ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ США

У США функціонує розвинений, гнучкий та міцний ринок позико­вих капіталів, якому властиві розгалуженість і наявність двох рівно­правних складових - кредитної системи та ринку цінних паперів, висо­кий рівень нагромадження грошового капіталу й інтернаціоналізація.

1. Федеральна резервна система.

2. Депозитні установи:

- комерційні банки: національні й штатні;

- ощадні установи: взаємно-ощадні банки, ощадно-позикові асоці­ації, кредитні спілки.

3. Недепозитні установи: страхові компанії, пенсійні фонди, фінан­сові компанії, інвестиційні банки та компанії, взаємні фонди грошо­вого ринку.

Ключовий елемент кредитної системи США - Федеральна резерв­на система, що є центральним банком країни. ФРС відповідальна за ведення монетарної політики, забезпечення рівня ліквідності, надій­ності та стабільності банківської системи, бере участь у підтриманні та регулюванні платіжної системи країни.

ФРС створено у 1913 р. згідно з Федеральним резервним актом. Юридично це приватна установа, що складається з 12 федеральних ре­зервних банків, акціонерами яких є банки-члени ФРС, а на практиці функціонує як об’єднаний центральний банк та є державною устано­вою, найбільш незалежною з усіх урядових інститутів.

До складу ФРС належать: Рада керуючих, федеральні резервні банки (ФРБ), Федеральний комітет відкритого ринку, банки-члени ФРС, Федеральна корпорація страхування депозитів. Організаційна структура ФРС відображає, з одного боку, принципи децентралізації в реалізації грошово-кредитної політики та регулюванні діяльності банків, а з іншого, - підпорядкування єдиному центру, який визначає головні засади монетарної політики і координує діяльність усієї кре­дитної системи.

Рада керуючих є вищим адміністративним органом управління ФРС, забезпечуючи єдність грошово-кредитної політики на всій тери­торії США. Вона складається з семи осіб, що представляють інтереси кожного федерального округу, їх призначає президент за згодою сена­ту на термін 14 років без права повторно обіймати цю посаду. З членів Ради президент призначає також голову Ради керуючих на термін чоти­ри роки з правом повторно бути призначеним на посаду, якщо термін його роботи як члена Ради не минув.

Рада керуючих визначає головні напрями монетарної політики та інструменти її реалізації; провадить поточне управління грошово­кредитною сферою, зокрема, затверджує зміни офіційної облікової ставки, що приймають за рішенням федеральних резервних банків, ви­значає для комерційних банків норму обов’язкових резервних вимог, доводить до Федерального комітету відкритого ринку головні орієн­тири щодо зміни грошової маси. Вона виконує регулятивно-наглядову функцію стосовно федеральних резервних банків, банків-членів ФРС, банківських холдингових компаній, банківських об’єднань тощо.

Рада керуючих повинна координувати свої дії з політикою прези­дентської адміністрації та Конгресу, а також надавати регулярні звіти про стан економіки, грошового ринку та банківської системи, окрес­лювати політику ФРС та її реалізацію на конкретному етапі. Проте, згідно із законодавством, Конгрес або президент не можуть чинити політичного тиску на її керівників. Незважаючи на це, Федеральна ре­зервна система не отримує фінансування від Конгресу, а на оператив­ні витрати використовує кошти з прибутків від інвестицій та з плати за надані послуги. Коли виникає суперечність - прагнути одержувати прибутки чи служити інтересам суспільства, ФРС має обрати друге.

Федеральні резервні банки - це 12 окружних банків. Кожен банк є публічною корпорацією, капітал якої формується шляхом розміщен­ня акцій серед комерційних банків-членів ФРС. Такий комерційний банк зобов’язаний придбати акції федерального резервного банку того округу, де він зареєстрований, на суму, що дорівнює 3% від його власного капіталу; дивіденди, які сплачують на ці акції, обмежені 6% річних, що забезпечує дотримання основних засад грошово-кредитної політики держави, а не принципу максимізації прибутку акціонерів.

Відповідно до зростання акціонерного капіталу та прибутку, комер­ційний банк повинен придбати акції, щоб підтримувати регламенто­ваний рівень. Членами ФРБ можуть бути й інші фізичні та юридичні особи (без права голосу, причому пакет акцій кожного з таких членів не повинен перевищувати 25 000 дол. США).

Федеральні резервні банки відповідають за реалізацію грошово- кредитної політики, здійснюють емісію та вилучення банкнот з обі­гу, обслуговують комерційні банки свого округу, наглядають за ними, ведуть рахунки державного казначейства, розміщують державні цінні папери, організовують інкасування чеків, кліринг та оплату чеків, бе­руть участь у проведенні міжбанківських розрахунків тощо.

Кожен федеральний резервний банк є розрахунковою палатою для комерційних банків свого округу, а міжокружний розрахунковий фонд, до якого належать 12 федеральних резервних банків, - це вища інстан­ція з безготівкових розрахунків у масштабах усієї країни.

Федеральні резервні банки розташовані у відповідних федеральних районах: Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Сан-Франциско, Бостоні, Клівленді, Сент-Луїсі, Канзас-Сіті, Атланті, Річмонді, Міннеаполісі та Далласі.

Головна їхня функція - вплив на вартість і пропозицію грошей та кредиту в економіці США.

Банками-членами ФРС є всі національні банки, а також банки шта­тів, що мають ліцензію вищих виконавчих органів штату на діяльність на всій території цього штату із сумою пайового капіталу не менше 1 млн дол. США. Будь-які інші банки можуть бути членами ФРБ за умови дотримання ними певних вимог.

Федеральний комітет відкритого ринку відіграє особливу роль, оскільки визначає політику ФРС щодо операцій з цінними паперами на відкритому ринку (через федеральний резервний банк Нью-Йорка), крім того, проводить операції на міжнародних ринках грошей і капіта­лів та з центральними банками інших країн.

У складі Комітету є 12 осіб: сім членів Ради керуючих ФРС та п'ять президентів федеральних резервних банків (президент ФРБ Нью- Йорка та четверо інших президентів ФРБ за принципом ротації).

До складу ФРС з правом дорадчого голосу входять також Федеральна консультативна рада, консультативна рада з питань захисту спожи­вачів та консультативна рада з питань діяльності ощадних установ.

Надзвичайно важливу роль у забезпеченні стабільності банківської системи США відіграє Федеральна корпорація страхування депо­зитів (ФКСД), яка складається з фонду страхування банків і фонду страхування ощадних асоціацій. Корпорація створена 1934 р. та наді­лена широкими повноваженнями щодо контролю за діяльністю депо­зитних установ. ФКСД здійснює санацію банків-банкрутів, надаючи кредити для злиття фінансової установи з іншими або стаючи її по­ручителем, та проводить процедуру банкрутства з виплатою страхової суми у розмірі 100 тис. дол. (250 тис. дол. США до 2013 р.). Головна мета функціонування ФКСД - сприяння безпеці й надійності страхування депозитних установ та американської фінансової системи загалом.

Для сучасного стану банківської системи США характерні поглиблен­ня процесів глобалізації та інтернаціоналізації і зростання транснаціо­нальних компаній. У 1990 р. тільки один американський банк - банк Нью- Йорка - належав до десятки найбільших банків світу, а у 2010 р. - вже три.

Головні структурні зміни в банківській сфері відбулися в 1990-х роках: майже на третину зменшилася кількість банків, суттєво зросла частка активів та депозитів найбільших банків. Сьогодні налічується майже 2 000 банківських установ у США. Наявність великої кількості комерційних банків є особливістю американської банківської системи. Певною мірою вона обґрунтована масштабами країни. Таку кількість комерційних банків пояснюють також тривалими в країні законодав­чими заборонами на заснування відділень для стримування концен­трації капіталу. Щоб обійти ці обмеження, американські банки, по­чинаючи з 1950-х років, активно створювали банківські холдинги, а з 1970-х - суперрегіональні банки. Сьогодні, з відміною обмежень, про­стежується тенденція до зменшення кількості банківських установ, що супроводжується збільшенням кількості відділень.

Комерційні банки США за юридичним статусом поділяють на на­ціональні та штатні. Банки, що функціонують відповідно до федераль­ного законодавства, називають національними, а ті, які підпорядкова­ні вимогам окремих штатів, - штатними.

Комерційні банки здебільшого є банками універсального типу. По­ряд з виконанням таких традиційних операцій, як приймання внесків на поточні рахунки і надання короткотермінових кредитів для фор­мування оборотного капіталу, а також операцій, пов’язаних з посе­редницькою діяльністю в розрахунках, вони провадять безліч інших операцій: приймають депозитні вклади, надають коротко- і довготер­мінові позики, вкладають капітал у цінні папери, надають споживчі кредити та виконують різноманітні довірчі операції.

До кінця 1990-х років банківська система США мала строгу спеці­алізацію (запроваджена 1933 р. законом Гласса-Стігала), результатом якої був поділ банківської діяльності на комерційну та інвестиційну. Проте з 1970-х років обмеження почали поступово послаблювати, а 1999 р. остаточно ліквідували (закон Грема-Лінча-Блайлі про модер­нізацію фінансових послуг). З огляду на історичні передумови особли­ву роль сьогодні відіграють інвестиційні та промислові банки.

Інвестиційні банки (компанії) виконують два головні види опера­цій з цінними паперами: емісію і розміщення цінних паперів компанії, а також є гарантом (поручителем) для емітента.

Промислові банки отримують фінансові ресурси шляхом продажу інвестиційних цінних паперів і залучення депозитів. Ці банки відріз­няються від комерційних позикових компаній та комерційних банків, оскільки, крім надання споживчих кредитів, мають право приймати строкові депозити. Вони не підпорядковані ФРС.

До ощадних установ у США належать ощадні банки, ощадно- позикові асоціації, взаємно-ощадні банки та кредитні спілки. Ці фі­нансові посередники залучають депозити населення для фінансування довготермінових заставних під житло.

Взаємно-ощадні банки мобілізують дрібні заощадження населення та інвестують їх у деякі види цінних паперів. Внески оформляють ви­дачею ощадної книжки, а отримання їх можливе з повідомленням про це не менше ніж за 30 днів. Вкладники отримують прибутки у вигляді відсотка за вкладами. На відміну від комерційних банків, де перева­жають кредитні операції, основну частину коштів взаємно-ощадних банків спрямовують у цінні папери (переважно іпотечні).

Ощадно-позикові асоціації - спеціалізовані установи з обмеженими функціями. Головним способом мобілізації коштів є залучення заоща­джень населення шляхом продажу власних акцій. Особи, що внесли свої кошти до асоціації, стають її акціонерами й отримують прибуток у формі дивіденду. Вилучення заощаджень (викуп акцій) дозволене лише за 30-90 днів з повідомленням. Найважливіший і фактично єдиний вид активних операцій - вкладення в іпотеку під житлові будівлі. Більшість асоціацій - взаємні товариства, вони не мають статутного капіталу, а право власності на всі їхні ресурси формально розподілене між власниками-акціонерами.

Різновидом ощадно-позикових асоціацій є позиково-будівельні асоціації.

Кредитні спілки - це спеціалізовані посередники в наданні спожив­чих кредитів. Крім того, активи спілок використовують для надання іпотечних житлових кредитів своїм членам. Прибутки, отримані кре­дитними спілками, не оподатковують.

США створили розгалужену мережу закордонних відділень амери­канських банків. Характерним для багатьох банків, що мають відді­лення за кордоном, є висока частка депозитів цих відділень у загальній їхній сумі. Найважливіша сфера діяльності закордонних відділень - кредитно-розрахункове обслуговування зовнішньої торгівлі. Також вони надають кошти американським міжнародним компаніям і корпо­раціям інших країн для формування їхнього оборотного і навіть осно­вного капіталу, виконують операції, пов'язані з засновницько-емісійною діяльністю. Закордонні відділення банків теж провадять операції з інди­відуального обслуговування населення країн, у яких вони розташовані.

Значну роль у банківській системі США відіграють іноземні банки, їхня частка на місцевому ринку збільшилася з 14% у 1982 р. до 21% в 2007 р. У Каліфорнії японські банки контролюють близько 25% ринку банківських послуг.

Страхові компанії, як і банки, функціонують у фінансовому по­середницькому секторі, що перетворює для суспільства один вид ак­тивів на інший. Вони мобілізують фінансові ресурси шляхом прода­жу страхових полісів, що забезпечують виплату страхових сум у разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи (компанії зі страхування життя) чи в разі втрати майна внаслі­док нещасних випадків (компанії зі страхування майна). Свої кошти страхові компанії вкладають головно в акції й облігації корпорацій, державні цінні папери і частково використовують для надання позик своїм полісоутримувачам під забезпечення полісами. Наприклад, при­близно третину валових прибутків компаній страхування життя ста­новлять надходження від інвестиційних операцій. Це дивіденди, які приносять страховим компаніям цінні папери, проценти за кредитами тощо. Особливістю найбільших компаній, які зайняті страхуванням життя, є те, що в їхньому управлінні перебувають кошти пенсійних фондів. Завдання страхових компаній як довірчих інституцій пенсій­них фондів полягає в тому, щоб за допомогою розумної інвестиційної політики забезпечити збереження і збільшення довірених коштів. Ве­личезні інвестиційні ресурси пенсійних фондів, які перебувають у роз­порядженні страхових компаній, перетворюють їх в один із впливових зовнішніх центрів контролю за діяльністю промислових корпорацій.

Існують страхові компанії у вигляді акціонерних або взаємних ком­паній. Власниками акціонерних компаній є акціонери, а взаємних - власники страхових полісів.

Пенсійні фонди виконують посередницькі функції з перетворення активів і гарантують суспільству ще один вид захисту - виплату до­ходу після виходу на пенсію. У США є державні й приватні пенсійні фонди. Найважливіше завдання системи пенсійного забезпечення - соціальне забезпечення держави, яка страхувала з 1935 р. практично всіх осіб, зайнятих у приватному секторі.

Кошти пенсійної системи формують із внесків та доходів від ін­вестування у довготермінові цінні папери. Пенсійні фонди володіють більш ніж 25% усіх фінансових активів США. Фінансові ресурси пен­сійних фондів розміщують головно в акції й облігації корпорацій. У цьому пенсійні фонди конкурують з інвестиційними компаніями, які, купуючи акції торговельно-промислових і транспортних фірм, випус­кають на ринок власні зобов’язання.

До інвестиційних інститутів у США належать взаємні фонди та фінансові компанії.

Взаємні фонди є фінансовими посередниками, які, об’єднуючи гро­шові кошти дрібних інвесторів шляхом продажу акцій, вкладають їх у купівлю цінних паперів (акцій, облігацій, заставних та інших інстру­ментів грошового ринку). Вони інвестували винятково у звичайні ак­ції, проте у 90-х роках XX ст. багато з них почало спеціалізуватися на боргових інструментах. Взаємні фонди у США поділяють на два типи:

1) фонди відкритого типу - акції можна погашати в будь-який час за ціну, що відповідає вартості активів фонду;

2) фонди закритого типу - фіксовану кількість невикуплених акцій продають за початковою пропозицією, а потім ними торгують у поза- біржовому обороті як звичайними акціями. Ціна акцій фонду може не відповідати (бути вищою чи нижчою) вартості активів фонду.

Фінансові компанії акумулюють ресурси шляхом випуску комерцій­них та інших цінних паперів, а також позик місцевих банків і спрямо­вують їх, здебільшого, для надання невеликих кредитів, на придбання товарів довготривалого користування з відтермінуванням платежу та обслуговування системи комерційного кредиту (беруть у позику ве­ликі суми, а надають позики у малих сумах). Їх поділяють на три типи фінансування: споживачів, підприємств і торговельної діяльності.

Банківські траст-відділи і трастові компанії виконують довірчі операції, які поділяють на дві групи: управління за довіреністю май­ном приватних осіб і довірчі функції для корпорацій. Банк управляє майном клієнта після його смерті в інтересах спадкоємців, інвестує капітал клієнта в прибуткові активи, приймає цінності на зберігання. Він бере на себе управління підприємством, нерухомістю, стежить за курсами цінних паперів, отримує для клієнтів проценти і дивіденди. Банки відіграють роль агента з трансферу цінних паперів (передання права власності за акціями), реєстратора акцій, агента за облігаційни­ми позиками тощо).

Федеральні кредитні установи США діють у таких сферах:

1) підтримання житлового будівництва. Тут засновано три урядові установи, які забезпечують коштами ринок іпотеки шляхом продажу облігацій з використанням коштів на купівлю іпотечних цінних папе­рів: Федеральну національну іпотечну асоціацію, Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту, Федеральну компанію іпотечного кре­диту житлового будівництва;

2) кредитування сільського господарства. Складається з коопера­тивних банків, федеральних посередницьких кредитних банків і феде­ральних земельних банків, що мобілізують кошти шляхом емісії цін­них паперів, а потім використовують їх для надання позик фермерам;

3) кредитування навчальних програм. Функціонує студентська асо­ціація ринкових позик, що забезпечує коштами молодь для здобуття вищої освіти через студентські позики, надані приватними фінансови­ми інститутами під гарантовану програму студентських позик.

15.2.