7.3. Податки як інструмент державного регулювання економіки

Податкова система в кожній країні є визначальною складо­вою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінан­сову базу держави, а з іншого, - є головним знаряддям її економіч­ної політики.

Податки - це система обов'язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел доходів державно­го бюджету.

В умовах ринкової економіки бюджетні надходження зумов­лені результатами діяльності підприємницьких структур. Завдан­ням держави стає формування таких умов, показників і ставок оподаткування, які давали б їй змогу найліпше виконувати свої функції.

Система оподаткування повинна враховувати конкретні умови країни: рівень розвитку економіки, зокрема соціальної сфери, зов­нішню і внутрішню політику, традиції народу, географічне поло­ження, кліматичні умови та безліч інших чинників. Тому склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податко­вої служби можуть значно відрізнятися.

Наприклад, розподіл влади між штатами і федеральним уря­дом, що склався історично у США, зумовив неможливість уве­дення податку на додану вартість, тоді як у більшості країн світу цей податок є. Німеччина відмовилась від зниження податкових нарахувань на заробітну плату, оскільки це могло знизити тради­ційно високі соціальні гарантії населення. А водночас сусідня держава - Нідерланди - пішла на скорочення соціальних виплат з метою зниження податкового пресу і підвищення конкуренто­спроможності голландської продукції.

Держава отримує свої доходи переважно в процесі перероз­поділу ВВП шляхом оподаткування первинних і вторинних до­ходів, вона чітко визначає рівень оподаткування. Система оподат­кування повинна бути відкритою і зрозумілою. Якщо державі потрібні додаткові доходи на фінансування певних видатків, то

171

підвищити рівень оподаткування вона може тільки гласно, тобто їй так треба обгрунтувати свої розрахунки, щоб з ними погодило­ся суспільство.

Важливою проблемою податкової політики багатьох розви­нутих країн є те, що сучасна програма соціального захисту в них сформована ще у 50-70-ті роки, коли темпи економічного зрос­тання були високими і забезпечували потрібний обсяг видатків на цей захист. У 80-х роках темпи зростання значно знизилися. Це зумовило збільшення податкового тиску на виробництво і ста­ло однією з причин погіршення фінансового стану багатьох роз­винутих держав. Проблема узгодження між існуючими держав­ними зобов'язаннями, видатки на виконання яких зростають у міру старіння населення, і верхніми межами оподаткування, мабуть, буде фундаментальною для більшості країн у найближчі десятиріччя.

На початку 90-х років частка податкових надходжень у ВНП становила, %: у США - ЗО, Японії - 31, Англії, Канаді - 37, Німеч­чині - 38, Італії - 40, Франції - 44, Бельгії - 46,1, Нідерландах - 48.1

Найменші масштаби перерозподілу ВНП характерні для США та Японії. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня оподаткуван­ня. В Японії податкова політика, як метод державного регулюван­ня, відіграє другорядну роль. Головне місце тут відведено дер­жавному програмуванню, прямій державній підтримці певних га­лузей і підприємств (цільові субсидії та ін.).

Найвища питома вага податків у ВВП в скандинавських краї-

_____

1 Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового досвіду //Фінанси України. 1997. №7. С.77

172

нах, зокрема, у Норвегії - 48,3%, Данії - 52, Швеції - 61%. В них склалась достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання зібраних коштів на соціальні цілі.

В Україні ще не створена система оподаткування, яка відпо­відає сучасним ринковим відносинам. Тут прийнято один із най­вищих рівнів оподаткування, який обгрунтовують як об'єктивни­ми, так і суб'єктивними чинниками. До об'єктивних причин на­лежать: неможливість швидкого реформування відносин влас­ності, комерціалізації охорони здоров'я, освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів, необхідність зрос­тання державних витрат на соціальний захист населення внаслі­док зниження рівня життя під впливом інфляції та економічної кризи. Високий рівень оподаткування в умовах перехідної еконо­міки зумовлений також значними витратами на ведення інвести­ційної та структурної політики.

До факторів суб'єктивного характеру можна віднести такі:

повільність ринкових перетворень; помилки у проведенні подат­кової політики, що спричинили масове ухилення від сплати по­датків; зростання дефіциту державного бюджету, неефективні державні витрати та ін. Схема класифікації податків в Україні показана на рис. 7.2.1

Для податкової системи України характерне переважання непрямих податків, на відміну від країн із ринковою економікою, де головна частка припадає на прямі податки. Хоча це співвідно­шення має певні особливості у різних країнах. Наприклад, у США, Японії, Англії, Канаді переважають прямі податки (зокрема, у США вони становлять 54,7%), у Франції - непрямі (56,6%): по­датки на споживання (на додаткову вартість, із продаж та обігу), акцизи, внески підприємців у фонди соціального страхування. Німеччина та Італія мають урівноважену структуру податків (ча­стка непрямих податків у Німеччині - 45,2%, в Італії - 48,9%).2

_____

1 Благун І.Г. Функціонування податкової системи в умовах трансформації еконо­міки України. Автореф. дис. канд. екон. наук. Львів, 1998. С.6. 2 Никитин С., Глазова Е., Степанова М. Налоги в странах рыночной зкономики

и в России // МЭ и МО. 1996. №4. С. 11.

173

Рис.

174

Співвідношення прямих і непрямих податків залежить від життєвого рівня переважної частини населення, досконалості механізму стягнення податків, рівня податкової культури; загаль­ної спрямованості суспільства на вирішення соціальних проблем, традицій оподаткування.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податка­ми на користь перших є наслідком зростання орієнтованості західних держав на соціальні інтереси, що зумовило підпоряд­кування податкових систем принципу соціальної справедли­вості.

У сучасних умовах розвитку України, які характеризуються низьким рівнем доходів підприємств і населення, зростанням кількості збиткових підприємств, низькою податковою культурою неможливо забезпечити переважання в структурі податкової сис­теми прямих податків.

Найбільш оптимальною і ефективною в умовах України, ма­буть, була б така податкова система, яка б відповідала соціальне орієнтованій моделі економіки.

Зміна податкової політики повинна визначити населення го­ловним платником податків, значно підвищивши для цього част­ку оплати праці в складі ВВП. На сучасному етапі податкова по­літика України вже не може обмежуватися зміною форм податків. Потрібно змінювати саму основу податкової системи. Держава за­ганяє себе в кут безмірно роздутою сферою бюджетного фінансу­вання і високим рівнем оподаткування. Зростання бюджетного фінансування зумовлює збільшення дефіциту бюджету, а збільшення податків пригнічує виробництво, тінізує його, змен­шує податкові надходження до бюджету.

Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 p. Закон "Про систему оподаткуван­ня". Незважаючи на те, що він фактично продублював попередній союзний закон, його треба трактувати як перший крок у створенні власної податкової системи Української держави.

За період проведення реформ в Україні з 1992 по 1996 pp.

175

питома вага податків, зборів і внесків з соціального страхування у ВВП збільшилася з 35.1 до 47,3 %.1

У системі оподаткування України головними прямими по­датками є податок на прибуток підприємств і прибутковий пода­ток з громадян. Питома вага другого податку набагато нижча, ніж першого, тоді як у країнах із розвинутою ринковою економікою навпаки, частка прибуткового податку з громадян є значно вищою. Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального зна­чення, його питома вага у податкових надходженнях більшості розвинутих країн порівняно низька. Винятком можна вважати Япо­нію, де податки на прибуток підприємств, які стягують на всіх бюджетних рівнях, становлять 21.5%.

Порівняно низька частка прибуткового податку з громадян у дохідній частині бюджету України зумовлена низьким рівнем за­робітної плати і, відповідно, рівнем життя більшості населення. Якщо у розвинутих країнах частка оплати праці в структурі ВВП становила (дані 1992 p.): 60.6% у США, 54,1 - в Японії, 54.5 - у Німеччині, а частка прибутку відповідно від 8.37% до 34.2%, то в Україні частка зарплати становила лише 26.5% (дані за 1997 p.), a частка прибутку - 6.2%.2

У лютому 1997 p. Верховна Рада України прийняла новий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про систе­му оподаткування". Цим законом визначено 19 видів загальнодер­жавних податків і зборів, два місцеві податки і 14 місцевих зборів. Це закон прямої дії, в ньому немає посилань на подальше прий­няття Верховною Радою України Правил застосування Закону (як це було раніше) або Інструкції про застосування Закону Держав­ною податковою адміністрацією.

Головними принципами побудови системи оподаткування в Україні згідно з положенням цього закону є такі:

_____

1 Конрад Ю., Луніна І. Податкова політика в Україні: підходи і перспективи // Економіка України. 1996. №11.

2 Соколовська AM. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. 1997. №7. С. 87.

176

стимулювання підприємництва, виробництва та інвестицій­ної активності шляхом запровадження пільг з оподаткування при­бутку;

обов'язковість податкових зобов язань;

залежність обсягу податкових зобов'язань від розміру доходів згідно з визначеною шкалою.

У податковій системі потрібно також враховувати принципи стабільності, рівномірності сплати, інфляційної нейтральності. економічної ефективності, соціальної справедливості тощо.

Податки та збори, передбачені цим законом, розподіляють на дві групи: загальнодержавні і місцеві. Групу загальнодержав­них податків і зборів визначає Верховна Рада України, а місцевих - сільські, селищні, міські Ради відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, передбачених законом.

Важливіші принципи оподаткування, випробувані світовою практикою, в Україні, на жаль, часто-густо порушують. Наприк­лад, до основної редакції Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" у 1997 р було внесено близько 150 змін і допов­нень . До Закону України "Про податок на додаткову вартість", який введено в дію 1 жовтня 1997 р. вже внесено 50 змін і доповнень. Внесення змін триває і надалі.

Загальновизнано, що податкова система повинна бути ста­більною принаймні протягом трьох-п'яти років. Лише тоді мож­на прогнозувати доходи і видатки на перспективу, інвестувати при­буток у виробництво, вести реальну бюджетну політику.

Нова редакція Закону України "Про оподаткування прибут­ку підприємств" докорінно змінює існуючу систему оподатку­вання прибутку юридичних осіб. Відповідно до нової редакції ст. 6 Закону оподатковуваний прибуток розраховують зменшен­ням суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, суму нарахованих амортиза­ційних відрахувань і суму відрахувань на відновлення природ­них ресурсів. У цьому разі валові витрати визначено як суму витрат платника податку в грошовій, матеріальній або немате­ріальній формах, що є компенсацією вартості товарів (робіт, по-

177

слуг), які купує або виготовляє платник податку для їх подаль­шого використання у власній господарській діяльності.1 Ця зміна змусила підприємства вести паралельно, крім бухгалтерського, ще й податковий облік.

Відповідно до нового Закону у підприємств-резидентів, і не лише у новостворених, з'являється змога переносити балансові збитки минулих періодів на майбутні протягом п'яти податкових років, що настають після року виникнення таких збитків. Пози­тивною стороною нового закону можна вважати й упорядкування складу валових витрат підприємств, оскільки сперечаються щодо доцільності віднесення тих чи інших видів витрат підприємств на собівартість.

Непрямі податки. Серед непрямих податків в Україні най­важливішим є ПДВ. Його частка у доходах бюджету значно вища, ніж у розвинутих країнах.

Висока питома вага ПДВ обгрунтована тим, що в умовах еко­номічної кризи, інфляції, зниження рівня доходів, зростання мас­штабів тіньової економіки цей податок найліпше виконує фіскаль­ну функцію.

Податок на додаткову вартість введений в Україні в 1992 p. із ставкою 28%. У 1995 p. ставку оподаткування знижено до 20%. У країнах Європейського Союзу ставка оподаткування коливається в межах 14-20% на основні групи товарів, а для окремих видів товарів, наприклад, продовольчих, вона набагато нижча. У США ставка універсального акцизу (податку з продажу) становить 3-7%, у Канаді - біля 8%, Японії - 3%.

Закон України від 03.04.1997 p. № 168/97 - ВР "Про податок на додану вартість", уведений в дію з 01.10.1997 p., суттєво відрізняється від Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 p. № 14 - 92 "Про податок на додану вартість". У ново­му законі передбачено новий підхід до визначення категорій плат­ників ПДВ: з 01.10.1997 p. ними стали також особи, які на митній

_____

1 Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування при­бутку підприємств"//Урядовий кур'єр. 1997. №105-106.

178

території України надають послуги, пов'язані з транзитом паса­жирів або вантажів через митну територію України.

Однак ці та інші позитивні сторони нового закону про ПДВ мало що дали для зменшення податкового тиску на виробника. Головний його недолік полягає в тому, що об'єктом оподаткуван­ня тут є не дохід, а видатки. Сплачують цей податок споживачі-підприємства і населення. Це негативно відображається на сукуп­ному попиті, скорочення якого зумовлює падіння виробництва.

Удосконалювати ПДВ потрібно шляхом диференціації його ставок для різних груп товарів. Необхідно ввести також систему тимчасових знижок і надбавок до існуючих ставок оподаткуван­ня для посилення регулівної функції податку.