КЛАСИФІКАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК ТА ЇХ МОДЕЛЕЙ

Із загальнотеоретичних навчальних курсів відомо, що націо­нальні економіки являють собою велике розмаїття господарських систем зі своїми закономірностями та особливостями функціону­вання і розвитку.

До речі, Україна також повинна чітко визначити раціональну логіку національного механізму господарювання згідно з наяв­ним економічним потенціалом та місцем її в системі міжнародно­го поділу праці Пошук найоптимальнішого і найраціональнішого шляху розвитку стає конструктивні шим, якщо спирається на сві­товий досвід розвитку інших держав — лідерів цивілізаційного прогресу. Разом з тим узагальненню специфічних особливостей, притаманних тій чи іншій національній економічній моделі, сприяє класифікація типів розвитку країни. При цьому, як право­мірно вже зазначалось у науково-дидактичній літературі, кожний тип національної економіки має свої межі можливостей, обумов­лені рівнями розвитку продуктивних сил та інстиіуцїднально- правовбї базиЛк-фуіцшіонування. У комплексі все це 4-е визна- чальниміКкриіеріяміїДласифікапп типів національних економік. МожливостГ’нацюнальних економік відбивають два такі взаємо­зв’язані показники: рівень ВВП (тобто рівень економічного роз­витку) і рівень доходів на душу населення. Саме вони рельєфно характеризують ступінь розвитку продуктивних сил.

Класифікацію країн за досягнутим рівнем економічного роз­витку було запропоновано ООН. Відповідно до цієї класифікації виділяють три групи країн:

— розвинені з ринковою економікою;

— країни, що розвиваються з ринковою економікою;

—- країни з перехідною економікою (від адміністративно- командної до ринкової)

Україна, як відомо, відноситься до країн третьої групи. Однак із наданням нашій економіці статусу «ринкова» (січень 2007 р.) правомірно вживати термін «транзитивна» економіка, згідно з назвою спеціальної концепції про перехідні процеси в постсоціа- лістичних країнах — транзитології.

Другий показник — «рівень доходів на душу населення» за­пропонований Світовим банком і використовується ним у разі надання міжнародної допомоги менш розвиненим державам. Сві­товий банк групує всі країни за доходами на основі розрахунків ВИД на душу населення. На початку 2000-х рр., згідно з такою методикою, виділяли чотири групи країн:

— з низьким доходом (до 755 дол.);

— з рівнем доходу, нижчим за середній (від 756 до 2995 дол );

— з рівнем доходу, вищим за середній (від 2996 до 9265 дол );

— з високим доходом (понад 9266 дол ).

До речі, Україна, як і Росія, вступила у XXI ст. із середнім доходом на душу населення відповідно у 2001 р. Україна понад 900 дол., а Росія біля 2 300 дол. і тому були віднесені до групи країн з доходом, нижчим від середнього

Наступний критерій типологізації національних економік — це спосіб регулювання господарської діяльності, тобто коорди­нації господарських зв’язків між економічними суб'єктами За цим аспектом розрізняють ринкові та неринкові економіки.

Ринкові економіки ще ранжують за станом їх еволюції.

— ринкова економіка вільної конкуренції (класичний ранній капіталізм);

— монополістична ринкова економіка, котру інколи в літера­турі розглядають як «ринкову економіку з провідною роллю кор­поративного сектору»;

— ринкова економіка з високою часткою державної корек­ції відтворювального процесу при збереженні регуляторної ролі ринку.

До неринкових типів національних економік відносять тради­ційні та адміністративно-командні форми господарювання.

За станом (масштабами) участі у світовому ринку національні економіки можуть бути відкритими та закритими. При цьому Світовий банк виділяє кілька груп держав. Нижча група країн, економіку яких відносять до закритої, — це ті, де частка експор­ту у ВВП нижча ¹∕∣o, а виша група — понад ^l∕₃. Характерно, що більшість економік постсоціалістичних держав, включаючи і економіку України, відносяться до вельми відкритих з високою питомою вагою експорту у ВВП. В Україні він становив понад /з, а в Росії на початку 2000-х рр. — біля ¼.

Теоретико-практичний аналіз та відповідні узагальнення свід­чать, що в межах кожного типу національного господарства мож­ливі різні варіанти розвитку, при цьому і самі ринкові економіки також відрізняються великим розмаїттям. Зокрема, вони розріз­няються за використовуваними моделями як функціонування, так і розвитку. Існуючі нині на практиці національні чи континен­тальні моделі формуються з урахуванням своєрідності соціально- економічних і техніко-технологічних умов, якості державного ре­гулювання економіки, відносних і абсолютних конкурентних пе­реваг різних держав, а також національно-психологічних тради­цій і використовуваних правлячою елітою стратегій розвитку.

3^жтгпведоіндуст- ріального типу розвитку, який характеризується переважно сіль­ськогосподарським виробництвом і видобувними, а не перероб­ними галузями. А товарний експорт, відповідно, приносить не­значну частку доданої вартості За багато десятиліть більшість країн цієї групи так і не змогли вирватись із порочного кола «бід­ність породжує бідність».

Досить популярною стала концепція прориву із бідності і нуж­ди до рівня держав загального добробуту за рахунок використан­ня іноземного підприємницького капіталу на своєму національ­ному ринку. Така практика з успіхом використовувалась у Китаї, а нині — в Індії.

У контексті аналізу різних моделей та їх варіантів економіч­ного розвитку національних господарств слід відмітити так звану наздоганяючу модель розвитку Ця модель охоплює механізм розвитку, орієнтований на прорив у забезпеченні конкуренто­спроможності національних товарів (послуг), що ґрунтується, у свою чергу, на прориві в технологіях. Отже, наздоганяюча мо­дель націлена не на корекцію діючої ринкової кон’юнктури на традиційній основі, а на реалізацію довгострокової стратегії про­мислово-технологічної та структурної модернізації реального сек­тору економіки. Піонером раціонального використання цієї мо­делі була повоєнна Японія, а понад три останні десятиліття її до­сить успішно реалізує Китай Принциповою проблемою, яку по­трібно вирішувати за даної моделі розвитку, є отримання новіт­ніх технологій за відсутності ресурсів для їх отримання і впрова­дження. Наприклад, Японія орієнтувалась, зокрема, на купівлю ліцензій, які вже були в інших розвинених країнах. Китай же для отримання відсутніх технологій вибрав інший спосіб — це прямі іноземні інвестиції (ПП).

При цьому в разі будь-якого варіанта реалізації такої моделі потужним «енерджайзером» стає людський капітал, адже отри­мані технології, техніка без останнього — «мертві». Водночас, реалізація цієї моделі має також свої межі, оскільки з часом ство­рюється можливість для переходу на розроблення та освоєння власних технологій. Останнє — характерна риса практично всіх розвинутих економік.

Ретроспективний аналіз показує, що віісокорозвцнені -країни на шляху до пості ндустріального суспільства розвивались і роз­виваються на основі різних економічних модедей^Серед основ­них виділяють такі: ^

----- — ліберальну (американську) модель, яка побудована на сис­темі всебічної підтримки підприємницької активності й орієнто­вана на досягнення особистого успіху «людини економічної», але з високим рівнем соціальної диференціації,

— японську модель — це модель регульованого корпоратив­ного капіталізму, у якій сприяння нагромадженню капіталу поєд­нується з високою якістю державного управління і традиційним соціальним значенням корпоративних засад;

— шведську (скандинавську), німецьку, французьку тощо, коли послідовно використовуються принципи соціально орієнто­ваної економіки.

Отже, виділення типів моделей національних економік обумов­лене потребами більш рельєфної орієнтації в закономірностях та характерних рисах їх розвитку, а класифікація національних еко­номік дає змогу ідентифікувати їхні господарські механізми адек­ватно рівню розвитку країни, її конкурентним перевагам і націо­нальним особливостям.

При цьому, їх класифікація може здійснюватись за різними критеріями. Зокрема, за рівнем розвитку продуктивних сил та економічного потенціалу, за ступенем відкритості і напрямами розвитку, за способами регулювання господарської діяльності та механізмами соціалізації економіки тошо

Контрольні запитання

1. Закономірності стадії руху економічних систем та основні детермінанти класифікації їхніх сучасних моделей.

2. Методи пізнання економічних систем.

3. Класифікація національних економік за різними критеріями.

4. Сутність наукових категорій «економічна система», «мо­дель економічної системи».

5. Типологізація моделей національних економік.

Література

1. Грабинський І. М. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. — Львів: Інггереко, 1997. — 269 с.

2. Кульчицький Б. В. Економічні системи суспільства: теорія, методо­логія, типологізація: Монографія. —Львів: Вид. центр Львів нац. ун-ту ім. І. Франка, 2003. — 352 с.

3. Пахомов Ю В.ДІук’яненко Д. Губський Б. В Національні еконо­міки в глобальному конкурентному середовищі. — K КНЕУ, 1997. — 369 с.

4. Сучасні економічні системи: Навч. посіб. / О.О.Бєляєв та ін — K.: КНЕУ, 2003. —214 с.

5. ШніцерМ. Порівняння економічних систем, — K.: Основи, 1997 — 212с.

6. Шюллер А., Крюсселпберг X. Анатиз экономических систем: ос­новные понятия теории хозяйственного порядка и политической эко­номики. Серия: «Экономическая теория. История экономической мыс­ли». — M.: Экономика, 2006. — 338 с.