Теоретичні аспекти відтворення продуктивних сил у контексті розвитку регіонального соціуму

У сучасній науці під продуктивними силами розуміється система факто­рів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання про­дуктивності суспільної праці [187].

У економічній теорії головними факторами виробництва визначені такі:

• земля — природні багатства, дані самою природою, тобто всі природні ресурси (землі, ліси, води, родовища);

• праця — робоча сила, головна особливість якої полягає в тому, що праця невіддільна від людини, від його робочої сили і тому має соціальний, еко­номічний і політичний аспект;

• капітал — наявні, вироблені засоби виробництва, фінансовий капітал, тобто сукупність майна, використаного для отримання прибутку.

Взаємозв’язок цих складових обумовлює певний рівень розвитку продук­тивних сил.

По-перше, земля як фактор виробництва, даний самою природою, має тро­яке значення. У широкому змісті вона означає усі використовувані у виробни­чому процесі природні ресурси, поєднується з працею і капіталом. У взькому сенсі в ряді галузей (аграрної, видобувної, рибної) земля є об’єктом господа­рювання, коли вона одночасно виступає і предметом праці, і засобом праці. У межах всієї економіки земля може виступати як об’єкт власності [189].

По-друге, праця як фактор виробництва є тою частиною суспільства, яка безпосередньо зайнята в процесі виробництва. На відміну від інших факторів виробництва, праця має свої особливості. Головна з них полягає в тому, що праця є невід’ємною від людини, від її робочої сили і тому має соціальний і політичний аспект [190, с. 87].

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

Сучасні науковці визначають, що головною продуктивною силою суспі­льного виробництва є людина, її якісні характеристики як працівника суттє­во впливають на ефективність ринкової економіки, конкурентоздатність товарів і послуг, масштаби і темпи науково-технічного й організаційного прогресу. З огляду на це розвиненість усіх галузей національної економіки кожної країни вирішальною мірою залежить від стану підготовки та викори­стання освіченої, висококваліфікованої, творчої, активної робочої сили, за­безпечення її кваліфікаційної й територіальної мобільності. Загальновизна­ною є така залежність: чим більше розвинена економіка, тим вищі вимоги до якісних характеристик робочої сили, і тим більшою стає потреба у високо­кваліфікованих працівниках [191].

По-третє, капітал (від лат. capitalis — головний, головне майно, голо­вна сума) включає в себе сукупність створеної минулою працею благ, є сукупністю майна, активів використовуваних для отримання прибутку. Капіталом називають матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва. Розрізняють такі види капіталу як основний (фізичний), оборотний та людський.

З метою вирішення завдань, визначених у роботі, зупинимося на розгля­ді людського капіталу. Вагомим підґрунтям при визначені сутності поняття «людський капітал» є визнання того, що він є однією із найважливіших складових продуктивного капіталу, який представлений обсягом знань, розвинутими здібностями, фізичним, інтелектуальним та творчим потенці­алами, що притаманні людині. «Людський капітал — найцінніший ресурс, далеко важливіший, ніж природні ресурси чи накопичене багатство... Саме людський капітал, а не заводи, обладнання і виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання й ефективнос­ті» [192, с.

Людський капітал характеризується як сукупність сформованих і розви­нутих внаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і моти­вацій поведінки індивідів, що перебувають у їхній власності, використову­ються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і впливають завдяки цьому на зростання доходів свого власника і національ­ного доходу [192, с. 17]. Цінність категорії «людський капітал» пояснюється такими причинами:

• у концепції людського капіталу людина розглядається в єдності економіч­ного, соціального й індивідуального аспектів;

• погляд на людське здоров’я, знання та здібності як капітал, що дає прибуток, науково обґрунтовує і доводить необхідність та економічну доцільність ін­вестицій у людину за різними напрямами і на всіх рівнях;

• поняття «людський капітал» характеризує вільну особистість, яка є рівно­правним агентом на ринку праці;

• концепція людського капіталу є економічною основою загально гуманіта­рної концепції людського розвитку [194, с. 73].

З метою визначення теоретичних аспектів відтворення продуктивних сил у контексті розвитку регіонального соціуму доцільно зауважити, що сутність виробничого процесу полягає у використанні матеріальних та людських ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, поєднуються у взаємопов’я­заних процесах праці, результатом яких є створення економічних та соціаль­них благ, необхідних для життєдіяльності та розвитку соціуму. У виробничому процесі поєднуються всі фактори виробництва, які впливають на його ефек­тивність та результативність.

Важливим у визначенні сутності виробничого процесу є постулат того, що він має технологічну та трудову складову. Так технологічна складова ви­робничого процесу пов’язана з перетворенням предметів праці в готову про­дукцію, яка володіє закладеними технологічними, економічними та соціаль­ними характеристиками. Технологічна складова виявляється як заздалегідь розроблений технологічний процес. Технологічний процес, з точки зору економічної теорії, розглядається як сукупність змін предметів праці, що не­обхідні для виготовлення продукції, які відбуваються за участю або без учас­ті живої праці.

Трудова складова виробничого процесу пов’язана з сукупністю дій інди­віда у виконанні технологічного процесу. Від професійних якостей робітника, його знань, навичок, досвіду, професійної культури, стану здоров’я залежить виконання професійних обов’язків, продуктивність праці тощо.

Щодо визначення сутності матеріальних та людських ресурсів стверджу­ється, що під матеріальними ресурсами розуміються ресурси, які беруть участь у процесі господарської діяльності протягом одного виробничого ци­клу, при цьому повністю змінюють свою форму та переносять вартість на витрати підприємства. Наявність матеріальних ресурсів є об’єктивно необ­хідною умовою функціонування виробництва, від рівня управління якими залежить ефективність та результативність фінансово-господарської діяль­ності підприємства [195].

Людські ресурси являють собою сукупність різних якостей людей, що ви­значають їх працездатність до виробництва матеріальних і духовних благ, і є узагальнюючим показником розвитку суспільного виробництва. Важливим є той факт, що людські ресурси розрізняють як ресурси країни, регіону, галузі, організації, які є визначальним рівнем управління ними [196].

Людські ресурси є ключовим ресурсом економіки, від якості й ефектив­ності використання яких багато в чому залежать результати діяльності і конкурентоспроможності регіону. Саме людські ресурси надають руху ма­теріально-речовим елементам виробництва, створюють продукт, вартість і доданий продукт у формі прибутку. У XXI столітті, в умовах «економіки знань», людські знання та нематеріальні активи перетворюються на основне джерело конкурентної переваги регіону як на національному так і на світово­му ринках [197]. Тому, можна стверджувати, що людина, яка є елементом регіонального соціуму та формується в умовах відтворення його соціального життя, є не тільки найважливішим ресурсом виробничого процесу, а й голо­вною продуктивною силою суспільства.

Відтворення є динамічним процесом, визначається як безперервний рух соціально-економічних потоків у час. Динаміка відтворення завжди має пе­вний вектор (спрямованість). Динамічність відтворення дає змогу застосу­вати до національної економіки такі параметри, як її минуле, сучасне і май­бутнє, тобто уявити її еволюцію як послідовну і закономірну зміну стану економіки [198].

У широкому сенсі під відтворенням якого-небудь явища розуміється його відновлення в існуючих, менших або розширених обсягах.

Під відтворенням розуміється процес відновлення використаних чинни­ків виробництва (природних та людських ресурсів, засобів виробництва) шляхом їх подальшого виробництва. Відтворення означає безперервне по­вторення процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання. Суспільс­тво не зможе існувати й розвиватися, якщо не буде постійно відтворювати всі чинники виробництва — сировину, засоби виробництва, робочу силу [199, с. 78, 79].

Відтворення як економічна категорія означає безперервне відновлення виробництва товарів, послуг та духовних благ, на основі чого здійснюється відтворення всіх елементів економічної системи — продуктивних сил, техні- ко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин (або відносин економічної власності), а також господарського механізму. У будь- якому суспільстві люди повинні постійно задовольняти свої потреби, для чого необхідне безперервне відтворення матеріальних благ, а значить, і про­цесу їх виробництва [59, с. 223]. Процес відтворення охоплює і головні фак­тори виробництва, а саме землю як природні ресурси, працю як робочу силу та усі види капіталу.

Найбільш поширений підхід до визначення поняття «відтворення при­родних ресурсів» означає, що це природний (регульований та нерегульова- ний) штучний процес нарощення запасів природних ресурсів, відновлення їх якісних характеристик. Цей процес включає такі види, як рекультивація та меліорація земель, агротехнічні заходи щодо поліпшення ґрунтів, лісів відновлювальні роботи, вирощування рибопосадкового матеріалу, біотехніч- ні заходи щодо збереження та відтворення диких звірів і птахів, охорона вод­них ресурсів та повітряного басейну [200].

Існує інший підхід щодо визначення сутності цього поняття. Так під від­творенням природних ресурсів розуміється сукупність наукових, організа­ційних, економічних та технічних заходів, спрямованих на відновлення й збільшення природних ресурсів або посилення корисних властивостей при­родних об’єктів [201].

Варто зауважити, що не всі природні ресурси здатні бути відновленими. Отже, відтворення, збереження, ефективне та раціональне використання природних ресурсів є найважливішим елементом державної політики.

Відтворення робочої сили розглядається як процес безперервного віднов­лення і підтримки фізичних сил і здібностей людей до праці. Особливість відтворення робочої сили полягає в тому, що людина відтворює себе не тіль­ки стосовно своїх фізичних й інтелектуальних здібностей, але й як працівник певної якості (кваліфікації) або типу (фаху). Економічний розвиток в країні визначає потреби відтворення певної кількості робочої сили, рівня її освіти і кваліфікації. Таким чином, для відтворення відповідної необхідної робочої сили суспільство повинно створювати умови для відшкодування витрат, пов’язаних з народженням, фізичним і культурним розвитком людей, їх осві­тньою і професійною підготовкою [199, с. 80].

Як вже наголошувалося, капітал є одним із головних факторів продуктив­них сил. Види капіталу обґрунтовуються різноманітністю виконуючих ним функцій. Отже, відтворення капіталу доцільно розглядати з точки зору зага­льного визначення цього поняття та для кожного окремого виду.

Враховуючи завдання, які поставлені у даному дослідженні, доціль­но встановити сутність поняття «відтворення капіталу» та «відтворення людського капіталу». Так під відтворенням капіталу розуміється безпе­рервне відновлення (обіг) засобів виробництва, що використовуються у виробництві товарів, послуг і доставка їх до кінцевого споживача. Воно передбачає постійне створення більш якісних і досконалих машин, об­ладнання, механізмів, інструментів, програмного забезпечення тощо [199, с. 80].

Відтворення людського капіталу відбувається у взаємозв’язку та взаємо­залежності із загальними періодами життєвого циклу покоління, який доці­льно розглядати з точки зору наступних етапів:

• природне відтворення населення у певний момент часу, на певній території;

• накопичення запасу природних здібностей, що включає рівень фізичного та душевного здоров’я, інтелекту, культури, моральності, мотивації, тощо;

• набуття необхідних освітніх, професійно-кваліфікаційних навичок, знань та вмінь [202, с. 94-95].

Діагностику відтворення продуктивних сил доцільно здійснювати з ура­хуванням типу їх відтворення. Розрізняють такі типи відтворення: просте, розширене та звужене або екстенсивний, інтенсивний та змішаний. Так ви­значення типу відтворення для економічних процесів повинно відбуватися у відповідності з певними критеріями. По-перше, це характер використання отриманого доходу, по-друге, якісна характеристика застосування факторів виробництва.

У відповідності по першого критерію розрізняють просте, звужене та роз­ширене відтворення. Просте відтворення — відтворення за незмінних масш­табів виробництва, це означає, що суспільство весь знову вироблений продукт, в т. ч. і додатковий, витрачає на споживання, а саме виробництво поновлюється в тих же обсягах і в тій же кількості. При такому відтворенні нагромадження відсутнє, запас капіталу залишається незмінним, економіка характеризується сталістю: немає ні зростання, ні спаду (тут обсяг заміщен­ня капіталу, який вибув, дорівнює чистим інвестиціям) [199, с. 80].

Під розширеним відтворенням розуміється відтворення при зростаючих масштабах виробництва. Це повторення процесу виробництва в збільшеному масштабі, при цьому отриманий дохід йде не тільки в особисте споживання товаровиробника, але й на придбання додаткових виробничих ресурсів. Саме за рахунок їх використання подальше виробництво поновлюється в збільше­ному розмірі. Розширене відтворення означає відновлення виробництва в кожному новому відтворювальному циклі на більш високому (щодо попере­днього) рівні, що повинно призводити в підсумку до більш високого ступеня споживання людей та зростання добробуту суспільства в цілому [203].

Звужене (регресивне) відтворення розглядається як процес відновлен­ня виробництва в скороченому обсязі через відсутність його доходів або недоцільність розвитку даного виду (індивідуальне виробництво). При зву­женому відтворенні на споживання йде не лише національний дохід, а й частина фонду заміщення, тобто валових заощаджень — за рахунок кош­тів, що мали б йти на заміщення зношеного капіталу. Таке відтворення ха­рактерно для країн, що знаходяться в глибокій і тривалій соціально-еконо­мічній кризі, у випадках раптового і швидкого руйнування єдиного еконо­мічного простору, коли відтворювальні зв’язки розриваються. Зниження ВВП і доходів призводить до економічного спаду, а це небезпечно для май­бутнього країни [199].

Згідно з другим критерієм розрізняють екстенсивне, інтенсивне і змішане відтворення [203]. Екстенсивне відтворення визначається як процес розши­рення масштабів виробництва за рахунок залучення додаткових ресурсів на колишній технологічній основі. Виділяють кілька шляхів екстенсифікації: зростання чисельності робітників, збільшення робочого дня, зростання обсягу інвестицій і капіталовкладень, освоєння нових ділянок землі, зростання видо­бутку сировини і т. п. Вважається, що чисто екстенсивний тип відтворення не має перспективи, тому очевидно, що відтворення зіткнеться з обмеженістю ре­сурсів. Отже, даний вид розширеного відтворення є своєрідною економічною моделлю, і класичного вигляду екстенсивного відтворення не існує.

Інтенсивний тип відтворення визначається як процес збільшення обсягу виробництва за рахунок якісного поліпшення технологій і техніки. Для дано­го типу відтворення характерні такі шляхи його забезпечення: оновлення техніки, більш ефективне використання всіх ресурсів, економія матеріальних ресурсів, підвищення кваліфікації робітничих кадрів, зміцнення трудової ди­сципліни, а також інтенсифікація управління, розвитку науки, інфраструкту­ри. У чистому вигляді інтенсивне відтворення, як і екстенсивне, не існують. Вони взаємно переплітаються і доповнюють один одного, тим самим утво­рюючи третій вид відтворення, існуючий в реальному житті, — змішане від­творення [203].

Змішане відтворення представляє собою процес збільшення масштабів виробництва за рахунок одночасного підвищення кількості економічних ре­сурсів і вдосконалення техніки і технології.

Таким чином, на засадах визначення теоретичних аспектів відтворення продуктивних сил можна стверджувати, що цей процес доцільно розглядати як безперервне відновлення всіх факторів виробництва, а саме природних ресурсів, робочої сили, засобів виробництва.

Відтворення продуктивних сил в контексті розвитку регіонального со­ціуму полягає у відновленні робочої сили, її кількісних та якісних харак­теристиках як головного ресурсу економіки, та яка є основним елементом виробництва. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і до­свіду, а також бажання отримання нових знань, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ. Як вже наголошувалося вище, робоча сила є невіддільною від індивіда. Робоча сила існує в особі люди- ни-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елемен­том виробництва.

З метою визначення закономірності відтворення продуктивних сил у кон­тексті розвитку регіонального соціуму доцільно встановити чинники, що впливають цей процес.

Так у науковій літературі, яка присвячена проблемам відтворення проду­ктивних сил, визначені різні чинники [204].

1) Природно-географічні, які виступають природним середовищем розвитку економіки. Аналіз природно-географічного середовища дозволяє отрима­ти соціально-економічну оцінку природних ресурсів території. А саме, визначити види природних ресурсів; оцінити їх кількісний та якісний склад, умови залягання, технологічні можливості видобутку, ефектив­ність розробки та використання корисних копалин, їх фізико-технологічні особливості; оцінити природний потенціал території. Отже, існуючі приро­дні ресурси, можливість їх видобутку та використання, обумовлюють роз­міщення продуктивних сил, пріоритетні види економічної діяльності регіону, зумовлюють особливості територіальних виробничо-господарсь­ких комплексів, кількість, види та обсяг підприємств, розвиток міжгалу­зевих зв’язків, формування виробничої, транспортної, соціальної інфра­структури регіону. Вважається, що вплив природно-географічних чинни­ків на розміщення продуктивних сил тим сильніше, чим нижче рівень їх розвитку;

2) Вплив геополітичних чинників полягає у створенні своєрідного навколи­шнього середовища для даної території. Геополітичні чинники охоплюють географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір [204, с. 25].

Дія геополітичних чинників на відтворення продуктивних сил полягає в інтеграції продуктивних сил території в структуру світового економіч­ного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв’язків. При цьому визначальну роль віді­грають певні конкурентні переваги держави у світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природноресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики [204, с. 25];

3) Вплив демографічних чинників на відтворення продуктивних сил є одними з найвагоміших факторів впливу, від яких залежить чисель­ність населення, характер відтворення, його статевовікова та націо­нальна структура, розміщення населення, фізична та соціальна щіль­ність, чисельність та склад трудових ресурсів, навантаження на праце­здатне населення за рахунок осіб молодших та старших працездатного віку, їх якісні характеристики, міграційний рух населення. Тому, де­мографічні чинники надають вагомий вплив на забезпеченість терито­рії людськими ресурсами, підприємств робочою силою, формування, розподіл, перерозподіл, нагромадження та збереження людського ка­піталу тощо;

4) Економічні чинники, які впливають на відтворення продуктивних сил в контексті розвитку регіонального соціуму, виявляються в структурі еко­номічно-активного населення, територіально-галузевому розподілі зайня­тих, рівня зайнятості та зареєстрованого безробіття, форми та умови зайнятості і безробіття, умови праці, трудової мобільності, продуктивнос­ті праці тощо. Розвиток промислового комплексу території сприяє зайня­тості населення, розвитку сфери послуг та торгівлі, соціальної інфрастру­ктури, що сприяє подоланню бідності, соціальної інтеграції та розвитку регіонального соціуму;

5) Соціальні чинники впливу на відтворення продуктивних сил поля­гають у створенні соціальної інфраструктури та рівні її якості. Ме­тою розвитку соціальної інфраструктури є задоволення населення в соціальних потребах, а саме, в отриманні освітніх та культурних по­слуг, відповідної якості медичного обслуговування, розвитку та якості сфери послуг та житлово-комунального господарства, стан та охорона навколишнього середовища, забезпечення відповідних санітарно-гігіє­нічних умов існування тощо. Формування соціальної інфраструктури є необхідною складової, в умовах якої відбувається розвиток регіональ­ного соціуму, наслідками якого є формування відповідних якостей ро­бочої сили;

6) Інноваційні чинники, суть яких полягає у впровадженні сучасних досягнень науки та техніки в господарський комплекс регіону, фінансово-господар­ську діяльність підприємств, економічну та соціальну інфраструктуру тощо, полягає у створені умов для підвищення ефективності та результа­тивності виробничої діяльності, зниженні матеріаломісткості, собівартос­ті продукції, ефективності та раціональності використання усіх видів ре­сурсів підприємства, продуктивності праці тощо.

У сучасному суспільстві відбувається прискорення темпів техніко-техно- логічного оновлення виробництва, яке потребує відповідного рівня освіти, володіння технікою та обізнаності з новими технологіями. Отже, виникає по­треба до зміни якісних характеристик робочої сили. А саме, необхідною, перш за все, стає процедура оновлення професійних знань, які мають бути фундаментальними, легко трансформованими та модельованими. Важливи­ми стають питання збереження та відновлення здоров’я, культурного розвит­ку робочої сили, що забезпечує, у тому числі, відповідну продуктивну пра­цю, її культуру та стиль поведінки працівника. Іншими словами виникають нові вимоги до відтворення продуктивних сил у контексті розвитку регіона­льного соціуму.

Розвиток регіонального соціуму відбувається в умовах впливу на нього змін, які відбуваються при формуванні основних складових соці­ального життя (рис. 1.2). Відтворення соціального життя регіонального соціуму полягає у відновленні всіх її складових: населення, трудових ресурсів, суспільного здоров’я, освітнього рівня та культурного розвит­ку населення.

Розглядаючи відтворення основних складових соціального життя регіона­льного соціуму, доцільно визначити сутність кожної складової.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІУМУ

Рис. 1.2. Основні складові відтворення соціального життя регіонального соціуму

Розкриваючи сутність поняття відтворення населення [3, с. 68], варто за­значити, що у вузькому значенні під відтворенням розуміється процес безпе­рервного відновлення поколінь людей внаслідок взаємодії народжуваності та смертності, що протікає в рамках історично визначених соціальних відно­син. Широке тлумачення передбачає, що відтворення розглядається як суку­пність трьох видів руху населення: природного (безперервне відновлення в ході зміни поколінь), просторового (міграція) та соціального (соціальна мо­більність), які виражають визначальну лінію всього руху народонаселення, його нерозривний зв’язок із процесом відтворення і розвитку суспільства в цілому [3, с. 68].

Процеси відтворення населення впливають на його структуру, під якою розуміється його розподіл на засадах визначених ознаками. Використання ві­кової ознаки дозволяє розподілити населення на певні групи: до працездат­ного, працездатного та старшого працездатного віку; у відповідності до ме­тодології Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють населення у віці від 0 до 14 років, від 15 до 70 років, старше 70 років. При розгляді стану сус­пільного здоров’я розрізняють групи населення у віці до 1 року, до 5 років, 0-14 років, 0-17 років, 15-17 років, 18 років і старше, 15-49 років, жінки 18­54 роки, чоловіки 18-59 років, 50 років і старше, жінки 55 років і старше, чо­ловіки 60 років і старше. При встановленні рівня охоплення дітей дошкіль­ною освітою виділяють такі групи: 0-2 роки, 3-4 роки, до 5 років, 3-5 років, до 6 років, 3-6 років; середньою освітою виділяють наступні групи: до 6 ро­ків, 6-9 років, 10-14 років, 15-17 років, 6-17 років. При підготовці наукових кадрів використовують такі градації населення за віком до 34 років, 35-39 ро­ків, 40-44 роки, 45-49 років, 50-54 роки, 55-59 років, 59 років і старше. Використання статевої ознаки дозволяє зробити статеву структуру населен­ня, у поєднанні з віковою, статевовіковою структурою населення. За терито­ріальними ознаками — міське та сільське населення.

Під процесом розселення населення розуміється розподіл та перерозподіл населення на території. Структура розселення населення, а саме розподіл йо­го у міській та сільській місцевостях, у містах (надвеликі, великі, середні, напівсередні та малі) визначається як розміщення населення.

Відтворення трудових ресурсів визначається як процес постійного і без­перервного оновлення кількісних і якісних характеристик населення, яке за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатне за­йматися суспільно корисною діяльністю. Важливо зауважити, що величина і склад трудових ресурсів залежать від чисельності населення, його статевові- кової структури (кількісна складова), а їх якісна характеристика (здоров’я, освіта, професійні навички, культура та ін.) — від існуючих на даній терито­рії умов відтворення населення. При цьому якість трудових ресурсів слід розглядати як одну із складових конкурентоспроможності економіки. Слід мати на увазі, що особливістю відтворення трудових ресурсів, є те, що на цей процес впливають зміни, які відбуваються в економічній, політичній, правовій, соціальній та ін. сферах життєдіяльності суспільства. Таким чином можна стверджувати, що відтворення трудових ресурсів ґрунтується на від­творенні населення, проте має свої специфічні закони розвитку.

Доведено, що будь-яке відтворення у своєму розвитку послідовно проходить певні фази. Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз як формування, розподіл й перероз­поділ та використання. Усі фази органічно пов’язані між собою [205].

Розглядаючи сутність відтворення суспільного здоров’я населення, перш за все слід визначитися з поняттям «суспільне здоров’я». Слід розріз­няти поняття «суспільне здоров’я» і «здоров’я індивіда». Під першим розу­міють найважливіший економічний і соціальний потенціал країни, обумов­лений дією різних чинників навколишнього середовища і способу життя населення, який дозволяє забезпечити оптимальний рівень якості та безпе­ки життя [206, с. 6]. Поняття «здоров’я індивіда» не є чітко детер­мінованим, але пов’язане із безліччю чинників, які впливають на людину.

Здоров’я людини є одним з найважливіших факторів умов його існуван­ня. Стан суспільного здоров’я населення здатне надати великий вплив на ди­наміку економічного розвитку країни (або її окремого регіону) через вплив на якість людських ресурсів. У такому контексті «потреба у здоров’ї» вже виходить просто за рамки індивідуального і носить узагальнюючий характер — «суспільне здоров’я», яке є надбанням держави і служить неодмінною умо­вою успішного використання його продуктивних сил [207, с. 8].

Виходячи з вище переліченого, під відтворенням суспільного здоров’я населення слід розуміти процес безперервного поновлення життєздатності регіонального соціуму та його збереження.

Життєздатність знаходить своє вираження у реалізованій та майбутній виживаності. Найбільш чутливим показником життєздатності певної групи населення виступає його життєвий потенціал, а в розрахунку на одного сере­днього представника групи — ймовірність очікуваної тривалості життя при народженні [208].

Наступною складовою соціального життя регіонального соціуму є від­творення його освітнього рівня. Слід зазначити, що науковці розглядають освітній рівень як єдність кількісних, тобто число років навчання, та якіс­них характеристик, а саме, володіння сукупністю знань, умінь, наявність професійного досвіду, навичок тощо, які визначають потенційні можли­вості індивіда до ефективної праці та життєдіяльності [209]. Доведено, що освітній рівень є одним з головних складових формування людського капіталу.

Відтворення освітнього рівня населення доцільно визначати як процес формування та нагромадження якісних та кількісних характеристик регіона­льного соціуму в процесі його послідовної та взаємопов’язаної пізнавальної діяльності.

Культурний розвиток у сучасному суспільстві України відбувається на двох рівнях — у масштабі країни та на території регіону. По-перше, відтво­рення культурного розвитку соціуму неможливе без відповідної державної політики, програм та підтримки, що сприяють розвитку духовності та зміц­ненню моральних засад суспільства, патріотичному вихованню, формуван­ню здорового способу життя тощо. Так, проголошені завдання, принципи і пріоритети культурної політики України визначають культуру одним із голо­вних чинників національного відродження, подолання соціально-екологічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та наці­ональних меншин, що населяють Україну. По-друге, саме на регіональному рівні культурні процеси мають особливу специфіку, що пов’язано з націона­льними, етнічними та географічними особливостями території. Відтворення культурного розвитку на регіональному рівні відбувається на засадах поєд­нання місцевих особливостей із загальнодержавними тенденціями. Культур­ний розвиток регіонального соціуму в поєднанні з іншими складовими соціа­льного життя суспільства створює синергетичний ефект, що сприяє якісному розвитку робочої сили.

У сучасній науці трактування поняття «культура» вважається дискусій­ним. Існує безліч її визначень. Варто підтримати думку М. М. Мальованого, що під культурою слід розуміти процес виникнення, взаємодії, зміни, збере­ження і передачі (успадкування) історично конкретних способів діяльності в різних сферах суспільного життя, в ході якого відбувається розвиток людсь­ких сил і відносин, а також самої людини як суспільного об’єкта й об’єкта діяльності, що набуває свого вираження у всьому багатстві й різноманітності створюваної людьми предметної дійсності у всій сукупності результатів людської праці й думки [210, с. 158].

Необхідно звернути увагу на те, що під умовами відтворення культурно­го розвитку населення, відповідно до Закону України «Про культуру», слід розуміти цілу мережу, яка представляє собою комплекс підприємств, уста­нов, організацій і закладів культури державної та комунальної форм власнос­ті, діяльність яких спрямована на створення умов для забезпечення розвитку творчості людини, збирання, збереження, використання і поширення інфор­мації про матеріальні та духовні культурні цінності, наукові розробки, а також на забезпечення цілісності культурного простору України, доступнос­ті національного культурного надбання, дотримання прав громадян у сфері культури [121].

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що відтворення соціа­льного життя регіонального соціуму відбувається на засадах поєднання міс­цевих особливостей із загальнодержавними тенденціями. Однак слід мати на увазі, що територіально стійка соціальна спільність при багатьох загальних рисах відрізняється істотними ознаками національного та соціального складу населення, якістю й укладом життя, національними традиціями, культурою, побутом та ін. Регіональний соціум ізоморфний і регіонально специфічно відтворює в собі загальні елементи і структуру соціуму в цілому.

Отже, за результатами проведеного дослідження можна вважати, що під відтворенням продуктивних сил у контексті розвитку регіонального соціуму слід розуміти не тільки відновлення робочої сили на певній території внаслі­док взаємодії народжуваності та смертності (природний рух), міграції (прос­торовий рух), але й відтворення його соціальної структури (соціальна мо­більність), а також її кількісних та якісних характеристики, як головний ресурс економіки, яка є основним елементом виробництва.