Комплексоутворюючий етап

В рамках дослідження закономірностей розміщення промислового виробництва, в Україні та в СРСР відбулось зародження і глибоке осмислення вчення про територіально-виробничі комплекси (ТВК), як системно-структурні географічні об’єкти.

В рамках дослідження ТВК поступово викристалізувалась ідея аналізу локальних виробничих комплексів, якими є промислові вузли та агломерації. Значна увага економіко-географів в Радянському Союзі була спрямована на вивчення саме першого виду промислових утворень переважно гірничопромислового, металургійного та енергетичного профілю, що було пов’язано з необхідністю освоєння нових територій Росії та із масовим розвитком підприємств групи „А” на теренах союзних республік, зокрема в Україні. Промислові вузли та агломерації в різні роки аналізували Ю. Г. Саушкін, Я. Г. Фейгін, В. А. Адамчук, С. С. Гулямов, А. І. Зубков, М. Н. Ісянбаєв, Д. К. Лейкіна, Н. А. Магомедов, Т. А. Моісеєнкова, Н.

Головна ставка робилась на комплексності виробничо-технологічних процесів у вузлі, замкненості енерговиробничих циклів та виробничих, техніко- технологічних, інфраструктурних зв’язків [221;286]. „Підприємства

промислового вузла, - писав Ю.Г. Саушкін, - повинні бути максимально пов'язані між собою в техніко-економічному, в тому числі і в технологічному, відношенні — одне підприємство може переробляти сировину і напівфабрикати іншого, використовувати відходи виробництва, виробляти устаткування, частини машин, деталі для підприємств вузла і т.д.” (1965).

Ці аспекти знайшли відображення і у визначенні сутності промислового вузла, яка була проведена багатьма вченими, зокрема А. Т. Хрущовим, А. Ю. Пробстом, Л. М. Корецьким, М. М. Колосовським, С. І. Іщуком та ін. Незважаючи на те що в літературі зустрічаються досить різні тлумачення цього поняття, абсолютна більшість вчених вважає, що основною ознакою промислового вузла є наявність виробничих зв'язків між підприємствами, які розміщені на території міста або декількох міських поселень [90; 130].

А. Т. Хрущовим проведена детальна типізація промислових вузлів (розділ 1.6). Він же запропонував класичну формулу визначення ефективності розвитку промислового вузла. М. Д. Шаригін дав детально розроблену методику оцінки зв’язків промислових вузлів із застосуванням методу енерговиробничих циклів. Йому належить типізація локальних промислових утворень, яку автор провів, спираючись на дві головні ознаки типології (виробничу і територіальну) (розділ 1.6).

Промислові агломерації тривалий час не виділялись як самостійний об’єкт дослідження, їх визначення та класифікація виводились на основі відповідних досліджень вузлів. Виокремленню промислових агломерацій сприяло поширення досліджень систем міського розселення та процесів урбанізації [70]. Однак, при цьому методологічний апарат геоурбаністики був використаний далеко не повністю. Так, Л. М. Корецький та М. М. Паламарчук стверджували, що промислова агломерація являє собою „зосередження різних галузей промисловості у вигляді галузевих центрів, промислових центрів та вузлів, які компактно розміщені на порівняно невеликій території” [129]. Тієї ж думки були Ф. Д. Заставний, Р. І. Литвиненко, С. І. Іщук та ін. [96;97;116].

Спроби комплексного аналізу промислових агломерацій здійснює також А. Ю. Пробст. Аналізуючи територіально-виробничі комплекси, він стверджує, що агломерації на відміну від звичайних („справжніх” - А. Ю. Пробст) ТВК розвиваються на основі тісних зв’язків різних за галузевою приналежністю господарських об’єктів (наприклад, промисловості та інфраструктури).

Вивченню особливостей формування агломераційного ефекту були присвячені праці М. Т. Агафонова. Так, в роботі „Территориально­производственное комплексообразование в условиях развитого социализма” [1], вчений зазначав, що промислові агломерації розвиваються на основі об’єктивної тенденції суспільного виробництва до скупчення в обмеженому просторі, що призводить до формування стійких повторювальних зв’язків, спільного використання інфраструктури (інженерних споруд, енергетичних і комунікаційних мереж), високого рівня спеціалізації та кооперування. Вчений назвав це агломераційним ефектом території. Цю думку розвивав Е. Б. Алаєв, за яким агломераційний ефект проявляється у тому, що точково чи контактно розміщені об’єкти - якщо вони сумісні - завжди ефективніші, ніж розміщені розосереджено, ізольовано. М. М. Паламарчук зазначає, що агломераційний ефект формується за рахунок раціонального використання території та створення виробничої і загальногосподарської інфраструктури, тобто інтеграційного процесу інфраструктурного комплексування [194; 219].

Аналізуючи скупченість промислових центів та вузлів в Україні, Л. М. Корецький виділив шість промислових агломерацій: 2 на основі гірничопромислового та металургійного виробництва (Донецько-Макіївська та Дніпропетровсько-Дніпродзержинська), 2 столичного типу (Київська, Харківська) і 2 на основі вигідного економіко-географічного (транспортно- географічного) положення (Одеська, Львівська). М. М. Паламарчук підтвердив цю думку, поділивши зазначені агломерації на моноядерні та поліядерні. Р. І. Литвиненко та інші виділяли в Україні 12 промислових агломерацій - 10 в Донецько-Придніпровському економічному районі (Дніпропетровсько- Дніпродзержинська, Донецько-Макіївська, Харківська, Криворізька,

Горлівсько-Єнакієвська, Краматорсько-Костянтинівська, Лисичансько-

Рубіжанська, Краснолучсько-Антирацитівська, Стаханово-Комунарська,

Торезо-Сніжнянська), дві - в Південно-Західному (Київська, Львівська) та одну - в Південному (Одеська) [63;158].

У 80-90-рр. ХХ ст. промислові агломерації досліджували фахівці Інституту географії НАН України. Зокрема, в колективній монографії „Территориальная структура производственных комплексов” за редакцією М. М. Паламарчука було виділено Донецько-Макіївське, Київське, Харківське, Криворізьке промислово-агломераційні утворення [250]. Результати детальних досліджень Київської агломерації, що були проведені в Інституті географії, викладені в монографії „Промышленный комплекс Киевского Приднепровья (экономико-географическое исследование)” [219].

У цих роботах було подано загальні закономірності формування галузевої структури промислових агломерацій, розкрито особливості їх спеціалізації, здійснено групування за масштабами виробництва, досліджено особливості мінерально-сировинної орієнтації. Окремо проаналізовано сутність та закономірності формування регіонального-агломераційного промислового комплексу, який визначається авторами, як „різновид ТВК, форма територіальної організації виробництва, що поєднує у своєму складі локальні (вузли, центри) і обласні ТВК”. Як видно, вчені вбачали, що межі цього комплексу значно ширші за територію найбільшого впливу великого промислово міста, що представляє собою, на нашу думку, власне зону агломерування і впливу його специфічного ефекту. Таким чином, як окремий об’єкт дослідження, відмінний від промислового вузла, власне агломерації ще не виділяються.

Вагомий внесок у розвиток вчення про промислові агломерації здійснили фахівці географічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка [107]. Теоретичні положення формування і розвитку промислових вузлів та агломерацій були проаналізовані С. І. Іщуком [116]. Ним здійснено аналіз методологічних засад формування локальних ТВК, оцінка умов і факторів, що впливають на їх розвиток, оцінка ефективності їх функціонування, вдосконалено типізацію та систематизовано методи дослідження. В монографії „Комплексное планирование социально-экономического развития города” (1980) В. О. Богаєнко, А. В. Степаненко та С. І. Іщук, розкрили проблеми формування міського виробничого і соціального комплексу за часів планової економіки в узгодженості із інтересами приміської зони [15]. А. В. Степаненко також здійснив аналіз проблем комплексності і збалансованості соціально- економічного розвитку великих міст [271], видав (у співавторстві) енциклопедичний довідник „Міста України” [125].

Дослідженню агропромислового комплексу промислово-агломераційних утворень присвячені роботи М. Д. Пістуна, В. О. Гуцала, Я. Б. Олійника, Н. І. Провотар (Мезенцевої) та ін. Ними обґрунтовано функціональне зонування приміського АПК (яке реалізовано на прикладі Київського), здійснено аналіз передумов і факторів розвитку, встановлено особливості спеціалізації і коопераційних зв’язків. Окремо слід відмітити творчий внесок цих вчених в обґрунтування розвитку агропромислового комбінату „Рось”, який є по суті агломерованим підприємством високого рівня спряженості з м. Києвом.

Важливим доробком географічного факультету є розвиток вчення про земельну ренту великого міста та приміської зони і її вплив на розміщення виробництва. Ці питання досліджує провідний фахівець з оцінки міських земель О. І. Драпіковський [83]. Особливості географічної оцінки урбанізованої території і методичні підходи її дослідження висвітлені у працях В. Пересєкіна. Йому належить концепція формування інтегральних районів великого міста.

Практичні питання розвитку промислових агломерацій та їх ядер висвітлюються в колективній монографії „Экономико-географический комплекс крупного города (на примере г. Киева)” (1989), яка є результатом багаторічного глибокого системного аналізу проблем розвитку виробничого комплексу міста та столичного регіону. Взагалі, дослідження Київської агломерації було пріоритетним напрямком наукових досліджень економіко-географів Київського університету в галузі локальних ТВК. Так, детальний і всебічно-виважений аналіз трудових зв’язків Києва та приміської зони із застосуванням складних математико-кібернетичних методів дослідження здійснили викладачі географічного факультету - М. Я. Мижега, С. С. Мохначук, М. Д. Пістун, В. М. Юрківський, В. М. Пересєкін. Результати їх дослідження опубліковано у колективній монографії „Трудове связи в крупном городе” за редакцією М. Я. Мижеги [258]. Взаємозалежність промислового комплексу і системи розселення Київської агломерації досліджувала О. К. Кузьмінська. Периферійну зону агломерування Києва та методичні засади її виділення вивчав Аль-Хамарнех Ала Шафік Атія. Аналіз Київської регіональної системи розселення здійснювала Т. В. Буличева. Екологічні питання розвитку промислових вузлів та агломерацій на прикладі Києва аналізуються у колективній монографії „Київ, як екологічна система: природа - людина - виробництво - екологія” (2001). Накопичений попередньо досвід наукового аналізу агломерацій був систематизований та суттєво доповнений новими дослідженнями в монографії С. І. Іщука та О. В. Гладкого „Київська господарська агломерація: досвід регіонального менеджменту”.

Серед інших агломераційних утворень детально аналізувалась Харківська агломерація, питанням удосконалення її промислового територіального комплексу присвячена дисертація Р. І. Литвиненко (1969 р.). Пізніше, вона здійснила спробу комплексного аналізу інших промислових агломерацій України. Дослідження економіко-географічних умов розвитку м. Одеси як центру відповідної агломерації здійснила Л. В. Гнатюк. Міські поселення, що склались на базі гірничодобувної промисловості Донбасу вивчала Л. О. Ганечко.

Дослідження українських та радянських економіко-географів проходили в рамках панівної ідеї планового розвитку господарства, усуспільнення засобів виробництва і командно-директивного управління. Виходячи з цього, концепція ТВК мала певні недоліки, пов’язані із відсутністю ринкових важелів регулювання розвитку виробництва. Це породжувало істотне зниження ефективності функціонування промислового комплексу, диспропорції в

галузевій (переважання виробництва групи „А”) і територіальній

(гіперконцентрація, маятникові міграції) структурах та екологічні проблеми.