Структурні зрушення у промисловому виробництві Харківської агломерації.
Харківська агломерація є одним із найбільш сформованих агломераційних утворень в Україні [157]. Основою для цього стала її спеціалізація в галузі інноваційного, високотехнологічного і транспортного машинобудування за часів Радянського Союзу, яка розвивалась завдяки налагодженню тісних виробничих і технологічних зв’язків між окремими підприємствами [7;161;276].
За ринкових умов розвитку господарства, функціональна взаємопов’язаність підприємств агломерації істотно порушилась і перестала відігравати домінуючу роль у формуванні показників ефективності виробництва. Значна кількість машинобудівних підприємств виявилась нерентабельною в умовах загострення конкуренції, проникнення на вітчизняний ринок більш дешевих та технологічно досконалих зарубіжних розробок і зниження попиту на українську продукцію. Саме тому, частка ПВП машинобудівного виробництва в промисловому комплексі Харківської агломерації істотно знизилась (проте галузь залишалась спеціалізованою). Натомість, почали зростати відповідні показники типових для перехідного періоду економічного розвитку України видів економічної діяльності: лісопереробної, харчової промисловості, виробництва мінеральної продукції тощо.Однак, за темпами росту індексу обсягу промислової продукції у 2006 році порівняно із 2000-м, територія Харківської агломерації посідає середні показники в області (150-250%), що пов’язано, на нашу думку, із недостатнім залученням інвестицій у профілюючі галузі виробництва, застарілістю організаційної, інституціональної, наукової і технологічної бази, значним баластом низькорентабельних промислових підприємств радянських часів, низькими темпами приватизації і формування ринкового конкурентного середовища (рис. 4.9). Виключення складає лише Чугуївський район, який характеризується істотним зростанням обсягів реалізованої промислової продукції (індекс яких дорівнює 279%) завдяки створенню в у ньому сучасних підприємств з металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, продукції хімії і нафтохімії.
Інші райони Харківської області отримали значно менші темпи зростання індексу обсягів промислової продукції, ніж агломеровані території за виключенням Ізюмського та Барвінківського районів, що обумовлено тими ж причинами, що й у випадку неагломерованих територій Київської області. В їх межах значно зросли обсяги виробництва в галузі добування паливних ресурсів та енергетики (в м. Ізюм), а також виробництва машин і обладнання (за рахунок випуску машин для добувної промисловості на заводі Червоний
промінь в м. Барвінкове).
Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД та [237;238;239;240;241;242].
Рис. 4.9. Структурні зрушення у промисловому виробництві Харківської області 2000-2006 рр.
В компонентній структурі промислового комплексу Харківської агломерації спостерігається, як вже зазначалося, істотне скорочення частки ПВП у виробництві машин і обладнання (з 55,7% у 2000 році до 44,9% у 2006-му), натомість частка інших видів промислової діяльності поступово зростає. Так, в галузях виробництва продуктів харчування, товарів лісопромислового комплексу, хімічної і нафтохімічної продукції, металургії та готових металевих виробів спостерігається істотне підвищення як абсолютних показників розвитку, так і їх відсоткових індексів. Частка ПВП галузей з виробництва продуктів харчування зросла з 9% у 2000 році до 13,6% у 2006 р., частка лісопромислового комплексу - з 3 до 5% відповідно, металургії - з 1,6 до 5%. Водночас, в Харківській агломерації є галузі, які знизили абсолютні показники своєї діяльності, проте в структурному відношенні підвищили свою частку в загальному виробництві. Це легка промисловість, виробництво мінеральної продукції та добування енергетичних і неенергетичних корисних копалин. Вони мають значно менші конкурентні переваги розвитку, ніж в столичній агломерації через недостатній розвиток попиту на ринку даної продукції (що пов’язано із порівняно низьким рівнем підприємницької і ділової активності та формуванням споживацьких пріоритетів населення агломерації), а також через надмірну замкненість механізмів розподілу кінцевої продукції (у випадку виробництва електроенергії, газу та води) на Києві, що стимулює зростання в столиці абсолютних показників розвитку допоміжних і додаткових підприємств, не пов’язаних із основним технологічним процесом.
Як видно, Харківська агломерація поступово позбавляється пріоритетності розвитку виробництва машин та обладнання.
В ній активізуються тенденції до полігалузевості, розвитку багатокомпонентної структури виробництва, різноманітність якої обумовлена агломераційним ефектом, заснованим на ринкових механізмах розвитку. На цій же основі підприємства агломерації характеризуються істотним зростанням економічної ефективності виробництва. Так, за період з 2000 до 2006 року, значно зросла рентабельність виробництва машин і обладнання (на 100 од. і більше у Дергачівському та Нововодолазькому районах), легкої і харчової промисловості (Золочівський, Валківський, Дергачівський райони), хімічного виробництва (Золочівський район) та добування неенергетичних корисних копалин і виробництва мінеральної продукції (Валківський район). Водночас, майже на всіх агломерованих територіях знизилась рентабельність лісопромислового виробництва, а також добування паливно-енергетичних ресурсів та виробництва і розподілення електроенергії, газу та води. Це пов’язано із недостатньою ресурсною та інфраструктурою базою, а також із суттєвими змінами в ринковій кон’юнктурі, що стимулюють розвиток зазначених галузей виробництва в інших, більш адаптованих до сучасних трансформацій, агломераційних утвореннях України.Саме місто Харків характеризується відносно низькими показниками росту рентабельності різних галузей промислового виробництва, що пов’язані із процесами поступової деіндустріалізації ядра агломерації, розвитку диверсифікованого всебічно перетвореного соціального середовища. Провідну роль у структурі промисловості міста продовжує відігравати машинобудування, однак ріст рентабельності цієї галузі значно менший, ніж в межах найближчих неагломерованих територій (відповідно 35 од. та 100 од. і більше). Слід зазначити, що в самому Харкові спостерігається той же самий ефект, як і на приядерних територіях Київської агломерації: різні галузі промислового виробництва отримують однаково-пропорційні тенденції розвитку і зростання показників економічної ефективності, що зумовлене специфікою впливу агломераційного ефекту території.
Високоагломеровані поселення області (Дергачі, Люботин, Чугуїв, Зміїв, Мерефа, Південне) визначаються підвищеним ростом рентабельності галузей харчової промисловості, виробництва будматеріалів, ЛПК, в цілому повторюючи столичні тенденції. Однак, порівняно з Київською агломерацією, рівень рентабельності галузей машинобудування і хімії зростає в них більш високими темпами (особливо, в Люботині, Чугуєві та Дергачах), що супроводжується в хімічному виробництві також збільшенням чисельності ПВП та обсягів реалізованої продукції (Чугуїв). Середньоагломеровані поселення області (Балаклія, Валки, Первомайський) характеризуються зростанням рентабельні лише в окремих комерційно спрямованих галузях промислового виробництва: легкої промисловості і виробництва будівельної сировини (Валки), харчової промисловості і виробництва металів та металовиробів (Балаклія, Первомайський).
В межах неагломерованих районів Харківської області тривають процеси істотного скорочення галузевої різноманітності промислового виробництва, зменшення рівня рентабельності інноваційних
високотехнологічних галузей, розвитку підприємств з низькою капіталізацією та продуктивністю праці. Так, підвищені показники росту економічної ефективності виробництва простежуються лише в галузі добування неенергетичних корисних копалин та виробництва мінеральної продукції, а також, в окремих випадках, в галузі легкої і харчової промисловості (Борівський район). Процеси скорочення чисельності промислово-виробничого персоналу та обсягів реалізованої продукції простежуються в усіх галузях промисловості. Особливо стрімко вони проходять в Близнюківському, Зачепилівському, Сахновщинському, Коломацькому районах.