Авторський колектив

О. О. Беляев (кер кол авт.), А. С. Бебело, В. I. Кириленко, В. L Сацик, Л. П. Бортнікоеа, М. I. Диба. О. M Комякпя, д. г котенок, А. В Kyditioea, Є. Б. Ніколасв, С. Г. Поручник, А.

Рецензенти

П. С. Єщеню, д-р скоп. наук, кроф

(Київський націонаїьшпі університет імені Тараса Шевченка')

В. В. Рааченілі. канд скоп наук. до».

(Національний IiejaroriHHKHyniBqicmcT імені M 11. Драгоманова)

Л. П. Гальнеріна, канд. екон. наук, до».

(IncwryT міжнародної економіки і міжнародних відносин)

Редакційна колегія факультету інформаційних систем і технологій

ГоловаредакційноїколегіїО. Д. Ulapanoe, кайл техн. наук, проф

βi∂n. секретар редакційно/ колегії Ю 71. Краеюк, канд. пел. наук.

^{Іпени редакційної колегії З II Бапаник, д-р екон наук, ιηx>φ. К. Г Валют. л-р фіз.-мат наук, npoвизначення дає змогу’ охо­пити широке коло реальних об’єктів, процесів, а також абстракт­них конструкцій і відображає дві важливі властивості систем цілісність (сукупність взаємопов’язаних елементів) і подідь.- ність,-(кожен елемент системи також є системою, ХОЧ І НИЖЧОГО порядку).

Різноманітність інтересів досліджень стосовно систем приве­ла до появи численних схем їх класифікації. 'За способами взаємо­дії із середовищем виокремлюють відкриті та закриті системи Відкриті системи активно взаємодіють із середовищем. Вони можуть зберігати високий рівень організованості і розвиватися в бік збільшення впорядкованості та складності Закриті системи ізольовані від середовища і наближаються до максимальної не­впорядкованості.

За видами елементів системи поділяють на фізичні й абстракт­ні, пасивні й активні. Елементи у фізичних системах — це реаль­ні предмети, явища, процеси; в абстрактних системах — символи (знаки, букви і т. ін.). У пасивних системах цілі елементів задані людиною і не можуть самостійно змінюватися, в активних же ці­лі елементів здатні змінюватися незалежно від людини.

За способом організації системи поділяють на ієрархічні та неієрархічні. В ієрархічних системах структура задається «дере­вом шлей», а в неієрархічних — картиною загального вигляду. За кількістю елементів, а також характером і типом зв'язків між ни­ми виокремлюють прості та складні системи.

У реальній діяльності серед систем, створених природою, ви­діляють неживі та живі. Системи, створені або створювані лю­диною, поділяються на неформальні і формальні. Неформальні включають фізичні елементи і, у свою чергу, можуть бути поді­лені на техніко-технологічні, людино-машинні, соціально-еконо­мічні системи тощо.

У перших названих двох системах одним з елементів є люди­на. При цьому мету людині ставлять технічні складові системи. Людину в системах звичайно називають оператором, оскільки вона виконує операції, яких потребує обслуговування машин.

Соціально-економічними називаються такі системи, де люди­на ставить завдання і цілі не лише перед технічними системами, а й перед людьми, які входять у ці системи як елементи. Соціаль­но-економічні системи можуть охоплювати і технічні, і людино- машинні елементи

Характеристика поняття «система» включає як основний чин­ник с не тем оу творення мету як одну з найскладніших і водночас прадавніх категорій. Мета у тій чи іншій формі існує у свідомості людини, яка здійснює будь-який вид діяльності, і не переносить­ся нею на багато природних чи штучних систем. Постановка і пі­знання мети допомагає зрозуміти сутність досліджуваних систем, а тому інтерес до змісту цього поняття безперервно зростає.

Категорія «мета» пройшла тривалий шлях розвитку — від найпростіших форм до формування структурно-функціональних уявлень. Якщо, за Аристотелем, завжди має бути остання, кін­цева мета, яка не існує для іншого, але для якої і все — інше, то в К. Маркса мета є передбачення у свідомості певного результа­ту, на досягнення якого спрямовані чи будуть спрямовані дії суб’єкта, носія такої мети. Отже, мета відображає те, що тіль­ки ше може або має виникнути, виступаючи як прообраз майбут­нього

Мета — основна форма передбачуваного віддзеркалення, яке охоплює власне пізнавальні та проектовані обставини Пізнаваль­ний аспект мети відповідає прогнозу майбутнього, а проекту­вальний — способам переходу до бажаного, майбутнього або плану.

За складних цілей план набуває самостійного значення як елемент постановки цілі. Якщо мета — віддзеркалення предмета, що існує у вигляді можливості, то план відбиває перетворення людиною цієї можливості в реальність. У плані встановлюється послідовність етапів реалізації цілі, визначаються засоби й мето­ди, термін дії. Мета, як внутрішній момент діяльності людини, втілюється в побудові цієї діяльності. Цілі будуються як резуль­тат урахування засобів, і навпаки, засоби підбираються відпо­відно до цілі. Ціль стає засобом, а засіб до опанування ним сам є ціллю. Отже, подаючи образ того, чого людина або окрема система хоче досягти, мета характеризується і виражає себе у множинності аспектів: динамічній цілісності, законі, що визна­чає спосіб і характер дій, засобах, потребах, планах, прогнозах тощо.

В економіці мета пов’язана з конкретними кінцевими резуль­татами. Таке її розуміння обумовлює можливості підвищен­ня ефективності функціонування економічних систем на основі управління за кінцевими результатами. Способом розкриття внут­рішньої структури цілі як кінцевого результату виступає «дерево цілей». Досягнення мети пов’язане з ресурсами. В науковій літе­ратурі говорять про матеріальні, сировинні, трудові, грошові, енергетичні тощо ресурси, вважаючи їх інтуїтивно зрозумілими без відповідних пояснень. Для чіткішого розуміння сутності по­няття «ресурс» правомірно пов’язати його визначення з наведе­ним вище трактуванням категорії «мета». Тоді в найпростішому випадку під ресурсом можна розуміти все, що лежить в основі ланцюга, який завершується досягненням поставленої мети В економічних системах до ресурсів належать усі засоби, необхідні для досягнення мети Ресурси перебувають у складному взаємо­зв’язку між собою і метою й утворюють структуру.

На відміну від терміна «ресурс» існує досить значна кількість нетотожних визначень поняття «структура». Як правило, під структурою розуміють стійкі взаємні зв’язки елементів системи, що забезпечує її цілісність. Якщо ж розглянути поняття «струк­тура» у взаємозв’язку з поняттям «мета», то під першим слід ро­зуміти спосіб досягнення другого (мети). Досягнення мети — не миттєвий процес, він характеризується відповідним періодом або часом. Час задає початок і момент досягнення цілі. Оскільки це можна зробити для кожної з цілей, то в соціально-економічних системах формується система «часових лагів», яка відповідає си­стемі довготривалості досягнення цілей.

Аналіз поняття «система» потребує з’ясування зв’язку остан­ньої з конкретною ситуацією її функціонування. Під «середови­щем» треба розуміти сукупність усіх об’єктів, зміна властивостей яких впливає на систему, а також об’єктів, чиї властивості змі­нюються в результаті дії системи. Узагальнюючи властивості системи, слід мати можливість оперувати знаннями про ці влас­тивості, переносити їх з однієї практичної ситуації на іншу Це допомагає зрозуміти (передбачити) майбутню поведінку си­стеми.

Складність поведінки економічної «системи» та «моделі» сто­совно середовища обумовлена також неоднозначністю елементів, які становлять їх зміст. Основним змістом середовища, в якому функціонують ці економічні феномени, є морально-етичні відно­сини. Останні, з одного боку, залежать від економічних обставин, з другого — самі ж визначають у відповідних умовах діючі пара­метри економічних систем і моделей (наприклад, їх соціально- економічну ефективність).

Варто виокремити ще одну складову під час аналізу поняття «система» — її реальне існування, що характеризується різнома­нітними формами (які називають моделями) Модель є аналогом досліджуваної системи, матеріалізованим образом уявлень. У до­відковій літературі термін «модель» (від лат. modulus) визнача­ють як формальну або неформальну структуру аналізу, яка праг­не зберегти характеристики економічної системи, що дає змогу зрозуміти поведінкові, організаційні, соціально-економічні вза­ємозв’язки, які лежать в основі аналізованої системи. Отже, еко­номічна, в тому числі й національна, модель — це формалізова­ний опис формування моделі економічних явищ чи процесів, які по суті відтворюють реальну картину національного господарст­ва. Це передбачає необхідність виявлення й дослідження основ­них специфічних рис та закономірностей розвитку і функціону­вання тієї чи іншої національної економіки.