Безробіття, його суть і види

Безробіття — це соціально-економічне явище, при якому частина ро­бочої сили (економічно активного населення) не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу краї­ни.

Згідно з законом України „Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність належної роботи, за­реєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Безробіття — це економія не явище, коли частина економічно активно­го населення не має можливості використати свою робочу силу.

Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць стано­вить меншу частину тієї кількості, що потрібна для працевлаштування гро­мадян. Це явище, коли частина економічно акти иного населення, яке бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу, а пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї. Міжнародна організація праці дає таке визначення: безробітний — це людина, яка хоче працювати, може працю­вати, але не має робочого місця.

З метою виявлення статусу зайнятості, динаміки зайнятості та безро­біття в США, наприклад, проводяться спеціальні щотижневі опитування

респондентів, які належать до різних соціальних, професійних, і демогра­фічних груп робочої сили, відібраних за спеціально розробленою методи­кою. На динаміку безробіття впливають економічна і соціальна політика держави, демографічні фактори, зміни в структурі економіки, стан зовні­шньої торгівлі і вивіз капіталу, масштаби військових витрат, позиції та ак­тивність профсоюзів.

Існує кілька концепцій, що трактують феномен безробіття. В марк­систській теорії и пов’язують з процесом накопичення капіталу, при яко­му потреба в живій прані (змінному капіталі) збільшується повільніше, ніж у машинах і обладнанні (постійному капіталі).

Важливо підкреслити, шо до безробітних зазвичай відносять не тільки звільнених за різними причинами, а й тих, які добровільно залишили ро­боту і роблять спробу знайти нову. Структура безробіття за її причинами включає чотири основні категорії робочої сили: ті, шо втратили роботу в результаті звільнення; ті, шодобровільно залишили роботу; ті, що прийш­ли на ринок праці після перерви; вперше прийшли на ринок праці. Співвідношення цих категорій залежить перш за все від фази економічно­го циклу.

Важливе значення має визначення рівня безробіття.

Рівень безробіття - не відношення ( у % ) чисельності безробітних до чисельності робочої сили. ■

Кількість безробітних

Рівень безробіття =------------------------------------------------------ X 100 %.

Кількість працездатного населення

Кількісна залежність обсягу недовиробництва продукції від рівня без­робіття чітко зазначена законом Оукена. Американський економіст Артур Оукен на основі макроекономічного аналізу вивів закон співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягів BH П, який формулюється так: якшо фактичне безробіття переви шує рівень природного безробіття на 1 %, то витрати ВВП становлять 2,5 %. Це відношення 1:2,5 або 2:5, тобто відно­шення рівня безробіття до відставання обсягу BH П, дозволяє вирахувати

∕√∕

абсолютні витрати продукції, пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.

З погляду природи безробіття ВИДІЛЯЮТЬ ОСНОВНІ його типи: фрикцій­не, структурне та циклічне.

Фрикційне — пов’язане з пошуками або очікуванням роботи і є корот­кочасним. У суспільстві завжди існує певна частка осіб, які змінюють місце роботи через низьку заробітну плату, погані умови праці, невдоволення місцем проживання тощо.

Структурне — пов’язане із структурними диспропорціями на ринку праці, коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією ро­бочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими озна­ками. У виробничому процесі дуже часто відбуваються технологічні зру­шення, що видозмінюють структуру попиту на робочу силу. У цій ситуації структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внас­лідок чого і з’являється ця форма безробіття.

Циклічне - пов’язане із циклічним спадом виробництва, коли зай­нятість скорочується, а безробіття зростає.

Фрикційне та структурне безробіття є неминучим явищем в економіці, тому ці види безробіття мають назву природного рівня безробіття, тобто рівня безробіття при „повній зайнятості”. Йдеться про те, що в будь-якій економіці не може бути абсолютної відсутності безробіття. Проте ряд еко­номістів вважають неприйнятними використання терміну „природний” щодо безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовується інший термін - NAIRU ( non-accelaratiπg information rate of Unemplyment), котрий зосереджує ува­гу на тому, що цей рівень безробіття стабілізує інфляцію.

В Україні чисельність безробітних зменшилася на 11,4 % і становила 2,2 млносіб(табл.3.21). При цьому рівень безробіття також скоротився з 11,0 % у середньому за 9 місяців 2001 р. до 9,8 % економічно активного населення.

Істотно зменшився рівень безробіття й серед молоді. Рівень зареєстро­ваного безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс з 4,8 % до 6,5 % на 1 січня 2003 р.

За станом на 1 січня 2003 р. потреба підприємств у працівниках стано­вила 123,9 тис. осіб, шо на 27,9 % більше, ніжна від повідну дату минулого 142.

року. При цьому приріст потреби в працівниках на підприємствах приват­ної форми власності становив 62,3 %, державної - 24,0 % та колективної — 27,6 %. На одну зареєстровану вакансію претендувало в Рівненській та Тер­нопільській областях 33 незайнятих особи, у Івано-Франківській - 25, Хер­сонській - 24, Закарпатській та Черкаській - по 21, Вінницькій ■■■ 20, Львівській та Чернівецькій — по і9, Волинській та Житомирській облас­тях - по 16, тоді яку містах Києві та Севастополі — і.

Таблиця 3.21

Безробіття та тривалість пошуку роботи

Примітка. Дані наведено за матеріалами вибіркових обстежень населення

з питань економічної активності за 1995- 1998 рр. в середньому за TV квартет, 1999 - 2002рр. в середньому за період, з урахуванням впливу фак­тора сезонності.

З урахуванням ситуації на ринку праці слід сконцентрувати зусилля на запровадженні дієвих стимулів ліквідації прихованого безробіття та ство­рення нових робочих місць, на забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємниц­тва і самозайнятості населення, на розширенні практики громадських робіт, на підвищенні гнучкості ринку праці.

В сучасних умовах необхідно шукати додаткові можливості для розши­рення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення не­значні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважа­ти досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

Основні завдання, які потрібно вирішити на найближчу перспективу такі:

• опрацювати та запровадити економічні механізми заохочення пра­цедавці в для створення додаткових робочих місць для молоді;

• забезпечити створення юридичними та фізичними особами 350-420 тис. нових робочих місць;

• забезпечити зменшення середньої тривалості зареєстрованого без­робіття не менш як на ! місяць;

• забезпечити працевлаштування черездержавну службу зайнятості не менш як 830 тис. безробітних громадян;

• забезпечити залучення до громадських робіт не менш як 340 тис. не­зайнятих та безробітних громадян;

• забезпечити збільшення розміру мінімальної допомоги у зв’язку з безробіттям.

Трудові ресурси України завади відрізнялися високим рівнем профес­ійної підготовки, що значно сприяло розміщенню на її території низки виробництв, які вимагають певної кваліфікації кадрів, а також формуван­ня потужної наукової бази. Певною мірою якісний стан трудових ресурсів може бути оцінений через освітній рівень населення.

Рівеньосвіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Цен­тральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15 — 18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угор­щині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 26 %) зросла і чи­сельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати по­дальші зміни.

Більш освіченим є міське населення, яке значно поповнюється за ра­хунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, пито­ма вага осіб з вищою (включаючи базову та початкову вищу) освітою серед міського населення становить 37,9 % (у 1989 р. — 34,5 %), а серед сільсько­го- 17,7 % (у 1989 р. - 13,3 %). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти серед міського населення становить 26,7 %, а серед сільського - 47,3 % (у 1989 р. - 35,8 % та 60,4 % відповідно).

Від рівня освіти залежать і доходи населення, а отже, і можливості за­довольняти основні життєві потреби, зберігати здоров’я та життя, ухвалю­вати та реалізовувати рішення щодо репродуктивної та міграні йної актив­ності. Найвагоміший вплив має наявність повної вищої освіти.

В Україні існують величезні можливості для зайнятості населення. Роз­виток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермер­ства, усієї ринкової інфраструктури є хорошою основою для росту зайня­тості в економіці.

Високі темпи приросту населення країн, що розвиваються, при збере­женні його „омолодженої” вікової структури (майже 34 % людей у ВІЦІ до 15 років) формують збільшення масштабів трудових ресурсів. Це призво­дить до необхідності створення нових робочих місць для ліквідації частко­вого чи повного безробіття. Розрахунки експертів Міжнародної організації праці (МОП) показують, що для задоволення потреби в зайнятості і ліквідації безробіття до 2025 р. на планеті потрібно щорічно додавати 50 млн робочих місць, утому числі у країнах, що розвиваються.

Однак такі оцінки не дають підстав для оптимізму, оскільки це прак­тично неможливо з багатьох причин, однією з яких є HTP. Відомо, шо HTP, крім позитивних результатів має й негативні, один з яких - зростання без­робіття в результаті витіснення живої праці. Так, у Японії кожний робот позбавляє роботи 3-4 осіб. У Франції, за прогнозами уряду, запроваджен­ня мікроелектроніки призведе до зменшення чисельності промислових робітників на 40 %, а службовців на 1/3.