12.4.6. Досвід інвестування житлового будівництва в іноземних державах
Житлове будівництво - це галузь довготермінових інвестицій, а саме житло - це капітал, надбання, що передається з покоління в покоління як частина багатства будь-якої країни. У житловій політиці країн Заходу було два етапи.
Перший охопив період після другої світової війни. Тоді головним завданням житлової політики країн Західної Європи та Північної Америки було збільшення кількості житла, оскільки його нестача була значною, її відчували всі категорії населення. Уряди використовували житлове будівництво як каталізатор піднесення економіки. З одного боку, вони вирішували проблему стимулювання галузі шляхом надання значних дотацій у вигляді податкових пільг і субсидій для всіх учасників будівельного комплексу і споживачів, а з іншого, було запроваджено суворий контроль за ціною на житло та орендною платою. Узагальнюючи методи впливу на ринки житла447
в розвинутих країнах у цей період, можна виділити одну подібну для всіх закономірність - зростання державного втручання у порядок ринкових процесів. Наприклад, у США була організована кредитно-ощадна система, яку забезпечували державні гарантії. Швеція надавала державні кредити на придбання житла. Великобританія пішла шляхом розвитку муніципального житлового будівництва. Кожен з цих методів виправдав себе - житлове будівництво зросло та досягло максимуму в 70-ті роки, дефіцит житла було ліквідовано.
Після подолання нестачі у житлі настав другий етап, який характеризувався підвищенням якості будівництва. У цей період настала стабілізація і навіть спад у житловому будівництві. Були зменшені витрати бюджету на житлове будівництво, частково зняті податкові пільги, послаблено контроль за цінами на житло, знято обмеження на орендну плату. Водночас було вжито заходів щодо ремонту та реконструкції житлового фонду.
Сьогодні у більшості європейських країн фактично немає потреби збільшувати житлову площу - вона становить 35-45 м2 на людину. Проте з підвищенням якості житла у багатьох країнах з'явилася специфічна проблема зникнення дешевих квартир, доступних малозабезпеченим верствам населення. Тому державна житлова політика розвинутих країн полягає, передусім, у підтримці окремих сімей, які не можуть забезпечити собі нормальні житлові умови. З цією метою вживають такі заходи: скорочення бюджетних витрат на житлове будівництво та детальний контроль за ними; зменшення розмірів загальних дотацій у житловому секторі та перехід до адресних дотацій бідним сім'ям; використання нових типів кредитів з регулюванням відсоткових ставок.
За жодних умов житлова політика розвинутих країн не була без пріоритетної уваги держави, а забезпечення громадян житлом - без державної допомоги. Характерно, що така увага корисна як державі (зміцнює її економіку та стабільність), так і її громадянам (підвищує їхній життєвий рівень). Навіть у розвинутих країнах більшість сімей не змогли б забезпечити собі нормальні житлові умови без підтримки урядових програм.
448