Парабанківська система

Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму.

Основними видами парабанківських фінансово-кредитних установ є:

— інвестиційні компанії та фонди;

— лізингові компанії;

— факторингові компанії;

— брокерські та дилерські фірми;

— страхові компанії;

— пенсійні фонди;

— фінансові компанії;

— ломбарди;

— кредитні товариства;

— трастові компанії тощо [5].

Основними напрямами діяльності небанківських кредитно-фінансових інститутів є акумуляція збережень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів. Небанківські кредитно- фінансові інститути можуть надавати кредити певним сферам економіки та видам господарської діяльності, корпораціям та державі через облігаційні позички, довготермінові іпотечні та споживчі кредити, а також здійснюють операції кредитної взаємодопомоги. На відміну від банків, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути виконують обмежену кількість фінансових операцій і послуг та тільки окремі банківські операції. Усі інститути домінують лише у відносно вузьких секторах ринку позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру. До певних переваг небанківських інститутів слід віднести й те, що на відміну від банків, вони можуть акумулювати грошові збереження на доволі значні терміни, а отже, і здійснювати довгострокові інвестиції. Прикладом таких структур є страхові компанії, пенсійні фонди. Спроможність небанківських інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки робить їх привабливими для співпраці з державними установами. Тому держава в багатьох країнах використовує небанківські інститути для фінансування за їх допомогою провідних галузей економіки, фінансування програм розвитку недостатньо розвинутих регіонів тощо [4].

2.