Завдання державної регіональної економічної політики України

Динамічний та збалансований розвиток регіонів є найважливішою проблемою подальшого впровадження ринкових відносин та суспільних перетворень в Україні.

Державна регіональна політика спрямована на забезпечення сталого розвитку регіонів на основі зміщення акценту від централізованого управ­ління до комплексної підтримки і стимулювання регіонів у розбудові їх власного потенціалу з використанням інструментів державної політики та активних регіональних і місцевих ініціатив.

Нормативно-правовою базою державної регіональної політики є: Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвит­ку України на 2002-2011 роки”, яким визначено стратегічне завдання щодо вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами й управ­ління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики Євро­пейського Союзу; Указ Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики” від 25 травня 2001 № 341/2001, де викладені ос­новні принципи і завдання державної регіональної політики, а також на­прями і механізми її реалізації; Бюджетний Кодекс України, який визначає нову систему міжбюджетн их відносин на основі подальшої децентралізації функцій і повноважень між різними рівнями органів влади та наближення

суспільних послуг до місця безпосереднього проживання населення, по­силення ролі місцевого самоврядування шляхом запровадження стабіль­ної та прозорої системи взаємовідносин міждержавним та місцевими бюд­жетами; Закони України,,Про місцеве самоврядування в Україні” та „Про місцеві державні адміністрації”, що визначають основні повноваження і функції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання.

Державна регіональна політика і політика регіонів формують єдине ціле і доповнюють одна одну. Регіональна політика держави спрямована на збалансування умов діяльності регіонів та їх результатів, підвищення ефективності використання сукупності регіональних ресурсів і можливо­стей створення умов для підвищення ефективності діяльності окремих ре­гіонів.

Регіональна економічна політика включає: бюджетну і податкову по­літику; планування і прогнозування в регіоні, створення і реалізацію цільо­вих програм, використання природних ресурсів і розпорядження власні­стю регіону, розміщення продуктивних сил, управління структурою ви­робництва, політику розвитку регіональних комплексів, контрольно-ана- літичнудіяльність, інформаційне забезпечення.

Метою регіональної економічної політики є: забезпечення самодос­татності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та еко­номічних пріоритетів з регіональним і місцевими; раціональне розміщен­ня продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці; створення нової системи управління комунальним сектором економіки; стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніші райони, здатних прискорювати зростання економіки ре­гіону та сприяти реструктуризації власної економіки; активізувати розви­ток депресивних регіонів; сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатного забезпечити найефективніший регі­ональний розвиток.

Метою регіональної соціальної політики держави є підвищення благо­устрою і забезпечення потреб життєдіяльності населення. Втілення со­ціальної політики безпосередньо залежить від економічних можливостей країни, тієї частини національного доходу, яка виділяється на споживан­ня. Соціальна політика держави і регіону має спільну економічну і право­ву базу, яка має забезпечувати реалізацію прав та інтересів громадян нашої держави. Метою сучасної регіональної політики в соціальній сфері є за­безпечення належного рівня добробуту в кожному регіоні, задоволення за можливістю однакових життєвих потреб для всіх громадян.

Державна регіональна науково-технічна політика відображає відношен­ня держави до науково-технічних проблем, які є складовою частиною ре­гіональної політики.

Крім цього, важливою складовою регіональної політики є екологічна. Екополітика має бути інтегрована з економічною та соціальною політи­кою, що дасть спрямованість на екологізацію всіх економічних інстру­ментів. У сучасних умовах, коли досягнуто критичного рівня забруднення навколишнього середовиша, ефективна діяльність усіх ланок господарю­вання передбачає проведення активної екологічної політики. Це означає, щотехніко-економічний розвиток галузей має формуватися відповідно до принципів попередження і компенсації екологічної шкоди, забезпечення здоров’я населення, гармонійного розвитку природи і людини.

Основу еколого-економічної політики становить система заходів еко­номічного, науково-технічного, організаційного та державно-правового забезпечення життя і здоров’я громадян від небезпечного впливу середо­вища, створеного внаслідок антропогенної діяльності та аномальних при­родних явищ. Законодавчо-правова база є одним із головних засобів еко­логічної політики. Реалізація екологічної політики держави проводиться відповідно до чинного законодавства України, в першу чергу Конституції України, Закону України “Про охорону навколишнього природного сере­довища”, міжнародних угод і конвенцій, прийнятих і ратифікованих Ук­раїною. Екологічне законодавство, державна екологічна політика, еконо­мічний механізм призначені забезпечити освоєння екологічно чистих тех­нологій і за можливості мінімізувати збитки довкіллю, які завдано госпо­дарською діяльністю людини. Дослідження еколого-правових засад екополітики пов’язане із проблемами забезпечення екологічної безпеки держави.

Основною метою регіональноїекологічної політики — створення без­печних умов життя людини і відновлення довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу техногенних аварій і катастроф, покращення екологі­чного стану басейнів річок регіону, екологізація технологій у промисло­вості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, транспорті, гаран­тування екологічної безпеки ядерних об’єктів та радіаційного захисту на­селення і природного середовиша.

Демографічна політика є складовою регіональної політики держави і розробляється в тісній взаємодії з економічною, соціальною й екологіч­ною політикою. При цьому враховується специфіка демографічної ситу­ації в кожному регіоні і конкретизуються напря ми їх реалізації. Основі цілі демографічної політики пов’язані з вирішенням таких проблем, як: фор­мування пропорційної статево-вікової структури населення, вжиття со­ціальних заходів, які стимулювали б народжуваність, покращення еколог­ічної ситуації тощо.

Регіональна гуманітарна політика має бути спрямована на покрашен­ня духовного, морального розвитку суспільства, на формування ініціа­тивної особистості, відродження національного і культурного фундамен­ту суспільства.

Метою державної регіональної політики в Україні є консолідація зусиль законодавчої та виконавчої гілок влади для створення умов динамічного економічного зростання територій, протидії поглибленню регіональних диспропорцій.

Економічний розвиток регіонів у 2002-2003 р. р. характеризується та­кими показниками:

- збільшенням грошових доходів населення, зокрема підвищення се­редньомісячної заробітної плати в усіх регіонах;

- активізація економічної діяльності спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. За період 1999-2001 р. р. діяльності спе­ціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного роз­витку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР)темпи при­росту інвестицій в середньому становили 27,8 % (відповідно по Україні - 10,3%) (рис. 33);

- зростанням обсягів інвестицій в основний капітал у переважній більшості регіонів (24), найбільший приріст — у Волинській (159,6 %), Київській (153,4 %), Jlьвівській (166,3 %), Черкаській (166,4 %) областях там. Севастополі (158,8 % ) (рис. 34);

Темпи приросту інвестицій в основний капітал

(у % до відповідного періоду попереднього року)

Джерело. Держкомстат.

Рис. 34. Темпи приросту інвестицій в основний капітал

- зростанням виробництва промислової продукції, зокрема у Пол­тавській (65,1 %), Івано-Франківській (30,6 %), Львівській (25,7 %), Во­линській (11,8 %), Тернопільській (9,6 %) областях та місті Києві (11,6 %);

- зростання обсягів іноземного інвестування (рис. 35).

Разом зтим, спостерігаються такі негативні тенденції як: зростання рівн я офіційно зареєстрованого безробіття; недостатній розвиток малого підприє­мництва у регіонах; низький рівень інноваційної діяльності (рис. 36).

Таким чином, державна регіональна політика має бути спрямована на відтворення умов і факторів сталого розвитку регіонів. Тому важливим на - прямом політики є розробка довгострокових програм сталого соціально- економічного розвитку, прогнозування перспектив розвитку суб’єктів гос­подарювання, регіональних ринків, оцінка фінансових і ресурсних мож­ливостей регіонів як форми реалізації регіональної політики.

З метою покращення державного регулювання у сфері реалізації дер­жавної регіональної політики слід вжити такі заходи:

- розробити регіональні стратегії розвитку з урахуванням загальнодер­жавних пріоритетів, визначених у Концептуальних засадах стратегії еко­номічного та соціального розвитку України на 2002—2011 р. р.;

- визначити правові механізми державної підтримки розвитку депре­сивних територій;

⅛∏ T емннріїросгу я і mιρr*ι 2ШС р. л> 1 квірталу 2001 р..% „

I^-ZZJ Топі Iipnpuciy >ι I KmQnviWlр.л> 1 KaaprivivZOOIta_rIi Прямі IiUK-Miii UHLVTintu ю.⅞u⅛- ιuκtκn∣CT ка 01.B4.lC..WiGlH

—Прямі іюжмні IIiKCTituiT IW.Buiyww-ItKiniHKa 01.04.01..WtGJH

Джерело: Держкомстат.

Рис.35. Темпи приросту та обсяги прямих іноземних інвестицій на душу на­

селення

Питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації та темпи їх приросту

(у порівнянні з відповідним періодом минулого року, %)

- впровадити договірні відносини між ucHτpформу. Основні пріоритети розвитку в такій формі визначаються з урахуванням міжнародних інтеграційних процесів, обсягів і темпів зрос­тання виробництва продукції, національного доходу, рівня життя населен­ня, демографічних змін, можливостей науково-технічного прогресу.

Регіональне планування перебуває у тісному зв’язку з бюджетною по­літикою. В основі бюджетів завжди лежить план чи прогноз розвитку відпо­відної території. Тому важливим документом, що визначає основи форму­вання і напрями використання фінансових ресурсів на місцевому рівні є програма економічного і соціального розвитку відповідної адміністратив-

но-тсриторіальної одиниці. У програмі мають бути відображені: 1) аналіз соціал ьно-економічного розвитку території за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки і соціальної сфери: 2) стан використання природно-ресурсного, виробничого, науко­во-технічного потенціалу, екологічна ситуація; 3) шляхи розв’язання ос­новних проблем розвитку економіки і соціальної сфери; 4) цілі та пріори­тети в наступному році; 5) система заходів органів місцевого самовряду­вання щодо реалізації соціально-економічної політики; 6) основні показ­ники соціально-економічного розвитку адміністративної одиниці (за кожним напрямом); 7) дані про отримання та використання доходів від розпорядження об’єктами права комунальної власності; 8) місцеві програ­ми. Крім того, розробка регіональних планів (прогнозів) є умовою для от­римання коштів із державного бюджету.

Прогнозування — це перша стадія планування, яка науково аргументує ймовірні тенденції і напрями стратегічного розвитку, а прогноз містить за­гальні контури визначених цілей і інструментів їх досягнення. В проектах довгострокових і середньострокових прогнозів і програм повинні відобра­жатися питання вдосконалення регіональноїекономічної політики, утому числі можливі зміни економічного механізму регіональних відносин (міжбюджетні відносини, питання управління власністю і використання природних ресурсів тощо). Слід наголосити на прогнозуванні платоспро­можного попиту та його регіонального розподілу, вивчення регіональних ринків, оцінка фінансових та інших ресурсних можливостей регіонів, ви­явлення шляхів і засобів активізації власного потенціалу регіонів для ви­рішення найважливіших соціально-економічних та екологічних проблем розвитку.

Бюджетне регулювання виступає складовою бюджетного прогнозуван­ня і регламентує міжбюджетні відносини. Бюджетне планування охоплює:

1) складання бюджетів різних рівнів; 2) розробку індивідуальних кошто­рисів витрат для бюджетних установ; 3) взаємозв’язок державних планів економічного і соціального розвитку країни (регіону) та фінансових планів міністерств і відомств із бюджетом; 4) забезпечення єдиного порядку скла­дання бюджетів окремих регіонів, зведених місцевих бюджетів, бюджетів областей і Автономної Республіки Крим у консолідований Державний бюджет.

Бюджетне прогнозування є важливим інструментом управління фінан­сових ресурсів органів місцевого самоврядування, оскільки: пов'язує ре­гіональну політику і місцевий бюджет для досягнення довгострокових планів, поліпшує ефективність використання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування; дозволяє визначити альтернативні шляхи ви­рішення зазначених проблем; удосконалює процес формування місцевих

бюджетів; дозволяє реально оцінити бюджетну ситуацію і прийняти відповідні рішення; сприяє відкритості та прозорості у прийнятті рішень.

Економічне програмування — це інструмент реалізації планових цілей, який дозволяє державі орієнтувати економіку через регулярний і комплек­сний вплив на її структуру відповідно до варіанту соиіально-економ ічного розвитку в межах ринкового механізму. Програма характеризується чітко визначеними системою заходів та завдань на досягнення намічених в плані (прогнозі) цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців і має на меті розв’язання важливих проблем розвитку національноїеконо- міки, міжгалузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.

Відповідно до затвердженої Указом Президента України Концепції державної регіональної політики M іністерство економіки розробило про­ект „Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій розвитку”.

Моделі розвитку носять концептуальний, переважно теоретико-мето- дологічний характер. У них мають бути сформульовані загальні макроеко- номічні умови, необхідні для забезпечення довгострокової економічної стратегії держави в регіонах, збереження загальнодержавного економіч­ного простору.

Програми розвитку мають переважно прикладний характер, розрахо­вані на середньострокове комплексне прогнозування і покликані забезпе­чити узгодження територіальних і галузевих інтересів, потреб центру та регіонів.

10.4.