. МЕТОДОЛОГІЯ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ І МОДЕЛЕЙ

У загальному розумінні поняття «метод» означає «спосіб», «шлях». Відносно даного курсу правомірно сказати таке — за допомогою яких прийомів можна вивчити економічну систему та форми її прояву, а також закономірності, моделі їх формування, функціонування та розвитку.

Вихідний елемент у системі діалектики — метод абстракції, який передбачає відмову від аналізу поверхових, несуттєвих сто­рін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, стійких і загальних зв’язків для з’ясування дійсних тенденцій руху. Ре­зультатом використання цього методу стає обгрунтування еконо­мічних категорій. Абстракція дає змогу відобразити в ідеальній формі зміст, який уже закладено в досліджуваних явищах. Чим змістовніші та місткіші абстракції (у вигляді категорії, дефініції, поняття) «виробляє» економічна наука, тим повніше й точніше вони відбиважають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання. Важливим аспектом цього методу пі­знання є необхідність селективного розгляду економічних ЯВИЩ або процесів під відповідним кутом зору за одночасного абстра­гування від інших властивостей Суттєве значення має визначен­ня меж абстрагування, доказ того, що розгляд економічного яви­ща, процесу у відповідному аспекті не змінює їх внутрішньої сутності, законів розвитку й функціонування

Поняття «абстракція» органічно пов’язане з поняттям конкрет­ного, оскільки це ступінь під час з’ясування сутності конкретного в явищі, протилежний бік їх єдності.

Переходячи від абстрактного до конкретного, слід ураховува­ти їх відносну самостійність, неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного, оскільки вони пов’язані між собою низкою проміжних ланцюгів, форм. Наприклад, для пізнання постіндустріального суспільства слід удаватися до ви­вчення попередніх, більш «низьких» (менш розвинутих) економіч­них систем (як проміжних форм) Ігнорування наукового розу­міння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до вульгарного емпіризму або до схоластики. Розуміння діалек­тики економічних систем досягається і за рахунок діалектичної єдності аналізу та синтезу. Аналіз передбачає розклад явища або процесу на складові частини. Так відбувається виведення (обґрун­тування) окремих економічних категорій. Синтез, навпаки, озна­чає поєднання розрізнених раніше частин сторін у цілісності, з урахуванням взаємозв’язків між ними. Синтез дає змогу систем­но досліджувати сутність явищ і процесів.

У пізнанні суттєвих характеристик економічної системи вели­ке значення має структурно-функціональний прийом, який ірун- тується на використанні такого поняття, як «цілісність». Про цей бік системного підходу йшлося в попередньому параграфі. Тут лише зауважимо, шо конкретизацією цілісності є структурний аналіз, тобто дослідження внутрішніх зв’язків між окремими під­системами, елементами системи. Структура в такому разі ви­ступає як спосіб взаємозв’язку елементів системи, її внутріш­ня організація. Важливу роль у методологічному інструментарії пізнання мають відіграти досягнення синергетики, завданням якої є узагальнення закономірностей еволюції різних складних систем.

Якісцни змістовий аналіз, який виявляє соціальний генотип, природу явищ і процесів, має в економічній теорії велике значен­ня, хоч це не зменшує ролі й кількісного аналізу.

Вивчаючи економічні системи, необхідно виокремлювати еко­номічний аспект, оскільки в цих системах поряд з ним наявні со­ціальна, політична та юридична сторони, які перебувають у тіс­ній єдності. Більше того, за всієї важливості пізнання впливу еко­номічних процесів на соціальні відносини, послуги, право і т. ін. необхідно враховувати і зворотний вплив цих надбудовних від­носин на економічне життя.

Пізнання закономірностей розвитку економічних систем вра­ховує єдність історичного й логічного, а також спирається на осмислення співвідношення загального, особливого й одинично­го, які відбивюгь внутрішні, суттєві, стійкі зв’язки об’єктивного світу. Загальне при цьому виражає’ будь-яку властивість або рису, шо характерна для відповідного класу предметів, явищ або про­цесів Якщо виділені риси притаманні всім економічним систе­мам, то вони належать до категорії «загального». Отже, є «вироб­ництво» взагалі, яке виражає відносини людини і природи, за­кони розвитку продуктивних сил тощо. Завдяки загальному вста­новлюється зв’язок і послідовність розвитку суспільства. Риси і властивості, характерні лише для деяких економічних систем та моделей, належать до категорії «особливого». Це, зокрема, осно­воположні властивості та риси товарних відносин, закони товар­ного виробництва Одиничне властиве лише окремій системі (мо­делі), воно характеризує її конкретну суспільну форму і специфіч­ні економічні закони її організації, функціонування і розвитку. Загальне, особливе й одиничне існують у нерозривному зв’язку, єдності, вони виражають сутнісну визначеність явища на різних рівнях його аналізу.

Завершальним елементом діалектичного методу дослідження економічних процесів виступає єдність теорії та суспільної прак­тики, яка є основою і критерієм істинності положень економічної теорії.

Нині, коли відбувається відповідне взаємопроникнення мето­дологічних постулатів, які визначають специфіку наук (наприк­лад, політекономії та «економікс») у дослідженні економічних систем, зростає значення раціональних засобів і методів при­кладного економічного аналізу (модель поведінки людей, еконо- міко-математичне моделювання, економетрика, методологічний індивідуалізм тощо). Наприклад, за сучасних умов порівняль­на характеристика функціонування економічних систем та їх на­ціональних моделей поряд з економічними критеріями враховує і моральні цінності господарської діяльності. Нині в розвину­тих економіках відбувається становлення нової мотивації трудо­вої діяльності, пов’язаної з частою відмовою від «вузьких» мате­ріальних стимулів і прагненням передусім до самовираження в праці.

Так, комунітаристи вважають, що економічні показники (на­приклад, ВВП) перекручують справжню картину економіки, під час їх визначення не враховується вичерпування спожитих при­родних ресурсів, а статистику цікавить лише кількісний резуль­тат. Тому комунітаристи заперечують твердження про самодо­статність економічних законів для господарського розвитку. Вони виходять із того, що для розвитку' економіки вирішальне значення мають неекономічні чинники (наприклад, такі культур­но-ціннісні чинники, як рівень довіри в суспільстві, натхненність економічною діяльністю тощо).