Економічні ресурси і фактори виробництва. Економічний вибір

Фундаментальною проблемою економіки є постійне зростання потреб і обмеженість економічних ресурсів для їх задоволення.

До економічних ресурсів зараховують усі природні, людські та ство­рені працею людини ресурси, які використовують у виробництві товарів і послуг.

Таблиця 1.

Класифікація виробничих ресурсів за різними ознаками

З розвитком суспільства змінюються роль та значення конкретних видів виробничих ресурсів. В доіндустріальному (аграрному) суспільстві ключо­вими є такі ресурси, як ручна праця, худоба та земля; в індустріальному — промислові вироби, сировина; у постіндустріальному — інформація, знання.

Потенційно ресурси (природні, трудові) можуть стати факторами ви­робництва, коли використовуються в процесі виробництва.

Серед учених-економістів немає єдності з природу того, що вважати факторами виробництва [1].

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів ви­робництва відносить: землю, капітал, працю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, знання [2].

Процес використання природних ресурсів — фактора земля — для задоволення людських потреб є сутністю господарської діяльності у будь-якому суспільстві. Однак більшість видів таких ресурсів невідтво- рювані, а тому абсолютно обмежені. Їх виробниче використання має при­родні межі, розширення яких можливе завдяки ефективному й раціональ­ному природокористуванню, екологічній безпеці.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для вироб­ництва товарів та послуг. Корисність і цінність капіталу як виробничого фактора полягає в його економічній сутності: капітал — це вартість, яка у процесі виробництва приносить ще більшу вартість.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяль­ністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концеп­ція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфіковано - го працівника розглядається як головний фактор економічного і соціально­го прогресу суспільства [3].

Наука — специфічна форма людської діяльності, спрямована на отри­мання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створюваних нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання но­вих видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства [3, c.114].

Виокремлення інформації та знань у самостійний виробничий ресурс зумовлене сучасною науково-технічною революцією. Відбувається посту­пове скорочення матеріальних та зростання інформаційних джерел еконо­мічної життєдіяльності людини. Інформація і знання стають найважливі­шими умовами підвищення ефективності виробництва.

Цінність кожного із зазначених основних видів ресурсів (факторів ви­робництва) полягає у їх корисності, що визначається насамперед продук­тивністю, здатністю приносити своєму власникові певний вид доходу[4].

Безліч економічних цілей при обмеженості ресурсів ставить проблему економічного вибору — вибору найкращого із альтернативних варіантів їх використання, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних витратах.

Перед кожною людиною, фірмою, суспільством в цілому виникають проблеми, що, як і для кого виробляти, тобто як визначити умови і на­прямки використання обмежених ресурсів.

Економічна наука при цьому не тільки прагне зафіксувати те, що є, але й розробляє найкращі варіанти вирішення проблем, що виникають. В остан-

Розділ 3. Політекономічні дослідження сутності економічних явищ і процесів ньому випадку виникає проблема раціонального ведення господарства. При цьому вважається, що суб’єктом господарства є «homo economicus» — ро­зумний (раціональний) індивід, добре навчений, має глибокі загальні і про­фесійні знання, а також великий практичний досвід. Його метою є досягнен­ня максимальних результатів при даних витратах ресурсів або мінімізація витрат при досягненні визначеної цілі. Така передумова є нереальною, але теорія оптимізації слугує своєрідним керівництвом до раціональної діяльно­сті. В економічній теорії передбачається, що кожний господарюючий суб’єкт прагне до максимізації: споживач — задоволення своїх потреб, фірма — прибутку, держава — рівня добробуту людей.

В реальній дійсності люди завжди мають справу з альтернативними витратами. Виробництво одного економічного блага означає відмову від іншого. Раціональна людина повинна підрахувати не тільки майбутні ви­трати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей, щоб зро­бити оптимальний економічний вибір.

Якби ресурси не були обмеженими, то не існувало б і проблеми най­кращого, оптимального розподілу їх між різними напрямками використан­ня, підвищення ефективності їхнього використання, а також встановлення правил і способів розподілу.

Концепція ефективності є центральною в економічному аналізі. В за­гальному розумінні ефективність — це можливість використати найкра­щим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого результату.

Оскільки в економіці діє значна кількість суб’єктів та ринків, досягнен­ня ефективного стану — складний процес.

Стан економіки може бути охарактеризований як ефективний, якщо ефективність досягнута одночасно на всіх взаємопов’язаних ринках. Воднораз усі суб’єкти в економіці можуть констатувати, що вони досягли найкращого стану з точки зору власних цілей. При цьому стан економіч­ної ефективності характеризується тим, що жоден з економічних суб’єктів не може отримати додаткових вигод без того, щоб не завдати втрат іншим суб’єктам. Тобто: якщо всі економічні суб’єкти досягають певного стану і ніхто з них не може його покращити, не погіршуючи стану інших, то еко­номіка досягає стану економічної ефективності.

Примітки

1. Західні вчені другої половини ХІХ ст., зокрема відомий теоретик фран­цузького лібералізму Жан-Батіст Сей (1767-1832), основними факторами вироб­ництва вважали капітал, землю і працю. Відомий англійський економіст А. Мар­шалл на початку ХХ ст. додав до них діяльність із організації виробництва, яку згодом австро-американський економіст Йозеф Шумпетер (1883-1950) виокремив у підприємницьку діяльність і підприємництво.

2.

Характерні ознаки факторів виробництва

Таблиця 2

3. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробни­цтва (Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — К.: Знання-Прес, 2001. — С.113).

4. Дохід від використання землі в якості виробничого ресурсу виступає у ви­гляді ренти, від застосування робочої сили — праці — у вигляді заробітної плати. Вкладений у виробництво капітал, приносить прибуток, відсоток. Підприємець у результаті своєї діяльності отримує прибуток. Інформація сприяє максимізації доходу шляхом скорочення трансакційних витрат, пов’язаних із реалізацією рин­кових угод, господарських операцій і договорів обміну, проведенням переговорів і прийняттям економічних рішень, контролем та юридичним захистом виконан­ня контракту (Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — С.57-58).

3.5.