Економіко-теоретичний етап
Після появи наукових праць „ранніх теоретиків розміщення”, географічна та економічна наука європейських країн також продовжила розвиток запропонованих ними концепцій. Цей етап можна окреслити як економіко- теоретичний, оскільки зарубіжні вчені більшої уваги приділяли вивченню економічних категорій розвитку агломерації, формуванню прибутку окремих фірм та визначенню економічних чинників, що впливають на них.
Серед науковців того часу (20-30 рр.), що досліджували процеси концентрації та агломерації (Відаль де ла Блаш, Олін, Хотеллінг, Хікс та ін.), безсумнівно заслуговує особливої уваги теорія Альфреда Маршалла (Marshall A.) про зовнішні фактори розвитку індустріальних скупчень (Marshallian externalities, 1920) [317]. На думку вченого, провідними соціальними факторами вибору місцеположення промислових підприємств є високодиверсифікована торгівля, розвиток винаходів в машинобудуванні та загальний процес організації бізнесу. Вигідність групового (агломерованого) розміщення виробництва за Маршаллом полягає у наступному: 1) формування високоспеціалізованої робочої сили; 2) розвиток нових ідей на основі людського капіталу і особистих комунікацій; 3) наявність спеціалізованих виробничих послуг; 4) розвиток інфраструктури. Послідовниками Маршалла стали такі відомі вчені, як Ґувер, Ґендерсон, Хансон.Економіко-теоретичні аспекти розвитку промислових агломерацій знайшли своє подальше відображення в роботах, присвячених формуванню просторових аспектів конкуренції. Ці ідеї розвивали Хікс, Ізард, Купманс, Арроу і Дебрю, Ітон і Ліпсі, Калдор та ін. [317]. На думку цих вчених, конкурентоспроможність розвитку виробництва на певній території формується завдяки гетерогенності та дискретності простору, що визначають нерівноцінні стартові умови ведення бізнесу [310].