Визначення імперативів відтворення основних складових соціального життя регіонального соціуму

Одним з найважливіших індикаторів розвитку регіонального соціуму є стан суспільного здоров’я населення. Можливість людини прожити тривале життя та зберегти своє здоров’я залежить від соціально-економічних чинни­ків, таких як матеріальних умов існування, рівня розвитку охорони здоров’я, а також від техногенного навантаження на природне середовище.

Стан здоров’я населення залежить від впливу на нього дії як зовнішніх чинників, так і внутрішніх. До зовнішніх належать такі, що формуються за­лежно від рівня економічного та соціального розвитку суспільства. До них слід віднести обсяги фінансування закладів охорони здоров’я, розвиток сис­теми діагностування, профілактики та лікування хвороб, рівень техногенно­го навантаження території та ін. Внутрішніми чинниками слід уважати:

• фізіологічні особливості організму людини, вік, стать, наявність окремих видів хвороб, спадкову схильність до захворювань;

• забезпеченість населення якісними продуктами харчування;

• соціальний статус індивіда, його освіту, професію, умови праці, культуру та ін.

Стан здоров’я населення виступає визначальним чинником рівня сме­ртності в регіоні. Донецька область входить до числа регіонів з найбільш високими її рівнем. Так у 2011 р. показник смертності населення області становив 15,9 померлих з розрахунку на 1000 жителів при середньому в Україні — 14,6, смертність дітей у віці до 1 року у Донецький області стано­вить 11,2 % при середньому в Україні — 7,9 %. За результатами отриманої трендової моделі встановлено, що існує загальна тенденція збільшення смертності населення як в Україні на 0,55 %, так і Донецької області на 0,35 % щорічно. Позитивна тенденція зменшення дитячої смертності від­значається як загалом по Україні — щорічне зменшення становило 1,08 %, а також і по Донецький області 0,53 %. Слід зазначити, що рівень смертно­сті дітей у віці до 1 року є одним із найважливіших показників, який є відо­браженням соціально-економічних умов життєдіяльності регіонального соціуму, що об’єктивно відображає стан здоров’я населення, екологічну ситуацію та рівень розвитку охорони здоров’я. Отже, тенденцію зменшен­ня дитячої смертності слід уважати успіхом у реалізації програм соціально­го розвитку територій.

Динаміка структури смертності населення Донецької області протягом аналізованого періоду істотно не змінилася. На першому місці традиційно знаходиться смертність від хвороб системи кровообігу, її питома вага в зага­льному числі померлих склала 65,2 %. Наступною найбільш поширеною причиною смерті у регіоні, є смертність від новоутворень — 14,2 %. Найбі­льша питома вага (четверта частина) в загальному числі смертей, виклика­них злоякісними новоутвореннями, припадає на ураження органів дихання. На третьому місці — смертність від хвороб органів травлення (4,6 %). У структурі причин дитячої смертності переважають стани, що виникають у перинатальний період — 62,2 %, природжених вад розвитку — 14,30 %, тобто від захворювань, які тісно пов’язані зі станом здоров’я матері.

Необхідно звернути увагу на те, що високі показники смертності у Доне­цькій області фіксуються серед працездатного населення (смертність у віці від 20 до 59 років становить 35 %, у віці до 19 років — 6,8 %), тоді як у євро­пейських країнах — це старші вікові групи.

Рівень захворюваності, так само як і рівень смертності населення Донець­кої області, залишається критичним: майже 40 % населення регіону — це ін­валіди та особи, які перебувають на диспансерному обліку, тобто потребу­ють систематичного лікування. Найгостріші проблеми здоров’я населення регіону пов’язані із захворюваністю та інвалідністю від хвороб системи кро­вообігу, новоутворень та таких соціально небезпечних інфекційних хвороб, як туберкульоз та СНІД (ВІЛ). Так, з 1991 р. чисельність хворих на активний туберкульоз у Донецькій області зросла у 3,5 рази.

Найгостріші проблеми здоров’я населення Донецького регіону пов’язані із захворюваністю та смертністю на так званні «соціально небезпечні хворо­би» СНІД (ВІЛ) та туберкульоз, які відображають, перш за все, спосіб та умови життя людини. Чисельність інфікованих ВІЛ та хворих на СНІД осіб, які перебувають на обліку в медичних закладах Донецької області, становить 26500 та 5339 осіб відповідно. Складна епідеміологічна ситуація в Донецької області склалася із захворюваністю на туберкульоз. Так, з 1991 р. чисель­ність хворих на активний туберкульоз у регіоні зросла в 3,5 рази. Цю негатив­ну тенденцію можна пояснити погіршенням умов лікування й ускладненням захворюваності на туберкульоз. Найчастіше вражаються люди працездат­ного й репродуктивного віку. Щороку в Україні виявляють понад 36 тис. хворих на туберкульоз, понад 10 тис. з них помирають, стільки ж стають ін­валідами.

Слід звернути увагу на те, що на стан здоров’я населення впливає спожи­вання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, а також і тютюнових виро­бів. Так на придбання алкогольних напоїв та тютюнових виробів домогоспо- дарства Донецької області витрачають 4,7 % від загальних грошових витрат на місяць, наприклад, на охорону здоров’я домогосподарством витрачається близько 2,7 %, на відпочинок та культуру — 2,3 %. Слід враховувати і той факт, що безпосередньої статистики споживання алкоголю та наркотичних засобів в Україні не існує, таку оцінку можна виконати лише на основі обся­гів зареєстрованого продажу алкогольних напоїв або за даними відповідних соціологічних опитувань.

Упродовж 90-х рр. ХХ ст. в Україні вчетверо зросла захворюваність на наркоманію й токсикоманію, до того ж більш ніж утричі збільшилося число хворих (з розрахунку на 100 тис. осіб), які перебувають на обліку з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних та інших психоактивних речовин. Серед хворих на наркоманію поширені також інші хвороби (ВІЧ, віруси гепатиту тощо), що істотно знижують тривалість життя людини. Встановлено, що середня тривалість життя наркомана, який вживає героїн, не перевищує 7 років з початку попадання в наркотичну залежність. Фактично, переважна більшість з них приречена на ранню смерть.

Несприятливі тенденції в демографічних процесах призводять до посту­пового старіння населення, а це, у свою чергу, трансформує структуру захво­рюваності. Так динаміка рівня захворюваності регіонального соціуму Доне­цької області віддзеркалює не тільки погіршення стану здоров’я і не тільки за рахунок розповсюдження хвороб, але і за рахунок збільшення частки лю­дей похилого віку в складі населення регіону.

Вочевидь, що стан здоров’я індивіду змінюється з часом. З віком відбува­ється процес накопичення окремих видів хвороб, які зумовлені образом жит­тя, умовами праці, фізіологічними особливостями організму людини та ін. чинниками. Отже, для його підтримки необхідні відповідні інвестиції, тобто витрати на медичні послуги. Система охорони здоров’я України базується переважно на державному фінансуванні, проте чинник ціни зберігає своє значення на ринку медичних послуг. Споживачі медичних послуг мають різ­ний стан здоров’я, різне ставлення до профілактики і лікування захворювань, та неоднакові можливості при оплаті медичної допомоги.

Таким чином, результати розрахунків дозволяють стверджувати, що тіль­ки три чверті населення як України, так і Донецького регіону можна вважати здоровими. Дані про стан здоров’я населення Донецького регіону гірші, ніж у середньому по Україні, це обумовлено високим рівнем смертності, у тому числі дитячої, та значною чисельністю інвалідів у складі населення.

Найважливішою проблемою галузі охорони здоров’я та соціальної допо­моги залишається її недофінансування, що не дозволяє забезпечити ті обсяги медичної допомоги, які необхідні жителям регіону. Медичні установи ви­ступають постачальниками медичних послуг, якість яких знаходиться у пря­мій залежності від обсягу фінансування.

Чисельність лікарів усіх спеціальностей у Донецької області, починаючи з 1990 р., знизилася на 17,7 %, з розрахунку на 10 тис. населення відбуваєть­ся скорочення лікарів, але значно меншими темпами. На початок 2013 р. їх чисельність становила 42,7 осіб з розрахунку на 10 тис. населення, у порів­нянні з 1995 р. скорочення лікарів становило 2,7 п. Значні зміни слід відзна­чити в структурі середнього медичного персоналу, чисельність якого за ана­лізований період різко скоротилася — на 24,6 тис. осіб (на 38,7 %), у тому числі з розрахунку на 10 тис населення на 111 осіб (у порівнянні з 1995 р.).

Досвід розвинених країн світу, де держави вже багато років намагаються стримувати витрати на охорону здоров’я, показує скорочення частки лікарів у загальній чисельності зайнятих і делегуючи частину їх обов’язків праців­никам нижчої кваліфікації (медсестрами, фельдшерам і тому подібне). Од­нак, як вже наголошувалося, у Донецькій області за аналізований період від­мічається скорочення чисельності не тільки лікарів, але й середнього медич­ного персоналу. Отже, у регіоні відбувається збільшення навантаження на працівників галузі охорони здоров’я, що, у свою чергу, може вплинути на якість наданих послуг.

Високий рівень смертності населення Донецької області, особливо в пра­цездатному віці, впливає на очікувану тривалість життя населення і стає од­нією з актуальних проблем соціуму. Виходячи з цього, особливого значення набувають сучасні дослідження структури й динаміки тривалості життя на­селення, а також виявлення причин, які впливають на неї.

Очікувана тривалість життя при народженні є одним з основних інтегра­льних показників, який характеризує стан здоров’я і причини смертності на­селення певної території, якість життя і рівень медичного обслуговування. Виділення ООН цієї компоненти як однієї з трьох складових, що характери­зують рівень добробуту населення, обумовлено тим, що показник середньої очікуваної тривалості життя залежить від умов життєдіяльності регіонально­го соціуму.

На початок 2014 р. Україна посідала 156 місце у світі за показником три­валості життя населення. Так дефіцит очікуваної тривалості життя при наро­дженні становив 20,43 роки, тобто відставала у цієї категорії від економічно благополучних держав майже на 21 рок. За тривалістю життя Україну випе­редило багато країн, що розвиваються, та слаборозвинених, такі як Еквадор (81 місце), Лівія (86 місце), Єгипет (122), Узбекистан (125), Нікарагуа (130), Гондурас (147) і десятки інших. Основними причинами такого становища можна назвати низький рівень і несприятливі умови життя та праці значної частини населення України, низьку ефективність існуючої системи охорони здоров’я, забруднення значної частини території промисловими відходами, поширеність шкідливих звичок та нехтування нормами здорового способу життя.

Скорочення очікуваної тривалості життя останніми роками, що відміча­ється як в Україні, так і Донецької області, веде до змін у структурі населен­ня країни. Так різниця у тривалості життя чоловіків і жінок у нашій країні перевищує 10 років, тоді як в економічно розвинених країнах цей показник становить 5-6 років. У даний час встановлено, що середня тривалість життя населення значною мірою залежить від ступеню техногенного навантаження на довкілля. Забруднення навколишнього середовища в результаті виробни­чої діяльності, техногенні аварії, наслідки яких можуть бути катастрофічни­ми, негативно впливають на здоров’я людей та призводять до їх загибелі.

Донецький регіон становить розвинену техногенну систему. Структура промислового виробництва пов’язана з розвитком енергетичної, гірничоме- талургійної, вуглевидобувної, хімічної та машинобудівної промисловості, характеризується споживанням енергії, сировинних, водних та земельних ре­сурсів. У зонах потенційної техногенної небезпеки проживає 3,8 млн. осіб. (71 % населення Донецької області).

Суттєвим впливом на формування очікуваної тривалості життя населення є смертність через порушення техніки безпеки та аварії через знос основних засобів. Потенційною загрозою виникнення аварій та інцидентів на небезпе­чних виробничих об’єктах, у тому числі зі смертельними наслідками, зали­шається високий ступінь зносу основних засобів на тлі низької інвестиційної активності в промисловості та комунальній сфері. Фізичне і моральне старін­ня основних засобів — проблема, що стосується всіх галузей економіки і властива всім регіонам України. Сьогодні в Донецькій області середній від­соток зносу основних засобів за видами промислової діяльності становить 64,5 %. Слід також відзначити неприпустимо низький рівень проведення заміни і модернізації устаткування, яке відпрацювало нормативний термін служби, практично в усіх галузях промисловості.

Найгостріше проблема зносу основних засобів стоїть у галузі транспорту, а зв’язку (знос складає майже 79,2 %) та будівництва (77,8 %). Отже, критичний рівень зносу використовуваного устаткування призводить до того, що з цієї причини на виробництвах Донецької області на початок 2013 р. зареєстрова­но 3391 осіб потерпілих від травматизму, пов’язаного з виробництвом, з них 141 випадок (4,6 % усіх нещасних випадків, пов’язаних з виробництвом) — зі смертельним наслідком.

Сучасна трудова діяльність людини, особливо виробнича, характеризу­ється використанням різноманітних енергоємних технічних засобів та висо­ким рівнем механізації. Однак виробнича діяльність відзначається найбіль­шим рівнем небезпеки. За висновками комісій, на кінець звітного періоду в разі невиконання необхідних заходів щодо техніки безпеки та нестачі засобів індивідуального захисту відбулося 4940 нещасних випадків, пов’язаних без­посередньо з виробництвом, з них 161 (3,3 %) зі смертельним наслідком. Третина всіх травмованих та майже четверта частина загиблих на виробництві в Україні припадає на Донецьку область. У п’ять разів вище, ніж у середньо­му по області, рівень травматизму у вугільній промисловості — 24 випадки на 1000 працюючих.

Екологічні проблеми території Донецької області пов’язані, перш за все, з надмірною концентрацією на її території промислових підприємств та транс­порту, а також значною щільністю населення на території Донецького регіо­ну. Щорічні викиди забруднюючих речовин в атмосферу та утворення небез­печних відходів на території області складають майже третину загального їх обсягу в Україні. Стан повітряного басейну Донецької області є однією з найгостріших проблем. Ситуація з інтенсивним забрудненням повітряного басейну є наслідком процесу становлення і розвитку техногенної системи області, при створенні якої у минулі десятиріччя не приділялося належної уваги екологічному аспекту.

Постійний вплив на здоров’я людини негативних наслідків функціонування техногенної системи прискорюють накопичення патологічних змін в організмі людини, сприяють виникненню і розвитку злоякісних утворень, значно підви­щують ризики онкологічних захворювань і смертей від раку. Так протягом останніх десятиліть у Донецькій області зросла кількість вперше зареєстрованих випадків захворювання на новоутворення (з 7,04 на 1000 населення у 1995 р. до

8,6 у 2012 р.). Також спостерігається негативна динаміка зростання захворюва­ності системи кровообігу (на 0,69 п.) та органів травлення (на 0,11 п.).

Соціально-економічний чинник, що впливає на формування тривалості життя населення визначеної території, полягає у ступеню розвитку соціаль­ної сфери суспільства. Важливим показником, який впливає на відтворення продуктивних сил у контексті розвитку регіонального соціуму є захворюва­ність та смертність від венеричних хвороб, активного туберкульозу, СНІДу, алкоголізму та наркоманії.

На початок 2013 р. смертність у регіоні від хвороби, зумовленої вірусом імунодефіциту людини, складає 1174 випадків. Динаміка поширення цієї ін­фекції за останнє десятиріччя дозволяє стверджувати, що вона розповсюджу­ється з геометричною прогресією. І це тільки офіційні данні. Ще у 1995 р. Всесвітня організація охорони здоров’я класифікувала Україну як країну з низьким рівнем поширеності СНІД (ВІЛ). Разом з тим, міжнародні та місцеві експерти і навіть Міністерство охорони здоров'я України визнали, що реаль­на оціночна цифра хворих значно перевищує офіційну статистку.

Викликає стурбованість існуюча динаміка смертності від туберкульозу. Так, починаючи з 1991 р., рівень смертності від цієї хвороби збільшився у 2,4 рази з 8,1 на 100 тис. населення у 1991 р. до 19,6 у 2011 р. Очевидним є той факт, що розповсюдження соціальних захворювань, таких як СНІД і ту­беркульоз, могутні вогнища яких виникають в країнах (регіонах) з серйозни­ми соціально-економічними проблемами, веде до збільшення чисельності смертей.

Суттєвий вплив на очікувану тривалість життя населення мають алкого­лізм і наркоманія. Так, смертність від дії алкоголю в Донецької області у 2012 р. складала 589 випадків. Експертами ВООЗ встановлено, що кожен до­датковий літр чистого спирту понад зазначену межу зумовлює скорочення тривалості життя на 11 місяців у чоловіків та 4 місяці у жінок. Також доведе­но тісний зв’язок між показниками споживання алкоголю, з одного боку, і рівнем травматизму, смертності від нещасних випадків і захворюваності на багато хронічних хвороб, з іншого.

Таким чином, за результатами дослідження встановлено, що середня очі­кувана тривалість життя при народженні в Донецької області нижча не тіль­ки порівняно з європейськими країнами з перехідною економікою на 5-6 ро­ків, економічно розвиненими країнами на 9-13, а й нижчою, ніж середня тривалість життя в Україні на 1,5 роки.

За сучасних умов існування суспільства всебічний розвиток регіонально­го соціуму забезпечує ефективне функціонування освітньої системи, що склалася в регіоні. Загальна освіта, яка є однією із складових загальнодержа­вної освітньої системи, покликана забезпечувати загальнокультурну та освіт­ню підготовку молоді. Тому вона традиційно є предметом особливої уваги з боку як регіонального соціуму, так і держави. Виходячи з цього, особливого значення набувають сучасні дослідження структури та динаміки розвитку за­гальної освіти Донецької області, а також виявлення причин, що впливають на неї.

Відповідно до законодавства України, дошкільна освіта є обов’язковою пе­рвинною складовою частиною системи безперервної освіти, метою якої є за­безпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її за­датків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливос­тей, культурних потреб. У Донецькій області на початок 2013 р. функціонува­ло 1123 дитячих дошкільних установ, 841 (74,9 %) з яких знаходились у місь­кій місцевості і 282 (25,1 %) — у сільській. Чисельність вихованців цих закла­дів, розташованих у містах, становила 128,7 тис. дітей (67 % загальної чисель­ності дітей відповідного віку, що мешкають у місці) та у сільській місцевості —

8.7 тис. (40 % загальної чисельності дітей відповідного віку, що мешкають у сільській місцевості). Однак слід урахувати, що протягом останніх років відбу­валося безперервне скорочення та перепрофілювання дошкільних закладів освіти. Аналіз зміни кількості дошкільних закладів освіти та чисельності дітей, що їх відвідують, у Донецькій області наведено на рис. 3.11.

Результати аналізу свідчать, що за період 1990-2013 рр. зменшення до­шкільних закладів освіти у міських поселеннях становить 1030 установи більш ніж половина (55,1 %) та у сільській місцевості — 184 одиниці (39,5 %). Таке зменшення пов’язано, перш за все, зі скороченням чисельності народжених у 90-х рр. XX ст. та контингенту дітей дошкільного віку. Проте за останнє десятиріччя цю негативну тенденцію було зрушено. Так за остан­ні десять років у Донецької області відбулося збільшення чисельності наро­джених на 45 % — із 29,9 тис. осіб у 2001 р. до 42,8 тис. осіб у 2012 р. Відпо­відно збільшився загальний коефіцієнт народжуваності: із 6,1 у 2001 р. до

9.8 у 2012 р. (на 3,7 п.). Ця позитивна динаміка є наслідком послідовних про­грам уряду зі стимулювання народжуваності в Україні, за якими було прийнято

низку законів та постанов, покликаних забезпечити гідне існування сім’ям, які народжують та виховують дітей. Серед них Закон України «Про держав­ну допомогу сім’ям з дітьми» [336], Постанова Кабінету міністрів «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» [337] та ін. Як наслідок, на початок 2013 р. чисельність дітей у до­шкільних навчальних закладах міст області перевищувала число місць у се­редньому на 20 дітей з розрахунку на 100 місць. У сільській місцевості ситу­ація склалася так: на 100 місць — 79 дітей.

Отже, доведено, що в області склалася ситуація, яка характеризується, з одного боку, зменшенням кількості дошкільних закладів освіти та, з іншого, їх перевантаженням, що призводить до виникнення дефіциту місць у цих за­кладах. Основними причинами такого становища є проведена в минулі роки без необхідного обґрунтування «оптимізація» мережі дошкільних закладів та відсутність коштів у місцевих бюджетах на відновлення діяльності раніше закритих закладів і будівництво нових.

Рис. 3.11. Динаміка зміни дошкільних закладів освіти та чисельності дітей, що їх відвідують, у Донецькій області у 1990—2012 рр.

Як свідчить статистика, за останнє десятиріччя частина дітей, охоплених дошкільною освітою, значно зросла — з 53 % у 2000 р. до 64 % у 2013 р. При­чому в містах це охоплення дорівнює 67 %, у сільській місцевості — 40 % (у 2000 р. у міських поселеннях було 55 %, у сільській місцевості — 35 %).

Слід ураховувати, що основними завданнями дошкільної освіти є забез­печення фізичного та психічного здоров’я дітей, їх усебічного розвитку, ви­роблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Отже, отри­мання дітьми дошкільної освіти слід розглядати як необхідну складову їх розвитку та підготовку до навчання в школі. Дошкільна освіта створює умо­ви для підвищення загального рівня освіти населення. При усій важливості дошкільної освіти, охоплення дітей цим видом навчання в Донецької області виявляється недостатнім, і це повинне враховуватися місцевими органами влади при складанні стратегічних програм розвитку освіти в регіоні. Таким чином, за результатами дослідження встановлено, що у Донецькій області виникає потреба у створенні додаткових дошкільних закладів, що дозволить охопити дошкільною освітою якомога більше дітей. Слід враховувати, що збільшення кількості цих установ потребує додаткового кадрового, навчаль­но-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Відповідно до Конституції України (ст. 53) повна загальна середня освіта є обов’язковою і може одержуватися у різних типах навчальних закладів. Держава гарантує молоді право на повну загальну середню освіту й оплачує її здобуття. Загальна середня освіта в Україні покликана забезпечити всебіч­ний розвиток людини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, сприя­ти трудовій підготовці, професійному самовизначенню, формуванню загаль­нолюдської моралі та ін.

У 2012-2013 рр. структура загальноосвітніх установ Донецької області мала такий вигляд:

• кількість ЗНЗ становила 1123, з яких 1109 — державної форми власності та 14 недержавної, у яких навчалося 336,6 тис. осіб та 1,0 тис. осіб, відпо­відно;

• загальноосвітні навчальні заклади денного типу складають 98,6 % (1107 уста­нови), у яких навчаються 331,3 тис. осіб (98,2 %);

• вечерні (змінні) заклади становлять 1,4 % (16 установ) із загальним обсягом учнів 6,0 тис. осіб (1,8 %).

Результати аналізу свідчать, що в області спостерігається стабільна дина­міка зниження загальної кількості навчальних закладів з 1228 установ у 1990/91 навч. р. до 1123 у 2012/13 навч. р., тобто на 105 установ (майже на 8,55 %). За цей період зменшилася кількість закладів I ступеню на 6 установ (на 23,1 %), кількість навчальних закладів I-II ступеню — на 252 установи (на 58,1 %), спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів, шкіл соціальної реабілітації — на 5 установ (на 13,3 Зменшення загальноосвітніх навчальних закладів, у першу чергу, пов’язане з модернізацією обласної системи освіти в рамках реалізації програми «Освіта Донеччини 2007-2011 роки». Одним із її головних завдань є оптимізація мережі закладів освіти області з метою забезпечення якості освіти та рівного доступу до її одержання.

Особливо інтенсивно процес оптимізації відбувався у м. Макіївка — кіль­кість шкіл скоротилася на 19 установ (20 % загальної чисельності у 1990/91 навч. р.), м. Красноармійськ — 11 шкіл (на 40,7 %), м. Горлівка та м. Сели- дове — 9 та 8 шкіл, відповідно (11,9% та 36,4%), м. Сніжне — 7 шкіл (29,2 %), м. Ясинувата — 6 шкіл (40 %), м. Кіровське, м. Торез та м. Харцизьк — по 4 школи (57,1 %, 17,4 % та 16,0 %), м. Артемівськ, м. Дзержинськ, м. Дру- жківка, м. Красний Лиман — по 3 школи (12,5 %, 13,0 %, 16,7 % та 11,5 % відповідно). Також цей процес торкнувся сільської місцевості. Так чисель­ність учнів у районах Донецької області за досліджуваний період зменшила­ся на 47,2 тис. осіб (45,3 %). Кількість денних загальноосвітніх навчальних закладів скоротилася на 45 установ (10,5 %). Значне скорочення шкіл відбу­лося у Волноваському та Старобешівському районах — по 6 установ (11,1 % та 21,45 % відповідно), Тельманівському районі — 5 шкіл (18,5 %), Добро- пільському та Великоновосілківському районах — по 4 школи (28,6 % та 12,9 % відповідно), Амвросіївському, Красноармійському, Олександрівсько- му, Слов’янському районах — по 3 школи (9,7 %, 12,5 %, 15,0 % та 12,5 % відповідно).

Таким чином, результати розрахунків дозволяють стверджувати про сут­тєве скорочення ЗНЗ у Донецькій області, хоча цей процес має обґрунтова­ний характер. Слід відзначити, що частково скорочення ЗНЗ компенсується створенням міськими органами влади спеціальних програм, таких як, напри­клад, обласна програма «Шкільний автобус», (затверджена розпорядженням голови облдержадміністрації від 10.09.2003 р. № 569). Слід враховувати, що оптимізація мережі загальноосвітніх закладів, особливо у сільській місцевос­ті, може мати негативні соціальні наслідки. Так скорочення освітніх середніх закладів може створити умови до вимушеної міграції населення, викликаної бажанням батьків забезпечити дітей можливістю одержать якісну освіту. Ра­зом із тим, тенденція збільшення народжуваності у 2000-2013 рр. призведе до збільшення контингенту школярів у майбутньому, тому при оптимізації мережі закладів освіти області слід враховувати ці зміни.

За останнє десятиріччя у Донецькій області на 29,3 % збільшився контин­гент учнів, які навчалися українською мовою, що відповідає меті та основ­ним завдання державної Програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України. У 2009/10 навч. р. загальний обсяг учнів, які навчалися українсь­кою мовою, становив 43,2 %. Так, наприклад, у 2000/01 навч. р. цей показ­ник становив 13,9 % осіб від загальної чисельності учнів Донецької області.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про позашкіль­ну освіту», які визначають державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні, освітні та виховні засади. Ме­тою позашкільної освіти є цілеспрямований, цілісний процес, зміст якого ґрунтується на ідеї розвитку особистості, цільового вибору, що загалом доповнює загальну середню освіту. Свобода вибору дитячої творчості є пріо­ритетним чинником усіх напрямів та змісту позашкільної освіти. Чимало до­слідників вважає, що додаткова позашкільна освіта — це процес навчання за допомогою реалізації додаткових навчальних програм. Отже, позашкільну освіту слід розглядати як джерело додаткової загальної освіти в професійно­му самовизначенні та творчій самореалізації молоді.

До позашкільних навчальних закладів належать ті структури, які здійсню­ють освітню діяльність поза межами обов’язкової шкільної навчальної програ­ми. Позашкільна освіта в системі безперервної освіти забезпечує доступ до культурних цінностей, конкретизує та розширює, поглиблює та інтегрує знан­ня й уміння, які не вивчають у школі, орієнтує на застосування знань та від­працювання вмінь у практичній соціальній діяльності. Відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту», до позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи ми­стецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліо­теки, оздоровчі та інші заклади. У системі позашкільної освіти Донецької об­ласті функціонують 1789 позашкільних навчальних закладів, які відвідують 123,9 тис. дітей (31 % загальної чисельності учнів загальноосвітніх закладів).

Варто зазначити, що у сільських дітей суттєво менші, ніж у міських, мож­ливості отримання додаткових навчальних послуг, що пов’язано з недостатнім розвитком культурної інфраструктури. Так на 131 селище міського типу та 1118 сільських населених пунктів припадає лише 410 закладів клубного типу та 370 бібліотек. Ці негативні явища значною мірою впливають на якість осві­ти сільських учнів. Також слід зазначити, що скорочення зазнають ті поза­шкільні заклади, діяльність яких пов’язана із значними фінансовими витратами.

Отже, пріоритетними напрямами розвитку системи позашкільної освіти Донецької області повинне бути збереження, оновлення та відкриття нових навчальних закладів. Також необхідним є створення умов для залучення на­селення в систему позашкільної освіти.

Реформування економіки потребує структурної та якісної перебудови а також професійної освіти, її адаптації до попиту на ринку праці, на якому спостерігається існування порівняно дефіцитних і відносно надлишкових професій. Проблема сучасного ринку праці полягає в тому, що при досить високому рівні безробіття на початок 2013 р. у Донецький області становить 8,0 % (за методологією МОП), спостерігається досить великий дефіцит кадрів, в основному робітничих спеціальностей. З іншого боку, існує невідповід­ність потреби ринку праці у фахівцях з вищою освітою. Надмірна чисель­ність працездатного населення з вищою освітою на національному та регіо­нальних ринках праці призводить до загострення соціальних проблем. Ви­пускники багатьох вищих навчальних закладів після закінчення навчання змушені реєструватися в центрах зайнятості, оскільки отримана ними профе­сія не затребувана на ринку праці. Отже, наявність значної чисельності випу­скників вищих, а в деяких випадках і професійно-технічних навчальних за­кладів, професії яких не мають попиту на ринку праці, поєднується з дефіци­том працівників багатьох професій і спеціальностей.

Сучасна система професійної освіти призначена для підготовки і перепід­готовки дорослого населення, головною метою якої слід уважати формування і підвищення конкурентоспроможності на ринку праці шляхом розвитку про­фесійних знань і практичних навичок для поширення можливостей пошуку робочого місця [338].

Аналіз попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці Донецької обла­сті за професійними групами дозволяє стверджувати, що потреба в кваліфі­кованих працівниках майже утричі перевищує їх пропозицію. Отже, дефіцит кваліфікованих кадрів робітничих професій може призвести до зниження розвитку виробництва, а також до його спаду і погіршення якості продукції, що випускається.

Однією з основних причин дефіциту кваліфікованих робітників є пору­шення в професійно-кваліфікаційній структурі зайнятих на ринку праці. Так у системі професійної освіти Донецької області відбувається скорочення чи­сельності професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, з одного боку, і різке збільшення вищих на­вчальних закладів III-IV рівнів акредитації, з іншого. Отже, зміна кількості закладів в структурі професійної освіти Донецького регіону призводить до надлишків фахівців з вищою освітою так званих «престижних» професій і наявності дефіциту кваліфікованих робітників з професіями, затребуваними на ринку праці регіону.

У 2013 р. система професійної освіти Донецької області налічувала 111 профе­сійно-технічних навчальних закладів, в яких навчалося 40,4 тис. осіб. За пері­од з 1990 по 2013 рр. кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилася на 40 закладів (26,0 %). У порівнянні з 2000 р кількість профе­сійно-технічних закладів зменшувалася не так інтенсивно, але істотно змен­шилася чисельність учнів — майже на 20 тис. осіб (30 %). За аналізований період відбулося стрімке зростання вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. Так, за період з 1990 по 2013 рр. їх кількість у регіоні збільши­лася на 130 % (на 13 закладів), а чисельність студентів зросла з 61,5 тис. у 1990 р. до 110,9 тис. в 2013 р. (на 80,3 %). Отже, наслідками такої ситуації в Донецькій області є збільшення питомої ваги випускників ВНЗ III-IV рівнів акредитації.

Прогнозуючи професійно-кваліфікаційну структуру ринку праці регіону, необхідно враховувати й те, що частина випускників професійно-технічних навчальних закладів продовжує навчання у вищих. Отже, дана категорія населення покидає сегмент «кваліфікованих робітників», де на сьогодні складається працедефіцитна кон’юнктура ринку праці. Старіння, а отже, і вибування висококваліфікованої робочої сили, підготовленої ще за часів Ра­дянського Союзу, також зумовлює збільшення потреби в кадрах виробничих професій. Таким чином, скорочення чисельності учнів професійно-технічних навчальних закладів та збільшення студентів у вищих свідчить про загрозу в згортанні професійно-технічної освіти. Оскільки ця система готує робітників для галузей економіки регіонів, то зменшення чисельності її випускників приведе до гострого дефіциту працівників робітничих професій, брак яких може призупинити розвиток матеріального виробництва, що є основою роз­витку як Донецької області, так і в цілому України. Невідповідність чисель­ності випускників вищих навчальних закладів реальним потребам в них еко­номіки регіону сприятиме також і знеціненню дипломів про вищу освіту як і взагалі зниженню якості самої освіти за рахунок прийняття на навчання сла­бо підготовлених абітурієнтів на контрактну форму навчання.

Сучасне виробництво вимагає від працівників нового мислення, високого рівня практичних навичок роботи і, у разі потреби, швидкої перекваліфікації. Отже, це вимагає від робочої сили більшої трудової мобільності. Зростання ролі науки та розвитку інноваційних технологій у досягненні сталого та ди­намічного розвитку економіки, оновлення технологічної бази виробництва, обумовлює необхідність постійного удосконалення системи одержаних знань і навичок, підвищення кваліфікаційного рівня. Все це, у свою чергу, змінює характер вимог до професійного рівня працівників, ставить високі вимоги до якості робочої сили [339].

Головною особливістю професійної освіти та підготовки кадрів є значне скорочення життєвого циклу професійних знань. Процес їх швидкого «ста­ріння» в умовах науково-технічного прогресу зумовлює потребу постійного оновлення знань та підвищення кваліфікації. Саме робітники підприємств, їхній творчий підхід до праці, високий професіоналізм і майстерність забез­печують необхідне зростання продуктивності праці, якості послуг і виробленої продукції. Підприємства вимагають підвищення кваліфікації своїх працівни­ків, бо це обумовлене внутрішнім і зовнішнім середовищем, тенденціями розвитку ринку; ускладненням реалізації обраної стратегії та процесу управ­ління; освоєнням нових видів і сфер діяльності. Отже, у працівників виникає необхідність постійного удосконалення одержаних знань і навичок, підви­щення свого кваліфікаційного рівня.

Періодичність підвищення кваліфікації працівників в Україні в галузях економіки у 2013 р. становить 13 років, у той час як у країнах Західної Євро­пи та Японії вона дорівнює 3-5 рокам [340]. За даними Державного комітету статистики, протягом 2013 р. у Донецькому регіоні підвищили кваліфікацію 151,4 тис. осіб, що складає всього 12,5 % облікової чисельності штатних ро­бітників. Найбільша питома вага працівників, які підвищували кваліфікацію, у галузях промисловості (17,0 %), на транспорті та зв’язку (10,2 %), у систе­мі охорони здоров’я та соціальної допомоги (9,0 %), освіти (8,8 %), готельно­му і ресторанному бізнесі (78,7 %) та у фінансовій діяльності (69,7 %) [3].

Періодичність підвищення кваліфікації працівників у Донецькій області становить 10 років (у тому числі жінок — 13, чоловіків — 6 років). Крім то­го, значна частина працедавців через відсутність коштів не зацікавлена у під­вищенні кваліфікації своїх робітників. Таким чином, працівники Донецької області протягом трудової діяльності мають значно менший доступ до систе­ми підвищення кваліфікації, ніж того потребує сучасне виробництво. За цих умов без цілеспрямованої державної стратегії та політики у сфері професій­ної освіти України це питання розв’язати украй важко.

У високотехнологічних секторах економіки закономірним стає підвищен­ня попиту на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, які не тільки мають спеціалізовану професійну підготовку, але й володіють навичками підприємницької та управлінської діяльності. Отже, професійне навчання рі­зних категорій населення є одним з найважливіших заходів активної політи­ки зайнятості, що виступає засобом досягнення стабільного економічного зростання, активно впливає на профілактику масового безробіття, забезпечує збереження і розвиток трудового потенціалу суспільства [339]. Для успіху політики професійної підготовки потрібно, щоб заклади освіти могли швид­ко реагувати на зміни попиту і потреб ринку праці.

Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості в Україні здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кад­рів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Дер­жавний комітет України у справах національностей і міграцій. Надзвичайно важливим компонентом їхньої діяльності має стати узгодженість масштабів підготовки робочої сили за професіями з перспективними потребами еконо­міки регіонів.

Культурний розвиток регіонального соціуму в сучасному суспільстві України відбувається на двох рівнях — у масштабі країни та на території ре­гіону. По-перше, формування умов відтворення культурного розвитку соціу­му неможливе без відповідної державної політики, програм та підтримки, що сприяють розвитку духовності та зміцненню моральних засад суспільства, патріотичному вихованню, формуванню здорового способу життя тощо. Так проголошені завдання, принципи і пріоритети культурної політики України визначають культуру одним із головних чинників національного відродження, подолання соціально-екологічної і політичної кризи, збереження національ­ної самобутності українців та національних меншин, що населяють Україну. По-друге, саме на регіональному рівні культурні процеси мають особливу специфіку, що пов’язано з національними, етнічними та географічними осо­бливостями території. Формування умов культурного розвитку на регіональ­ному рівні відбувається на засадах поєднання місцевих особливостей із за­гальнодержавними тенденціями.

Культурний розвиток регіонального соціуму в поєднанні з іншими скла­довими соціального життя суспільства створює синергетичний ефект, який здатний активізувати економічну діяльність у регіоні. Отже, наявність зв’яз­ку між культурним рівнем населення та соціально-економічним розвитком регіону обумовлює потребу в діагностиці відтворення умов культурного роз­витку регіонального соціуму.

Однією із найважливіших складових діагностики умов культурного роз­витку регіонального соціуму є аналіз фінансового забезпечення цієї сфери. Діюча модель фінансування культури та мистецтва ґрунтується на:

• що надання населенню послуг у сфері культури, мистецтва, інформацій­них ресурсів, спорту та відпочинку здійснюється за рахунок коштів дер­жавного та місцевих бюджетів;

• коштів, що надходять від господарської діяльності, надання платних послуг;

• грантів, благодійних внесків, добровільних пожертвувань фізичних, юри­дичних осіб та інших, не заборонених законодавством джерел.

Слід зазначити, що на сьогодні бюджетне фінансування закладів культу­ри України залишається основним джерелом їх доходів, що робить цю галузь дуже вразливою, особливо в період економічних криз. Аналіз видатків на культуру та мистецтво в Донецький області дозволяє стверджувати, що обся­ги бюджетного фінансування мають тенденцію до збільшення. Так трендова модель (y=44,794x-76,303, R²=0,929) обсягів видатків на культуру та мистецтво з державного бюджету України у Донецький області за період 2000-2012 рр. доводить, що щороку ці видатки збільшувалися на 44,8 млн. грн (майже у 12 ра­зів). Хоча слід відзначити, що збільшення обсягів фінансування цієї галузі частково нівелювала інфляція.

Якщо розглянути динаміку питомої ваги видатків на культуру та мистец­тво в загальному обсязі всіх видатків Донецької області, то у відсотковому вираженні частка цих витрат не змінювалася протягом останніх десяти років. Отримана трендова модель (y=0,125x+2,691, R²=0,523) свідчить про те, що щорічно збільшення питомої ваги цих витрат становило лише 0,13 %, тобто ця галузь не є пріоритетним напрямом розвитку на цій території. Отже, зу­силля держави при фінансуванні бюджетних видатків на сферу культури та мистецтва головним чином зосереджувалися на підтримці поточного стану, збереженні її кадрів та існуючих виробничих потужностей.

Нестача бюджетного фінансування галузі культури та мистецтва також підтверджується наявністю кредиторської заборгованості за матеріальні цін­ності, виконані роботи та отримані послуги, з оплати праці, із внутрішньові­домчих розрахунків та іншої заборгованості з поточних зобов’язань. Так у середньому щорічно обсяг кредиторської заборгованості в галузі культури та мистецтва збільшувався на 166,38 млн. грн із 109,4 млн. грн у 2000 р. до 1173,0 млн. грн на початок 2013 р. — майже у 10,7 рази (972,2 %). Таким чи­ном, незважаючи на позитивні тенденції фінансування цієї галузі у Донець­кій області, варто відзначити обмеженість державного фінансування культу­ри та мистецтва, що є недостатнім для відтворення культурного розвитку ре­гіонального соціуму.

Підтвердженням цього тезису слід уважати і наявність негативних змін у структурі закладів культури області, до яких відносяться театри, філармонії, організації телебачення та радіомовлення, демонстратори фільмів, видавницт­ва, музеї, бібліотеки, заклади культури клубного типу, цирки, парки культу­ри та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля ді­тей та юнацтва, функцією яких є надання культурних послуг населенню з метою його різностороннього розвитку. Динаміка зміни кількості культур­них закладів Донецької області має тенденцію до зменшення. Так із 1990 р. до цього часу у середньому щорічно в області відбувалося скорочення біблі­отек на 12 закладів (22 % загальної кількості), кінотеатрів на 61 од. (97,9 %), закладів культури клубного типу на 22 установи (35,4 %). Отже, в області спостерігається стійка негативна тенденція скорочення кількості закладів культури, що може свідчити про руйнування культурної інфраструктури та зменшення культурного потенціалу території. Наслідками цих подій є суттє­ве зменшення споживання культурних послуг населенням області (Додаток А, табл. 3).

Особливу тривогу викликає скорочення закладів культури в сільській мі­сцевості. Із 1990 р. кількість масових та універсальних бібліотек скоротилася майже на третину, з 500 у 1990 р. до 368 у 2012 р. (27 %). Так щорічно у середньому в сільській місцевості закривалося 32 бібліотеки. У складі Доне­цької області існує 131 селище міського типу та 1118 сільських населених пунктів, отже, тільки у кожному 4 поселенні (охоплення становить лише 30 %) існує бібліотечний заклад. Окрім скорочення загальної кількості бібліотек, відбувається не лише зменшення їх книжкового фонду (на 0,3 млн. примір­ників щорічно), а також моральне та фізичне його старіння.

Із 1990 по 2012 рр. значно скоротилася у сільський місцевості Донецької області мережа закладів клубного типу на 198 од. (32,8 %). Тому результати дослідження дозволяють стверджувати, що існуючі негативні тенденції зі створення умов відтворення культурного розвитку сільського населення об­ласті не сприяють підвищення його культурного рівня.

Отже, на основі проведеного дослідження умов культурного розвитку на­селення Донецької області встановлено, що існує реальна небезпека для культурного розвитку населення, яка є наслідком неефективної політики держави в цьому питанні, зниження рівня життя населення, зміни його освіт­нього рівня тощо.