Суспільно-географічна оцінка економічної ефективності функціонування промислово-агломераційних утворень

Помислові агломерації належать до особливого типу локальних ТВК, які характеризуються підвищеною ефективністю розвитку виробництва, що забезпечується на основі цілого ряду передумов і факторів.

З огляду на перелічені фактори, високорозвинені промислові агломерації характеризуються пріоритетністю функціонування високоточного машинобудування, приладобудування, хімії, а також „вищих поверхів” легкої і харчової промисловості, будівельної індустрії, целюлозно- паперового виробництва і видавничої справи тощо. Саме ці види промислового виробництва отримали високі показники економічної ефективності розвитку в провідних промислових агломераціях Західної Європи, Північної Америки, деяких високорозвинених та нових індустріальних країнах Азії та Латинської Америки. Про це свідчать численні аналітичні матеріали і публікації ряду учених: М. Портера (Porter M.), М. Енрайта (Enright M.), М. Фуджіти (Fujita M.), Ж.-Ф.

Для оцінки економічної ефективності нами було обрано два найбільш вживаних показники: продуктивність праці (грн./чол.) та рентабельність промислового виробництва (%). Саме ці індекси, на думку С. Мочерного і К. Кривенка, найбільш повно відтворюють ефективність економічного розвитку виробничої діяльності в регіоні [136]. Вони були проаналізовані у розрізі окремих локальних адміністративних районів та міст обласного підпорядкування тих областей України, в межах яких формуються промислові агломерації.

Детальний аналіз економічної ефективності розвитку промислових агломерацій України слід, на нашу думку, розпочати з опису ядер агломерування (рис. 4.14). Кожне з них характеризується своєрідним набором високоефективних видів промислового виробництва, що виникли через специфічний вплив історичних, соціальних, природно-ресурсних, транспортно-комунікаційних, науково-інноваційних умов і факторів.

Рис. 4.14. Економічна ефективність розвитку виробництва ядер промислових агломерацій України

Так, місто Київ характеризується найвищими показниками продуктивності праці в харчовій промисловості та у виробництві і постачанні електроенергії, газу і води. Ця ситуація пояснюється значною концентрацією в столиці відносно невеликих за чисельністю персоналу та наявними основними засобами енергокомпаній та підприємств з виробництва продуктів харчування, що розповсюджують свою продукцію далеко за межі зони агломерування.

Доволі високими залишаються показники продуктивності праці в інноваційному хімічному виробництві Києва, а також в обробці мінеральної сировини та виробництві неметалевої мінеральної продукції. Ці види діяльності мають для сучасної столиці пріоритетне значення оскільки характеризуються комерційною направленістю, що забезпечує високий економічний ефект при стабільних показниках споживання готової продукції. Додатковим фактором їх високої ефективності стає наявність значних іноземних інвестицій, спрямованих в дані галузі за останні роки (розділ 4.7).

При аналізі рентабельності промислового виробництва Києва, слід наголосити на високому рівні її показників в лісопромисловому комплексі (переважно, за рахунок целюлозно-паперового виробництва та видавничої діяльності) та в галузях споживчої орієнтації (легка, харчова промисловість). Доволі висока рентабельність характерна і для інноваційної хімії та машинобудування. Ці два останні види виробництва, що виступають пріоритетними у розвитку промислових агломерацій високорозвинених країн світу, в м. Києві ще не досягли передових позицій, однак, порівняно з іншими агломераційними утвореннями в Україні, вони мають найвищі показники ефективності промислового виробництва, що свідчить про наявність позитивних зрушень в господарстві столиці. Решта високорентабельних видів виробництва є традиційними для агломерацій країн з перехідною економікою [303;328], їх пріоритетність в показниках ефективності виробництва проявляється й в інших промислових агломерацій України.

Так, в м. Харкові високі показники рентабельності і продуктивності праці притаманні підприємствам харчової та лісопереробної промисловості і видавничої діяльності, хімії та нафтохімії.

Для Львова характерним є переважання високих показників економічної ефективності в традиційних для пострадянських агломерацій видах промислового виробництва при збільшених показниках лісопереробної промисловості, що має як природно-ресурсне, так і історичне підґрунтя. Проте, в місті, незважаючи на зниження абсолютних показників розвитку галузі (викликане, перш з все, закриванням нерентабельних підприємств радянських часів), ефективно розвиваються інноваційні види машинобудування, виробництва транспортних засобів, електронних приладів, електричного та оптичного устаткування тощо. Рівень рентабельності машинобудування Львова досягає столичних показників. Ці тенденції вимагають істотної уваги з боку місцевих органів влади та потребують активної державної підтримки. В решті випадків, для Львова характерні ті ж самі структурні диспропорції, що склалися в більшості агломераційних утворень України.

В Одесі високі показники рентабельності і продуктивності праці склались на підприємствах легкої і харчової промисловості, виробництва лісопромислової продукції і видавничої діяльності, металургії та у виробництві готових металевих виробів, обробці мінеральної сировини. Інноваційні підприємства міста суттєво відстають в своєму розвитку. Проте, останнім часом намітились позитивні тенденції активізації високотехнологічного хімічного і нафтохімічного виробництва, що пов’язано із зростанням транзиту сировини через нафтовий термінал.

Ядра Донецько-Макіївської і Дніпропетровсько-Дніпродзержинської агломерацій, окрім традиційних для українських агломераційних утворень видів промислової активності, характеризуються підвищеною ефективністю функціонування традиційно-розвинених виробництв сировинної орієнтації: гірничодобувної і металургійної промисловості та виробництва палива й енергії. Так, зокрема, міста Донецьк і Дніпропетровськ мають найвищий рівень продуктивності праці в металургії серед інших агломераційних ядер України, а також займають передові позиції по ефективності функціонування гірничодобувної промисловості. Інноваційні види діяльності в цих містах розвинені слабо, переважно через специфічну структуру господарювання, недостатній рівень використання творчого і науково-інноваційного потенціалу, а також через ослаблення соціально-економічного ефекту агломерованих територій.

В містах-ядрах другого порядку, що належать до поліцентричних агломераційних утворень (Макіївка, Дніпродзержинськ) інноваційні види виробництва мають більш високі показники рентабельності і продуктивності праці, ніж в основному ядрі. Це можна пояснити формуванням в них праценадлишкового ринку висококваліфікованої робочої сили, здешевленням промислового використання земельних ресурсів, зниженням рівня конкурентності середовища та „бюрократичної ренти”, більш сприятливими умовами для розвитку технополісів і технопарків [212]. Однак, в решті випадків ці міста також відтворюють ситуацію, що характерна для Донецька і Дніпропетровська. Лідируючі позиції в показниках рентабельності і продуктивності праці в них займають сировинно-орієнтовані підприємства гірничодобувної промисловості і металургії, а також лісопереробної (переважно, на основі целюлозно-паперового виробництва та видавничої діяльності) і харчової промисловості.

Таким чином, ядра промислових агломерацій України переживають складні та суперечливі трансформаційні процеси, викликані активізацією ринкових відносин, розвитком конкурентного середовища і підприємництва. Під їх впливом, галузева структура промисловості зазнає істотних змін, спрямованих на оптимізацію виробничої діяльності та формування максимальної ефективності функціонування підприємств в нових умовах господарювання. Подібні трансформаційні процеси характерні і для периферійних територій агломерацій, однак мають в їх межах різну специфіку та інтенсивність прояву.

Так, навколо Києва сформувались території високої ефективності функціонування промислового виробництва, а деякі з них за своїми темпами розвитку набагато випереджують ядро (рис. 4.15). Найвищими показниками продуктивності праці на агломерованих територіях Київщини вирізняються виробництво готових металевих виробів (Вишгородський район), хімічна промисловість (Обухівський район), лісопереробна промисловість та видавнича діяльність (Обухівський, Броварський, Фастівський райони), добування і обробка неметалевої мінеральної сировини (Вишгородський, Бориспільський райони).

Щодо рентабельності, то найбільші її показники намітились на підприємствах лісопереробної і легкої промисловості (Вишгородський район), легкої і харчової промисловості (Бородянський, Макарівський, Бориспільський райони), виробництва готових металевих виробів (Бородянський, Бориспільський райони). Інноваційне виробництво машинобудування і хімії в більшості агломерованих районів має середні показники економічної ефективності, порівняно з іншими видами промислової діяльності. Найвищий рівень рентабельності виробництва машин і обладнання спостерігається в Обухівському районі, а високотехнологічних продуктів хімічного виробництва і нафтохімії (на довізній сировині) - у Васильківському і Києво-Святошинському районах. Ці території, за розробками,,ДІПРОМІСТ” та АТ,,Київпроект” складають основу майбутнього столичного технополісу [117].

Ще однією особливістю периферійної зони Київської агломерації є те, що в її межах представлено майже весь набір видів промислового виробництва (отже, галузева різноманітність дуже висока), переважна частина яких має вищі показники економічної ефективності функціонування ніж на неагломерованих територіях. Це свідчить про виняткову важливість агломераційних процесів та значний вплив на розвиток промислового виробництва агломераційного ефекту Києва. Створивши навколо себе (за рахунок виключно високого розвитку соціальних функцій) середовище унікальних конкурентних переваг функціонування виробництва, столичне місто забезпечує йому винятково сприятливі умови для зростання прибутків, інноваційності, модульності, міжнародної орієнтованості, прогресивності.

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 4.15. Економічна ефективність промислового виробництва Київської області, 2006 р.

У високоагломерованих поселеннях Київської області (Ірпінь, Вишневе, Боярка, Буча) показники рентабельності виробництва машин і обладнання та хімічної продукції (200-250%) набагато перевищують середні по агломерації (160%). Високою залишається економічна ефективність ЛПК та харчової промисловості. Що ж стосується легкої промисловості, то у Вишневому та Боярці вона має найвищу рентабельність в області. Відповідно, ці галузі характеризуються й підвищеними показниками продуктивності праці. Середньоагломеровані поселення Київщини (Вишгород, Бровари, Бориспіль, Васильків, Обухів, Фастів та ін.) визначаються високою ефективністю розвитку традиційних комерційно- орієнтованих галузей промислового виробництва (харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів, лісопромислової продукції). Виключення складають лише Бровари та Обухів, де рентабельність машинобудування найвища в області (ці міста входять до складу майбутнього технополісу), а також Васильків, що має підвищені показники рентабельності в галузі виробництва хімічної продукції.

За межами Київської агломерації, ефективність розвитку різних видів промислового виробництва істотно знижується. Більш високі показники спостерігаються в „традиційних” для країн з перехідною економікою видах діяльності: харчовій і лісопереробній промисловості, виробництві палива та енергії [151]. Інноваційні види промислової активності залишаються майже нерозвиненими, що свідчить про низький вплив наукового потенціалу столиці поза межами агломерації та про скорочення рівня різноманітності галузевої структури промисловості. Основу господарського освоєння неагломерованих територій, за деяким винятком (Миронівський, Білоцерківський райони), складають місцеві виробництва, орієнтовані на потреби внутрішнього ринку. Аналогічна ситуація простежується й в інших агломераційних утвореннях України.

Особливостями розвитку Харківської агломерації є те, що її периферійні території характеризуються значно меншим рівнем ефективності промислового виробництва, ніж київські (рис. 4.16). При чому, низький рівень рентабельності і продуктивної праці склався перш за все в інноваційних високотехнологічних галузях промисловості агломерації, які і зараз залишаються спеціалізованими, незважаючи на значні темпи падіння обсягів виробництва і реалізації продукції (розділ 4.5). Це характерно для всіх адміністративних районів Харківської агломерації, окрім Дергачівського.

Натомість, на агломерованих територіях зростають показники рентабельності харчової промисловості (майже в усіх районах, особливо в Харківському, Золочівському, Чугуївському, Нововодолазькому),

гірничодобувної промисловості та виробництва неметалевої мінеральної продукції (Шевченківський район), продукції лісопереробної і легкої промисловості (Валківський, Харківський, Дергачівський райони), хімічного виробництва (Золочівський район), виробництва палива та енергії (Дергачівський район). Високі показники продуктивності праці спостерігаються в харчовому, гірничодобувному, паливно-енергетичному виробництвах, а також в лісопереробній і видавничій діяльності (поблизу ядра агломерації). Отже, високоприбутковими залишаються переважно ті галузі промисловості, які в умовах перехідної економіки отримали найбільші конкурентні переваги через високу капіталізацію і низькі затрати на ресурси кваліфіковані праці і сучасні засоби виробництва.

Підвищена рентабельність інноваційних підприємств машинобудування, як вже зазначалось, сформувались лише в Дергачівському (підприємство ДП,,Енергосталь” та ін.) та в Харківському (підприємства НВЦ „Техноситез” та ін.) районах (в основному, в мм. Дергачі та Люботин). Однак, останнім часом виникли позитивні тенденції підвищення економічної ефективності машинобудування (зокрема, виробництва деталей і ремонту тракторів та інших сільськогосподарських машин) в Печенізькому районі, який раніше вважався депресивним [296]. Наближеність до Харкова і

наявність праценадлишкового ринку робочої сили сприяють розвитку

промислових підприємств на його території.

Рис. 4.16. Економічна ефективність промислового виробництва Харківської області, 2006 р.

Високоагломеровані поселення Харківщини (Дергачі, Люботин, Чугуїв, Зміїв, Мерефа, Південне), окрім виявлених вище тенденцій, характеризуються високими показниками рентабельності і продуктивності праці в харчовій і легкій промисловості, частково в галузі лісопромислового виробництва (особливо при наближенні до Харкова). Середньоагломеровані міста (Валки, Балаклія, Первомайський) мають переважно середній рівень рентабельності інноваційних галузей господарства. Від неагломерованих територій їх відрізняє більш високий рівень економічної ефективності функціонування одиночних комерційно-спрямованих видів промислової активності, розвиток яких характерний для трансформаційного періоду економіки України. Це легка промисловість (Валки), харчова промисловість і енергетика (Балаклія) та виробництво продуктів харчування і лісопромислової продукції (Первомайський).

Отже, Харківська агломерація характеризується більш ослабленим впливом на формування показників економічної ефективності промислового виробництва території, ніж Київська. Однією з основних причин цього є різке зниження обсягів виробництва машинобудівних та хімічних підприємств, недостатня активізація науково-інноваційної, фінансово-інвестиційної, зовнішньоекономічної діяльності. В майбутньому, Харківська агломерація повинна розвиватись на основі широкого залучення підприємницького і корпоративного капіталу, створення дочірніх підприємств і філіалів машинобудівних транснаціональних корпорацій, діяльність яких сприятиме комплексному використанню наявних професійних ресурсів інтелектуальної праці і засобів виробництва, підвищенню їх рентабельності та інноваційності.

В межах Львівської агломерації високі показники рентабельності і продуктивності праці, окрім традиційних для перехідного періоду розвитку господарства України харчової і лісопереробної промисловості та виробництва палива й енергії, складаються в легкій промисловості (особливо, в текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з нього), а також в хімії і нафтохімії (рис. 4.17). Так, високорентабельні підприємства першої галузі розвиваються в Миколаївському, Городоцькому, Пустомитівському районах, а другої - в Жовківському районі. Продуктивність праці є доволі високою в історично сформованому та природно-зумовленому лісопромисловому господарстві (особливо, у Кам’янка-Бузькому районі), а також в хімічному виробництві, зокрема при виготовленні гумових та пластмасових виробів (Перемишлянський, Городоцький, Яворівський райони). Доволі відчутною є висока рентабельність виробництва металів та виробів з них, а також неметалевої мінеральної продукції що залежить, переважно, від постійного зростання попиту на ці види товарів в агломерації.

Характерною рисою Львівської агломерації є формування підвищених показників ефективності функціонування машинобудівних та хімічних підприємств. Сприятливе суспільно-географічне положення на кордоні з державами Євросоюзу, наявність праценадлишкового ринку кваліфікованої робочої сили (що лишився з часів СРСР) та деякі інші чинники сприяли активізації підприємницької активності, транскордонній дифузії інновацій та розвитку міжнародної співпраці в Львівській агломерації. Як свідчать дані КВЕД та обласної статистики за 2006 рік (розділ 4.5), ефективність інноваційних машинобудівних підприємств області поступово зростає, особливо у виробництві електроніки, електродвигунів і генераторів змінного

струму, електричної високовольтної апаратури, телефонів і відеофонів

(останні з яких виготовляють всього два підприємства в Україні).

Рис. 4.17. Економічна ефективність промислового виробництва Львівської області, 2006 р.

Високоагломеровані поселення Львівщини (Городок, Пустомити, Комарно, Миколаїв) характеризуються в цілому підвищеними показниками економічної ефективності комерційно-спрямованих підприємств легкої і харчової промисловості, а також виробництва ряду товарів, що користуються в межах агломерації підвищеним попитом будівельної сировини). При наближенні

високоагломерованих міст зростає також інноваційного машинобудування (Городок,

(металів і металовиробів, до Львова рентабельність галузей Пустомити,

в ряді

Комарно).

Ефективність виробництва лісопромислової продукції, навпаки, зростає при віддаленні від ядра агломерації (Миколаїв). Середньоагломеровані поселення Львівської області (Винники, Дубляни, Жовква, Кам’янка-Бузька, Яворів та ін.) характеризуються високими показниками економічної ефективності підприємств легкої і харчової промисловості при суттєвому зростанні рентабельності і продуктивності праці лісопромислового комплексу (особливо в м. Кам’янка-Бузька). В ряді з них також зростають показники ефективності інноваційної хімії і нафтохімії (Жовква, Яворів).

За межами Львівської агломерації високі показники рентабельності виробництва притаманні підприємствам лісопереробної промисловості, а також харчової промисловості та енерговиробничим і енергорозподільчим компаніям. Крім того, ефективно розвиваються хімічні та нафтохімічні підприємства, як на основі місцевих ресурсів, так і за рахунок зростання транзиту сировини нафтопроводами (Буський, Сокальський райони). Декілька слів слід сказати про потужний Дрогобичсько-Бориславський промисловий вузол. Найбільш рентабельні підприємства цього локального територіально-виробничого утворення функціонують в галузі лісопереробної, легкої і харчової промисловості. Однак, інноваційні види промислової діяльності, на відміну від Львівської агломерації, розвинені слабо. Отже, вузловий ефект Дрогобича, Борислава і навколишніх міст залишається недостатньо розвиненим. Вони меншою мірою притягують до себе інноваційно- та ринково-спрямовані виробництва, оскільки не створюють для цього необхідних економічно вигідних мов.

Таким чином, Львівська агломерація характеризується наявністю окремих сприятливих тенденцій зростання економічної ефективності інноваційного та ринково-орієнтованого промислового виробництва, що формуються за рахунок активного розвитку агломераційного ефекту території і транскордонної співпраці з державами ЄС. Їх подальша підтримка дасть змогу значно активізувати трансформаційні процеси в економіці області та забезпечити перехід до ефективних ринкових механізмів господарювання.

Одеська агломерація на даний момент виступає одним із найменш розвинених моноцентричних агломераційних утворень в Україні. Як зазначалось, це обумовлено історично запізнілим періодом індустріального освоєнням цього краю [231] та недостатньо активними процесами урбанізації навколо Одеси (розділи 3.1 та 4.1). Стабільно високими показниками рентабельності в периферійній зоні Одеської агломерації характеризуються легка і харчова промисловість та лісопереробний комплекс і видавнича діяльність (в усіх агломерованих районах). Крім того, спостерігаються високі показники рентабельності виробництва машин та устаткування в Біляївському районі (виробництво запасних частин для легкових і вантажних автомобілів, причепів та ін.), а також виробництва мінеральної (будівельної) продукції - в Овідіопольському (рис. 4.18). Високі показники продуктивності праці в Одеській агломерації склались на хімічному виробництві Комінтернівського району, а, крім того, при виробництві машин і

устаткування - в Біляївському, металів та виробів з них - в Овідіопольському районі, на підприємствах харчової промисловості - по всій території агломерації (переважно, через приморську спеціалізацію галузі).

Рис. 4.18. Економічна ефективність промислового виробництва Одеської області, 2006 р.

Високоагломеровані поселення Одещини, які мають вихід до моря (Іллічівськ, Южне) характеризуються високими показниками продуктивності праці в галузі харчової промисловості морської спеціалізації, хімії і нафтохімії (на основі діяльності нафтотерміналу), а також виробництва і ремонту морських транспортних засобів (Южне). Високоагломеровані Теплодар і Біляївка мають традиційно високі показники ефективності комерційно-спрямованих галузей харчової промисловості моногалузевого характеру, а також виробництва і ремонту машин й обладнання (Біляївка). Середньоагломерований Білгород-Дністровський має підвищені показники рентабельності підприємств лісопромислового комплексу, легкої і харчової промисловості.

Неагломеровані території характеризуються підвищеною економічною ефективністю традиційних для постсоціалістичних країн видів промислової активності. За різноманітністю галузевої структури та особливостями економічної ефективності серед них винятком є Ізмаїльський та Роздільнянський райони. Вони займають вигідне суспільно-географічне положення (на перетині морських і річкових шляхів по Дунаю - Ізмаїльський район та поблизу високоагломерованих територій і потужних залізничних комунікацій - Роздільнянський), що має вирішальне значення для формування підвищеної ефективності розвитку промислового виробництва.

Отже, Одеська агломерація характеризується в цілому подібними до інших аналогічних утворень України тенденціями формування ефективності виробництва. Виключення складають лише галузі приморської спеціалізації, які отримали високі рівень прибутковості через вигідне географічне положення (харчова промисловість морської спеціалізації, нафтопереробка і нафтохімія). Подальше формування і розвиток Одеської агломерації залежить від того, чи зможе вона ефективно скористатися перевагами унікального приморського СГП та агломераційного ефекту мільйонного міста Одеси для підвищення модульності, інноваційності, міжнародної орієнтованості свого промислового комплексу. Комплексне поєднання впливу наведених вище факторів сприятиме зростанню індустріального потенціалу території, комерційної ефективності виробництва, активізації міжнародних зв’язків і налагодженню тісної співпраці із сусідніми державами Чорноморського регіону.

Донецько-Макіївська промислова агломерація сформувалась у індустріально високоосвоєному урбанізованому середовищі на основі активного використання ресурсів мінеральної сировини, палива та робочої сили. Найбільш рентабельними видами економічної діяльності її агломерованих територій в низько інноваційному секторі виступають гірничодобувне виробництво (Ясинуватський, Шахтарський райони), металургія, а також лісопереробна та харчова промисловість. Серед високотехнологічних галузей господарства високорентабельними є гірнича хімія (Ясинуватський, Амвросіївський райони) та виробництво гумових і пластмасових виробів (Шахтарський, Мар’їнський райони). Вкрай низькими є показники економічної ефективності машинобудування, фактично інноваційні підприємства в агломерації представлені дуже слабо (рис. 4.19).

Висока продуктивність праці в середовищі Донецько-Макіївської агломерації формується в традиційних видах промислової діяльності: гірничодобувному та металургійному виробництві. Особливо вона висока в

Ясинуватському і Шахтарському районах. При чому перший район також визначається дещо підвищеною машинобудування (виробництва електромереж та ін.).

продуктивністю електротехніки

праці підприємств обладнання для

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 4.19. Економічна ефективність промислового виробництва Донецької області, 2006 р.

Високоагломеровані поселення області (Докучаєвськ, Харцизьк, Мар’їнка, Красногорівка, Ясинувата) характеризуються в цілому істотним зростанням ефективності виробництва продуктів харчування, електроенергії, металів, добування корисних копалин тощо. Крім тощо, в м. Ясинуватій спостерігається підвищення рівня рентабельності інноваційних галузей машинобудування і хімії, чому спряло приядерне місцеположення.

Середньоагломеровані міста Донеччини (Моспине, Авдіївка, Зугрес, Іловайськ, Амвросіївка) визначаються пріоритетністю розвитку підприємств харчової промисловості, і лісопромислового комплексу (Авдіївка, Амвросіївка, переважно на довізній сировині), паливно-енергетичного комплексу (Іловайськ, Зугрес),а також виробництва будівельної продукції і мінеральної сировини (Амвросіївка). Виплавка металів та виробництво металовиробів отримали в них незначний розвиток.

За межами агломерації висока продуктивність праці спостерігається у великих промислових вузлах області. Так, Горлівсько-Єнакіївський вузол має високі показники ефективності виробництва металів та металовиробів, продукції хімічних підприємств (зокрема, фармацевтичної промисловості на концерні „Стірол”), Маріупольський вузол визначається ефективним розвитком металургії та металоємного машинобудування, Добропільський - гірничодобувної промисловості, Краматорсько-Слов’янський -

гірничодобувної та металургійної тощо. Однак, істотною різницею між Донецько-Макіївською агломерацією та вузловими промисловими утвореннями Донецької області є те, що в першій складаються сприятливі умови для розвитку соціально-орієнтованих високотехнологічних видів промислового виробництва (Ясинуватський район), які потребують значних затрат інтелектуальної і творчої праці та наявності висококонкурентного ринкового середовища. В межах промислових вузлів, навпаки, ефективно розвиваються переважно сировинно- та енергоємні низькоінноваційні види людської діяльності.

Донецько-Макіївська промислова агломерація потребує суттєвої оптимізації своєї галузевої і територіальної структури. В її межах слід створити передумови для розвитку агломерованих соціально-орієнтованих видів виробничої діяльності, які б характеризувались підвищеним соціально- економічним ефектом розвитку в урбанізованому середовищі. Потребують винесення, закриття і перепрофілювання низькорентабельні підприємства гірничодобувної та металургійної промисловості. Ці проблеми знаходять часткове розв’язання в рамках створення в м. Макіївці потужного технополісу [212], однак цілий ряд диспропорцій ще потребують вирішення і усунення. Основною серед них є створення ефективної олігополістичної конкуренції серед спеціалізованих виробництв Донецької області, яка можлива за умов широкого роздержавлення і корпоратизації гірничодобувних і металургійних підприємств, розвитку фінансово- промислових груп, недержавних концернів та виробничих об’єднань, які б працювали на засадах прозорості, ринкової спрямованості та політичної незаангажованості. Серед підприємств інноваційного та соціально- орієнтованого профілю має отримати розвиток вільна підприємницька ініціатива, що призведе до формування висококонкурентного ринкового середовища та зростання показників ефективності виробничих процесів.

Дніпропетровсько-Дніпродзержинська агломерація сформувалась на базі потужної спеціалізації на виробництві чорних металів, металовиробів та металоємного машинобудування, які мають відповідно і підвищені показники рентабельності (в основному, за рахунок підприємств Дніпропетровського, Новомосковського, частково Верхньодніпровського районів) [55]. Ці ж території визначаються і найвищими показниками продуктивності праці, особливо в металургійній та гірничодобувній промисловості (рис. 4.20). Залишається високоефективною й харчова промисловість, особливо на периферійних територіях агломерації, які не мають високорозвинених спеціалізованих виробництв попередньо виділених галузей (Солонянський, Синельниківський, Криничанський, Петриківський райони). Підприємства точного машинобудування та інноваційної хімії залишаються на середніх позиціях за показниками ефективності промислового виробництва, зокрема через низький рівень соціальної перетвореності урбанізованого середовища агломерації, в якому не сформовано достатніх основ для поширення інновацій, створення ринкових механізмів функціонування промислових підприємств, зростання інтелектуального і творчого потенціалу тощо. Отже, в цілому Дніпропетровсько-Дніпродзержинській агломерації притаманний той же комплекс структурних диспропорцій у формуванні ефективності виробництва, що і для Донецько-Макіївської. Всі вони зводяться до відсутності глибоких ринкових змін і трансформації галузевої структури промислового комплексу, розвитку інноваційності, соціальної спрямованості.

Високоагломеровані міста області (Дніпропетровськ, Підгородне, Новомосковськ, Дніпродзержинськ) зберігають високі показники рентабельності і продуктивності праці в галузі виплавки металів та готових металевих виробів, а також характеризуються доволі високою ефективністю харчової промисловості (Підгородне), виробництва мінеральної продукції, добування неенергетичних корисних копалин (Дніпродзержинськ, Новомосковськ). При чому, самий обласний центр має дещо нижчі показники ефективності функціонування перерахованих вище галузей промислового виробництва. Середньоагломеровані міста (Верхньодніпровськ,

Синельникове), а також деякі смт, що наближені до Дніпропетровська, визначаються підвищеною рентабельністю підприємств харчової промисловості, видобутку мінеральної сировини та виробництва будівельних матеріалів. Крім того, у Верхньодніпровську склались умови для ефективного розвитку підприємств машинобудування, що має вкрай позитивне значення для формування агломераційного ефекту в галузі інноваційного виробництва.

На більшості неагломерованих територій високі показники рентабельності і продуктивності праці притаманні підприємствам харчової промисловості (Томаківський, Петропавлівський, Павлоградський, Софіївський, П’ятихатський райони та ін.), а також металургії і хімії (Апостолівський, Нікопольський райони). Криворізький район також характеризується доволі високими показниками рентабельності металургії, однак, на відміну від інших неагломерованих територій, має більш високий рівень ефективності машинобудування і хімії (що пов’язано із потужним вузловим ефектом районного центру).

Розроблено автором на основі матеріалів КВЕД.

Рис. 4.20. Економічна ефективність промислового виробництва Дніпропетровської області, 2006 р.

Для неагломерованих Апостолівського, Нікопольського і Криворізького районів також притаманна найбільш повна глибокодиверсифікована структура промислового виробництва, що має високий коефіцієнт галузевої різноманітності. Решта неагломерованих територій характеризується зростанням ефективності виробництва лише певних окремих видів виробництва. Такими є Томаківський, Магдалинівський, Петропавлівський, Васильківський, Межівський та інші райони.

Дніпропетровсько-Дніпродзержинська промислова агломерація потребує ефективного впровадження ринкових механізмів розвитку комерційно спрямованих соціально-орієнтованих видів індустріальної діяльності, а також розвитку процесів корпоратизації і олігополізації, створення для забезпечення комплексної взаємовигідної взаємодії металургійних і гірничодобувних підприємств фінансово-промислових груп та виробничих об’єднань підприємств агломерації. Їх ефективність в межах агломераційних утворень старопромислового типу підтверджена європейською і світовою практикою [197;344;347].

Таки чином, в межах агломерацій України найвищий рівень ефективності склався в тих галузях промислового виробництва, що в трансформаційний період отримали короткотермінові конкурентні переваги завдяки високій капіталізації і незначним затратам на кваліфіковані трудові ресурси і високотехнологічні основні засоби (лісопромисловий комплекс, харчова промисловість, виробництво мінеральної будівельної сировини, а на Донбасі та в Придніпров’ї - в металургії а гірничій справі). Головними чинниками такого росту виступали наявність масового споживача, насичений пропозицією ринок дешевої низькокваліфікованої робочої сили та дешеві (або монополізовані) мінерально-сировинні ресурси. Інноваційні галузі промисловості лише розпочали свій активний розвиток та нарощення показників ефективності виробництва в межах Київської, Львівської, частково Одеської агломерацій. Створення оптимальних умов для їх адаптації та найбільш повного використання переваг агломераційного ефекту території має стати основним завданням органів регіональної і місцевої влади агломераційних утворень України.

4.7.