Ефективність державної підтримки інноваційної діяльності

Головною проблемою державного регулювання є проблема ступеня втручання держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище інноваційного процесу. Вирішити цю проблему можливо, якщо зіставити корисний ефект та суспіль­ні видатки, пов’язані з інноваційним процесом.

Суспільні видатки на виробництво інноваційного продукту складаються з двох частин: по-перше, це приватні видатки суб’єкта інноваційного процесу (приватні видатки ще називають внутрішніми) і, по-друге, зовнішні для цього суб’єкта видатки, які здійснили інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв’язку з продукуванням інноваційного продукту. Отже, суспільні видатки — це сума внутрішніх і зовнішніх видатків, пов’язаних з інноваційним процесом. Відповідно до цього визначаються граничні видатки. Граничні видатки — це така величина суспільних видат­ків, яка характеризує приріст видатків (внутрішніх і зовнішніх) унаслідок збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.

Крім категорії видатків, в оцінці ефективності інноваційного процесу використовують категорії ефекту. Розрізняють приватний ефект — ефект, який отримує безпосередньо суб’єкт інноваційного процесу (такий ефект ще називається внутрішнім). Зовнішній ефект — це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв’язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є сумою перших двох ефектів. Це стосується і граничних їх характеристик, які показують значення приросту цих ефектів на додаткову одиницю інноваційного продукту при його виробництві та споживанні.

Суспільні видатки та ефекти виступають зовнішніми параметрами інноваційного процесу, які відбивають додаткові витрати та зиски суспільства. Наслідком втручання держави в ринкові відносини між суб’єктами інноваційної діяльності у зв’язку зі стимулюванням підприємців-інноваторів буде перерозподіл таких зовнішніх ефектів на користь останніх.

Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб через те, що в ціні товару в результаті дифузії інновацій не відображаються витрати, пов’язані з виготовленням цього товару, а також не відбувається перерозподіл ефекту між виробником і споживачем. Такі зовнішні ефекти та витрати дістали назву «екстерналії».

Позитивні екстерналії фактично означають наявність у товарі безкоштовних ресурсів і споживчих якостей, що отримуються третіми особами, які не беруть участі в інноваційному процесі. Наслідком позитивної екстерналії є недовиробництво інноваційного товару, що також є результатом недовикористання ресурсів, які могли бути використані для виробництва товару, на який у суспільстві існує ефективний попит.

Вирішення проблеми позитивної екстерналії в економіці відбувається шляхом переведення частини зовнішніх видатків та ефектів, які отримує суспільство, у внутрішні (приватні). Такий процес дістав ще назву «інтерналізація». До процесів інтерналізації в розвинених країнах активно втручається держава. Саме держава бере на себе функцію підтримки науково-технічного розвитку і за рахунок державних коштів компенсує виробникам інноваційного продукту недоотриману частину ефекту.

Проте такий спосіб державної підтримки виробників інноваційного продукту, хоча й пов’язаний з відносно невеликими витратами з боку держави, безпосередньо не впливає на збільшення виробництва інноваційної продукції, оскільки цей процес є функцією приватних фірм-інноваторів.

Ефективніший спосіб державної підтримки полягає в тому, що держава інвестує на пільгових умовах виробництво інноваційного продукту, збільшуючи при цьому як граничну приватну норму прибутку, так і обсяги виробництва.

Застосування і першого, і другого способів державної підтрим­ки виробників інноваційного продукту обмежується дотриманням таких економічних вимог: обсяг компенсації інноваторам витрат на створення інноваційного продукту не повинен перевищувати приросту надходжень до державного бюджету за рахунок розширення виробництва інноваційного продукту; кредити на розширення виробництва інноваційного продукту можуть надаватися лише за умови зростання внутрішньої норми прибутку у цьому виробництві відносно середньої внутрішньої норми прибутку у виробництві аналогічних товарів.

Економічну доцільність державної підтримки інноваційної діяльності можна пояснити за допомогою графіка (рис. 5.9). На вер­тикальній осі відображено норму прибутку на капітал, вкладений в інноваційні проекти (rn), на горизонтальній — обсяги цих інвестицій (K).

У таких осях побудовано графіки функцій приватної граничної норми прибутку на капітал (Hп1), граничної суспільної норми прибутку на капітал (Hп2). Для спрощення графіка функцій припустимо, що норма банківського про­цента на капітал незмінна й залеж­ність норми прибутку від обся- гів інвестування має лінійний характер.

З графіка видно, що при орієнтації виробників інноваційної про­дукції на ринкові критерії максимізації прибутку продавця і відсут­ності інтерналізації позитивної екстерналії в країні буде здійснено тільки K1 інвестицій в інновації, хоча суспільство готове оплатити такі товари в обсязі, відповідному інвестиціям K2. Якщо держава бере на себе функцію інтерналізації позитивної екстерналії у вигляді додаткових дер­жавних витрат на підтримку інноваційних проектів DK(K2 – K1), функція граничної приватної норми прибутку на капітал зміститься вгору до лінії функції граничної суспільної норми прибутку на капітал, а обсяг інвестування зросте до K2, що приведе до збільшення виробництва інноваційних товарів.