Зайнятість населення та державна політика зайнятості

За останнє десятиріччя на ринку праці відбулися певні зміни, обумов­лені структурними перетвореннями в економіці, загостренням економіч­них, демографічних та соціальних проблем. В Україні ринок прані фор­мується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку.

Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: допрацездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), пра­цездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включ­но), післяпрацездатного віку (пенсіонери). У зв’язку зі змінами в демог­рафічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інва­лідністю) та інших осіб, шо перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення. Питома вага зайнятого населення пра­цездатного віку вища у містах.

В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівні зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями структури ма­теріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продук­тивних сил, демографічною ситуацією, навичками та традиціями місцево­го населення.

За визначенням С.В.Мочерного, зайнятість — це певна сукупність со­ціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення пра­цездатного населення робочими місцями, формування розподілу і пере­розподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Розрізняють повну й ефективну зайнятість. Повна зайнятість — це на­дання суспільством усьому працездатному населенню можливості займа­тися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Ефективна зайнятість — це зайнятість, що провадиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непре­стижной важкої праці.

Ефективна зайнятість передбачає як обов’язкову умову кількісну й як­існу відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, OiiTHMa_jTbHe співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника має відповідати умовам і структурі виробництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Все населення за міжнародними стандартами поділяється на “еконо­мічно активне” й “економічно пасивне”. До економічно активного насе­лення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка), нео- плачувані члени сім'ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.

Все населення можна поділити натри групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалі­зованих закладах ( в психіатричних лікарнях ) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працю­вати (надомники, учні, пенсіонери ), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу вхо­дять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

За міжнародними стандартами (МОП, 1983) економічно активне на­селення поділяють натри категорії: зайняті; безробітні; поза робочою си­лою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, сту­денти, діти до 15 років).

Населення = робоча сила + особи поза робочою силою

Робоча сила = зайняті + безробітні

Зайняті + безробітні становлять економічно активне населення.

До економічно пасивного населення відносяться всі категорії осіб, неза­лежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи.

Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох кри­теріях, які мають задовольнитися водночас: “без роботи”, “зараз готовий приступити до роботи”, “шукає роботу”.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються фор­ми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних струк­турах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виника­ють нові сучасні форми зайнятості, пов’язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості на­селення, тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробіт­ною, водночас може брати активну участь у „тіньовій” економіці, отриму-

вати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). Значних масштабів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сфе­рах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах, особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері об­слуговування. Більшою, ніжу середньому по Україні, є питома вага зазна­чених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закар­патської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслугову­ванні.

Важливим напрямом соціальної політики є політика зайнятості пра­цездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості вклю­чає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефек­тивної зайнятості населення і запобігання безробіттю.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працев­лаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомогу безробітним в пошуку нового місця роботи тощо.

Пасивна політика зайнятості передбачає ви плату грошової допомо­ги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуках нового місця роботи (тому і називаєть­ся пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується, забезпечен­ня його швидкого пристосування до умов виробництва, що постійно змінюється, і ринкової кон’юнктури за умов мінімальних соціальних втрат.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробізтя проводиться за допомогою низки нормативно-правових документів, зокрема: Закону Ук­раїни “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001 - 2004 роки”, реалізація якого дасть змогу забезпечити ефективне проведення державної політики зайнятості; Закону України “Про внесен­ня зміндоЗакону України “Пророзмір внесків надеякі види загальнообо­в’язкового державного соціального страхування”, яким визначено розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття для забезпечення фінансування надання соціальних послуг Тз5

та матеріального забезпечення безробітних громадян; Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості населення” від 17 серпня 2002 р. №1139; розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України “ Про затвердження плану дій на 2002 рік щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення та оптимізації регулю­вання ринку праці” від 28 лютого 2002 р. № 87-р; розпорядження Кабінету Міністрів України “ Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві” від 24 січня 2001 р. № 13-р; нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України “Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”; план дій на 2002 рік щодо реалізації Державної програми зайнятості насе­лення на 2001-2004 роки; постанови Кабінету Міністрів України “Про за­ходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості насе­лення” від 17 лютого 2002 р. №1139; річних регіональних програм зайня­тості населення.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регу­лювання ринку праці проводиться з метою збалансування попиту і пропо­зиції робочої сили, зменшення рівня безробіття, досягнення продуктив­ної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Ці заходи сприяють стабілізації ситуації на ринку праці. Так, відбулося зростання чисельності економічно активного населення до 22,5 млн осіб у березні 2002 р. (за даними обстеження домогосподарств з питань економ­ічної активності населення за методологією Міжнародної організації праці). Майже на 300 тис. осіб проти грудня 2001 р. зросла чисельність зай­нятого населення і становить 20,1 млн осіб. Відповідно підвищився рівень зайнятості населення - 55,5 % (табл. 3.19).

Це обумовило зменшення обсягів та рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, який зменшився з 11,1 % у грудні 2001 р. до 10,6 % у березні 2002 р. (табл. 3.20).

З’явилися позитивні ознаки руху робочої сили в галузях економіки. У січні-червні 2002 р. було прийнято 1391,2 тис. працівників, що на 5,0 % більше обсягів відповідного періоду минулого року, а чисельність праців­ників, які вибули, зменшилася на 3,0% і становила 1553,3 тис. осіб. Водно­час значним залишається перевищення чисельності працівників, які ви­були, над прийнятими працівниками (162,1 тис. осіб), що має місце пере­важно в базових галузях економіки.

Крім того, чисельність зайнятих у цілому по країні за 9 місяців 2002 р. зросла на 0,6 % порівняно з відповідним періодом минулого року та стано­вила 20,5 млн осіб. Зростання було обумовлене збільшенням числа працю­ючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих складав 15,3%. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, орган­ізацій державної та колективної форм власності зменшилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

Таблиця 3.19

Економічна активність населення

Одна з центральних проблем державної політики доходів і зайнятості — умови виплати і розмір допомоги по безробіттю. Потрібно слідкувати, щоб соціальна допомога при вимушеному безробітті не провокувала її пе­реростання у добровільне безробіття, коли грошова допомога стає дос­татнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа

"Дані наведено за матеріалами вибіркових обстежень з питань економі­чної активності за 1995 - 1998 рр. в середньму за IV квартал, 1999 - 2001 рр. ■ в середньому за період.

Для реалізації політики зайнятості в Україні створено державну служ­бу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості. Зараз на всій території України створено центри зайнятості. За рахунок коштів цього фонду виплачується допомога по безробіттю, забез­печується робота системи інформації та консультації, подається допомога в пошуку нових місць роботи, проводиться навчання і перенавчання, а та­кож підвищення кваліфікації безробітних тошо.

На державну службу зайнятості покладаються такі завдання:

• аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка Із зацікавленими організаціями територіальних програм зайнятості населення;

• облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надан­ня їм допомоги у пошуках роботи і працевлаштування;

• професійна орієнтація та консультація населення;

• організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій;

• підготовка пропозицій та висновків про використання праці інозем­них громадян в Україні, які залучаються для виконання робіт за міжурядо­вими угодами та ліцензіями;

• забезпечення, в межах компетенції, соціального захисту незайнятих громадян.

Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості с:

• підвищення якісного та професійно-кваліфікаційного рівня робо­чої сили відповідно до потреб економіки шляхом розвитку системи безпе­рервного професійного навчання, зокрема внутрішньовиробничого з ура­хуванням потреб ринку праці, та сприяння навчанню працівників, насам­перед тих, які знаходяться під ризиком вивільнення;

• забезпечення пріоритетності заходів шодо збереження та створення робочих місць у регіонах з високим рівнем безробіття при розробці та реа­лізації інвестиційних проектів;

• забезпечення розробки та реалізації програми розвитку містз моно- галузевою структурою виробництва, що має високий рівень економічного безробіття, депресивних територій;

• посилення системи підтримки підприємництва та самозайнятості населення, запровадження та реалізація відповідних регіональних програм;

• створення програм сприяння зайнятості безробітних громадян, зок­рема, збільшення обсягів працевлаштування, організація професійного навчання безробітних з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, сприяння організації безробітними власної справи, збільшен­ня обсягів та видів громадських робіт з розширенням джерел їх фінансу­вання, наближення мінімальних розмірів соціальних виплат безробітним громадянам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття до прожиткового мінімуму у рамках загальнодер­жавної політики підвищення заробітної плати.

• створення єдиної інформаційної системи попиту і пропозиції на робочу силу, розширення доступу населення до інформації про вакансії;

• підвищення мобільності робочої сили шляхом розробки ефектив­ної системи професійного навчання і перенавчання;

• стимулювання створення сприятливих умов для малого й індивіду­ального підприємництва, розвиток системи мікрокредитування малих підприємств;

• координація й узгодження обсягів і професійно-кваліфікаційної структури підготовки працівників та спеціалістів у освітніх закладах про­фесійної освіти всіх рівнів з потребами територіальних ринків праці.

У розвинутих країнах світу дрібне виробництво (підприємства малого бізнесу) забезпечує основну частину робочих місць для залучення як нової, так і вивільненої з виробництва робочої сили.

Загрозі масового безробіття в Україні повинні протистояти відомі в світовій практиці інвестиційні програми та активні методи політики зай­нятості — підтримка робочих місць, попередження масових звільнень, на­вчання та перенавчання працівників, організація громадських робіт, сти­мулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобіль­ності працівників, створення малих підприємств.

3.5.