НЕБАНКІВСЬКІ КРЕДИТНІ УСТАНОВИ

14.2.1. Кредитні спілки

Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізич­ними особами на кооперативних засадах для задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за ра­хунок об'єднаних грошових внесків.

Правовим забезпеченням діяльності кредитних спілок в Україні є Закон України “Про кредитні спілки”.

Відповідно до статуту, кредитні спілки можуть:

- надавати кредити членам спілки, у тім числі під заставу, на умо­вах їхньої платності (що частково нівелює класичні принципи діяльності кредитної спілки як каси взаємодопомоги в сучасних умовах), строковості та збереженості в готівковій і безготівковій формах;

- приймати вступні та пайові внески від членів спілки;

- розподіляти доходи на вклади членів спілки пропорційно до вне­сених ними коштів;

- створювати фонди спілки, в тім числі позиковий та резервний, зберігати кошти в установах банків;

- виступати поручителем виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами;

- надавати кредити іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредит­них спілок за наявності вільних коштів, використовувати кошти на потреби розвитку руху кредитних спілок з благодійною метою.

У структурі кредитного портфеля цих фінансових установ перева­жають споживчі кредити. Крім того, кредитні спілки можуть фінансу­вати придбання та реконструкцію житла, ведення фермерських госпо­дарств тощо.

Виділяють такі етапи діяльності кредитних спілок:

1) залучення коштів учасників;

2) аналіз і вибір об'єктів фінансування;

3) надання кредиту;

4) повернення кредиту.

Кредитні спілки є одними з найчисленніших небанківських фінан­сових установ України. Їхня кількість на національному фінансовому ринку перевищує 650.

Фінансовий характер діяльності кредитної спілки робить її подіб­ною до інших учасників ринку фінансових послуг, зокрема банків.

Щодо конкуренції між банками і кредитними спілками, то вона іс­нує у сфері залучення заощаджень фізичних осіб та на ринку спожив­чого кредитування. Кредитні спілки переважають у наданні мікро- кредитів, максимальній наближеності до безпосередніх отримувачів послуг та спрощеності процесу отримання кредиту в невеликих роз­мірах, а також наданні інших фінансових послуг.

14.2.2. Ломбарди

У Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до фінансових установ, видом діяльності яких є надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, зачислено ломбарди. Фінансовий кредит у цьому випадку має бути гарантований заставою майна. Для забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом ломбарди беруть під за­ставу рухоме майно (найпоширенішими є ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних матеріалів і дорогоцінного каміння, брухт цих виробів).

Діяльність щодо надання ломбардами фінансових послуг (кредитів, позик) контролює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; діяльність, пов'язана з реалізацією, обігом предметів застави у вигляді дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння на­лежить до компетенції Міністерства фінансів України.

Ломбард - це фінансова установа, винятковим видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним осо­бам з власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений термін і під процент, а також надання супутніх послуг.

Ломбарди, надаючи короткострокові готівкові кредити, задоволь­няють нагальні потреби населення в грошах на певний термін та спри­яють підвищенню платоспроможності позичальників.

До залучених коштів ломбардних установ належать банківські кре­дити та кошти юридичних осіб.

Супутні послуги ломбардів - це послуги, що є передумовою надан­ня фінансового кредиту або випливають з його надання, наприклад, страхування предмета застави, тобто укладення агентської угоди зі страховою компанією за кошти та в інтересах власника застави на термін дії договору застави, оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору, реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства і/або умов договору.

У ломбарді оцінюють об'єкт застави. Після експертизи цінних пред­метів клієнту називають суму, яку може виплатити ломбард, і, якщо вона задовольняє клієнта, укладають договір. У документі зазначають об'єкт застави, його оцінену вартість, термін застави, суму, яку пози­чальник має заплатити через обумовлений час.

Ломбард нараховує певні проценти на надану у кредит суму. Залеж­но від ломбарду, до процентної ставки може входити вартість корис­тування позикою, зберігання, страхування. Позичальник, здаючи у ломбард свою річ, має змогу викупити її через деякий час.

Зазвичай, ломбарди видають позики на термін до трьох місяців у роз­мірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% вартості виро­бів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Речі, які здають на зберігання або під заставу для одержання позикових коштів, оцінюють за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних ме­талів - за визначеними державою цінами. Для розвитку фінансових опе­рацій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Ломбардна діяльність в Україні не підлягає патентуванню. Сьогодні в нашій державі зареєстровано 426 ломбардів і їхня кількість стрімко зростає.

Відповідно до чинного вітчизняного законодавства, ломбарди є по­датковими агентами і зобов'язані утримувати та перераховувати по­даток з доходів фізичних осіб, які не викупили заставлене майно. Од­нак механізм надання позики не дає їм змоги утримувати цей податок з клієнтів (надання кредитів податками не обкладають).

14.2.3. Лізингові компанії

Лізингові компанії - це фінансові посередники, які спеціалізують­ся на придбанні предметів тривалого користування для передання їх в оренду з метою виробничого використання. Збереження права влас­ності на майно орендодавцем або перехід до орендаря такого права обумовлені положеннями і видом лізингової угоди.

Лізингова компанія є посередником між виробником (власником) майна та його користувачем (орендарем).

Державне регулювання лізингової діяльності забезпечене Законом України “Про фінансовий лізинг”.

Об’єктом (предметом) лізингу є нерухоме і рухоме майно: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, бу­динки, споруди, системи телекомунікацій, земля.

Непрямими учасниками лізингової угоди можуть бути страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми, банки, які кредиту­ють лізингодавця і є гарантами угод.

Лізинг - перспективний фінансовий інструмент, здатний ефектив­но розвивати виробництво, активізувати інвестиційний процес у краї­ні. Переваги лізингу такі:

- дає змогу підприємствам швидше оновлювати матеріально- технічну базу, користуватися новою технікою та прогресивними технологіями;

- не передбачає в обов’язковому порядку негайної сплати плате­жів; є гнучкішим, ніж механізм стягнення платежів за кредитною угодою;

- підвищує ліквідність підприємства і здатність сплатити свої май­бутні борги;

- дає змогу отримувати додаткові послуги (інформаційного, юри­дичного, сервісного характеру) з боку лізингодавця.

Водночас лізинг має і певні недоліки (наприклад, порівняно з банків­ськими позиками):

- необхідність більшої, ніж у разі купівлі за допомогою позики, кількості учасників угоди (зокрема, виробник - лізингова компа­нія - банк-кредитор - лізингоодержувач);

- складніша організація та більш тривала підготовка до укладання лізингової угоди;

- вищі адміністративні витрати (що пов'язано з більшою кількістю учасників угоди та її обслуговуванням).

Лізингова угода є дорожчою, ніж позика, оскільки у вартість лізин­гової послуги закладають в обов'язковому порядку суму амортизації основних засобів. Лізинг може бути дешевшим від кредитної позики лише за умови наявності пільг, що практикують у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою (наприклад, Міжнародний валют­ний фонд не зараховує суми лізингових угод у масштабах держави до національної заборгованості).

Механізм взаємодії учасників лізингу складається з таких етапів.

1. Укладення договору. За взаємною згодою лізингова компанія та її клієнт укладають договір лізингу. Після укладення договору клієнт (лізингоодержувач) оплачує, зазвичай, не менше 30% вартості пред­мета лізингу.

2. Придбання устаткування. Лізингова компанія набуває у влас­ність устаткування, зазначене лізиноодержувачем, у постачальника/ виробника.

У договорі купівлі-продажу устаткування, який укладають між лізинговою компанією і постачальником/виробником, фіксують обов'язки постачальника в певні терміни надати устаткування, вар­тість устаткування і порядок розрахунків, якість та комплектність, зобов'язання щодо постачання і монтажу.

3. Передання устаткування в лізинг. Постачальник/виробник, ви­конуючи умови договору купівлі-продажу, надає устаткування лізин­говій компанії як безпосередньому власникові. Лізингова компанія передає устаткування лізингоодержувачу в користування.

З моменту передачі устаткування лізингоодержувачу на нього по­кладена відповідальність за збереження, належні умови використання й підтримання в робочому стані.

4. Упродовж терміну договору лізингу право власності на предмет лізингу залишається за лізинговою компанією, а лізингоодержувач ви­користовує устаткування в своїх цілях, щомісячно сплачуючи обумов­лені договором лізингу платежі.

У разі невиплат відповідно до передбаченого договором графіка лі­зингових платежів лізингодавець має право вилучити устаткування, що належить йому за правом власності, і реалізувати його.

5. Якщо ж лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до графіка і повністю виплачує суму договору, то право власності на устаткування переходить до нього.

Усі доходи і прибуток, отримані лізингоодержувачем під час вико­ристання устаткування, є власністю клієнта.

На фінансовому ринку України лізингові компанії займають невели­ку частку - приблизно 1% серед небанківських фінансових інститутів. До Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 51 фінансову компанію, що мають право надавати послуги з фінансо­вого лізингу. Багато лізингових компаній є дочірніми установами ве­ликих промислових підприємств, створеними для реалізації продукції своїх засновників. Крім того, на ринку працює близько десяти лізин­гових компаній банків. Приблизно 30 банківських установ на підставі ліцензії Національного банку України проводять лізингові операції.

Розвиток лізингової діяльності особливо актуальний для України з огляду на те, що, по-перше, для української економіки характерний високий ступінь зношеності основних засобів, а, по-друге, у країні не­достатньо розвинений сектор малих та середніх підприємств, насам­перед, через ускладнений доступ до фінансування.

Активне впровадження лізингових операцій сприятиме оновленню основних засобів завдяки можливості використання підприємства­ми зовнішніх джерел фінансування інвестицій і розвитку малого та середнього бізнесу завдяки більшій доступності лізингових операцій порівняно з іншими інструментами запозичень. Також розвиток лі­зингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків унаслідок створення конкурентоспроможного середовища між джерелами фінансування та підвищення організованості вторинного ринку багатьох видів технічного забезпечення.

14.2.4. Факторингові компанії

Факторинг - це придбання права на стягнення боргів, перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів за ними. Він є різ­новидом фінансових послуг, за якого фірма-посередник (факторинго­ва компанія) за певну плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати належні йому суми грошей від покупців на його раху­нок (право інкасувати дебіторську заборгованість). Водночас посеред­ник кредитує оборотний капітал клієнта та бере на себе його кредит­ний і валютний ризики.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, ухваленої 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, опера­цію вважають факторингом, якщо вона задовольняє мінімум дві з та­ких чотирьох ознак:

- наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

- ведення бухгалтерського обліку постачальника, передусім обліку реалізації продукції;

- інкасування його заборгованості;

- страхування постачальника від кредитного ризику.

Учасниками факторингової операції можуть бути посередник (фак­тор), факторингова компанія або банк; постачальник товарів і покупець.

Головні економічні переваги факторингу такі:

- перетворення дебіторської заборгованості в готівку;

- можливість одержувати знижку в разі негайної оплати всіх ра­хунків постачальників;

- незалежність і свобода від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;

- можливість розширення обсягу обороту;

- підвищення прибутковості суб'єктів господарювання;

- економія власного капіталу;

- поліпшення фінансового планування тощо.

Недоліками факторингу є

- вища, порівняно з кредитами, вартість (яка складається з фіксо­ваного збору за підготовку, опрацювання документації, комісій­них за факторингове обслуговування, відсотків за використання фінансових ресурсів);

- вибірковість у прийнятті фінансовими компаніями на обслуго­вування дебіторської заборгованості (наприклад, до купівлі-про- дажу не приймають прострочену заборгованість; заборгованість покупців, які є пов'язаними з продавцем особами; заборгованість за угодами, що передбачають бартерні розрахунки; заборгова­ність покупців з невідомою платіжною дисципліною);

- недостатня кваліфікованість персоналу для формування різних технологій факторингу, враховуючи його багатоаспектність і кількість учасників.

Факторингові послуги реалізують у такій послідовності.

1. Укладення з фактором договору про факторингове обслуговування.

2. Узгодження переліку покупців (дебіторів) для проведення фак­торингових операцій.

3. Постачання товару (надання послуг, виконання робіт) покупцю на умовах відтермінування платежу (товарного кредиту).

4. Підтвердження факту постачання товару шляхом надання фак- тор-фірмі відповідних документів і переуступка фактору своїх грошо­вих вимог до покупця (дебіторської заборгованості).

5. Повідомлення дебітору про переуступку фактору права вимоги боргу.

6. Фактор-фірма перераховує клієнту (постачальнику) авансовий платіж у розмірі 85-90% від суми, зазначеної у документах.

7. Дебітор оплачує суму поставки на рахунок фактора.

8. Факторингова компанія перераховує клієнту (постачальнику) решту суми за документами за мінусом нарахованого відсоткового до­ходу за факторингом (відшкодування вартості кредитних ресурсів).

Факторингові послуги в Україні надають 78 фінансових компаній. Серед суб'єктів господарювання факторингом користуються пере­важно торговельні, сільськогосподарські, будівельні та металургійні підприємства.

Оскільки факторинг - вигідний і зручний спосіб розрахунків для юридичних осіб та приватних підприємців - суб'єктів господарської діяльності у провідних країнах світу, то в нашій державі необхідно створити належну нормативно-правову базу для функціонування факторингового ринку, спрямовану на розвиток ринку фінансових по­слуг та економіки України загалом.

14.3.