4.1. Формування інструментарію діагностики продуктивних сил у контексті розвитку регіонального соціуму

Як вже наголошувалося, доцільність проведення діагностики полягає в уніфікації підходів, стандартизації методів, обмеженості існуючих показни­ків, що звужують можливості виявлення проблемних явищ і процесів, у створенні аналітичного обгрунтування, необхідного для формування заходів, сприяючих соціально-економічному розвитку регіонального соціуму.

Об’єктом діагностики продуктивних сил у контексті розвитку регіональ­ного соціуму виступає процес відтворення соціального життя населення регіону. Предметом дослідження є складові соціального життя населення ре­гіону, а саме: відтворення населення і трудових ресурсів, суспільного здоро­в’я, освітнього рівня та умов культурного розвитку населення. Таким чином, вибір методів діагностики доцільно здійснювати для кожної складової від­творення соціального життя населення регіону з урахуванням особливостей умов формування та існування. Отже, вибір методів діагностики треба здійс­нювати послідовно для таких складових соціального життя соціуму як відтво­рення населення, трудових ресурсів, суспільного здоров’я, освітнього рівня та умов культурного розвитку населення.

Під діагностикою відтворення населення регіону слід розуміти комплекс науково-прикладних досліджень, направлених на виявлення, опис та ототож­нення проблем, пов’язаних із визначенням і зміною регіональних демографіч­них процесів. Метою діагностики відтворення населення регіону є виявлення тенденцій розвитку демографічних явищ і процесів, необхідних для іденти­фікації проблемних ситуацій, знання про які дозволяє або переламати нега­тивний тренд, або закріпити і підсилити позитивні процеси, які мають місце у всіх сферах життєдіяльності населення регіону. Важливими завданнями такого дослідження виступають:

1) виявлення причин зміни чисельності й територіальної організації насе­лення;

2) ідентифікація проблем зміни статевовікової, національної, конфесійної, шлюбно-сімейної структури в певному регіоні;

3) попередження негативних тенденцій у процесах природного, механічного і соціального руху населення на цій території.

Діагностика відтворення населення дозволяє виявити причинно-наслідко­ві зв’язки розвитку демографічних явищ і процесів, встановити загальні й одиничні їх тенденції і закономірності з урахуванням національних традицій і соціально-економічних особливостей регіону.

Об’єктною базою діагностики виступає відтворення населення регіону як процес безперервного відновлення чисельності людей. Його слід розглядати як сукупність двох видів руху: природного (народження і смерть) і механіч­ного (переміщення людей через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання, тобто міграція), а також соціальний рух, як зміна соціаль­ного статусу індивіда.

Проведення діагностики відтворення населення регіону допускає викори­стання системного підходу, який обумовлений складним характером демо­графічних процесів і розвитком населення регіону, різноманіттям їх зв’язків і відносин, необхідністю всебічного дослідження процесів життєдіяльності населення. Використання системного підходу полягає в тому, що, по-перше, оцінюються зміни кожної складової відтворення населення регіону. По-дру­ге, вимірюються зміни впливу цих складових на відтворення населення. По- третє, оцінюються зміни відтворення населення по кожному населеному пункту регіону. Таким чином, проведення діагностики є дослідженням

РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІУМУ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ, ПРАКТИКИ, ДІАГНОСТИКИ

різних напрямів та етапів відтворення населення регіону на підставі сукуп­ності методів, засобів і принципів, що забезпечують виявлення тенденцій, властивих регіональному соціуму (рис. 4.1).

Запропонована послідовність етапів проведення діагностики, покликаних забезпечити отримання обґрунтованого висновку на підставі встановленого стану досліджуваних складових відтворення населення регіону, може бути такою:

• встановлення зміни чисельності населення регіону з використанням пока­зників чисельності наявного й постійного населення, що тимчасово про­живає та тимчасово відсутнє, а також складання балансу його категорій;

• виявлення особливостей територіальної організації населення, яка харак­теризується ступенем зрілості, впорядкованості й раціональності систем розселення населення регіону, що склалися;

• визначення структурю населення регіону (статевовікової, національної, конфесійної, сімейної і шлюбної);

• встановлення напряму та швидкості зміни відповідних показників, які ха­рактеризують відтворення населення регіону;

Рис.

• зіставлення регіональних темпів зміни показників відтворення населення з національними;

• визначення ступеня нерівномірності в розселенні на території регіону, а також у масштабах країни;

• обґрунтування чинників впливу на процеси відтворення населення регіо­^ну;

• постановка діагнозу відтворення населення регіону.

Діагностику відтворення населення може бути виконано на основі отри­маних оцінок, що характеризують зміни в природному і просторовому його рухах. Зміни у відтворенні населення регіону пов’язані зі змінами таких якіс­них і кількісних характеристик:

• територіальні організації населення, які характеризуються ступенем зрі­лості, впорядкованості і раціональності систем розселення, які склалися або формуються;

• статевовікова структура населення регіону і, перш за все, встановлення диспропорцій у вікових показниках, а також у співвідношенні чисельнос­ті чоловіків і жінок;

• національна структура, під якою розуміється розподіл населення за озна­кою національної приналежності або національності;

• конфесійна (релігійна) структура, що відображає розподіл населення за віросповіданням. Конфесійна структура населення робить значний вплив на формування умов життя регіонального соціуму;

• шлюбна структура, що дає уявлення про розподіл населення за шлюбним станом, зазвичай, у поєднанні зі статтю й віком;

• сімейна структура, що характеризується розподілом сімей за величиною, типами, числом ядер сімей, іноді у поєднанні з розподілом членів сімей за тими або іншими соціально-демографічними ознаками (зростання, шлюбний та сімейний стан та ін.) (Додаток Б).

Оцінки відтворення населення регіону встановлюються на основі статис­тичних даних, що відображають зміну досліджуваного явища в часі. Динамі­ка показників відтворення населення регіону фіксується на певні дати (моме­нти) часу, використовувані в експрес-діагностиці, і за послідовні проміжки часу (комплексна діагностика).

Кожна складова відтворення населення регіону (чисельність, розселення, статевовікова, національна, конфесійна, шлюбна і сімейна структури) харак­теризує демографічні процеси, що відбуваються в соціумі. Оцінки цих скла­дових дозволяють визначити динаміку змін не тільки в кожному окремо узятому процесі, але й у структурі відтворення населення регіону. Вибір, групування, розрахунок та інтерпретація статистичних показників формується на основі даних Державної служби статистики України і/або перепису населення і со­ціологічних досліджень про його структуру й рух.

Оцінку змін чисельності населення можна здійснити за допомогою показ­ників чисельності наявного й постійного населення регіону, які дозволяють проаналізувати його динаміку в абсолютних і відносних показниках. Для оцінки зміни розселення населення використовуються показники фізичної й соціальної щільності, густоти поселень, ступеню рівномірності розміщення населення, абсолютні показники його міграції. Зміну структури населення регіону, яка включає статевовікову, національну, конфесійну (релігійну), шлюбну і сімейну структури, доцільно розглядати через такі показники. Для оцінки змін у статевовіковій структурі передбачається, перш за все, встанов­лення диспропорцій у віковій структурі населення, а також у співвідношенні чисельності чоловіків і жінок. Для уточнення такої оцінки використовується динаміка показників народжуваності і смертності, міграції; для оцінки змін у національній структурі використовується динаміка показника чисельності населення певної національності, що проживає на відповідній території, а та­кож питома вага кожної національності у складі населення регіону; для оцін­ки змін у конфесійній структурі використовується динаміка показника чисе­льності населення, яке сповідає певну релігію, а також питома вага кожної релігійної групи у складі населення регіону; для оцінки змін у шлюбній структурі застосовується динаміка показника чисельності населення, що пе­ребуває у шлюбі (зареєстровані і не зареєстровані), не перебуває у шлюбі. Для уточнення такої оцінки також використовується динаміка цих показни­ків у сукупності з віком (шлюбно-вікова структура населення); для оцінки сімейної структури застосовується динаміка показника числа сімей, числа членів сімей, числа дітей у сім’ї.

Симптомами змін відтворення населення регіону виступають коливання у чисельності і структурі населення території, а також розселення, які пов’я­зані із змінами що відбуваються у соціальному житті регіонального соціуму. Для визначення напряму змін у відтворенні населення регіону виділено такі градації якісного стану:

• чисельності і структури населення регіону — зростання, стагнація, скоро­чення;

• розселення населення — ступінь концентрації населення — високий, се­редній (за який береться середній показник фізичної щільності населення країни);

• низький.

Можлива ідентифікація проблемних ситуацій знаходиться у площині знань демографії (опис народонаселення), територіальної організації (дослі­дження населення, що проживає на певній території), регіоналістики (синте­зу різних наук регіональних досліджень), регіонології (закономірностей сис­темного функціонування і розвитку соціумів) і наявної практики виявлення й нейтралізації аналогічних ситуацій у минулому.

Результатом проведення діагностики є встановлення діагнозу на засадах виявленого тренду, на підставі якого робиться агрегований синтетичний ви­сновок про відтворення населення регіону і причини його зміни. Для поста­новки діагнозу виділяються такі види напряму зміни показників відтворення населення: позитивний, негативний і нейтральний тренди.

Результати діагностики відтворення населення дозволяють виявити при­чинно-наслідкові зв’язки між демографічними явищами та процесами, загаль­ні й окремі тенденції та закономірності їх розвитку з урахуванням національ­них традицій і соціально-економічних особливостей регіону. Вирізнення таких тенденцій і закономірностей дає можливість розпізнати негативні (кризові) явища та процеси, встановити передумови їх виникнення, визначи­ти й оцінити відхилення від еталона (нормативних показників, прийнятних для даної території). Це, у свою чергу, дозволяє обирати найбільш ефективні заходи, здатні в короткостроковій перспективі або переломити негативний тренд у їх перебігу, або закріпити та підсилити позитивні процеси.

Як уже наголошувалося, під відтворенням трудових ресурсів слід роз­глядати процес постійного і безперервного оновлення кількісних і якісних

характеристик населення, яке за своїм фізичним розвитком, розумовими здібно­стями і знаннями здатне займатися суспільно корисною діяльністю. У сучасній економічній науці відтворення трудових ресурсів розглядається як процес, що складається з фаз (стадій) формування, розподілу (перерозподілу) та викорис­тання. Фаза формування трудових ресурсів включає в себе, з одного боку, при­родне та механічне відтворення населення. З іншого боку, це так зване придбан­ня здатності до праці за допомогою одержання загальної, спеціальної та вищої освіти, професійної підготовки; відновлення і розвиток здібностей до праці.

Таким чином, під діагностикою відтворення трудових ресурсів слід розу­міти комплекс науково-методичних і науково-прикладних досліджень, направлених на виявлення, опис і ототожнення проблемних ситуацій при фо­рмуванні, розподілі, перерозподілі та використанні тієї частини населення, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна займатися суспільно корисною діяльністю.

Слід зазначити, що головною метою проведення діагностики відтворення трудових ресурсів є виявлення негативних тенденцій розвитку явищ та про­цесів при формуванні, розподілі, перерозподілі та використанні трудових ресурсів. Наявність різних науково-методичних підходів до діагностики відтворення трудових ресурсів із позицій кількісних, якісних і структур­них характеристик дозволяє застосовувати відповідний інструментарій, що уможливлює діагностування регіонального соціуму.

Послідовність проведення діагностики відтворення трудових ресурсів полягає:

• виявленні тенденцій розвитку в процесах їх формування, розподілу, пере­розподілу та використання;

• в уніфікації підходів і стандартизації методів за умов обмеженості існуючих показників, що, у свою чергу, звужує можливість виявлення проблемних явищ і процесів;

• аналітичне обгрунтування, необхідне для формування заходів з управлін­ня трудовими ресурсами, ефективного їх використання, а також перспек­тив розвитку.

Завданнями дослідження виступають:

1) виявлення причин зміни в структурі трудових ресурсів;

2) ідентифікація проблем зміни в структурі економічно активного населення в певному регіоні;

3) попередження негативних тенденцій у процесах формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів.

Об’єктною базою діагностики виступає процес формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів. Цей процес слід розгляда­ти як послідовну зміну перелічених фаз. Слід мати на увазі, що природний, механічний та економічний рух населення впливає на кількісні характерис­тики трудових ресурсів; у свою чергу, соціальний — на якісні. Діагностика зміни умов природного, механічного, економічного та соціального руху на­селення передбачає встановлення залежності процесів відтворення трудових ресурсів від змін в його соціально-економічній реальності. Отже, особливос­ті відтворення трудових ресурсів обумовлюють використання системного підходу при дослідженні характеру цих процесів.

Діагностику відтворення трудових ресурсів регіону доцільно здійснювати на засадах системного підходу (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Системний підхід до діагностики відтворення трудових ресурсів регіону

При діагностиці відтворення трудових ресурсів слід звернути увагу на те, що на величину трудових ресурсів, у першу чергу, впливають законодавчо встановлені вікові межі працездатного віку. Так в Україні до 08.07.2011 р. до працездатного віку належали чоловіки від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 ро­ків. Із вказаної дати, відповідно до Закону України «Про зайнятість населен­ня» та Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» пра­цездатним уважається вік від 16 до 60 років як для жінок, так і для чоловіків [95; 341]. Таким чином, реформа пенсійної системи покликана нейтралізува­ти негативний вплив сучасних демографічних тенденцій і, перш за все, змен­шити навантаження особам старше працездатного віку. Слід зазначити, що в міжнародній статистиці межами працездатного віку прийнято 15 і 64 роки для чоловіків і жінок. Залежно від здатності до праці населення необхідно класифікувати як працездатне у працездатному і непрацездатному віці та не­працездатне в працездатному (інваліди I і II групи) і непрацездатному віці.

Фаза розподілу та перерозподілу трудових ресурсів являє собою рух економічно активного населення з метою його розподілу за галузями еко­номіки, сферами діяльності, видами робіт, організаціями, видами зайнятос­ті й регіонами відповідно до попиту і перерозподілу згідно з попитом і пропозицією на ринку праці. В основі аналізу розподілу і перерозподілу трудових ресурсів лежить класифікація, яка заснована на методології Між­народної організації праці, відповідно до якої населення ділиться на еко­номічно активне населення (ЕАН) й економічно неактивне населення (ЕНН). Цей підхід дозволяє оцінити розподіл трудових ресурсів між ста­ном зайнятості, безробіття та економічної неактивності. Результатом тру­дових переміщень є збільшення або зменшення пропозиції робочої сили на регіональному ринку праці. Ці дані дозволяють охарактеризувати поведін­ку економічно активного населення, прогнозувати ситуацію на регіональ­ному ринку праці й використовувати її в програмах сприяння зайнятості та профорієнтації населення.

Третя фаза відтворення трудових ресурсів являє собою їх використання за допомогою залучення в трудову діяльність, у процесі якої реалізується їх здатність займатися суспільно корисною діяльністю. Раціональне викорис­тання трудових ресурсів досягається, насамперед, за рахунок забезпечення їх повної зайнятості і досягнення ними найвищої продуктивності праці. У процесі відтворення трудових ресурсів фаза їх використання вважається найважливішою. Це обумовлено тим, що це фаза, по-перше, реалізації набутих знань і вмінь, по-друге, самовдосконалення — накопичення професійного досвіду, підвищення рівня освіти та кваліфікації.

Діагностику відтворення трудових ресурсів слід здійснювати за такими напрямами:

1) на фазі формування — встановлення зміни чисельності населення регіо­ну у працездатному та молодше працездатного віку, у тому числі:

• міського та сільського;

• чисельності працюючих пенсіонерів;

• учнів професійно-технічних навчальних закладів, студентів ВНЗ І—ІІ та ІІІ-ІУ рівнів акредитації;

• працівників, які підвищили кваліфікацію;

• у структурі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

2) на фазі розподілу та перерозподілу — визначення змін у чисельності за­йнятого населення за видами економічної діяльності:

• за економічною активністю;

• структури економічно активного та неактивного населення;

• співвідношення між ЕАН та ЕНН;

• ЕНН, безробітними та зайнятими;

• зайнятими та безробітними;

3) на фазі використання — визначення оцінки ефективності використання:

• трудових ресурсів;

• динаміки швидкості зміни валового регіонального продукту, продук­тивності праці та середньорічної заробітної плати;

• співвідношення валового регіонального продукту та чисельності за­йнятих;

• попиту та пропозиції робочої сили;

• вивільнення працівників; навантаження не зайнятих трудовою діяльніс­тю громадян на одне вільне робоче місце;

• рівень та тривалість безробіття;

4) встановлення напряму і швидкості зміни показників, що характеризу­ють відтворенням трудових ресурсів регіону;

5) зіставлення регіональних темпів зміни показників відтворення трудових ресурсів із державними;

6) виявлення чинників впливу на процеси відтворення трудових ресурсів регіону;

7) постановка діагнозу відтворення трудових ресурсів регіону.

Доцільність проведення діагностики відтворення трудових ресурсів поля­гає в такому:

• виявлення тенденцій розвитку у процесах їх формування, розподілу і пе­рерозподілу та використання;

• уніфікація підходів і стандартизації методів за умов обмеженості існую­чих показників, які звужують можливості виявлення проблемних явищ і процесів;

• аналітичне обґрунтування, необхідне для формування заходів щодо управління трудовими ресурсами, ефективного їх використання, а також перспектив розвитку.

Симптомами змін відтворення трудових ресурсів регіону виступають пе­ретворення в демографічній та професійній структурі трудових ресурсів, їх перерозподіл за видами економічної діяльності та економічної активності, ефективності використання. Встановлення діагнозу відбувається на засаді напряму змін у відтворенні трудових ресурсів. Із цією метою виділено такі градації якісного стану:

• на етапі формування трудових ресурсів — зростання, стагнація, скорочення;

• на етапах розподілу, перерозподілу та використання — екстенсивне або інтенсивне відтворення.

Результати діагностики відтворення трудових ресурсів дають змогу встановити причинно-наслідкові зв’язки між існуючими демографічними процесами та сучасними тенденціями розвитку системи професійної освіти, економіки з урахуванням соціально-економічних особливостей регіону та кон’юнктури регіонального ринку праці, що склалася.

Діагностику відтворення суспільного здоров’я населення визначено як комплекс науково-прикладних і науково-методологічних досліджень, на­правлених на виявлення, опис й ототожнення проблемних ситуацій у забез­печенні медичними послугами, їх доступністю та якістю, а також у стані здоров’я населення регіону. Слід зазначити, що головною метою проведення діагностики відтворення суспільного здоров’я населення є виявлення тенде­нцій розвитку фізичного, духовного і соціального благополуччя мешканців регіону, що забезпечують демографічний розвиток, максимально можливу тривалість життя і трудову активність, необхідні для ідентифікації проблем­них ситуацій, знання про них дозволяє або переламати негативний тренд, або закріпити та підсилити позитивні процеси.

Діагностику відтворення суспільного здоров’я населення регіону необ­хідно розглядати як дослідження, основними завданнями якого є таке:

1) виявлення проблем зміни в характеристиках суспільного здоров’я насе­лення регіону й причин їх виникнення;

2) виявлення та ідентифікація проблем зміни в структурі системи охорони здоров’я;

3) попередження негативних тенденцій у процесах відтворення суспільного здоров’я населення регіону.

Особливістю відтворення суспільного здоров’я населення як об’єкта до­слідження є існування різноманітних підходів до визначення даного поняття, які відображають можливість проведення аналізу на макро- або мікроеконо- мічному рівні. Класичним визначенням поняття «здоров’я» можна вважати формулювання в статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я ще у 1946 р. Це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів. Таким чином, у цьому кон­тексті поняття «здоров’я» визначається не тільки як сукупність фізіологіч­них характеристик, а й у ньому виділяється ще і соціальна складова.

Об’єктною базою діагностики відтворення суспільного здоров’я населен­ня виступають процеси розвитку системи охорони здоров’я та відновлення індивідуального здоров’я населення.

Діагностику відтворення суспільного здоров’я населення слід розглядати як процес, що складається з двох взаємозв’язаних складових. По-перше, діаг­ностика допускає всебічне дослідження тенденцій і закономірностей розвит­ку стану здоров’я населення регіону. При цьому умови життя, виробничі від­носини, як правило, є визначальними для здоров’я людей. По-друге, дослі­дження не можна вважати об’єктивним без урахування тенденцій розвитку регіональної системи охорони здоров’я, а саме форм і методів роботи різних медичних установ, якості медичної допомоги тощо.

Здійснення діагностики відтворення суспільного здоров’я населення регі­ону можливе на підставі системного підходу, використання якого обґрунто­ване необхідністю визначення впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинни­ків дії на суспільне здоров’я соціуму. До зовнішніх належать такі, що форму­ються залежно від рівня економічного і соціального розвитку суспільства. До них слід віднести обсяги фінансування закладів охорони здоров’я, розви­ток системи діагностування, профілактики й лікування хвороб, рівень техно­генного навантаження території та ін. Внутрішніми чинниками слід уважати фізіологічні особливості організму людини:

• вік, стать, наявність окремих видів хвороб, спадкову схильність до захворювань;

• забезпеченість населення якісними продуктами харчування;

• соціальний статус, освіту, професію індивіда, умови його праці, культур­ний рівень та ін.

Загальну ідею методичного підходу до діагностики подано у формально­му вигляді на рисунку 4.3.

Рис. 4.3. Системний підхід до діагностики відтворення суспільного здоров’я населення регіону.

Запропоновано таку послідовність етапів проведення діагностики, по­кликану забезпечити отримання обґрунтованого висновку на підставі встановленого стану досліджуваних складових відтворення суспільного здо­ров’я населення регіону:

• виявлення тенденцій зміни відтворення суспільного здоров’я всього насе­лення та окремих його груп;

• визначення тенденцій зміни репродуктивного потенціалу населення;

• встановлення взаємозв’язку суспільного здоров’я населення з еколого- економічним розвитком території;

• виявлення впливу соціально-економічних чинників на суспільне здоров’я населення;

• встановлення особливостей діяльності служб охорони здоров’я з погляду збереження здоров’я населення;

• визначення ступеню доступності медичної допомоги для населення;

• виявлення особливостей способу життя населення в контексті поліпшен­ня його здоров’я;

• встановлення напряму і швидкості зміни відповідних показників, що характеризують відтворення суспільного здоров’я населення регіону;

• зіставлення регіональних темпів зміни показників відтворення суспільно­го здоров’я населення із загальнодержавними;

• постановка діагнозу відтворення суспільного здоров’я населення.

Діагностика відтворення суспільного здоров’я населення регіону прова­диться на підставі статистичного методу, який дозволяє об’єктивно ви­значити оцінку й рівень стану здоров’я населення, ефективність і якість роботи лікувально-профілактичних установ. Проведення діагностики від­творення суспільного здоров’я населення регіону може здійснюватися за допомогою інтегральної оцінки, яка включає певну систему показників. Це коефіцієнти:

• смертність дітей у віці до 1 року та населення (за винятком смертності від нещасних випадків);

• захворюваність населення та хворі, які знаходилися на обліку в медичних установах із діагнозами ВІЛ і СНІД, злоякісними новоутвореннями, розладами психіки і поведінки, активним туберкульозом і венеричними хворобами; інвалідність (Додаток В).

Як рівень відтворення суспільного здоров’я населення регіону використо­вується показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні, який є одним з основних інтегральних показників, що характеризує стан здо­ров’я і причини смертності населення певної території, якість життя і рівень медичного обслуговування. Показник середньої очікуваної тривалості май­бутнього життя розраховується на основі повікових показників смертності шляхом побудови таблиць смертності (або дожиття). Показник очікуваної три­валості життя при народженні розраховується як для всього населення регіону як для жінок і чоловіків разом, так і окремо. Визначення дефіциту середньої очікуваної тривалості життя при народженні в результаті смертності від осно­вних і зовнішніх причин дозволяє встановити зміну величини цього показника за умови повної ліквідації смертності від конкретної причини.

Оцінка діяльності установ охорони здоров’я є системою взаємозв’язаних показників, що характеризують їх кількість, склад, потужність, розмір допо­моги, що надається, використання ліжкового фонду, кадрове забезпечення, обсяг фінансування.

Симптомами змін відтворення суспільного здоров’я населення є дефіцит середньої очікуваної тривалості життя, зв’язаний із змінами, що відбувають­ся в соціальному житті регіонального соціуму і стані здоров’я індивіда. З ме­тою визначення напряму змін виділено такі градації якісного стану: зростання, стагнація, скорочення. Для постановки діагнозу виділяються такі види на­пряму зміни показників відтворення суспільного здоров’я населення: пози­тивний, негативний і нейтральний тренди.

Таким чином, діагностика відтворення суспільного здоров’я дає мож­ливість визначити стан фізичного, духовного і соціального благополуччя населення регіону, виявити причини та закономірності його розвитку з урахуванням особливостей функціонування регіональної системи охоро­ни здоров’я, техногенного навантаження території, економічного і соціа­льного розвитку регіону.

Під діагностикою відтворення освітнього рівня регіонального соціуму слід розу­міти комплекс науково-прикладних досліджень, направлених на виявлення, опис та ототожнення проблем, пов’язаних із визначенням і зміною цілеспрямованих процесів у вихованні та навчанні, досягнутих результатів в інтересах людини та регіонального соціуму. Метою діагностики відтворення освітнього рівня населення є виявлення тенденцій у формуванні освітнього рівня населення та визначення пріо­ритетів розвитку системи навчання. Результатом проведення діагностики є встанов­лення діагнозу, тобто формування обґрунтованого висновку на підставі визначеного освітнього рівня та встановлення негативних чинників, що впливають на якість отриманої освіти, стримують формування цього рівня та перешкоджають його вико­ристанню, а також прогнозування тенденцій розвитку системи освіти регіону.

Завданнями діагностики виступають такі питання:

1) встановлення доступності освіти для населення відповідної території;

2) виявлення та ідентифікація проблем, зміни у системі освіти та здобутті освітнього рівня населення;

3) визначення відповідності наявного освітнього рівня населення потребам економіки;

4) попередження негативних тенденцій у процесах здобуття відповідного освітнього рівня.

Отже, діагностика відтворення освітнього рівня регіонального соціуму дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки розвитку системи освіти і здобуття освітнього рівня населенням, встановити відповідність рівня про­фесійної освіти потребам виробництва, науки, техніки та культури, а також суспільним відносинам.

Об’єктною базою діагностики відтворення освітнього рівня регіонально­го соціуму виступає процес здобуття загальної (обов’язкової) та професійної освіти відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня (кваліфікований робіт­ник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) населенням та роз­виток системи освіти і науки.

Таким чином, діагностику відтворення освітнього рівня населення доці­льно розглядати у двох площинах, які сполучені (взаємно пов’язані) між собою. По-перше, за допомогою діагностики досліджуються тенденції здо­буття відповідного освітнього рівня населенням регіону. При цьому слід вра­ховувати тенденції розвитку економіки регіону, його спеціалізацію, кон’юн­ктуру ринку праці тощо, на засадах яких можна встановити збалансованість системи професійної освіти та отриманого освітнього рівня індивідумами потребам ринку праці регіону. По-друге, це дослідження тенденцій розвитку регіональної системи освіти і науки, її відповідності сучасним вимогам функ­ціонування соціально-економічної системи регіону.

Діагностику відтворення освітнього рівня регіонального соціуму необхід­но здійснювати на підставі системного підходу, який дозволяє встановити вплив кожної складової цього процесу на отримання освітнього рівня соціу­мом та оцінити його (рис. 4.4).

Послідовність етапів проведення діагностики, результати яких покликані забезпечити отримання обґрунтованого діагнозу, може бути такою:

1) встановлення змін у структурі закладів освіти та науки регіону, до яких належать:

• дошкільні заклади — ясла-садки, дитячі садки, ясла-садки сімейно­го, комбінованого, компенсуючого типу (спеціальні та санаторні), навчально-виховні комплекси тощо;

• загальноосвітні навчальні заклади — школи, ліцеї, гімназії, колегіу­ми, навчально-виховні комплекси, санаторні школи, а також спеціа­льні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації);

Рис. 4.4. Системний підхід до діагностики відтворення, освітнього рівня регіонального соціуму

• позашкільні навчальні заклади, які здійснюють освітню діяльність поза межами обов’язкової шкільної навчальної програми, до них належать палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнів­ські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні закла­ди, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади;

• заклади професійної освіти — професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II і III-IV рівнів акредитації;

2) визначення ступеню охоплення та доступності для населення закладів освіти;

3) встановлення напряму і швидкості зміни відповідних показників, що ха­рактеризують відтворення освітнього рівня регіонального соціуму;

4) постановка діагнозу відтворення освітнього рівня регіонального соціуму.

Діагностику відтворення освітнього рівня регіонального соціуму можли­во виконати на основі отриманих оцінок, що характеризують зміни в струк­турі та діяльності установ освіти і науки, та освітнього рівня населення.

На відтворення освітнього рівня регіонального соціуму впливають зако­нодавчо визначені мета та завдання кожної складової освітньої системи.

Відповідно до Закону України «Про освіту», її структура формується із таких складових: дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, аспірантури, докторантури, самоосвіти. Серед пріоритетних завдань, розв’язання яких повинна забезпечувати система освіти, є охоплення навчанням усіх дітей дошкільного та шкільного віку, створення умов для їх особистісного розвитку, рівного доступу до якісної освіти, забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації.

Слід враховувати, що основними завданнями дошкільної освіти є забез­печення фізичного та психічного здоров’я дітей, їх усебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Отже, отримання дітьми дошкільної освіти слід розглядати як необхідну складову їх розвитку та підготовку до навчання в школі. Дошкільна освіта створює умови для підвищення загального рівня освіти населення. До структури до­шкільних закладів належать ясла, ясла-садки, дитячі садки, ясла-садки сі­мейного, комбінованого, компенсуючого типу (спеціальні та санаторні), навчально-виховні комплекси тощо.

Загальна обов’язкова освіта, яка є однією із складових загальнодержавної освітньої системи, має забезпечувати загальнокультурну та освітню підго­товку молоді. Загальна середня освіта в Україні покликана забезпечити все­бічний розвиток людини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, сприяти трудовій підготовці, професійному самовизначенню, формуванню загальнолюдської моралі та ін. Основні вимоги, які ставляться до загальної середньої освіти, — максимальна залученість дітей і підлітків, доступність і якість освіти.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначе­ною Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про поза­шкільну освіту», які визначають державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні, освітні та виховні засади. Метою позашкільної освіти є цілеспрямований, цілісний процес, зміст якого ґрунтуюється на ідеях розвитку особистості, цільового вибору, що загалом доповнює загальну середню освіту.

Отже, позашкільну освіту слід розглядати як джерело додаткової загаль­ної освіти у професійному самовизначенні та творчій самореалізації молоді. Позашкільна освіта в системі безперервної освіти забезпечує доступ до куль­турних цінностей, конкретизує та розширює, поглиблює та інтегрує знання й уміння, які не вивчають у школі, орієнтує на застосування знань та відпрацю­вання вмінь у практичній соціальній діяльності.

Сучасна система професійної освіти призначена для підготовки та пере­підготовки дорослого населення, головною метою якої слід уважати форму­вання та підвищення конкурентоспроможності на ринку праці шляхом роз­витку професійних знань і практичних навичок для поширення можливостей пошуку робочого місця. Під професійною підготовкою розуміється система навчання, яка дає можливість опановувати загальні й професійні знання, вміння та навички, потрібні для працевлаштування. Метою її є формування професійних та загальноосвітніх знань, отримання певної кваліфікації за конкретним напрямом спеціалізації. Освітньо-кваліфікаційний рівень озна­чає характеристику освіти за ступенем сформованості знань і вмінь праців­ника, які забезпечують його здатність виконувати відповідні функції та за­вдання. У систему професійної підготовки входять різні види професійного навчання (відмінні за термінами, формам організації та фінансування) [340].

Симптомами змін відтворення освітнього рівня регіонального соціуму виступають коливання в структурі та діяльності установ освіти і науки та формування освітнього рівня населення. Для визначення напряму змін у від­творенні освітнього рівня регіонального соціуму виділено такі градації якіс­ного стану:

• структури та діяльності установ освіти та науки — зростання, стагнація, скорочення;

• формування освітнього рівня — екстенсивне або інтенсивне відтворення.

Результати діагностики відтворення освітнього рівня регіонального соціуму дозволяють виявити причинно-наслідкові зв’язки між існую­чою освітньою системою та набуття відповідного освітнього рівня насе­ленням.

Під діагностикою умов відтворення культурного розвитку населення розуміється комплекс науково-методологічних і науково-прикладних до­сліджень, спрямованих на виявлення, опис та ототожнення проблем, пов’я­заних із забезпеченням населення послугами у сфері культури, мистецтва, інформаційних ресурсів, спорту та відпочинку за умов соціального життя населення регіону. Використання різних методів дослідження культурного розвитку з позицій кількісних та якісних характеристик дає можливість ви­користовувати методику і методи, що дозволяють діагностувати регіональ­ний соціум.

Метою діагностики умов відтворення культурного розвитку регіональ­ного соціуму є виявлення певних тенденцій у загальній системі надання культурних послуг населенню, на засаді яких відбувається його культур­не становлення. Результатом проведення діагностики є встановлення діа­гнозу, тобто формування обгрунтованого висновку на підставі визначено­го стану умов культурного розвитку, виявлення причин, що викликають відхилення від нормативних показників, і прогнозування тенденцій цього розвитку.

Діагностику умов відтворення культурного розвитку регіонального соціуму необхідно розглядати як дослідження, основними завданнями якого є:

1) виявлення та ідентифікація проблем зміни у структурі установ культури;

2) визначення змін у діяльності установ культури;

3) виявлення проблем зміни в характеристиках культурного розвитку насе­лення регіону й причини їх виникнення;

4) попередження негативних тенденцій у процесах формування культурного рівня населення регіону.

Діагностика умов відтворення культурного розвитку регіонального со­ціуму дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки між існуючою мере­жею закладів культури та культурним розвитком регіонального соціуму, встановити загальні й окремі їх тенденції та закономірності з ураху­ванням національних традицій і соціально-економічних особливостей ре­гіону.

Об’єктною базою діагностики виступає культурний розвиток населення регіону як процес виникнення, взаємодії, зміни, збереження й передачі (ус­падкування) історично-культурних цінностей у різних сферах суспільного життя, в ході якого відбувається розвиток регіонального соціуму.

Використання системного підходу до діагностики умов культурного розвитку регіонального соціуму ґрунтується на необхідності всебічного дослідження кожної складової, що обумовлюють культурний розвиток (рис. 4.5).

Рис. 4.5 Системний підхід до діагностики відтворення умов культурного розвитку регіонального соціуму.

Послідовність етапів проведення діагностики відтворення умов культур­ного розвитку регіонального соціуму доцільно запропонувати таку:

1) виявлення тенденцій змін у фінансовому забезпеченні галузі на засадах визначення обсягів видатків на культуру, питомої ваги витрат на неї та на мистецтво в загальних витратах регіону, сукупних бюджетних витрат на культуру та мистецтво у розрахунку на одну особу, кредиторської забор­гованості. Діюча модель фінансування культури та мистецтва ґрунтуєть­ся на тому, що надання населенню послуг у сфері культури, мистецтва, інформаційних ресурсів, спорту та відпочинку здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; коштів, що надходять від гос­подарської діяльності, надання платних послуг; грантів, благодійних внесків, добровільних пожертвувань фізичних, юридичних осіб та інших, не заборонених законодавством джерел [121];

2) визначення структури закладів культури регіону, до яких належать теат­ри, філармонії, організації телебачення та радіомовлення, демонстратори фільмів, видавництва, музеї, бібліотеки, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання й дозвілля дітей та юнацтва, функцією яких є надання куль­турних послуг населенню з метою його різностороннього розвитку;

3) встановлення змін у споживанні культурних послуг населенням регіону на засадах дослідження показників кількості відвідувань театрів, концер­тних організацій, музеїв та кіносеансів; кількості бібліотек, закладів куль­тури клубного типу та місць у кінотеатрах, книжкового фонду бібліотек;

4) визначення ступеню доступності закладів культури та освіти;

5) виявлення особливостей способу життя населення в контексті відтворен­ня його культурного рівня;

6) встановлення напряму й швидкості зміни відповідних показників, що характеризують відтворення умов культурного розвитку регіонального соціуму;

7) постановка діагнозу відтворення умов культурного розвитку регіонально­го соціуму.

Оцінки умов відтворення культурного розвитку населення встановлю­ються на основі статистичних даних, що відображають розвиток досліджу­ваного явища в часі. Динаміка показників відображається на певні дати (моменти), використовувані в експрес-діагностиці, і за послідовні проміжки часу (комплексна діагностика). Дослідження проводяться за допомогою ін­дексного методу та методів вирівнювання, динамічних рядів та динамічних моделей. Динаміка визначається через такі показники, як приріст абсолют­ний, темпи зростання та приросту, абсолютне значення відсотка приросту.

Симптомами змін відтворення умов культурного розвитку регіонального соціуму виступають коливання в рядах динаміки обсягів фінансування та показників, які характеризують діяльність галузі, а також духовні потреби населення. Для визначення напряму змін у відтворенні умов культурного розвитку регіонального соціуму виділено такі градації якісного стану: зрос­тання, стагнація, скорочення. Для постановки діагнозу виділяються такі види напряму зміни показників: позитивний, негативний і нейтральний тренди.

Результати діагностики умов відтворення культурного розвитку населен­ня дозволяють виявити причинно-наслідкові зв’язки між існуючою мережею закладів культури та культурним розвитком регіонального соціуму, загальні й окремі тенденції та закономірності їх розвитку з урахуванням національ­них традицій і соціально-економічних особливостей регіону.

4.2.