<<
>>

ОБМЕЖЕННЯ НА ВОЛОДІННЯ АКТИВАМИ І ВИМОГИ ДО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ

Коли банк банкрутує і припиняє свою діяльність, то незалежно від нього виникає два види втрат. Перший має місце, бо Федеральна корпорація страхування депозитів (точніше, платники податків) від­шкодовує вартість застрахованих вкладів.

Другий вид втрат лягає на інші банки, бо громадськість може втратити довір’я до банківської системи в цілому. Оскільки окремий банк не враховує цих обох видів втрат, то соціальні втрати від банкрутства банку більші, ніж приватні втрати окремого банку. Як наслідок, банки можуть володіти активами, ризик по яких перевищує соціально оптимальний. Ризикові активи можуть забезпечувати банкові вищі доходи, якщо по них повністю розплачуються. Якщо по цих активах зобов’язання не виконуються і банк стає банкрутом, то він не несе всіх втрат по банкрутству (що розподіляються між ФКСД та іншими банками). Щоб банки не володіли надмірно ризиковими активами, установи з регулювання діяльності банків обмежують їхні суми ризикових активів. Наприклад, комерцій­ним банкам не дозволяють володіти звичайними акціями. Крім того, як уже зазначалося, якщо ревізор вважає, що активи банку надто ризикові, то він може вимагати від банку їхнього продажу.

Оскільки втрати від банкрутства банків не повністю лягають на банки, то останні не бажають нагромаджувати банківський капітал в достатньому розмірі. Щоб зрозуміти, чому це так, насамперед слід усвідомити значущість капіталу банку. Як ви, можливо, пам’ятаєте, капітал банку — це сума, на яку активи банку перевищують його пасиви. Власний капітал банки нагромаджують для пом’якшення на­слідків тимчасового падіння вартості активів, що могло б інакше при­звести до банкрутства банку і припинення його діяльності. Наприклад, якщо капітал банку становить 10 % від його активів, то навіть коли банк стикається з невиконанням зобов’язань по наданих ним позиках, що знижує вартість активів на 5 %, він все ще буде функціонувати.

Банк також нагромаджує банківський капітал і для заспокоєння клі­єнтів з незастрахованими сумами, з метою переконати їх, що банк­рутство малоймовірне. За такої поведінки банк може отримати більше коштів від вкладників і надати більше позик [XLIV].

Однак банку невигідно нагромаджувати надто багато капіталу. На­приклад, якщо банк отримує чистий прибуток в розмірі 1 млн. дол. при сумі його активів у 100 млн. дол. і має банківський капітал, що дорівнює 10 % від його активів (10 млн. дол.), то його акціонери зароблять доход 10% від акціонерного капіталу (1 млн. дол./10 млн. дол. = 0,10 = 10 %). З іншого боку, при тих же доходах, якщо

Вставка 10.1. Глобальна перспектива

Базельський план вимог щодо величини капіталу, які враховують ризик

Посилення інтеграції фінансових рин­ків і потреба встановлення однако­вих умов для банків різних країн призвели до підписання в червні 1988 р. Базельської угоди з метою міжнародної стандартизації вимог щодо банківського капіталу. Основ­ними завданнями угоди було: 1) ко­ординація визначень, що викорис­товуються для контролю за капі­талами, оцінки ризику і відповід­ність розмірів капіталів у різних країнах для забезпечення стабіль­ності в світі; 2) систематичний зв’я­зок вимог щодо банківського капі­талу з рівнем ризику діяльності банку, включаючи різні форми по­забалансової діяльності, що ведуть до збільшення ризику.

Базельський план діє таким чи­ном. Активи і позабалансова діяль­ність розбиваються на чотири гру­пи, кожна з яких з різною вагою відображає рівень кредитного ри­зику. Найнижча група ризику має нульову вагу і містить статті, що не мають ризику невиконання зо­бов’язань, такі, як готівка і урядові цінні папери. Наступна найнижча група ризику має вагу 20 % і міс­тить активи тільки з невисоким ри­зиком невиконання зобов’язань, та­кі, як міжбанківські депозити, по­вністю гарантовані муніципальні об­лігації і цінні папери, випущені уря­довими установми. Третя група має

вагу 50 % і містить муніципальні облігації з великим ризиком та за­ставні на житло.

Остання група ри­зику має максимальну вагу 100 % і містить решту позик і цінних па­перів. Позабалансова діяльність роз­глядається у такий же спосіб. Кож­ному з видів діяльності присвою­ється «кредитний еквівалент», що відображає величину кредитного ри­зику. Наприклад, резервний акре­дитив, що підтримує комерційний вексель клієнта, належить до най­вищої ризикової групи і має 100 % ваги, бо він підводить банк під той же ризик, що і пряме надавання позики цьому клієнтові.

Оскільки всі активи банку і по­забалансові види діяльності припи­сані до певної групи ризику, то ці активи і позабалансові види діяль­ності, зважені відповідною ризико- вою вагою (0, 20, 50, 100 %), підсу­мовуються для обчислення суми «скоригованих на ризик активів». Банк повинен дотримуватись двох вимог до розміру капіталу: мати «базовий» капітал (який відповідає акціонерному капіталу) принаймні 4 % від скоригованої на ризик суми активів і мати сумарний капітал (який включає акціонерний плюс резерви для непогашених позик та інші боргові інструменти) у 8 % від суми скоригованих на ризик акти­вів.

банківський капітал дорівнює 5 % від суми активів (— 5 млн. дол.), то доход на власність становитиме 20 % (1 млн. дол./5 млн. дол. = 0,20 = 20 %). Керівництво банку повинно зважувати втрати, пов’язані з наявністю меншого банківського капіталу з вищими доходами на акції, що мають місце при меншій сумі банківського капіталу.

Хоча банк повинен нагромадити певний банківський капітал, однак він не хоче володіти всією належною сумою банківського капіталу, бо, як уже зазначалося, на нього не лягають повністю втрати, коли він банкрутує. Прагнення установ, що регулюють банки, не допустити бан­крутства банків, призвело до встановлення цими установами мінімальної суми банківського капіталу. Вона нині становить 3 % від сумарних активів найсильніших банків і 6 % для всіх інших банків. Ще донедавна міні­мальний банківський капітал в Сполучених Штатах визначався як фік­сована частка від суми активів банку. Проте після випадку з «Continental Illinois», а також поруки за ощадні і позичкові асоціації, прихильників банківського регулювання в Сполучених Штатах та інших країнах світу стали значно більше турбувати ризикові активи банків і розширення позабалансової діяльності, яка також збільшує ризик банків.

Згідно досягнутої угоди між офіційними представниками сфери банківництва з дванадцяти індустріальних держав, яка була укладена під егідою Банку міжнародних розрахунків у Базелі, Швейцарія, Федеральна ре­зервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів та Уп­равління контролера грошового обігу запровадили додаткові вимоги щодо капіталу, які грунтуються на ризику (повністю введені в дію у грудні 1992 р.). Згідно з даною вимогою, а також вимогою щодо величини капіталу як фіксованої частки активів, мінімальні стандарти капіталів банків пов’язуються з позабалансовою діяльністю, такою, як обміни процентними ставками і опціонами. У вставці 10.1 детальніше описано структуру цих вимог до розмірів капіталу.

<< | >>
Источник: Мишкін, Фредерік С.. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г. Стеблій, А. Стасишин.— K.: Основи, 1998,— 963 с.. 1998

Еще по теме ОБМЕЖЕННЯ НА ВОЛОДІННЯ АКТИВАМИ І ВИМОГИ ДО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ:

  1. ФІНАНСОВА ІННОВАЦІЯ: ВІДПОВІДЬ З БОКУ РЕГУЛЯТИВНИХ УСТАНОВ
  2. § 6. Функції центральних банків
  3. Форми, типи, види та моделі підприємницької діяльності