3.2. Адміністративні методи державного регулювання економіки

Адміністративне регулювання ринкової економіки виражає, по суті, пряме управління з боку держави і передбачає викорис­тання системи державних замовлень та контрактів; застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот; запровад­ження норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів залежить від обраного спо­собу управління суб'єктами ринкової діяльності. Наприклад, ліцензування вводять з метою регламентувати підприємництво у тих видах діяльності, які не може регулювати ринок.

Адміністративне регулювання - це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб'єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, роз­поряджень. Адміністрація - це орган державної влади на кон­кретній території. Вона покликана втілювати в життя закони, по­станови і розпорядження, що відіграють організаційну роль і виз­начають відносини між членами суспільства. В умовах ниніш­нього динамізму адміністративний апарат державного управлін­ня повинен оперативно приймати рішення, прогнозувати майбутнє. Запізнення держадміністрації з прийняттям відповідних рішень робить їх непотрібними.

У багатьох країнах світу державне управління грунтується на принципах централізації і децентралізації. Наприклад, у США функція управління кадрами розподілена між Департаментом і Радою захисту системи послуг. Рада забезпечує правовий нагляд і процес оскарження для державних службовців. У Канаді рівні зайнятості в департаментах контролює Скарбнича рада. В Англії протягом вісімнадцяти років прем'єрства Маргарет Тетчер Депар­тамент державної служби було скасовано, а контрольні функції перейняла скарбниця.

У країнах Східної Європи головні зусилля адміністративних органів у перехідний до ринкової економіки період спрямовані на

57

державне регулювання приватизації - вибір об'єктів для прода­жу, проведення торгів тощо.

Еволюція ринкових відносин - це перехід від стихійного ринку через його розвиток і вдосконалення до впровадження дер­жавного регулювання, що дає змогу збалансувати складові еле­менти системи та поставити конкретні цілі, розробити масштабні проекти та державні програми. В період війни, економічних криз адміністративне регулювання посилюється. Після стабілізації еко­номічної системи його вплив послаблюється. Проте вільного, по­вністю саморегульованого ринку немає. Отже, державне адміні­стративне регулювання є об'єктивною потребою.

В умовах перехідної економіки адміністративне регулюван­ня насамперед націлене на створення відповідних умов для само­регулювання.

Адміністративні засоби досить ефективні, а деколи мають більшу перевагу порівняно з іншими способами державного ре­гулювання економіки. Використання адміністративних методів обгрунтоване в ситуаціях, коли нічим не обмежена свобода окре­мих суб'єктів зумовлює втрати для інших суб'єктів і ринкової еко­номіки в цілому.

Адміністративне регулювання доцільне у разі прямого дер­жавного контролю над монопольними ринками шляхом держав­ного регулювання цін.

Адміністративний контроль ведуть за екологічною безпекою великих виробництв, використанням трансфертних платежів та ін.

Регулювання економіки адміністративними засобами ефек­тивне і тоді, коли спрямоване на захист національних інтересів у системі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад, ліцензуван­ня експорту або державний контроль за імпортом.

За умов перехідного періоду від адміністративно-командної системи до ринкових відносин адміністративне регулювання більшість підприємців сприймають як вседозволеність. У резуль-

58

таті порушується збалансованість розвитку господарств, утворю­ються диспропорції у грошовому обігу, розриваються стадії регі­онального відтворення. Зменшити тривалість цього періоду, в яко­му, зокрема, опинилась Україна, можна запровадженням твердої виконавчої влади.

Нагромаджений свого часу в адміністративній економіці досвід у справі державного регулювання з великим ефектом ви­користали країни ринкової економіки, зокрема Франція, Японія та ін. В міру стабілізації економіки державне адміністративне ре­гулювання поступово перетворюється у глобальний державний вплив. Щойно тоді, в міру реалізації ринкових реформ, слід по­етапно визначати межі й для державного регулювання ринкової економіки.

Влада, використовуючи адміністративні методи регулюван­ня, вирішує проблеми, які не під силу ринкові. Йдеться про вико­нання перспективних завдань розвитку країни, окремих її регі­онів, в тому числі формування доцільних виробничих комплексів з охорони і раціонального використання природних ресурсів, організацію раціонального використання трудових ресурсів тощо. Адже адміністративне регулювання - це управління об'єктом на стадії його руху до заданого результату; діяльність уряду щодо виконання законів і формування суспільної атмосфери, які б спри­яли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов конкуренції, перерозподілу валового національ­ного продукту (ВНП) і національного багатства; коригування роз­поділу ресурсів з метою вдосконалення суспільного виробницт­ва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансо­вою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб:

аналіз економічної кон'юнктури; стимулювання виробничої ак­тивності тощо.

Держава втручається у підприємницьку діяльність навіть за всіх сприятливих умов. Ідеться про застосування фіксованих цін, про цінову дискримінацію (заборона виробникам запроваджува­ти свою ціну на продукцію подібної якості, якщо це завдає шкоди конкуренції). Такі обмеження визначає держава, а також дія за-

59

конів про недобросовісну конкуренцію, використання цінової рек­лами тощо.

У США з метою підвищення ефективності роботи органів державної влади, поліпшення іміджу державної служби 1939 p. було створено американське товариство державного управління.

В умовах формування ринкових відносин, економічної сво­боди потрібна розробка дійових механізмів територіальних сис­тем адміністративного регулювання, які б забезпечували збалан­сованість інтересів суб'єктів регіону та відповідне регулювання процесів економічного і соціального розвитку. Відповідальність за це покладена на представників Президента та державні адмі­ністрації усіх рівнів - області, адміністративного району. Йдеть­ся, насамперед, про суміщення галузевого і територіального інди­кативного (рекомендаційного) планування, поєднання регіональ­них інтересів з інтересами підприємств (об'єднань) загальнодер­жавного підпорядкування, що розміщені на території регіону. За всіляких умов важливу роль у реалізації завдань регіонального адміністративного регулювання відіграє держава. Вона повинна забезпечити виконання програми реструктуризації економіки; бу­дівництво підприємств, які завершують технологічні цикли, ви­пускають кінцеву продукцію. Реалізувати таку програму можна як за кошти загальнодержавного фонду регіонального розвитку, так і через отримання державних замовлень.

Механізм адміністративного регулювання зовнішньоеконо­мічної політики - це втілення у життя адміністративними дер­жавними органами заходів з формування зовнішньоекономічних зв'язків.

Сучасне адміністративне регулювання в Україні є розімкне-

60

ною системою (системою спостережень) без елементів зворот­ного зв'язку та належного виконавчого механізму. Нема чіткого розмежування прав і відповідальності, з одного боку, між держав­ним центром і місцевими органами влади, з іншого, - між апара­том президента, урядом і законодавчими органами. Це зумовлює дублювання, підміну функцій, неможливість ефективно викорис­товувати владні повноваження. Державні структури самоусува­ються від вирішення питань, які і в ринковій економіці є у сфері їхньої компетенції. У великих масштабах виникають недержавні структури спекулятивно-посередницького типу, організація і діяльність яких далекі від принципів реформи. Після розпаду ра­дянської імперії і втрати старих основ управління натомість нічо­го нового не було запропоновано, а без конкуренції це призвело до некерованості економікою. Виник своєрідний вакуум, який породив організаційну анархію і падіння виконавської дисциплі­ни, де за цих умов громадяни часто позбавлені таких основопо­ложних суспільних благ, як законність і правопорядок.

У період економічного спаду можна було б зменшити три­валість періоду кризи запровадивши сильну виконавчу владу, пе­редусім в областях. В Україні, однак, головні важелі виконавчої влади - управління, планування господарства - у чинному зако­нодавстві, по суті, проігноровані.

У цивілізованих країнах регулюють стихію ринку насамперед через планування та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Саме у високорозвинутих країнах з ринковою економікою держава є примусовою політичною організацією, без якої ні ринок сам по собі, ні конкуренція не зможуть реалізувати економічні реформи. Що ж до нинішньої ситуації в Україні, то по­літика держави повинна бути спрямована на цілісну систему дер­жавного регулювання економіки з використанням як ринкових, так і адміністративних методів. Для цього треба відновити управління державним сектором через прогнозування і планування, оволодіти ситуацією в країні, зробити її керованою. А цього можна досягти, лише спираючись на жорстку виконавчу вертикаль, використовую­чи адміністративні методи державного регулювання економіки.

61