Геоурбаністичний етап

Географічні дослідження міст та систем міського розселення виникли на основі досліджень „ранніх теоретиків локалізації” - А. Вебера, Й. фон Тюнена, та особливо А. Льоша, В. Кристаллера та ін.

Передумовою для детального дослідження промислових вузлів та агломерацій стали праці географів-урбаністів, спеціалістів із міського розселення: М. М. Баранського, Д. І. Богорада, М. Д. Шаригіна, П. І. Дубровіна, О. А. Кибальчича, Ф. М. Листенгурта, Г. М. Лаппо, Ю. Л. Пивоварова, Ю. І. Пітюренка, В. Г. Давидовича, Н. Ф. Тимчука, І. О. Фоміна, Б. С. Хорєва, А. Г. Вишневського, І. В. Канцебовської, а в наш час - В. О. Джамана, А. І. Доценка,

A. В. Степаненка, П. С. Коваленка, М. Я. Ксеневича, I. В. Ладигіної, В. В. Лаврова, В. Л. Глазиріна, М. О. Слуки, Є. Н. Перцика, Є. С. Матвєєва та ін. Глибоке осмислення ними сутності агломераційних процесів в системі розселення дозволило виділити аналогічні агломераційні утворення і в господарстві країни, зокрема прив’язати їх до концепції локальних ТВК та виокремити як окремий клас географічних об’єктів з групи промислових вузлів.

Більшість вчених-геоурбаністів сходились на думці про те, що межі агломераційний утворень визначаються поєднанням зон впливу різних типів зв’язків: виробничих, трудових, рекреаційних, культурно-побутових та ін. Так,

B. Г. Давидович вважав, що розміри території і межі промислових вузлів та агломерацій „визначаються перш за все залежно від розселення і щоденних пасажиропотоків, що мають місце в результаті трудових і культурно-побутових поїздок між населеними пунктами” [222]. Г. М. Лаппо визначав зону агломерування щоденними поїздками трудових мігрантів, а також щільністю міської забудови та концентрацією населення. Він розвинув вчення про міста- супутники, давши їх господарську типізацію, розкрив особливості їх взаємозв’язків із центральним ядром, здійснив систематизацію основних властивостей та характерних рис агломераційних процесів, дослідив їх генезис і стадії розвитку та запропонував оригінальні методи кількісної і якісної оцінки.

Міським агломераціям на теренах України присвячено багато робіт українських учених. Зокрема, Ю. І. Пітюренко детально дослідив систему розселення міст України [201 ;202;206], А. В. Степаненко проаналізував функціональну структуру міст [243;244], А. І. Доценко багато уваги приділив аналізу процесів урбанізації та агломерування в Донбасі і Придніпров’ї [81;82;224], В. О. Джаман - в західних регіонах України [77].

Географи-урбаністи розглядали агломераційні утворення переважно як взаємопов’язані розселенські системи не зупиняючись детально на аналізі розвитку промислових підприємств та формуванні додаткового економічного ефекту від їх функціонування. Не зовсім обґрунтованою є, на нашу думку, точка зору геоурбаністів про застосування до визначення меж агломерації показника інтенсивності трудових міграцій, оскільки він характеризує негативні тенденції розвитку локальної системи розселення, які мають усуватися, а не закладатися в основи делімітації і розвитку агломераційних процесів. Промислова агломерація — це певна форма територіального зосередження промисловості, виробничо- територіальне поєднання комплексного характеру. Тому її територіальні межі не можна ставити у пряму залежність від розселення населення і трудових зв'язків, хоча ці ознаки потрібно обов'язково враховувати.