Порядок фінансування установ СЗДУ

Фінансування органів влади і управління здійснюється виключно за рахунок державного і місцевих бюджетів. З державного бюджету здійснюються видатки на державне управління, утримання органів законодавчої, виконавчої і судової влади, а також Президента України.

Фінансування національної оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних Сил України згідно з кошторисом Міністерства оборони України. Кошториси на утримання ЗС України у зв’язку із специфікою відрізняються від кошторисів інших бюджетних установ і включають видатки на: придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, твердого й м’якого інвентарю та інших матеріальних цінностей і послуг; капітальне будівниц­тво, ремонт зброї та військової техніки; господарсько-побутові та інші витрати. Аналогічну бюджетну класифікацію коштори­сів розробляють установи Міністерства внутрішніх справ, Служ­би безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону України. Ці установи фінансуються за рахунок видатків з державного бюджету на правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави.

Сприяння розвитку науки є найважливішою функцією держави. Послуги установ наукової сфери мають властивості суспільних товарів. Але споживання наукових послуг здійснюється через різні джерела фінансування. Тому наукові послуги загалом заведено вважати змішаними суспільними послугами. До видатків, які здійснюються з державного бюджету, належать видатки на фундаментальні та прикладні дослідження, на заходи щодо сприяння науково-технічному прогресу, а також на міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення (розд. 5).

Фінансування освіти здійснюється як з державного і місцевих бюджетів, так і за рахунок недержавних джерел.

Через державний бюджет фінансуються: загальна середня освіта (спеціалізовані школи, в тому числі школи-інтернати, засновані на державній власності; загальноосвітні школи соціальної реабілітації); професійно-технічна освіта (заклади освіти, засновані на державній власності); вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності; післядипломна освіта; позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, а також заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Більшість середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, шкіл-інтернатів, дитячих дошкільних закладів фінансуються з обласних, міських, районних і селищних бюджетів. Через обласні бюджети фінансуються також заклади професійно-технічної та вищої освіти, що перебувають у власності АР Крим і спільній власності територіальних громад, і деякі послуги з післядипломної освіти. Крім фінансування, важливим напрямом діяльності держави щодо установ, котрі надають освітні послуги, є контроль за додержанням ними державних стандартів у галузі освіти.

Фінансування охорони здоров’я також здійснюється з різних джерел, оскільки продуктом діяльності галузі є змішаний суспіль­ний товар. Планування адекватної системи охорони здоров’я має бути зорієнтоване на визначення: кола послуг, ефективне надання яких повинен забезпечити державний сектор; послуг, які може надавати приватний сектор через механізм державних закупівель; послуг, які можна цілком залишити за приватним сектором. Приватний сектор має перебувати під державним контролем у зв’язку з інформаційною асиметрією на ринку даних послуг і диктатом виробника.

Послуги та заходи установ охорони здоров’я, що фінансуються з державного бюджету, поділяються на такі п’ять груп: первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога; спеціалізована й високоспеціалізована амбулатор­но-поліклінічна та стаціонарна допомога; санаторно-реабіліта­ційна допомога; санітарно-епідеміологічний нагляд; інші програми, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій. Перелік клінік, лікарень, науково-дослідних інститутів тощо, які виконують загальнодержавні функції і фінансуються з державного бюджету, затверджується урядом. Через міські бюджети фінансуються лікарні широкого профілю та дільничі лікарні, станції швидкої медичної допомоги, медичні амбулаторії, пологові будинки, фельдшерсько-акушерські пункти, диспансери, загальні стоматологічні поліклініки та інші заклади, що перебувають у комунальній власності.

У сфері соціального захисту і соціального забезпечення (розд. 11) регулювання на загальнодержавному рівні здійснюється за такими напрямами: державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям); державні програми спеціальної допомоги (біженцям, інвалідам, незаконно депортованим, ветеранам і т. п.); державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї; державна підтримка молодіжних громадських організацій; державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

Державне регулювання культури і мистецтва спрямоване на забезпечення підвищення культурного рівня населення. Діяльність держави в цій сфері має охоплювати такі напрями: культур­но-освітні програми (розвиток бібліотек і музеїв, організація виставок, налагодження міжнародних культурних зв’язків); театрально-видовищні програми (підтримка розвитку театрів, філармоній, національних і державних музичних колективів та ансамблів і т. п.); підтримка громадських організацій культури і мистецтва; програми розвитку кінематографії; програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств.

Розвиток культури і мистецтва неможливий без державного фінансування. За рахунок державного бюджету утримуються ті соціально-культурні заклади, які мають загальнодержавне значення і належать до системи Міністерства культури та мистецтв України, за рахунок місцевих бюджетів — широка ланка культур­но-освітніх закладів, театрів, клубів, бібліотек, музеїв та ін. Деякі установи та заклади перебувають на балансі великих підприємств. Нині ця сфера послуг частково комерціалізується. Приміщення соціально-культурних закладів приватизуються і часто використовуються новими власниками для інших цілей. Основним засобом боротьби зі скороченням державних видатків на розвиток культури є законодавче встановлення обов’язкового процента витрат на розвиток галузі й жорсткий контроль за дотриманням цієї норми.

Державне регулювання фізичної культури і спорту зорієнтоване на реалізацію програм фізкультурно-спортивної спрямованості, що передбачає утримання та навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл, організацію заходів з фізичної культури і спорту, утримання спортивних споруд. На загальнодержавному рівні здійснюються програми підготовки резерву й складу збірних команд для їх участі у змаганнях національ­ного та міжнародного значення, а також програми з інвалідного спорту та реабілітації.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової (змішаної) економіки створює передумови для підвищення ефективності виробництва не тільки приватних, а й суспільних послуг. Однак реалізація цих передумов залежить від темпів реформування інституційної основи функціонування суспільного сектору.