БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ

Банківський кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки мо­жуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній ва­люті. Прямий банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, які мають у цьому потребу, на підставі індивіду­альних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може набирати форми фінансових зобо­в’язань банку. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути облік векселів, факторингові, лізингові, фондові, гарантійні операції тощо.

Банківська система через надання кредитів організовує й об­слуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов’язаний з емісією кредитних грошей в обіг.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених ста­тутом позичальника, на підставі кредитної угоди з урахуванням власного кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитуван­ня має бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, на зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Класифікація банківських кредитів. У банківській практиці існують найрізноманітніші різновиди кредитів, що надаються юри­дичним та фізичним особам, їх можна класифікувати за певними ознаками:

За призначенням і характером використання:

- кредити в поточну діяльність — кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточ­них активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійс­нення витрат.

- кредити в інвестиційну діяльність — кредити, надані позичаль­никам для реалізації інвестиційних програм та проектів. Кредити суб’єктам господарювання в інвестиційну діяльність надаються на будівництво, реконструкцію, технічне переобладнання та роз­ширення виробничих об’єктів, придбання техніки, обладнання та транспортних засобів, налагодження випуску нової продукції, та ін. цілі.

За терміном користування кредити розрізняють:

- короткострокові — які надаються терміном до одного року пере­важно на формування обігового капіталу суб’єктів господа­рювання;

- довгострокові — які надаються терміном понад один рік на фор­мування (відновлення та розширення) основного капіталу суб’єктів господарювання.

Банківські позики можуть використовуватися для формуван­ня як обігового, так і’основного капіталу. Кошти, необхідні для погашення позик, виданих на різні цілі, акумулюються також по- різному. Кошти, залучені для формування обігового капіталу, звільняються після закінчення процесу його обігу, тобто, як пра­вило, після реалізації продукції, і в позичальника з’являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного І року, тому позики, вкладені в обіговий капітал, належать до ко­роткострокових. Якщо позика використовується на придбання обладнання, транспортних засобів та інших видів основних засо­бів, то кошти для її повернення будуть надходити протягом трива­лого періоду експлуатації, що далеко виходить за межі одного року. У цьому разі потрібен довгостроковий кредит. Необхідно зазначити, що чим триваліший термін користування позикою, ' тим більший ризик, тим більша ймовірність того, що виникнуть непередбачені труднощі та клієнт не зможе повернути борг. Ко­мерційний банк змушений обмежувати кредитну позицію у галузі середньо- і довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну s ліквідність балансу. У сучасній структурі кредитних вкладів узага- J лі переважають короткотермінові кредити, що пов’язано з орієнта- ⅛ цією комерційних банків на одержання прибутку та розміщення j коштів у межах коротких періодів через економічну нестабіль­ність у країні.

За характером забезпечення виділяють:

-забезпечені заставою (ломбардні);

-пезабезпечені (бланкові);

- гарантовані.

Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються

забезпеченими, або ломбардними, а якщо без застави — незабез- печеними, або бланковими. Переважна частина кредитів надається під різні форми забезпечення, передусім рухоме і нерухоме і не­рухоме майно позичальника. Незабезпечений кредит (бланковий) ї становить незначну частку в кредитному портфелі банків. Вони можуть надаватися позичальникам, які користуються довірою і високою репутацією на ринку. Найчастіше бланкові кредити банк надає своїм інсайд ерам, причому в обмеженому розмірі. Ix розмір, г

як правило, обмежується власним капіталом банку. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поручництво) третьої особи, називаються гарантованими. Гарантією може бути аваль банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої особи, яка несе перед банком солідарну або субсидіарну відпові­дальність разом з боржником.

За методом надання кредити поділяються:

- разові (заявкові) — позики, рішення про надання яких прийма­ються банком окремо по кожній позиції па підставі кредитної угоди та відповідних документів клієнта;

- перманентні — позики, що надаються банками у міру виникнен­ня у клієнта потреби в коштах у межах відкритої кредитної лінії (погодженого ліміту);

- гарантійні (резервні) — позики, які представляють юридично оформлене зобов’язання (обіцянка) банку в разі потреби надати клієнту позику протягом визначеного періоду:

а) з попередньо призначеною датою надання позики;

б) з наданням позики поступово за потребою.

За способом повернення:

- одноразовим платежем. За цим методом заборгованість треба пов­ністю погасити в день, визначений у кредитному договорі, або достроково за бажанням позичальника чи па вимогу кредитора (з попереднім повідомленням позичальника);

- поступовим поверненням кредиту рівномірними внесками (такий кредит ще називають “амортизаційним”).

За поступового повернення кредиту передбачається рівномірне часткове погашення боргу, пов’язане із надходженням виторгу від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) та інших доходів. Кредит погашається одночасно з останнім внес­ком. Кожен внесок складається з частки боргової суми і процента. У кредитному договорі може бути визначений умовний термін погашення кредиту, проте його конкретні строки встановлюються па підставі фактичної позичкової заборгованості, специфіки діяль­ності позичальника та його позиції на ринку;

-поступовим поверненням кредиту періодичними внесками; пога­шення періодичними внесками передбачає погашення однаковими внесками якоїсь частини основного боргу протягом періоду кре­дитування і значної частини — після закінчення терміну дії кредитної угоди. •

За строками користування кредити розподіляються:

- на строкові, тобто кредити, надані па обумовлений у договорі строк. Характерна особливість строкових кредитів полягає у наяв­ності мітко визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів погашення;

- до запитання — це кредити, що видаються на невизначений термін і погашаються па першу вимогу кредитора;

- прострочені кредити — це кредити, термін повернення яких, вста­новлений у кредитному договорі, закінчився, а борг іще не повер­нуто кредитору;

- відстрочені або пролонговані кредити — це кредити, стосовно яких на прохання позичальника банк прийняв рішення про перене­сення па пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).

За характером і способом оплати процентів банківські кре­дити бувають:

- з фіксованою ставкою процента (характерні для стабільної еконо­міки). Для кредитів, які надаються па дуже короткий термін — не більше 2-3 місяців, частіше встановлюється фіксована ставка процента з можливістю збільшення її в разі пролонгації позики;

- “плаваючою” ставкою процента (надаються особливо часто за умов інфляції з метою зменшення ризику педоотримання прибутку або уникнення збитків у тривалому періоді);

- дисконтні позики, коли виплата процентів здійснюється в момент надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо ненадійних кредиторів.

Ставки процента за кредит складаються з двох частин; базової ставки і надбавки (маржі банку), яка, власне, і є предметом уго­ди між позичальником і кредитором. У США за орієнтир беруть ставку “прайм-рейт” (prime-rate), тобто ставку на незабезпечені кредити для першокласних позичальників.

На міжнародному ринку позичкових капіталів базовою ставкою найчастіше вважається ЛІБОР — ставка з короткострокових кредитів на лондонському грошово-кредитному ринку, хоча зага­лом “ціна" міжнародного кредиту базується на процентних став­ках самих країн-кредиторів. Маржа може коливатися від 0,1 до 2% річних і залежить від рівня ризику для банку щодо конкрет­ної кредитної операції.

Залежно від кількості кредиторів розрізняють:

-кредити, які надаються одним банком;

- консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків (пу­лом), у якому один із банків бере па себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну клієнтові суму ресурсів, укладає з ними кредитну угоду, надає позику та розподіляє проценти, отри­муючи певну винагороду. Консорціальні кредити можуть надава­тися позичальнику такими способами:

а) акумулюванням кредитних ресурсів у бапку-менеджері з на­ступним наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміною гарантованих бапками-учаспиками квот кредитних ре­сурсів за рахунок залучення інших банків для участі в кон­сорціумі;

- паралельні кредити надаються одному клієнту кількома банка­ми на однакових (заздалегідь погоджених) договірних умовах.

У положенні І !атонального банку України “Про порядок фор­мування і розміри страхового фонду комерційних банків” за мі­рою ризику кредити розподіляються на стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та безнадійні, що підлягають списанню.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості та складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є орієнтовними. Слід також застерегти від помилки, що часто трапляється в літературі та нормативних актах, коли змішуються поняття “види кредиту’" та “форми кредиту”.

8.3.