ІНВЕСТИЦІЙНІ НЕБАНКІВСЬКІ ПОСЕРЕДНИКИ

Інститути спільного інвестування (ІСІ), відповідно до законодав­ства України, - це корпоративні інвестиційні фонди або пайові інвес­тиційні фонди, які провадять діяльність, пов’язану з об’єднанням (за­лученням) коштів інвесторів для отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Інститути спільного інвестування можна класифікувати за кілько­ма ознаками (табл. 14.1).

Таблиця 14.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНСТИТУТІВ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Відповідно до порядку ведення діяльності ІСІ бувають відкритого, інтервального та закритого типу.

Відкриті інститути спільного інвестування беруть на себе зобов’язання у будь-який час на вимогу інвесторів викуповувати цінні папери, емітовані ними.

ІСІ інтервального типу зобов’язані викуповувати цінні папери власної емісії протягом обумовленого терміну дії договору, однак не менше одного разу в рік.

Закриті інститути спільного інвестування не несуть зобов’язань щодо викупу цінних паперів, емітованих ними, до моменту ліквідації чи реорганізації таких інститутів.

Залежно від структури інвестиційного портфеля ІСІ поділяють на диверсифіковані, недиверсифіковані та венчурні.

Інвестиційний фонд уважають диверсифікованим, якщо він од­ночасно відповідає таким вимогам:

- кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не переви­щує 10% від загального обсягу їхньої емісії;

- не менше 80% загальної вартості активів ІСІ становлять кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих по­зик, державні цінні папери, а також цінні папери, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.

Диверсифікованим ІСІ заборонено тримати в коштах, на банків­ських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, понад 30% загальної вартості ак­тивів інститутів; купувати чи інвестувати в цінні папери одного емі­тента більше 5% інвестиційних активів; інвестувати в державні цінні папери, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, понад 25% сукупного розміру активів інвестиційного фонду тощо.

Інститути, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є неди- версифікованими.

Якщо недиверсифікований інвестиційний фонд закритого типу про­вадить винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більше ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у фон­довій торговельно-інформаційній системі, то його вважають венчурним. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Інститути спільного інвестування відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими.

За організаційно-правовою формою ІСІ поділяють на пайові та кор­поративні.

Пайовий інвестиційний фонд - це фонд, активи якого належать інвесторам на правах спільної власності та перебувають у розпоря­дженні компанії з управління активами. Він не є юридичною особою та створений за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можна поширювати шляхом відкритого продажу або приватного розміщення.

Корпоративний інвестиційний фонд створюють у формі публіч­ного акціонерного товариства, він провадить винятково діяльність зі спільного інвестування.

Аналіз діяльності усіх видів інвестиційних фондів засвідчив, що найпопулярнішими є венчурні інститути спільного інвестування. За обсягом активів в Україні вони охоплюють 75% ринку спільного інвес­тування, тоді як на інтервальні припадає 5% сукупних активів, відкри­ті інвестиційні фонди майже 3%, закриті диверсифіковані і недиверси- фіковані невенчурні - 17%. Загальна кількість зареєстрованих у нашій державі ІСІ, за аналітичною інформацією Української асоціації інвес­тиційного бізнесу, становить понад 1220 інвестиційних інститутів.

Інститути спільного інвестування можна створювати на тривалий період (наприклад, в Україні є фонд, діяльність якого розрахована на 99 років) і розміщувати сертифікати (акції) протягом усього цього часу.

Дохідність від інвестицій в інститути спільного інвестування час­то перевищує прибутковість альтернативних вкладень, наприклад, банківських депозитів. Приріст чистих активів фондів може досягати 30-100%, а іноді й 150% річних, тоді як процентні ставки за депозита­ми коливаються в межах від 10 до 16% річних. Теоретично вважають, що банківський депозит є надійнішим вкладенням. Однак ризики ін­вестування у фонди можуть бути вищими тільки в разі інвестування у недиверсифіковані фонди, коли інвестор схильний до ризику для отримання вищого доходу.

Найменш ризиковим можна вважати відкритий диверсифікований фонд, оскільки з відкритого фонду можна “вийти” в будь-який мо­мент, продавши цінні папери компанії з управління активами. Крім того, кошти, акумульовані у фонді, спрямовують у різні види активів, тому ймовірність втрати прибутку тут нижча. Однак такі фонди ма­ють і меншу дохідність, оскільки компанія з управління активами об­межена в обсягах і виборі об'єктів інвестування.

Одним з недоліків інвестування у всі типи корпоративних і пайо­вих інвестиційних фондів порівняно з банківськими депозитами є по­даткові зобов'язання.

Перевагами в оподаткуванні користуються учасники інститутів спільного інвестування - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких передбачено низку пільг. Якщо інститут спільного інвестування має корпоративні права підприємства, то в разі виплати дивідендів на користь інвестиційного фонду не потрібно сплачувати до бюджету аван­сового внеску податку на прибуток у розмірі 25% від суми нарахованих дивідендів. Також інвестиції, залучені за допомогою інститутів спільно­го інвестування, не включають до валових доходів підприємства. Па­йові та корпоративні інвестиційні фонди звільняють від сплати ПДВ, тому операції придбання (відчуження) активів (коштів, цінних паперів, корпоративних прав) цим податком не обкладають. Зобов'язання з ПДВ виникають тільки в разі проведення операцій з нерухомістю.

Ухвалення рішень щодо мобілізації та розподілу фінансових ресур­сів інститутів спільного інвестування відповідно до законодавства по­кладені на компанії управління активами.

Перші компанії управління активами (КУА), створені відповідно до Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, розпочали діяльність у 2003 р. Їхня кількість сьогодні досягла 339. За видами діяльності КУА поділя­ють на три групи: компанії управління активами інститутів спільного інвестування, компанії управління активами недержавних пенсійних фондів та компанії управління активами інститутів спільного інвесту­вання і недержавних пенсійних фондів.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте переваги небанківських фінансових посеред­ників у грошово-кредитній системі держави.

2. Які економічні функції виконують небанківські фінансово-кредитні інститути?

3. Які фінансові посередники належать до небанківських кредитних інститутів? Чому?

4. Що таке кредитна спілка і які фінансові послуги вона може надавати? Що може бути об'єктом фінансування кредитних спілок?

5. Охарактеризуйте спільне і відмінне у діяльності кредит­них спілок та банків.

6. Які фінансові послуги надають ломбарди? Як організова­на їхня діяльність?

7. Розкрийте особливості діяльності лізингових компаній та переваги й недоліки лізингу.

8. В якій послідовності відбувається взаємодія учасників лізингової угоди?

9. Що таке факторингові компанії? Які послуги вони можуть надавати?

10. Проаналізуйте механізм реалізації факторингових опера­цій. Охарактеризуйте переваги і недоліки факторингу.

11. Які фінансові посередники належать до договірних ощад­них інститутів? Чому?

12. Охарактеризуйте види страхових компаній. Розкрийте основні функції та особливості страхової діяльності.

13. Перелічіть основні положення функціонування недержав­них пенсійних фондів як договірних ощадних інститутів. Які є види НПФ?

14. Визначте напрями інвестування пенсійних активів.

15. Яких небанківських фінансових посередників називають інвестиційними? Чому?

16. Як організована діяльність інвестиційних небанківських інститутів?

17. Як поділяють інститути спільного інвестування відповід­но до порядку провадження діяльності?

18. На які види можна розділити інвестиційних небанків­ських посередників залежно від структури інвестиційного портфеля, який вони формують?

19. Охарактеризуйте види інститутів спільного інвестування за організаційно-правовою формою.

20. Проаналізуйте переваги і недоліки участі в інститутах спільного інвестування.

21. Що таке компанії з управління активами на фінансовому ринку? Яких видів вони бувають?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. До небанківських фінансових інститутів належать...

1) інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

2) лізингові, факторингові компанії;

3) ломбарди, кредитні спілки;

4) усі перелічені фінансові посередники.

2. Важливими функціями небанківських фінансово-кредитних установ у грошово-кредитній системі держави є.

1) забезпечення рівноваги на ринку капіталів;

2) зниження питомих витрат на управління інвестиційним портфелем;

3) нейтралізація асиметричності інформації на фінансовому ринку;

4) усі перелічені функції фінансових посередників.

3. До небанківських кредитних установ належать.

1) інститути спільного інвестування;

2) кредитні спілки, ломбарди, лізингові, факторингові компанії;

3) недержавні пенсійні фонди, страхові компанії;

4) усі перелічені фінансові інститути.

4. Кредитна спілка - це.

1) фінансова установа, яка надає фінансові кредити фізичним особам під заставу майна;

2) фінансовий посередник, що спеціалізується на придбанні предметів тривалого користування для передання їх в оренду;

3) неприбуткова організація, заснована на кооперативних засадах для задоволення потреб її членів у фінансуванні;

4) фінансовий інститут, який має право стягувати борги від покупців на користь клієнта.

5. Ломбард як різновид небанківських кредитних інститутів - це.

1) неприбуткова організація, заснована на кооперативних засадах для задоволення потреб її членів у фінансуванні;

2) фінансова установа, яка надає фінансові кредити фізичним особам під заставу майна;

3) фінансовий посередник, що спеціалізується на придбанні предметів тривалого користування для передання їх в оренду;

4) фінансовий інститут, який має право стягувати борги від покупців на користь клієнта.

6. Лізингові компанії на фінансовому ринку спеціалізуються на таких фінансових послугах.

1) надання фінансових кредитів фізичним особам під заставу майна;

2) придбання предметів тривалого користування для передання їх в оренду;

3) стягнення боргів від покупців на користь клієнта;

4) забезпечення від настання певних ризиків та покриття витрат за ними.

7. Роль факторингових компаній на фінансовому ринку полягає у...

1) вкладенні коштів інвесторів у цінні папери інших емітентів для отримання прибутку;

2) придбанні права на стягнення боргів з наступним одержанням платежів за ними;

3) емісії та продажу пенсійних зобов’язань навзамін отриманим пенсійним внескам та вкладенні одержаних коштів у фінансові інструменти;

4) всьому переліченому.

8. Головними завданнями страхових компаній є.

1) захист майнових інтересів клієнтів;

2) спрямування накопичених страхових коштів у різні види інвестицій;

3) страховий захист інвесторів від ризиків;

4) усе перелічене.

9. Недержавні пенсійні фонди створюють з метою.

1) вкладення коштів інвесторів у цінні папери інших емітентів для отримання прибутку;

2) придбання права на стягнення боргів з наступним одержанням платежів за ними;

3) емісії та продажу пенсійних зобов’язань навзамін отриманим пенсійним внескам та вкладення акумульованих коштів у фінансові інструменти;

4) виконання всього переліченого.

10. Інвестиційні небанківські посередники (інститути спільного інвестування) забезпечують.

1) захист майнових інтересів вкладників від різних видів ризику та покриття витрат за ними;

2) стягнення боргів на користь клієнта за певну плату;

3) вкладення коштів інвесторів у цінні папери інших емітентів для отримання прибутку;

4) придбання предметів тривалого користування для наступного їх надання в оренду.

Список рекомендованої літератури

1. Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг : навч. посібник / Л. М. Горбач, О. Б. Каун. - К. : Кон­дор, 2006. - 436 с.

2. Гроші та кредит : навч. посібник / [за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Ви­давничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. - 2010. - 408 с.

3. Гроші та кредит : підручник / [М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко та ін.] ; за заг. ред. М. І. Савлука. - [4-те вид., перероб. і доп.]. - К. : КНеУ 2006. - 744 с.

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121 - ІІІ [Електрон­ний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

5. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвести­ційні фонди)” від 15.03.2002 р. № 2299 - ІІІ [Електронний ресурс] : Режим доступу : http:// zakon1.rada.gov.ua

6. Закон України “Про кредитні спілки” від 20.12.2001 р. № 2908 - ІІІ [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

7. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 09.07.2003 р. № 1057 - TV [Елек­тронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

8. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 р. № 85/96 - ВР [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

9. Закон України “Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97 - ВР [Електронний ре­сурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua

10. Закон України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових пос­луг” від 12.07.2001 р. № 2664 - ІІІ [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon1.rada. gov.ua

11. Зимовець В. В. Фінансове посередництво : навч. посібник / В. В. Зимовець, С. П. Зубик. - К.: КНЕУ, 2004. - 288 с.

12. Ковалюк О. М. Фінансовий механізм організації економіки України (проблеми теорії і практики) : монографія / О. М. Ковалюк. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Фран­ка, 2002. - 396 с.

13. Партин Г Роль небанківських фінансових посередників у фінансуванні інноваційного розвитку / Г. Партин, О. Тивончук // Вісник НБУ - 2005. - № 5. - С. 47.

14. Реверчук С. К. Інституційна інвестологія : навч. посібник / [С. К. Реверчук, О. Д. Вовчак, С. І. Кубів та ін.] ; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. К. Реверчука. - К. : Атіка, 2004. - 208 с.

15. Федоренко А. Інвестування пенсійних активів: проблеми захисту пенсійних накопичень / А. Федоренко, Д. Леонов // Ринок цінних паперів України. - 2003. - № 11-12. - С. 59-68.

16. Фінанси в трансформаційній економіці України : навч. посібник / [за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Крупки]. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - 614 с.

17. Ходаківська В. П. Ринок фінансових послуг : навч. посібник / В. П. Ходаківська, О. Д. Дані- лов. - Ірпінь : Академія ДПС України, 2001. - 501 с.

18. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : навч. посібник / В. М. Шелудько. - [2-ге вид., випр. і доп.] - К. : Знання-Прес, 2003. - 535 с.