Туристичні ресурси як системоутворюючий чинник і базова умова розвитку туристично-рекреаційного потенціалу

Туризм ґрунтується на цільовому і раціональному використанні туристичних ресурсів, які є об’єктами інтересу з боку подорожуючих та спроможні задовольняти потреби людей, що виникають в процесі подорожі.

Під визначенням «ресурси» (франц. ressuorces) розуміють матеріальні засоби, цінності, запаси, кошти, що можна використати в разі потреби [25, с.499].

Найбільш повний список ресурсів, які виступають основою економічного зростання і розвитку туризму, може бути представлений в наступному вигляді:

1) земля, водні, лісові та інші рекреаційно-туристичні природні ресурси;

2) капітал (фінансові ресурси);

3) людські (трудові) ресурси;

4) підприємницька сфера, підприємницькі ідеї;

5) інновації;

6) інформація;

7) знання [26, с.118].

Всі наведені ресурси в більшій чи меншій мірі використовуються в процесі рекреаційно-туристичної діяльності. Проте, більшість вчених- дослідників туризму окремо виділяють туристичні ресурси, що підкреслює їх значущість у розвитку туризму і туристичної діяльності.

Разом з визначенням «туристичні ресурси» в науковому обігу використовується поняття «рекреаційні ресурси». На думку окремих авторів, під рекреаційними ресурсами слід розуміти поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов і культурних цінностей, які виступають як умова задоволення рекреаційних потреб людини. Втім, якщо розглядати туризм як вид рекреації, а туристичні ресурси - з точки зору рекреаційної діяльності, то в даному випадку поняття «туристичні ресурси» фактично ототожнюється з поняттям «рекреаційні ресурси». Це визнають багато авторів. Так, ще у 80-х роках ХХ-го сторіччя авторитетні радянські вчені М. С.

І. Т. Твердохлєбов, розкриваючи зміст рекреаційних ресурсів, зазначали, що сутність категорії «рекреаційні ресурси» тотожній поняттю «туристичні ресурси», тому що «за своїм змістом тривала рекреація співпадає з таким ємним поняттям як туризм [27, с.11]. Вказані автори виділили також такі особливості туристичних ресурсів як: унікальність, історичну або художню цінність, лікувально-оздоровчу значущість [27, с.12].

Ми також додержуємось думки, що поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» можна використовувати як синоніми. Відповідно, словосполучення «рекреаційно-туристичний», «туристично-рекреаційний» або «курортно-туристичний» слід вважати не самостійною категорією ресурсів, а розглядати лише як додатково пояснювальні вислови.

Найближчим до розуміння туристичних ресурсів, як ресурсів економічної діяльності, є визначення Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО). Вона рекомендує визначати туристичні ресурси як такі, що характеризують пропозицію туристичного продукту (природні й енергетичні багатства; інституційні, політичні, юридичні та адміністративні аспекти; різні блага та послуги, транспорт і устаткування, що складають специфіку інфраструктури туризму) та його попит (людський чинник, економічна і фінансова діяльність, соціальні аспекти) [28, с.42].

Досить чітка характеристика туристичних ресурсів була надана у першій редакції Закону України «Про туризм» 1995 р. У ньому зазначалось: «туристичні ресурси - сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста» [29]. Порівняємо це визначення з аналогічним формулюванням із Закону України «Про туризм» у редакції 2003 р.: «Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об’єктів державної, комунальної чи приватної власності» [30]. Не треба бути провідним фахівцем у цій галузі, щоб визнати це визначення як невдале і таке, що зовсім не розкриває сутності туристичних ресурсів і не враховує усієї їх різноманітності.

Більш розгорнуту і послідовну характеристику туристичних ресурсів надано в «Туристському термінологічному словнику» [31, с. 446-447]. Там наведено трактування туристичних ресурсів: «Ресурси туристські - природні, історичні, соціально-культурні об’єкти, з об’єктами туристичного показу включно, а також інші об’єкти, здатні задовольняти духовні потреби туристів, сприяти відновленню та розвитку їх фізичних сил». Ресурси туристські є доступними для ознайомлення і використання незалежно від форми власності, якщо до того немає законодавчо накладених обмежень.

«Природні та антропогенні геосистеми, тіла та явища природи, артефакти, які мають комфортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку та оздоровлення певного контингенту людей в певний фіксований час за допомогою технології та наявних матеріальних можливостей» [31, с.446-447]. Як випливає з цього визначення, трактування поняття «туристичні ресурси» достатньо широке, а номенклатура туристичних ресурсів практично безмежна.

Аналогічних поглядів додержуються й інші вчені. Так, проф.

О. О. Любіцева надає таке визначення: «Туристичні ресурси - це ті об’єкти природи, історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані при створенні та реалізації туристичного продукту. Туристичні ресурси - це частина туристично-рекреаційного потенціалу певної території, яка включена до складу туристичного продукту і підлягає реалізації з туристичною метою» [32, с.74].

Ми повністю погоджуємось з таким визначенням і вважаємо, що воно найкращим чином відбиває погляди більшості фахівців, які займаються проблематикою сучасної організації та економіки туризму.

Отже, сутність туристичних ресурсів полягає в тому, що вони є основою для формування туристичного продукту і його пропозиції. Структурно вони складаються із різних природних, культурно-історичних, а також соціально-економічних об’єктів і явищ, які придатні бути основою для надання туристичних послуг.

Перелік туристичних ресурсів по всіх регіонах України був окреслений у Постанові Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. №702. Хоча ця постанова втратила чинність, однак вона дає уявлення про туристичний потенціал кожної адміністративно-територіальної одиниці України [33, с.20-21]. Проте, туристичні ресурси самі по собі не приносять користі, як і всі інші. Тільки використання сукупності декількох видів ресурсів спроможне допомогти в досягненні поставленої мети, тобто ресурси, які є компонентом туризму як цілісної системи, самі утворюють своєрідну базову підсистему.

Деякі фахівці вважають, що туристичні ресурси не можуть існувати як такі без наявності певних умов, до яких відносяться:

1) турист, який їх використовує;

2) визначене місце, де вони розташовані і можуть використовуватись;

3) особлива прикмета, образ, які роблять їх винятковими [34, с.177].

Різнорідність туристичних ресурсів викликає необхідність їх класифікації. Існує багато варіантів класифікаційних схем. Достатньо вдалу спробу узагальнити існуючі підходи до класифікації туристичних ресурсів здійснила проф. О. О. Любіцева [32]. На її думку, до класифікації туристичних ресурсів можна застосувати такі підходи:

1) сутнісний - з предметною сутністю ресурсу;

2) діяльнісний - за характером використання в туризмі;

3) атрактивний - за мірою та формою залучення до туристичної діяльності;

4) ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;

5) функціональний, оснований на неповторності туристичних умов і ресурсів у поєднання з комплексністю їх використання;

6) еколого-економічний - за споживчою вартістю ресурсу [32, с.76].

Проте, наведені підходи не вичерпують того різноманіття класифікаційних схем туристичних ресурсів, які пропонуються у спеціальній літературі.

Найбільш поширеними є класифікації туристичних ресурсів, які запропоновані польським дослідником М. Труасі (M. Troisi) (1963 р.) та французьким вченим П. Дефером (P. Defert) (1972 р.).

В основі класифікації М. Труасі лежить розподілення туристичних ресурсів на створені і не створені працею людини. Він виділяє три групи туристичних ресурсів.

1. Природні туристичні ресурси: клімат, повітря, краєвид, моря, річки, ліси, які він визначає як «потенційний туристичний капітал».

2. Туристичні ресурси, створені працею людини: архітектурні споруди, пам’ятки, витвори мистецтва. Вони є об’єктами показу або екскурсій.

3. «Додаткові» туристичні ресурси, які створені працею людини для надання послуг туристам. Сюди М. Труасі включає також інфраструктуру місць перебування туристів і всі підприємства з прийому та обслуговуванню туристів.

На відміну від М. Труасі, П. Дефер не відносить до туристичних ресурсів заклади з прийому і обслуговування туристів. З його думкою погоджуються російські вчені М.Є. Нємоляєва і Л.Ф. Ходорков, які вважають, що зазначені підприємства не можна відносити до складу туристичних ресурсів, оскільки вони (підприємства) дозволяють використовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити метою туристичної подорожі [35].

П. Дефер усі туристичні ресурси поділяє на чотири групи, кожна з яких має певні елементи:

1) гідром - ресурси, до складу яких входить вода;

2) фітом - природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля;

3) літом - все, що створено працею людини і викликає інтерес туристів або само собою, або завдяки своєму призначенню;

4) антропом - туристичні ресурси, які включають всі види людської діяльності, що викликають інтерес туристів, незалежно від навколишньої ситуації.

Пропонується і такий підхід до класифікації туристичних ресурсів: розділити їх на прямі (або безпосередні) та непрямі [36]. При цьому перші визначаються як ресурси, які використовують самі туристи (краса ландшафтів, лікувально-оздоровчі властивості місцевості, об’єкти пізнання тощо). Для освоєння безпосередніх ресурсів, без яких не існує туристичної галузі, притягуються непрямі ресурси: сировинні, енергетичні, фінансові, матеріальні, трудові та інші. Цей вид ресурсів є, таким чином, вторинним. Така класифікація відображає специфіку використання території для туризму і підкреслює провідну роль безпосередніх туристичних ресурсів. Адже територіальні відмінності саме цього виду ресурсів лежать в основі рекреаційно-туристичного використання того чи іншого місця. Там, де є безпосередні ресурси, пролягають туристичні маршрути та функціонують туристичні заклади. Саме заради цих ресурсів прибувають сюди туристи, особливо, якщо у даній місцевості є неповторний природний ландшафт або унікальні історичні пам’ятки.

Узагальнюючи підходи вчених до класифікації туристичних ресурсів можна зробити висновок, що більшість з них виділяє в їх структурі дві головні складові: природну і антропогену, які в свою чергу розділяються на кілька компонентів.

Отже, ще раз підкреслимо, під туристичними ресурсами ми розуміємо сукупність природних та створених людиною (антропогенних) об’єктів, які мають комфортні властивості та придатні бути основою для створення туристичного продукту.

Природні ресурси, як і географічні, споконвічно слугували основою для розвитку туризму. Природні ресурси мають багаточисленні функції. Однією з найважливіших функцій є можливість їх використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси необхідно розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження або підтримки здоров’я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і природний комплекс в цілому.

Природні туристичні ресурси приваблюють 2/3 міжнародного туристопотоку. Тобто переважна більшість туристів відвідує такі дестинації, які володіють насамперед природними ресурсами [34, с.182]. Природні ресурси на даній території включають рельєф, клімат, водні і біологічні ресурси.

Антропогенні туристичні ресурси корінним чином відрізняються від природних, але взаємне їх проникнення в туристичних дестинаціях робить розмежування між природними та антропологічними ресурсами достатньо умовним. Існують, наприклад, такі ресурси як створені людиною водоймища, що за своїм походженням є антропогенними ресурсами, але їх подальше використання і розвиток цілком підпорядковуються природним закономірностям. Переважання антропогенних ресурсів в окремих дестинаціях призводить до виникнення і розвитку таких видів туризму як культурно-пізнавальний, діловий, релігійний.

Дієвим засобом визначення двох видів ресурсів (природних і антропогенних) є порівняльний аналіз їх основних властивостей. Першою відмінною характеристикою можна вважати ефект впливу на туристів. Логічний аналіз свідчить, що природні туристичні ресурси призводять переважно до рекреаційного (оздоровчого і відновлюючого) ефекту. При контакті туриста з антропогенними ресурсами переважає пізнавальний ефект. Вони впливають переважно на інформованість і розумовий процес подорожуючих.

Важливою особливістю антропогенних ресурсів є їх виховний вплив на подорожуючих - особливо на патріотичне і естетичне виховання. В останні роки зростає виховне значення і природних ресурсів. Це пов’язано з розширенням практики екологічного виховання всіх учасників туристичного процесу - туристів, підприємців, обслуговуючого персоналу і місцевого населення.

Рекреаційний вплив природних туристичних ресурсів передбачає доволі тривале перебування туриста в місцях їх розташування. Даний факт має велике економічне значення - адже у такому випадку туристи замовляють більшу кількість ночівель і витрачають більше коштів при користуванні природними ресурсами.

Зі свого боку, антропогенні туристичні ресурси характеризуються відносно коротким часом, що відводиться туристами на ознайомлення з ними. Це пояснюється тим, що пізнавальний ефект, на відміну від рекреаційного, може бути досягнутий у порівняльно короткий часовий інтервал. З точки зору туриста, це добре, коли він під час однієї відносно короткої подорожі має змогу відвідати і познайомитися з великою кількістю об’єктів туристичного показу, але з позиції приймаючої дестинації - у даному випадку має місце негативний економічний ефект через зниження грошових надходжень від цього виду туризму.

Свої особливості має і самовідновлювальна здатність туристичних ресурсів. Відомо, що при наявності пошкоджень та порушень у споживанні туристично-рекреаційні ресурси мають здатність до самовідновлення. Це можливо у випадках, коли людьми ще не перевищено межі їх використання, після яких настають незворотні зміни, тобто деградація, втрата атрактивності, і як наслідок, повний занепад туристичної діяльності. З даної точки зору, сезонність як явище, що притаманне туризму в багатьох країнах і регіонах світу, має надзвичайно сприятливе значення для природних туристичних ресурсів, оскільки саме у міжсезонний період, коли вони не зазнають надмірного навантаження, у них є можливості до самовідновлення.

Антропогенні туристичні ресурси, на відміну від природних, не мають самовідновлювальної здатності. Колись зруйновані або ушкоджені, вони повинні бути заново відновлені людиною шляхом різних технічних, реставраційних або будівельних заходів. Саме ця особливість обумовлює необхідність серйозних заходів щодо збереження й захисту цього виду ресурсу.

Туристичні ресурси відрізняє і сезонність використання. Як вже зазначалось, природним туристичним ресурсам притаманна сезонність їх використання, яка має різноспрямовані ефекти. З одного боку, сезонність надає їм можливість самовідновлюватися, що, безумовно, позитивно впливає на туристичну діяльність, з іншого - спостерігаються негативні явища, пов’язані з нерівномірністю їх експлуатації (нерівномірне отримання доходів, нерівномірна зайнятість працівників, тощо).

Водночас, при користуванні антропогенними туристичними ресурсами, сезонність або взагалі відсутня, або є слабо вираженою. Ця їхня перевага дозволяє антропогенним ресурсам протягом року притягувати туристичні потоки, особливо тоді, коли природні ресурси знаходяться в неактивному стані. Завдяки цьому створюється можливість для зниження сезонності в туристичній дестинації і тим самим пом’якшується вплив одного з найнесприятливіших чинників для розвитку туризму.

Заслуговує уваги і територіальне розташування туристичних ресурсів. Для антропогенних туристичних ресурсів характерним є розташування в межах населених пунктів. Ця особливість робить їх легкодоступними для туристів, дозволяє швидко здійснювати відвідування об’єктів показу, оскільки при цьому використовується вся наявна інфраструктура місць та інших населених пунктів. Антропогенні визначні пам’ятки, які є поза населеними пунктами, наприклад, монастирі, музеї під відкритим небом, фортеці для показу туристам включаються до лінійно- пунктових туристичних маршрутів.

На відміну від антропогенних пам’яток, природні туристично- рекреаційні ресурси мають переважно просторовий розподіл і зазвичай знаходяться за межами населених пунктів. Для забезпечення транспортної доступності до них і їх оптимального функціонування іноді потрібні значні інвестиції.

При порівняльній характеристиці природних і антропогенних ресурсів неабияке значення має така їх особливість як вибірковість туристичного контингенту. Вона є характерною для всіх видів туристичних ресурсів, але найбільш виразно виявляється по відношенню до антропогенних об’єктів. Як правило, саме вони притягують туристів з високою культурою і рівнем освіти, а також відповідною платоспроможністю та високими вимогами до якості і розмаїтості туристичних товарів і послуг, що їм пропонуються з боку підприємств сфери туризму. Встановлено, що при культурно-пізнавальному туризмі спостерігаються значні середньодобові витрати, які припадають на одного туриста і компенсують незначний час перебування подорожуючих у місцях туристичного інтересу. Ці особливості вимагають при переважної частці антропогенних ресурсів у туристичній пропозиції звертати більшу увагу на демографічні, соціально-економічні і психологічні характеристики дійсних і потенціальних відвідувачів.

По відношенню до природних, туристичні ресурси не відзначаються такою високою вибірковістю контингенту, незважаючи на те, що в останні роки підвищується екологічна свідомість туристів і, відповідно, зростають вимоги до них у зв’язку з попитом туристів на екологічно чисте природне середовище та незабруднені природні ресурси.

В узагальненому вигляді порівняльна характеристика природних і антропогенних ресурсів надана в таблиці 1.2., де наведено схожість і відмінність між двома видами туристичних ресурсів.

Природні та антропогенні утворення є частинами природи і культури людства. Вони мають визначене територіальне розташування, відповідні географічні характеристики і самі по собі не стають туристичними ресурсами.

Відомо, що Україна має значний природний рекреаційно- туристичний потенціал, який здатний задовольнити різноманітні потреби як вітчизняних, та й іноземних туристів. Це, насамперед, сукупність фізико-географічних умов і об’єктів території: геолого-геоморфологічних, кліматичних, гідрологічних, земельних, мінерально-сировинних, ландшафтних. Так, загальна площа природних комплексів, придатних для рекреації і туризму, становить понад 9 млн. га, що складає близько 15% від загальної площі країни. Українські природні ландшафти в цілому характеризуються високим рівнем естетичної цінності, що задовольняє потреби туристів.

У країні налічується понад 63 тис. річок, серед яких 9 - великих з площею водозбору понад 50 тис. км². До водних туристичних ресурсів також належать понад 8 тис. озер і лиманів із загальною площею дзеркала 4021,5 км². Крім того, на території України є понад 28 тис. ставків і 7 великих каналів, загальною протяжністю 1021 км [37, с.6]. Усі гідрологічні об’єкти мають високий ступінь привабливості та інші цінні властивості для організації рекреації і туризму.

Таблиця 1.2

Загальна площа земель лісового фонду - 10,8 млн. га, більшість з яких можуть бути використані до потреб рекреації. Передбачено збільшення лісистості країни, як важливого показника рекреаційно- туристичної експлуатації лісів до 16,1%, для чого планується збільшити площу лісів щонайменше на 2-2,5 млн. га [38, с.68]. Сприятливі кліматичні умови і мінеральні води, експлуатаційні запаси яких становлять 64865,7 м³ на добу, є також потужною матеріальною основою організації рекреаційної діяльності в країні.

Для потреб туризму в Україні використовують біосферні природні та етнокультурні центри, різноманітні об’єкти природно-заповідного фонду, на базі яких створюється національна еколого-етнокультурна мережа як фундаментальна структура екологічного туризму.

Що стосується антропогенної складової туристичних ресурсів, то загальна кількість визначних пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва в Україні становить 2334 одиниці [39, с.49]. Проте, маючи значні природні і культурно-історичні ресурси, Україна не використовує їх належним чином для інтенсифікації розвитку туристичного сектору економіки. За даними фахівців, їх використання становить лише 30% [37, с.8].

За нашим переконанням, перехід об’єктів та явищ природного і антропогенного походження у нову якість має відбуватись поетапно, за певною схемою. У стислому вигляді вона показана на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Процес перетворення природних і антропогенних об’єктів в туристичні ресурси

На першому етапі здійснюється процес ідентифікації ресурсів, які можуть бути визначені, як такі, на основі певних класифікаційних ознак. При цьому будь-який об’єкт або явище ідентифікується як потенціальний туристичний ресурс і улаштовується у відповідну класифікаційну схему. Слід мати на увазі, що певний період туристичні ресурси існують в умовах, коли вони вже набули властивість атрактивності, але не дістали ще туристичної популярності, тобто перебувають фактично у стані ресурсних запасів.

Другий етап пов’язаний з оцінкою ресурсів, визначенням їх кількісних та якісних характеристик. Особливого значення на цьому етапі набуває розробка заходів зі збереження і, якщо можливо, відновлення ресурсів.

Після оцінювання і встановлення режиму можливого використання ресурсу можна переходити до наступного етапу - визначення ресурсно- туристичних домінант. Ресурсно-туристична або ресурсно-рекреаційна домінанта - це стабільний у просторі і часі вид рекреації, туризму, чинником розвитку якого є відповідна ресурсна база [40]. Так, наприклад, наявність пам’яток археології, історії, містобудування, мистецтва обумовлює присутність культурно-історичної домінанти. Родовища лікувальних грязей та мінеральних вод свідчать про існування лікувально- оздоровчої домінанти і, відповідно, створюють умови для розвитку лікувально-оздоровчого туризму.

Наступний етап можна умовно позначити як «ринкова інтерпретація туристичних ресурсів». Вона здійснюється як по відношенню до туристичного попиту на ринку, так і пропозиції туристичного продукту. У першому випадку необхідно мати туристичну інформацію про відповідний ресурс, яка буде за допомогою маркетингових зусиль спрямована до потенціальних клієнтів. У другому - перш за все уточнюється і забезпечується туристичний доступ до нього та створення відповідної інфраструктури.

І, нарешті, заключний етап - це фаза повноцінного туристичного освоювання і використання природних і антропогенних ресурсів із забезпеченням різноманітного комплексу послуг для туристів. Лише на цьому етапі ресурси туризму розпочинають виконувати свою основну функцію - притягнення туристичних потоків і задоволення потреб туристів.

Важливою рисою туристичних ресурсів є те, що після їх використання туристами їх корисні властивості зазвичай зберігаються, не зникають і не знищуються. У даному сенсі вони відіграють роль засобів праці у туризмі, завдяки яким можуть вироблятись різноманітні за своїм характером туристичні продукти.

1.3.