3.3. Державні замовлення та контракти в системі державного регулювання економіки

Державне замовлення - це засіб прямого державного регу­лювання господарських зв'язків між державою-замовником і підприємством-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і держав­них потреб, концентрації та ефективного витрачання держав­них ресурсів, форма співробітництва держави і підприємств під час вирішення стратегічних завдань особливої важливості.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замов­лення, в якому визначені економічні й правові зобов'язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця. Контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріори­тетів, які забезпечують структурну перебудову, економічну стабільність.

Значення держзамовлення досить важливе в економіці рин­кового типу, за його допомогою реалізують суспільні потреби, ведуть будь-яку пріоритетну політика. Держзамовлення в умовах ринку є базою для добровільної угоди між державою і підприєм­ством. Такий підхід дає змогу не тільки реалізувати ідею свободи для підприємств, а й ставить держзамовлення в один ряд із важе­лями державного регулювання тільки економічного походження.

Ідею договору між державою і підприємством можна реалі­зувати за допомогою створення контрактної системи управління держзамовленням за наявності законодавчих гарантій прав підприємств на самостійність та ініціативу.

З метою прискорення процесу реформування економічних відносин у сфері матеріального виробництва- створення повно­цінних ринків промислової продукції, продовольства, товарів на-

62

родного споживання, робіт та послуг 1995 p.

Державне замовлення в умовах вітчизняної економіки є дещо іншим, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою. Дер­жава в особі уповноважених Кабінетом Міністрів України цент­ральних органів державної виконавчої влади забезпечує потреби у товарах, роботах, послугах державних органів управління, у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту населення, виконання нау­ково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву через державні контракти.

Механізм дії контрактної системи грунтується на класифікації замовлень-контрактів за видами і сферами господарського засто­сування. На підставі цієї класифікації розробляють типові форми контрактів, що є грунтом для переговорів між державними відом­ствами і підприємствами, під час яких визначають порядок форму­вання ціни контракту, режим контролю за його дотриманням і ко­ректуванням у міру зміни зовнішніх умов виконання замовлення.

Усі відомства, які укладають контракти з боку держави, зобов'язані надати підприємствам-підрядникам рекомендації з таких питань: політики держави у сфері розподілу державних контрактів;

переліку робіт для контрактів; організаційних процедур; власності на отримані результати; нормативів і стандартів; обсягів фінансу­вання, термінів; випуску цінних паперів і кредитної політики; про­цедур контролю і звітності; податкової політики. Розвиток контракт­ної системи пов'язаний передусім з персоніфікацією відповідаль­ності. Замовниками за державними контрактами є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України, обласні державні адміністрації та установи, які уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти.

Замовники користуються послугами виконавців незалежно від форм власності за договірними цінами. Якщо претендентів на виконання робіт є декілька, то виконавців підбирають на кон­курсній основі з метою вибрати найефективніший проект і зеко­номити державні кошти.

63

Державні контракти фінансують з Державного бюджету Ук­раїни та інших джерел.

Для підприємств, які згідно з законодавством є монополіста­ми на ринку продукції, державне замовлення обов'язкове. Взає­мовідносини та відповідальність обох сторін обумовлені госпо­дарськими угодами. Державні контракти забезпечують підпри­ємствам гарантований збут продукції.

З метою економічного стимулювання виконання державних замовлень виконавцям можуть бути надані пільги щодо податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умо­вах, валютні кошти, митні та інші пільги.

Контракти, як форма управління держзамовленнями, широ­ко відомі в світі й апробовані практикою десятиріч, їх застосову­ють у Великобританії, Франції, Німеччині та інших країнах з рин­ковою економікою, однак найбільшого поширення вони набули в США, де створена і вже багато років функціонує Федеральна кон­трактна система.

В індустріальне розвинутих країнах державні контракти по­ширюються на сфери з обмеженими можливостями освоєння ви­находів. новостворені наукомісткі галузі, їх також застосовують для державної підтримки інноваційної діяльності підприємств, стимулювання неприбуткових науково-дослідних робіт фундамен­тально-пошукового характеру.

У світовій практиці державного регулювання контракти по­діляють за призначенням і методами ціноутворення. Незалежно від типу контракту всі вони мають єдину структуру (розділи, за­гальні принципи і положення). Контракти укладають на термін від 1 до 15 років. За методами ціноутворення контракти поділя­ють на такі два типи: контракти "фіксованої ціни" і контракти "відшкодування витрат виробництва". Обидва типи передбачають

64

отримання прибутку підприємством-підрядником.

Ці типи контрактів об'єднують в особливу групу і називають заохочувальними. Під час розробки цих контрактів механізм зао­хочення і накладання економічних санкцій формується залежно від двох факторів: виконання УМОВ договору і комерційного ризи­ку. У таких контрактах узгоджують чотири головних показники:

ціну або затрати виробництва, норму прибутку; кількісні і якісні показники кінцевого продукту та умови і терміни поставок

Контракти багаторазово заохочувального типу широко вико­ристовують у тих галузях науки і техніки, де велика частка дер­жавних капіталовкладень і високий комерційний ризик. За цими контрактами підрядникам надана велика фінансова свобода і мож­ливість пошуку нетрадиційного вирішення науково-технічної про­блеми.

Важливим елементом економічного механізму контрактної системи є фінансування контрактів. Переважно використовують Два методи фінансування: метод "зваженої частки участі підряд­ника" і метод, який застосовують для розрахунків за поставки складної і нової технології. Обидва методи відображають спробу держави пов'язати розмір прибутку підрядника із затратами на виконання держзамовлення.

Тип фінансування зводиться до характеру і форми відшкодвання затрат виробництва підприємства на виконання держзамов­лення й отримання прибутку. Фінансувати замовлення-контракти можна шляхом субсидіювання підприємств із коштів держбюд­жету; мобілізації коштів підприємств у вигляді залучення основ­ного капіталу; використання кредитів банків, дотацій, благочин­них і цільових фондів. Мета централізованого фінансування держ­замовлень на контрактній основі - забезпечити підприємства не­обхідними обіговими коштами.

65