рекреації, що має велике значення як для економіки окремих регіонів, так і країни в цілому.

Ліс є ефективним засобом охорони довкілля від техногенного, зокре­ма радіоактивного забруднення.

Захисні насадження займають значне місце у системі протиерозійних заходів. Нині на полях сільськогосподарських підприємств є близько 1,2 млн га захисних насаджень різного призначення, в тому числі 440 тис. га полезахисних лісових смуг (Додаток Е).

Позитивний вплив лісових насаджень проявляється не тільки в плані збереження ґрунтів від ерозії, а й сприяє підвищенню врожайності сільсько­господарських культур. Кожний гектар лісопосадок захищає близько 25­30 га ріллі. На полях, захищених лісосмугами, вартість додаткового вро­жаю сільськогосподарських культур у 2-2,5 раза перевищує втрати, пов’я­зані з вилученням земель для створення лісосмуг.

Лісозахисні посадки регулюють стік, гідрологічний режим місцевості, покращують мікроклімат, надійно захищають прилеглі поля від шкідли­вої дії суховіїв, засух та пилової бурі.

Світовий досвід агролісомеліоративного господарства підтверджує, що там, де лісистість території відповідає науково обґрунтованим нормати­вам, природні ландшафти не деградують, створюється надійніша система збереження сільськогосподарських земель від водної і вітрової ерозії. Чим більше території зайнято лісовими посадками, тим повніше використову­ються продуктивні сили природи.

Важливою є екологічна функція лісу як засобу охорони і збереження земель від водної і вітрової ерозії та запобігання їх від опустелювання, оз­наки чого на Україні також проявляються.

Високою ефективністю різняться водоохоронні та водорегулюючі функції лісу. Вони сприяють зменшенню поверхневого стоку, підтриман­ню рівня водності рік, запобігають замулюваннюїх продуктами ерозії, пол­іпшують якість води, захищають водні джерела від виснаження і забруд­нення. Від стану лісових насаджень, якості, характеру розміщення зале­жить гідрологічний режим територій, а також рівень приросту річкового стоку. Грунт у лісі, не пошкоджений механізмами і рекреаційними наван­таженнями, зберігає високу фільтраційну здатність. Ступінь впливу лісо­вих насаджень на поліпшення водного балансу території досить значний. Завдяки їм обсяг накопичення вологи і переходу поверхневого стоку у внут- рішньоґрунтовий перевищує величину сумарного випаровування вологи, порівняно з відкритими ділянками.

Лісові насадження зменшують поверхневий стік і пов’язані з ним по­вені, що має важливе значення для поступового рівномірного живлення рік та інших водоймищ весняними талими водами. Сумарний стік у лісі значно менший, ніж на відкритій місцевості, а в багатьох випадках він вза­галі не проявляється. Якщо розміщення лісів на водозборі правильне то поліпшується водний режим будь-якої річки.

Особливу роль відіграють зелені масиви у гірських районах, де під при­криттям дерев зростають трави та кущі, що надійно захищають грунт від розмиву та змиву, попереджаючи утворення лавин.

Для захисту залізничних та автомобільних доріг від снігових та піщаних заносів також створюються штучні лісові смуги. Зазвичай вздовж залізнич­ної колії залишають заборонені для лісозаготівель смуги шириною 500 м.

Велику роль відіграє ліс у рекультивації земель. Наприклад, після ви­добування вугілля відкритим способом сотні мільйонів кубічних метрів породи викидається у відвали. Для ліквідації штучно створених горбів про­водиться рекультивація - горби розрівнюються, і на них висаджуються дерева.

Ліси сприяють накопиченню додаткової кількості атмосферних опадів. Це явище є наслідком збільшення шорсткості земної поверхні, сповіль­нення руху повітря, його охолодження.

Ліс виконує стабілізуючі функції в регулюванні природних процесів, шо проходять у біосфері планети та в складі її атмосфери.

Нині погіршення соціально-економічного стану в країні різко збільши­ло навантаження на рослинність.

Винищення лісів призводить до зменшення стійкості біосфери, зрос­тання рушійної сили паводків, селів, водної ерозії, пилових бур, засух та суховіїв, прискорення процесів опустелювання.

Тривале зберігання деревини на лісосіках призводить до втрати якості заготовленої деревини, а також до виникнення лісових пожеж, сприяє по­ширенню шкідників та хвороб лісу, які негативно впливають на товарну я кість деревини.

Через відсталі технології вихід готової продукції залишається низьким. Так, проти США у нас вихід паперу, картону і фанери — у 5-10 разів мен­ший. На всіх стадіях заготівлі втрачається 40 % деревини.

Серйозну небезпеку являють неухильне скорочення площі зміни якості лісів, що спостерігається вченими в останні роки. Улісах сконцентровано близько 80 % загальних запасів фітомаси планети, щорічно синтезується 65 % органічних речовин, що утворюються на суші, виробляється близько 60 % біологічно активного кисню і поглинається вуглекислого газу в обся­гах, що у 2-3 рази перевищує його надходження від спалювання палива, дихання та інших джерел. Добре відомими є нічим не замінні для людини повітряноохоронні, водорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні та інші корисні функції. За останні роки у зв’язку з підвищен­ням техногенного тиску на довкілля захисна і компенсуюча роль лісів ще більше зростає, що посилює відповідальність за раціональне використан­ня лісів. Тому процес знеліснення розглядається як одна з основних еко­логічних проблем сучасності.