Генезис уявлень щодо поняття діагностики

Сучасний стан розвитку регіону супроводжується складними економіч­ними й соціальними явищами й процесами. Кризові явища у вітчизняній економіці негативно відображаються не тільки на діяльності промислового сектору, а й значною мірою стосуються усіх сфер життєдіяльності суспільст­ва.

Результати діагностики, як зазначає О. Дмитрієва, необхідні, по-перше, для розробки національної політики розвитку. Не можна розробляти і прово­дити будь-яку національну політику, не маючи точних уявлень про те, які те­риторії (регіони) є проблемними, на яких спостерігаються значні відхилення від нормального стану. Крім визначення проблемних територій необхідно також виявити такі, що володіють значним соціально-економічним потенціа­лом, в яких у перспективі може мати місце пожвавлення економічної та соці­альної діяльності або інтенсивне економічне зростання [211, с. 4].

По-друге, застосування діагностики необхідно на всіх інших рівнях дер­жавного управління. При розробці концепцій і стратегій розвитку окремих територій (регіонів, міст, районів) слід відокремити «вузькі місця» у функ­ціонуванні господарського комплексу, оцінити економічний потенціал території та ступінь його використання, визначити ємність розміщення виро­бництва і розселення, інші характеристики.

По-третє, оскільки діагностика містить дослідження територіальних рин­ків та їх взаємодію, то її результатом є факти, відомості, оцінки, показники, інші дані, необхідні для аналізу й прогнозування виробничо-господарської діяльності суб’єктів економіки [212].

Існування в сучасній науці терміна «діагностика» обумовлено, перш за все, необхідністю отримання комплексної оцінки явищ і процесів, які відбу­ваються у будь-якій сфері економіки, суспільного життя, науки та техніки. Встановлення достовірного діагнозу стану досліджуваної системи забезпе­чує необхідною інформацією процедуру формування комплексу профілакти­чних та попереджувальних негативним тенденціям заходів.

Етимологічно термін «діагностика» веде початок від грецького слова diagnositikos, англійського — diagnostics, німецького — diagnostik, французь­кого — le diagnostic та означає здатність розпізнавати і являє собою вчення про методи й принципи встановлення хвороб і визначення діагнозу, тобто розпізнання явищ за їх симптомами [212]. Слово «діагноз» походить від грецького diagnosis, яке перекладається як розпізнавання, розрізнення, ви­значення. При цьому змістовне значення поняття «діагноз» полягає у визна­ченні сутності й особливостей хвороби на основі багатобічного дослідження хворого. Діагноз є результатом, заключною частиною процесу діагностики [213, с. 114].

Уперше поняття «діагностика» стала застосовуватися в медицині й озна­чає мистецтво розпізнавання хвороби за її симптомами (ознак захворювання) і встановлення причин її походження [214, с. 43]. Діагностичні дослідження Гіппократа й розроблена ним система визнається початком наукової діагнос­тики. Зі створенням системи машин методи діагностики одержали розвиток у техніці — це технічна діагностика несправностей механізмів. У господар­ській практиці опис першого досвіду використання діагностичних методів міститься у працях У. Кента у 1925 р. [215]. За сучасних умов застосування економічної діагностики пов’язане з розвитком управлінського консульту­вання.

Аналіз літературних джерел із проблем визначення сутності поняття «діа­гностика» дозволяє стверджувати, що в сучасній науці існує безліч підходів до встановлення змісту цього поняття. Так діагностику розглядають як галузь знань, що вивчає теорію і методи організації процесів постановки діагнозу, а також принципи побудови засобів діагностування [216].

У найбільш поширеному розумінні діагностика визначається як сукуп­ність дій із розпізнавання образів. Їй надаються такі визначення: розпізна­вання образу; встановлення і вивчення ознак, що характеризують стан об’єк­та, який вивчається, для прогнозу можливих відхилень та їх запобігання в нормальному режимі його роботи; сукупність методів дослідження процесів і явищ [214, с. 43]. Також це можливість заздалегідь, до моменту настання негативних тенденцій в яких-небудь внутрішніх або зовнішніх процесах ви­явити причини, що викликають негативні тенденції, імпульси і відповідно реагувати на них (або знизити вплив) [218, с. 89].

Досліджуючи існуючі підходи до визначення сутності діагностики, було встановлено, що у загальному вигляді існує три підходи щодо її визначення. По-перше, це здатність розпізнавати стан об’єкта, по-друге, визначення сут­ності поняття «діагностика» через складову управлінської діяльності, по-тре­тє, визначення сутності через розуміння того, що вона є інструментарієм здійснення аналізу стану об’єкту дослідження.

Так, на думку більшості авторів, сутність діагностики виявляється як зда­тність розпізнавати стан об’єкта, тобто розпізнання явищ за їх симптомами. Цю тезу підтримує Н. М. Євдокимова та А. В. Кірієнко, які вважають, що діагностика трактується як розпізнавання стану об’єкта за прямими та непря­мими ознаками [219, с. 13]. О. В. Раєвнєва та С. О. Степуріна вважають, що діагностика означає розпізнавання стану об’єкта, що досліджується як у рет­роспективному, так і перспективному періодах [220].

На думку закордонних учених Н. А. Лисенко, Б. Ю. Сербіновського, С. Н. Цвєткової, під діагностикою слід розуміти вчення про методи, процеси і принципи розпізнавання «хвороб» виробничої системи й по­становку діагнозу, оцінку її стану й перспектив розвитку, виміру пара­метрів, установлення й вивчення ознак «хвороб» для підтримки здатності ефективно функціонувати і пристосовуватися до змін зовнішнього сере­довища [221].

Сучасні українські вчені О. В. Мороз, О. А. Сметанюк уважають діагнос­тику як здатність оперативно розпізнавати дестабілізуючі фактори та процеси, що дає змогу забезпечувати прийняття випереджуючих управлінських захо­дів із метою запобігання виникнення нових проблем у розвитку організації та підвищення ефективності системи управління в цілому [222].

О. Є. Найденко розглядає діагностику як оцінку стратегічного потенціалу об’єкта дослідження, результатом якої повинен бути діагноз, який визначає та описує поточний та перспективний стани об’єкта діагностики, його основні проблеми та шляхи їх подолання. Автор звертає увагу на те, що центральним питанням у діагностиці є розпізнавання симптомів ускладнень чи можливос­тей, які допомагають встановити основні проблеми [223].

O. О. Гетьман і В. М. Шаповал визначають діагностику як спосіб розпі­знавання соціально-економічної системи за допомогою реалізації комплексу дослідних процедур і виявлення в них слабких ланок і «вузьких місць», яка відноситься до методів непрямих досліджень [224, с. 9].

Другий підхід обґрунтовує визначення сутності поняття «діагностика» як складової управлінської діяльності. Ще на початку 80-х рр. минулого століт­тя зарубіжні вчені Р. К. Юксвяров, М. Я. Хабакух, Я. Д. Дейман розглядали діагностику як частину управлінського консультування і як сукупність спе­цифічних методів і методик, спрямованих на виявлення та подолання конк­ретних труднощів і проблем [225].

P. З Дорміць, Г. В. Лещук визначають діагностику з погляду складової управлінської діяльності щодо дослідження та аналізу фінансово-господар­ського стану підприємства з метою виявлення відхилень, мінімізації негатив­ного впливу зовнішнього та внутрішнього середовища, а також формування рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень [226].

О. Г. Мельник стверджує, що діагностика — невід’ємна складова системи менеджменту, яка реалізується при виконанні його функцій, і є базою для створення методів менеджменту та прийняття управлінських рішень, а також формує інформаційну базу функціонування різноманітних сфер підприємст­ва [227, с. 143]. Цей підхід підтримує І. В. Кривов’язюк, який уважає, що діа­гностика — це самостійна система, що інтегрує аналітичну, контрольну, стимулюючу, індикативну, прогнозну, управлінську функції на рівні підпри­ємства [228].

Колектив авторів на чолі із професором А. Е. Воронковою діагностику розглядають як різновид управлінської діяльності, спрямований на встанов­лення і дослідження симптомів, оцінювання внутрішнього стану і виявлення проблем ефективного функціонування й розвитку системи управління, а та­кож розроблення шляхів їх подолання [229, с. 41-43; 230, с. 297].

Н.Є. Скрипник у своїх роботах визначає сутність діагностики, виходячи з таких підходів. По-перше, діагностика розглядається як напрям наукового дослідження соціально-економічного стану підприємства, який, на відміну від існуючих, ураховує реактивні, превентивні, антиципативні технології розпізнавання і визначення ознак структурних, обмінних і функціональних порушень, ідентифікації кризового процесу, установлення стадії, причин ви­никнення та наслідків його розвитку, визначення можливих шляхів нейтралі­зації. По-друге, це розробка, обґрунтування альтернативних проектів управ­лінських рішень і критеріїв їх вибору для відновлення рівноваги, повної або часткової адаптації соціально-економічної системи [213, с. 120].

Останній, третій підхід до визначення сутності поняття «діагностика», розглядає її як інструментарій здійснення аналізу стану об’єкта дослідження. Але слід звернути увагу, що у цьому підході акцент робиться на здійснення безпосередньо аналізу, не виділяючи наступних етапів, властивих власне діа­гностиці, таких як синтез та оцінка.

Відповідно до джерел [58, с. 46; 211, с.10], сучасна діагностика зобов’яза­на не тільки забезпечувати інформацією про стан об’єкта на даний момент, а й виявляти відхилення і реагувати на них ще на стадії розвитку. З іншого бо­ку, діагностика як галузь знань включає в себе теорію і методи організації процесу діагнозу, а також принципи побудови засобів діагнозу. У діагности­ці це означає, перш за все, побудову систем індикаторів для оцінки стану об’єкта дослідження, розробку якісних і кількісних шкал для вимірювань значень цих індикаторів. Процес діагностики складається з класифікації можливих регіональних патологій і симптомів, процедури збору й обробки діагностичної інформації.

Діагностику як напрям аналізу господарської діяльності, розглядає А.І. Му- равйов. Він уважає, що це напрям аналізу господарської діяльності, який дозволяє виявити та локалізувати порушення нормального перебігу відтво- рювального процесу на основі аналізу динаміки мінімальної кількості показ­ників. Також це засіб визначення характеру порушень та сегмента господар­ської діяльності, в якій фіксують відхилення відповідних показників [231].

І. Д. Фаріон, Л.І. Савчук, С. М. Жукевич вказують, що діагностика — це метод аналізу стану внутрішнього середовища організації, встановлення проблем та «вузьких місць», які спричиняють відхилення та деформації об’єкта від норми чи цілі, виявлення потенційно сильних та слабких сторін, що впливають на формування та реалізацію ефективної стратегії організації [232, с. 8-9].

Так А.І. Муравйов визначає діагностику як спосіб встановлення характе­ру збоїв нормального перебігу господарського процесу на підставі типових ознак, властивих тільки цьому об’єкту, та акцентує увагу лише на аналізі й контролі відхилень від нормального перебігу господарської діяльності під­приємства [231, с. 17].

А. П. Градов, В.І. Кузін, Н. Г. Данилочкина розглядають діагностику як напрям економічного аналізу, що дає змогу виявити характер порушення но­рмального перебігу економічних процесів на підприємстві [233, с. 24].

Таким чином, підсумовуючи існуючі підходи, можна вважати, що сут­ність поняття «діагностика» визначається, по-перше, як складова управлінської діяльності (на мікрорівні — підприємство, організація, установа; макрорівні — держава, регіон, галузь), що призначена виконувати контролюючу функ­цію, метою якої є встановлення відхилень розвитку об’єкта від нормативних показників та реагування на них ще на стадії розвитку. По-друге, як здат­ність розпізнавати стан об’єкта, тобто формування обгрунтованого висновку за рахунок аналізу виявлених тенденцій, проблем і причин, які викликають негативний тренд його розвитку. По-третє, умовою проведення діагностики є наявність науково-методичного забезпечення, використання якого дозволяє виявити, описати й ототожнити проблеми, що розпізнаються, у процесах аналізу, синтезу та оцінки.

Головною метою діагностики є встановлення діагнозу на дату завершен­ня цього дослідження й на перспективу. Діагноз, який отримали в результаті діагностики є аналітичним забезпеченням управлінських рішень як на рівні держави, регіонів, галузей, так і окремих установ та підприємств. Реалізувавши мету на основі даних діагнозу, можна вибрати правильну і грамотну еконо­мічну й соціальну політику, стратегію і тактику [234, с. 152].

Обгрунтування видів діагностики відбувається залежно від об’єкта, стан якого розпізнається, тобто об’єкта діагностики.

Суб’єктами діагностики є особи, які, залежно від об’єкта, стан якого роз­пізнається, здійснюють цій процес. Суб’єкти діагностики, відповідно до встановленої мети, покликані виявити тенденції розвитку досліджуваних процесів, які необхідні для ідентифікації проблемних ситуацій.

Предметом діагностики є науково-методичний інструментарій щодо відо­браження кількісної та якісної характеристики об’єкта діагностики.

Розглядаючи до визначення видів діагностики, слід звернути увагу на те, що майже всі сфери економіки, суспільного життя, науки та техніки викори­стовують комплекс науково-прикладних та науково-методичних досліджень, що зумовлюють існування різних підходів до її класифікації. Так діагностика застосовується у різноманітних сферах — медицині, економіці, техніці, педа­гогіці, екології тощо.

Медична діагностика визначає нормальні та патологічні процеси в організ­мі пацієнта, різноманітні захворювання, патологічні стани на засадах науково- медичних знань, сутність яких складають теорія, методи і засоби постановки діагнозу про стан здоров’я людини. Терміном «діагностика» ву медицині позначають також власне процес розпізнавання хвороби.

Медична діагностика включає три основні розділи: семіотику, методи об­стеження та методологічні засади встановлення діагнозу. Семіотика вивчає симптоми хвороби та їх діагностичне значення, виділяючи, зокрема, неспе­цифічні та специфічні симптоми. Методи діагностичного обстеження поділя­ють на основні, додаткові або спеціальні. Методологічні основи діагностики формуються на засадах загальної теорії пізнання (гносеології), методах дослідження і мислення, загальних для всіх наук.

Як науковий метод діагностика базується на використанні історично сформованих знань, на спостереженні і досвіді, порівнянні, класифікації явищ, розкритті зв’язків між ними, побудові гіпотез та їх перевірки. Ра­зом із тим діагностика як особлива сфера гносеології та самостійний роз­діл медичних знань має низку специфічних рис, головна з яких визнача­ється тим, що об’єктом дослідження є людина з властивою їй особливою складністю функцій, зв’язків і взаємодії з навколишнім середовищем

[235].

Процес встановлення діагнозу хвороби включає аналіз, систематизацію та узагальнення симптомів хвороби у вигляді нозологічного або синдром­ного діагнозу, або у формі побудови діагностичного алгоритму. Заключ­ним етапом діагностичного процесу є перехід від абстрактно-формального діагнозу хвороби до конкретного (діагнозу хворого), який у повному вигляді являє сукупність анатомічного, функціонального, етіологічного, патогенетичного, симптоматичного, конституціонального і соціального розпізнавання, тобто синтез — встановлення єдності різних боків стану да­ного хворого, його індивідуальності. Діагноз хворого служить обґрунту­ванням індивідуалізації лікування та проведення профілактичних заходів

[236].

Коли об’єктом діагностики є технічне середовище, говорять про технічну діагностику, яка покликана розв’язувати такі завдання:

1) діагнозу — із визначення стану, в якому знаходиться об’єкт у даний момент часу;

2) прогнозу — прогнозування стану, в якому опиниться об’єкт у майбутній момент часу;

3) ґенезу — визначення стану, в якому перебував об’єкт в деякий момент часу в минулому.

Об’єктами технічної діагностики можуть бути будь-які технічні вироби, пристрої або системи, щодо яких має сенс ставити і розв’язувати завдання перевірки їх справності, працездатності, правильності функціонування або завдання пошуку несправностей [237, с. 8, 20]. Тому діагностика дозволяє виявити стан досліджуваного об’єкта, у даному випадку технічний, у трича­совому вимірі, а саме в минулому, сьогоденні й у майбутньому як структуро- вані моменти початкового синтезу.

Постановка діагнозу здійснюється на основі технічного стану обладнання, яке може знаходитися в одному з таких станів:

• справному (виріб відповідає всім вимогам нормативно-технічної докуме­нтації);

• несправному (виріб не відповідає хоча б одній вимозі нормативно-техніч­ної документації);

• працездатному (значення всіх параметрів, що характеризують здатність виконувати задані функції на всіх режимах, відповідають вимогам норма­тивно-технічної документації);

• непрацездатному (значення хоча б одного параметра, що характеризує здатність виконувати задану функцію, не відповідає вимогам норматив­но-технічної документації);

• функціонуючому (значення всіх параметрів, що характеризують здатність виконувати задані функції на перевірених режимах, відповідні вимогам нормативно-технічної документації);

• нефункціонуючому (значення хоча б одного параметра, що характеризує здатність виконувати задані функції на перевірених режимах, не відпові­дає вимогам нормативно-технічної документації).

Одним із найважливіших завдань технічної діагностики є пошук не­справностей, тобто вказівка місць і, можливо, причин їх виникнення. Після усунення несправності об’єкт стає справним, працездатним або правильно функціонуючим [237, с. 8, 9].

Залежно від організації технічної діагностики в часі виділяють такі її види:

1) періодична, за якою надходження інформації про технічний стан об’єкта відбувається через встановлені інтервали часу;

2) безперервна, за якою надходження інформації відбувається безперервно;

3) оперативна, за якою надходження інформації відбувається за встановле­ними (короткостроковими) проміжками часу [237].

За методом впливу на об’єкт виділяють такі види технічної діагностики:

1) тестова, під час якої на об’єкт подаються тестові впливи;

2) робоча, під час якої на об’єкт подаються робочі впливи.

Важливе місце у сучасній науці посідає педагогічна діагностика, яка покликана, по-перше, оптимізувати процес навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання і, по- третє, керуючись виробленими критеріями, звести до мінімуму помилки при переведенні учнів із однієї навчальної групи в іншу при спрямуванні їх на різні курси у виборі спеціалізації навчання [238, с. 8]. При цьому під діагнос­тикою К. Інгенкамп розуміє процес, у ході якого (із використанням діагнос­тичного інструментарію чи без нього), дотримуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за учнями і проводить анкетування, об­робляє дані спостережень й опитувань та повідомляє про отримані результа­ти з метою характеристики поведінки, пояснення її мотивів чи передбачення поведінки в майбутньому. Педагогічна діагностика розглядається також як процес розпізнавання явищ і визначення їх стану в певний момент на основі використання необхідних для цього параметрів. Вона здійснюється з метою визначення відповідності отриманих результатів навчального процесу, його ефективності та вжитими корекційними заходами [238].

Науковці, які працюють за даним напрямом [239; 240; 241], вважають, що метою проведення педагогічної діагностики є оптимізація навчально-вихов­ного процесу. Також учені зауважують, що важливими завданнями педагогі­чної діагностики є:

• визначення результативності, якості та недоліків навчально-виховного процесу;

• виявлення потенціалу педагогічного колективу;

• планування наступних етапів навчального процесу;

• удосконалення освітніх програм і методів педагогічного впливу;

• вироблення єдиних педагогічних вимог;

• мотивація за допомогою заохочення тощо.

Виділення екологічної діагностики обумовлена глобальною проблемою забруднення природного середовища, викликаною функціонуванням техно­генної системи, основу якої складає сукупність взаємопов’язаних техніко- технологічних та соціальних об’єктів, створених людиною в циклі виробни­чо-господарської діяльності. Екологічна діагностика становить систему ме­тодів вивчення природних комплексів та їх компонентів, що дозволяють на основі даних біологічної індикації й аналізу показників спеціалізованих тест- систем приходити до обґрунтованих висновків про стан об’єкта в цілому при антропогенних на нього впливах різної інтенсивності і тривалості [242, с. 84].

Екологічна діагностика здійснюється з метою розпізнавання проблемних екологічних ситуацій, сценаріїв їх розвитку та визначення екологічних збит­ків довкіллю в результаті тих або інших змін у виробничій діяльності, стані природних екосистем; тенденцій еколого-економічного розвитку території, обґрунтування стратегічних рішень із регулювання екологічної діяльності та розроблення напрямів реалізації відповідних заходів для ліквідації причин виникнення екопорушень, проблемних ситуацій у сфері природокористу­вання.

Важливою подією в сучасній науці є виділення соціальної діагностики в окреме наукове дослідження. Дослідити і проаналізувати стан соціальної сфери можливо за допомогою соціальної діагностики, що дозволяє найбільш обгрунтовано встановити особливості умов становлення, існування та перс­пектив розвитку соціуму. Сутність соціальної діагностики полягає, з одного боку, у дослідженні умов соціального життя населення шляхом розпізнаван­ня та встановлення причинно-наслідкових зв’язків, відносин, що характери­зують його стан та тенденції розвитку. З іншого, слід зазначити, що соціаль­на діагностика покликана також встановити соціальні мотиви й причини поведінки особистості, групи та суспільства загалом, ставлення індивіда до соціальних цінностей суспільства. На думку українських учених [243; 244], метою діагностики є виявлення соціальних проблем функціонування й роз­витку суспільства та їх оцінка в системі показників (норм, нормативів, орієн­тирів у сфері життєдіяльності, що діагностується). Також визначення дії (сили та напряму) факторів, які присутні в економічній, соціальній, політич­ній, культурній та інформаційній сферах суспільного життя; отримання до­стовірної інформації і прогнозування ймовірних змін та їх впливу на умови життєдіяльності населення; розробка рекомендацій та дій для прийняття ор­ганізаційних рішень і надання соціальної допомоги.

Враховуючи сутність соціальної діагностики, встановлений діагноз має носити двоякий характер. По-перше, це стосується визначення та оцінки умов життєдіяльності населення; по-друге, результатів соціального розвитку самого індивіда. Особливістю соціальної діагностики є можливість визна­чення рівня соціального благополуччя та суспільного здоров’я соціуму.

Важливим у розвитку сучасної економічної науки є той факт, що в остан­ні роки дослідження майже всіх економічних процесів, тобто процесів виро­бництва, розподілу, обміну і споживання, та дії зумовлених ними спільних законів і властивих їм суперечностей, відбувається з використанням такого інструментарію як діагностика. Це, у свою чергу, привело до існування без­лічі підходів до визначення сутності поняття «економічна діагностика».

Як вже наголошувалося, теорія економічної діагностики є синтезом знань, отриманих іншими галузями і, перш за все, медицини, та власними розробками сучасного методологічного апарату та інструментарію дослі­дження. Отже, вбираючи в себе позитивні риси і практичний досвід, накопи­чений іншими галузями знань, теорія економічної діагностики узагальнює і систематизує дані про економічні ситуації, що зустрічаються, можливі аль­тернативи дій, що спрямовані на їх розв’язання [245].

Українські вчені Л. М. Савчук та І. Г. Сокиринська доводять, що економічна діагностика покликана виконувати такі завдання [246, с. 14-15]:

1) складання класифікації можливого стану об’єкта. Безліч ситуацій, які під­лягають ідентифікації, потрібно розподілити на класи таким чином, щоб об’єкти одного класу мали невеликі відмінності один від одного і значно відрізнялися від об’єктів інших класів;

2) розпізнавання стану об’єкта за заданими ознаками класифікації. У ході розпізнавання повинна обов’язково оцінюватися інформативність ознак, а ті особливості кожного класу, на основі яких проводиться діагностика, мають бути формалізовані. Завдання діагностики полягає в тому, щоб, порівнюючи опис об’єкта з описами класів, визначити, до якого класу на­лежить цей об’єкт;

3) визначення адекватності (якості) розпізнавання. Це завдання може бути розв’язане за допомогою математичних методів і в кінцевому підсумку впливає на результативність діагностики;

4) вибір класу рішення з можливих альтернативних варіантів. Це завдання розв’язується в процесі співставлення визначеного класу об’єкта з набо­ром рішень, що є можливим у даному випадку. Для підвищення якості управлінських рішень, що приймаються після діагностування об’єкта, доцільно заздалегідь провести також класифікацію рішень, а потім при­вести у відповідність кожний клас ситуацій і рішень. Якщо є альтерна­тиви, то необхідно оцінити можливу результативність кожного варіанта рішення;

5) оцінка і прогнозування можливих наслідків і перспектив рішень, що приймаються. Це завдання зумовлене попереднім і передбачає, що для кожного випадку прийняття рішення прогнозується декілька варіантів можливого ходу подій.

Підходячи до встановлення сутності економічної діагностики, перш за все необхідно зробити акценти на тому, що вона може здійснюватися як на

макро- так і на мікрорівнях. Отже, зміст цього поняття включає, з одного боку, економічну діагностику розвитку територій (країни, регіону, міста (на­селеного пункту), району у місті), з іншого, економічну діагностику підпри­ємства. На засадах досліджень О. Д. Дмитрієвої, що стосуються економічної діагностики розвитку територій, об’єктом економічного діагнозу «може бути регіон різного таксономічного рівня: країна, республіка, область, місто (на­селений пункт), район у місті» [211, с. 8].

В. М. Лексін економічну діагностику пропонує визначати як сукупність спеціальних інформаційно-аналітичних технологій, що дозволяють:

а) описати досліджувані регіональні ситуації й проблеми в системі характе­рних для них ознак (параметрів, показників);

б) ідентифікувати ці ситуації і проблеми, тобто «прив’язати» їх до відомих типологічних груп;

в) дати кількісну та якісну оцінку цих ситуацій і проблем, іншими словами поставити остаточний діагноз;

г) установити та оцінити внутрішні й зовнішні причини продіагностованих станів [247, с. 65].

Вчений зауважує, що предметом діагностики слід уважати регіональні си­туації й проблеми. «Діагностика ситуації» (на території країни, регіону, міста (населеного пункту), району у місті) покликана дати можливості зведену оцін­ку і цілісну ідентифікацію всієї територіальної системи з низовими одиниця­ми, що входять до неї. «Діагностика регіональних проблем» у принципі має бути внутрішньо пов’язана з діагностикою регіональної ситуації в цілому і ви­тікати з її кінцевих результатів. При цьому незалежно від суті предмета регіо­нальна діагностика видозмінюється за різних вимог до її оперативності [247].

Діагностику як галузь, яка включає теорію та методи організації процесу діагнозу, а також принципи побудови засобів діагнозу, визначає Н.Є. Скрип­ник. У регіональній діагностиці це означає перш за все побудову систем ін­дикаторів для оцінки стану регіонів, розробку якісних і кількісних шкал для вимірювання значень цих індикаторів. Процес діагностики складається з класифікації можливих регіональних патологій та їх симптомів, процедури збору та обробки діагностичної інформації [213, с. 117].

Співробітники Інституту економіко-правових досліджень НАН України да­ють таке визначення економічної діагностики: «під економічною діагностикою розвитку регіонів необхідно розуміти комплекс науково-прикладних та нау­ково-методологічних досліджень, що спрямовані на виявлення, опис та ото­тожнення проблем, пов’язаних зі зміною умов розвитку окремих елементів продуктивних сил на даній території» [63]. У даному випадку в якості об’єк­та дослідження вчені визначають особливості (регіональні ситуації і пробле­ми) розвитку (функціонування) регіону, коли він розглядається як територія, як економічна система і як економічний простір. Слід зазначити, що під регі­ональними ситуаціями і проблемами науковці розуміють наявність явищ і процесів, що порушують (погіршують) нормальний, що має позитивний тренд, хід функціонування економіки.

Метою економічної діагностики розвитку території є реалізація можливо­стей отримання об’єктивної оцінки регіональних ситуацій і проблем (проце­сів і явищ), яка необхідна для забезпечення (шляхом прийняття відповідних рішень) ефективного розвитку економіки [211; 247].

Термін «діагностика» є одним із ключових у понятійному апараті сучас­ної концепції організації й управління виробництвом, заснованої на розумінні підприємства як складової організаційної системи. Економічну діагностику підприємства розглядають як творчий процес, різноманітний за змістом, який здійснюється за допомогою різних аналітичних прийомів з урахуван­ням специфіки виробництва [229].

Сутність поняття «економічна діагностика», з погляду Є. М. Короткова [224], виявляється як процес оцінки (на основі комплексу методичних прийомів) стану об’єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає мо­жливість знайти в них слабкі ланки і «вузькі місця».

Автори О. О. Гетьман, В. М. Шаповал [224, с. 11] уважають, що економічна діагностика повинна ґрунтуватися на оцінці конкурентної позиції підприємст­ва в ієрархічному ринковому середовищі, визначенні конкурентоспроможності підприємства та економічної культури.

Французький вчений Б. Коллас відзначає, що займатися діагностикою — це розглядати фінансовий стан підприємства так, щоб виявити в динаміці симптоми явищ, які можуть затримати досягнення поставленої мети і розв’я­зання завдань, піддаючи небезпеці плановану діяльність [248, с. 43].

М. М. Глазов називає діагностику підприємства «новим підходом у фі­нансовому аналізі» і визначає її як «систему, що допускає розпізнавання за низкою об’єктивних соціально-економічних, науково-технічних, політичних і тому подібних причин (чинників) виникнення критичних станів, тобто ви­никнення розладу функціонуючого «організму», або — «вчення про методи і принципи розпізнавання критичних станів і постановки діагнозу з метою підвищення ефективності функціонування, підвищення життєздатності за умов конкуренції» [249, с.87].

Дещо інший підхід до визначення сутності економічної діагностики про­понує А. Ф. Баранников, який визначає діагностику як «розділ науки, що вивчає ознаки організаційної патології, методи і принципи, за якими встано­влюється діагноз, виявляються організаційні суперечності і даються рекоме­ндації щодо їх усунення». При цьому діагностичний аналіз як «метод дослі­дження організаційних систем передбачає кількісну оцінку властивостей і стану організації, а також причин дезорганізації її структурних утворень» [250, с.135].

І. А. Бланк розглядає діагностику в якості відправної точки дослідження системи управління, яка визначає її як регулярну оцінку параметрів за дани­ми фінансового обліку на базі аналітичних процедур. Учений уважає, що діа­гностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, які генерують загрозу його банкрутства в майбутньому [251].

Для кращого розуміння сутності досліджуваного поняття Л. С. Туркоман на засаді опрацьованих наукових видань пропонує найбільш характерні риси економічної діагностики, що знайшли відображення у викладених підходах:

• у ході економічної діагностики досліджувані об’єкти отримують якісний опис і характеристику;

• економічна діагностика — це система дій;

• дослідження темпів зміни економічних показників свідчить про динаміч­ний характер економічної діагностики;

• проведення економічної діагностики дозволяє в подальшому уникнути проблем та своєчасно застосувати найбільш ефективні рішення;

• економічна діагностика може включати в себе різні інструменти і методи, у тому числі економічний аналіз [252, с. 88-89].

Тому метою економічної діагностики діяльності підприємства є створен­ня умов для отримання об’єктивної оцінки складових його стану, необхідної для забезпечення (шляхом прийняття відповідних рішень) ефективного роз­витку.

Досліджуючи наукові праці, які стосуються визначення сутності еко­номічної діагностики, можна стверджувати, що у сучасній науці не існує чітко сформованої системи розмежування видів діагностики. Так окремі її види розглядаються як самостійні, наприклад, фінансова, управлінська, банкрутства та ін., але, на думку автора, вони є основними складовими економічної діагностики, об’єктом якої виступають господарсько-вироб­ничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Важливим є факт, який доводить тезу, що об’єкт дослідження кожної окремої складової знаходиться в межах об’єкта економічної діагностики. Саме це обґрунтовує твердження, що окремо виділені види діагностик, об’єкт дослідження яких знаходиться у полі дії об’єкта економічної діаг­ностики, є її складовими. Для забезпечення чіткого розуміння сутності поняття «діагностика» та її місця в системі наук у роботі запропоновано класифікацію її видів залежно від об’єкта дослідження та умов застосу­вання (табл. 2.1 та 2.2).

Таблиця 2.1. Деякі напрями діагностики залежно від визначення об’єкта дослідження *

Продовження табл. 2.1

Закінчення табл. 2.1

* Узагальнено автором на основі досліджень наукової літератури

Таблиця 2.2. Види діагностики залежно від умов застосування *

Продовження табл. 2.2

Продовження табл. 2.2

Закінчення табл. 2.2

* Узагальнено автором на основі досліджень наукової літератури ** У якості прикладу розглянуто деякі види економічної діагностики

В останні роки одним із найважливіших напрямів у розвитку науки про діагностику є активізація інтересу вчених до соціальної складової розвитку території (регіонів). Так, спостерігається зростання числа досліджень, при­свячених соціально-економічній діагностиці розвитку регіонів, причому основний акцент робиться на дослідженні соціальної складової [255, с. 72].

У підрозділі 1.1 даного дослідження йшлося про те, що регіон досліджу­ється як багатофункціональна та багатоаспектна система. Було доведено, що сутність поняття «регіон» встановлюється через парадигми розвитку терито­рії, однією з яких є підхід до регіону як соціуму, спільності людей, що про­живають на певній території. Підхід до регіону як соціуму висуває на пер­ший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров’я, культури, навколишнього середовища тощо) та розвиток системи розселення [60]. Отже, стосовно парадигми «регіон як соціум» дослідження регіонального соціуму необхідно проводити в розрізі соціальних груп з їх особливими функціями й інтересами, а також з ураху­ванням основних складових відтворення соціального життя населення регіо­ну (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров’я, культури, на­вколишнього середовища тощо). Слід звернуту увагу на те, що населення регіону являє собою соціальну спільність, що характеризується єдністю умов життєдіяльності, тобто включає регіональні специфічні особливості відтво­рення соціального життя.

Розгляд регіону з позиції парадигми «регіон як соціум» доповнює еконо­мічний підхід, тому що включає культурні, освітні, медичні, соціально-пси­хологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука із самого початку приділяла велику увагу [256]. Дослідження закономірностей відтворення, формування та розвитку соціаль­ного життя населення регіону, що протікає в рамках певних соціальних від­носин з урахуванням національних традицій, соціально-економічних і де­мографічних особливостей, зумовлює необхідність проведення діагностики регіонального соціуму.

Перш ніж перейти до розгляду суті діагностики регіонального соціуму, слід проаналізувати існуючі підходи до визначення соціальної складової еко­номічного розвитку регіону. Так, Н. В. Гоффе під складовою економічного розвитку регіону розуміє всю сукупність елементів регіональної соціальної сфери, що впливає на господарський розвиток [257].

У підрозділі 1.3 дисертаційної роботи доведено, що існування регіональ­ного соціуму відбувається в соціальному середовищі, що являє собою сукуп­ність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути та групи). Визначення сутності соціальної сфери, як від­носно самостійної сфери життєдіяльності регіонального соціуму, передба­чає, по-перше, відносини між соціальними спільнотами, всередині їх, між окремими особистостями, які займають різне положення в суспільстві та беруть неоднакову участь у соціальному житті. По-друге, розглядання соці­альної діяльності, яка розкриває сутність соціальної взаємодії. По-третє, соціальну поведінку індивіда.

Обгрунтування економічної форми розвитку регіонального соціуму до­зволило визначити її структурні компоненти. Можна нагадати, що до об’єк­тів соціальної сфери відносяться об’єкти охорони здоров’я, фізкультури і спорту, соціально-культурного призначення, соціальної та інженерної інфра­структури, житлового фонду тощо; суб’єктами соціальної сфери є індивіди, спільності людей, які активно взаємодіють між собою і створюють свої спо­соби сумісної діяльності; соціальні інститути як організована система зв’язків та соціальних норм, яка об’єднує важливі суспільні цінності та процедури й допомагає реалізації важливих соціальних функцій суспільства; соціальні зв’язки й відносини між об’єктами, суб’єктами та соціальними інститутами; соціальні потреби соціуму.

Російські дослідники під соціальною діагностикою розуміють вид опера­тивного аналізу соціального об’єкта з метою визначення його стану, оцінку конкретної ситуації, проблемні характеристики [258, с. 16].

Науковці Інституту економіко-правових досліджень НАН України на за­садах розгляду соціальної складової розвитку території (регіону) як сукупно­сті елементів регіональної соціальної сфери, що впливають на господарський розвиток, а також взявши за основу визначення діагностики економічних си­стем [259; 260], представляють діагностику соціальної складової розвитку регіонів як комплекс досліджень із виявлення реальних цілей розвитку еле­ментів регіональної соціальної сфери, способів їх досягнення і недоліків, шляхів їх усунення та раціональних варіантів розвитку [63, с. 79].

Узагальнюючи проведене у роботі дослідження, можна вважати, що в широкому сенсі під діагностикою слід розуміти комплекс науково-приклад­них та науково-методологічних досліджень, спрямованих на виявлення, опис й ототожнення проблемних ситуацій.

2.2.