6.2. Індикативне (рекомендаційне) планування

Найбільшого поширення в системі макроекономічного пла­нування набуло планування індикативне. Вперше ідею індикатив­ного планування висвітлив К.Лапдауер у книзі "Теорія національ­ного економічного планування", яка вийшла в 1944 p.

Потреба застосування державного індикативного плануван­ня виникла на певному етапі розвитку товарного виробництва, коли ринковий механізм почав втрачати здатність утримувати про­цеси відтворення у раціональних межах і забезпечувати стабіль­ний пропорційний характер розвитку економіки. Індикативна форма планування увійшла в світову господарську практику у зв'язку з економічною кризою 1929-1933 pp. як засіб, за допомо­гою якого можна запобігати виникненню в економіці кризових явищ.

Перші плани на макрорівні мали обмежений характер і охоп­лювали переважно бюджетно-податкову політику, зводилися до складання національних бюджетів. З розвитком сфери макроеко­номічного планування функція розробки планів перейшла від фінансових органів до спеціально створених для цього планових структур.

У кожній країні організація індикативного планування має свої особливості. У державному планово-економічному регулю­ванні (макрорівень) США перше місце належить бюджетному пла­нуванню і Федеральній резервній системі, яка виконує функції центрального банку. Плануванням на мікрорівні займається На­ціональна планова рада. Вже у 70-ті роки XX ст, в усіх ланках державного апарату США налічувалося понад 20 тис. професій­них плановиків, з яких 56% працювали на місцевому рівні, 23 -на регіональному, 13 - на рівні штатів і 8% - у федеральних відом­ствах.

В Японії створено цілісну мережу урядових і незалежних

110

органів, які складають національні плани, плани комплексного розвитку країни, що охоплюють великі регіони і префектури: Еко­номічна консультативна рада, Консультативна рада планування комплексного розвитку території.

У Південній Кореї система п'ятирічного планування містить цільові орієнтири для економіки країни в цілому, її секторів, ок­ремих регіонів і зовнішньоекономічних зв'язків. План публіку­ють для загальнонародного обговорення, після чого в Управлінні економічного планування стикують інтереси - загальнодержавні, відомчі, регіональні та всіх верств населення.

Спільним для планів, які розробляють у розвинутих країнах, є те, що в них стратегічні рішення приймають централізовано, а поточні - децентралізовано.

В Україні індикативне планування було запроваджене у 1993 p. Воно має низку особливостей, які суттєво відрізняють його від директивного. Перш за все воно є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а характерною рисою його є змога коригувати програми (плани) розвитку еконо­міки відповідно до змін у розвитку ринку.

В індикативному плані пріоритетні напрями розвитку мають максимальну державну підтримку.

Індикативне планування принципово відрізняється від дирек­тивного способами реалізації поставлених цілей. Показники інди­кативного плану набувають життєвої сили для суб'єктів ринку лише через цілеспрямовану систему правових та економічних регуляторів.

Метою індикативного планування є реалізація цілей держав­ного впливу на економічний та соціальний розвиток.

Головне призначення індикативного планування в Україні -розробка, обгрунтування і вжиття заходів щодо державного регу­лювання соціально-економічного розвитку країни.

Індикативне планування в умовах ринку веде держава з ме-

111

тою розвитку народного господарства і вдосконалення його струк­тури. Для цього обгрунтовують поведінку самостійних суб'єктів ринкових відносин; створюють передумови для державного кон­тролю над тими сферами економіки, де наявні гострі і невідкладні проблеми і, нарешті, обгрунтовують та реалізують шляхи і засо­би регулювання економічних процесів.

Основою індикативного планування є ретроспективний аналіз економічного і соціального становища держави та прогно­зи його розвитку, в тому числі масштабів, темпів, структури ви­робництва, кон'юнктури ринку, соціальних індикаторів та інших характеристик і показників на коротко-, середньо-, довготерміно­ву перспективу. На базі цих розробок і розрахунків формують пер­спективні цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку, а також відповідну державну політику (податкову, фінансову, ціно­ву, структурно-інвестиційну, галузеву, науково-технічну- соціаль­ну, екологічну) з урахуванням визначених законом прав і повно­важень державних органів. На підставі прогнозів, цілей та пріо­ритетів соціально-економічного розвитку, виробленої політики, наявних фінансових, матеріальних, виробничих та інших ресурсів, уряд формує окремі завдання і визначає конкретні засоби для і'х вирішення.

Отже, індикативний народногосподарський план - це орга­нізаційно-економічний інструмент втілення економічної політи­ки держави у практику дії суб'єктів господарювання, який грун­тується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і є ос­новою для вироблення регуляторів ринку.

Показники, які є в індикативному плані, виражають головні напрями економічного і соціального розвитку, вони не адресні і є орієнтирами, досягнення яких повинні домагатися державні орга­ни шляхом застосування різних стимулівних заходів і економіч­них важелів.

Уряд реалізує головні положення цього плану через систему державного підприємництва, державного замовлення, цільові ком-

112

плексні програми, бюджетне фінансування (бюджетне плануван­ня) та грошово-кредитний механізм.

Певна частина плану повинна бути директивною. Цс сто­сується заходів, які фінансують з бюджету. Отже, індикативне пла­нування передбачає і планування бюджетне. Бюджетне плану­вання - це, по суті, ресурне планування, яке визначає державні витрати з бюджету на вирішення важливих проблем, які з об'єктив­них причин не може реалізувати ринковий механізм.

Головні функції індикативного плану такі:

ретроспективний аналіз, прогнозування й обгрунтування цілей, темпів та умов збалансованого економічного і соціального розвитку країни;

розробка системи державних рішень прямої дії (адміністра­тивних регуляторів);

визначення економічних важелів і стимулів (економічних регуляторів);

формування цільових комплексних програм; які передбача­ють раціональне поєднання інтересів країни з інтересами внутрішніх та зовнішніх суб'єктів ринкових відносин шляхом координації їхньої планово-економічної діяльності й економічно­го впливу;

планування економічного та соціального розвитку підвідом­чого господарства;

координація і взаємоув'язка розробленого індикативного пла­ну з бюджетом держави;

застосування як інструменту поточного аналізу та коорди­нації виконання окремих елементів, завдань, програм у складі інди­кативного плану і досягнення основних цілей, затверджених Вер­ховною Радою України;

вироблення і реалізація пріоритетних напрямів у розвитку економіки.

Зазначимо, що структура індикативного плану, конкретний

113

склад його показників та методи їх визначення можуть змінюва­тися залежно від стану національної економіки, цілей та завдань державного регулювання.

З 1995 p. індикативне планування в Україні полягає в роз­робці Державної програми економічного і соціального розвитку України. Ця програма - це система заходів та завдань, спрямова­них на досягнення конкретних цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців.

Програми економічного і соціального розвитку України роз­робляє Міністерство економіки України, Міністерство фінансів, Державний комітет статистики. Міністерство праці, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна. Національний банк України, інші міністерства, відомства, місцеві органи виконав­чої влади із залученням науково-дослідних установ. Функції ко­ординації цієї роботи покладені на Міністерство економіки Ук­раїни.

У Державній програмі економічного і соціального розвитку України завдання для базових галузей промисловості, зокрема, енергетики, вугільної промисловості, повинні бути розроблені у державних (індикативних) планах їхнього розвитку.

Державна програма економічного і соціального розвитку не може не зважати на процеси, які відбуваються в економіці регі­онів і відображені в територіальних програмах. З огляду на це взаємозв'язок і взаємодію територіальних програм між собою та Державною програмою можна зобразити схемою (рис. 6.1).1

Цілі і завдання державних програм економічного і соціаль­ного розвитку є орієнтиром для розробки суб'єктами підприєм­ницької діяльності власних прогнозів, бізнес-планів та інших до­кументів, Державне регулювання діяльності таких суб'єктів еко­номічного процесу ведуть за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів.

Державну програму економічного і соціального розвитку Ук­раїни розробляють щорічно. Вона містить:

_____

1 Чижов Л.П. Науково-методичні основи планування і управління економікою ре­гіону: Автореф. дис. канд. екон. наук. К, 1997. С. 14.

114

Рис. 6.1. Взаємозв'язок планів підприємств, територіальних програм економіч­ного і соціального розвитку з Державною програмою економічного і соціального розвитку України.

115

характеристику соціально-економічного становища, що сфор­мувалось на початок дії програми;

цільові макроекономічні показники на кінець кожного квар­талу, завдання у сфері макроекономічної політики, які можна уточ­нити після затвердження Верховною Радою Державного бюдже­ту України;

систему державних заходів з виділенням конкретних пропо­зицій щодо реформування базових галузей промисловості та виз­начення термінів і виконавців, а також основних економічних, правових та адміністративних важелів державного регулювання, обсягів державних централізованих капітальних вкладень та по­казників державного замовлення.

Уряд виносить Державну програму економічного і соціаль­ного розвитку України на розгляд Верховної Ради України.

Для розвитку системи управління та планування, формуван­ня економічних і соціальних програм Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 18.11.96р. №396-96-11 "Про заходи щодо реалізації програми діяльності Кабінету Міністрів України", де запропонував продовжити щорічну розробку Державної програ­ми економічного та соціального розвитку України, а також при­ступити до підготовки середньо- (до 2000 p.) та довготермінових (на 10-15 років) прогнозів економічного та соціального розвитку.

На підставі прийнятих урядових постанов, планування еко­номічного й соціального розвитку України та її областей пропо­новане за схемою, показаною на рис. 6.2.1

Сьогодні плани економічного і соціального розвитку в регіо­нах і областях розробляють з огляду на Державний план науково-технічного розвитку України на 1999-2005 pp. та визначення інно­ваційних пріоритетів держави.2

_____

1 За: Зайцева Л. Програмні підходи до управління економічним та соціальним розвитком України та її областей// Регіональна економіка 1997 №3 C.-69-70.

2 Порядок розробки плану затверджено наказом Міністерства України у спра­вах науки і технологій. Міністерства економіки. Міністерства промислової політики, НАН України.

116

Рис. 6.2. Схема планування розвитку економічних та соціальних процесів в Україні.

117

Державний індикативний план науково-технічного розвитку затверджує Кабінет Міністрів України у визначені ним терміни за поданням Міннауки, Мінекономіки. Мінпромполітики та НАН України.