2.1. МЕТОДОЛОГІЯ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Формування цілісної методології порівняльного аналізу соці­ально-економічних систем розпочалося ще на початку XX ст. і пов’язується з необхідністю пошуку і вибору оптимальної моделі національного економічного розвитку країн, яка забезпечувала б розширене відтворення виробництва та якісне економічне зрос­тання в умовах глобалізації.

Теоретико-методологічна основа порівняльного аналізу еконо­мічних систем досить неоднорідна. З одного боку, її складають відомі теорії і методологічні принципи різних напрямів і ШКІЛ економічної теорії. З другого — використовуються в процесі пі­знання економічних явищ та процесів формаційний та цивіліза- ційний підходи, концепція циклічного суспільного розвитку, різ­номанітні положення низки соціальних і політичних наук

Для представників порівняльних економічних досліджень ха­рактерні дві різні вихідні позиції щодо принципів таких дослі­джень [6, с.

З початку 1990-х рр. у теорії порівняльних економічних си­стем виникали нові галузі аналізу, змінювались теоретико-мето­дологічні підходи, відбувалось критичне переосмислення по­передніх результатів наукових досліджень. За свідченнями бага­тьох авторитетних економістів, найважливіші сучасні сфери ком­паративного аналізу економічних систем стосуються зіставлення країн з перехідною економікою та процесів системної трансфор­мації, які в них відбуваються, порівняння економік перехідних країн з новими індустріальними, латиноамериканськими країна­ми і навіть з розвиненими ринковими економіками у певних га­лузях і на певних етапах розвитку. Методологія порівняльного аналізу соціально-економічних систем стала грунтуватись перед­усім на виявленні й дослідженні унікальних рис економічних си­стем різних ТИПІВ.

Розвал командно-планового господарського механізму в CPCP та інших соціалістичних країнах, системні перетворення, пов’я­зані з формуванням соціально орієнтованої ринкової економіки, трансформаційні процеси в країнах з розвиненими ринковими ін­ститутами упродовж 90-х рр.

Особливий інтерес на сьогодні становлять методології компа­ративного економічного аналізу, розроблені американськими до­слідниками П. Грегорі і Р. Стюартом та російськими вченими А. Бузгаліним та А. Колгановим. Перша з них використовується для порівняльного дослідження всіх типів економічних систем, друга — для країн із транзитивною економікою. Хоча вони, за свідченням самих авторів, мають незавершений характер, проте допомагають виявити схожість і відмінності сучасних економіч­них систем і визначити тенденції їх розвитку.

Так, за методологією П. Грегорі і P Стюарта порівняльний аналіз сучасних економічних систем здійснюється за допомогою показників, які характеризують їх економічні результати. Основ­ними із них є показники економічного зростання, економічної ефективності, розподілу доходів, економічної стабільності. На думку цих учених, економічне зростання виявляється на основі таких двох показників, як, по-перше, збільшення обсягу продук­ції в масштабі суспільства за певний проміжок часу, по-друге, збільшення обсягу продукції на душу населення. До цих індика­торів можна віднести ВВП і ВВП на душу населення та їх серед­ньорічні темпи зростання.

Відповідно ефективність визначається показниками, шо харак­теризують статичну і динамічну ефективність Статична виявляє, як функціонуюча економічна система використовує наявні ресур­си в певний момент часу — як її основний індикатор виступає продуктивність, що є відношенням випуску продукції до вкла­день у виробництво, тобто до використовуваних факторів вироб­ництва.

Серед показників розподілу доходів виділяють дві їх групи. До першої входять абсолютні показники, що характеризують до­ходи по найму, доходи від підприємницької діяльності, від влас­ності та ін., які в цілому визначають чистий дохід на душу насе­лення. У другу групу включають відносні показники нерівності у розподілі доходів, які часто ілюструються за допомогою кривої Лоренца й оцінюються через розрахунок відомого коефіцієнта Джині.

Економічна стабільність передбачає підтримку' рівня допус­тимого безробіття і відсутність надмірної інфляції Ситуація на ринку праці характеризується поняттями «неповна зайнятість», «повна зайнятість» і «надзанятість». Для вимірювання рівня за­йнятості зазвичай використовують частку безробітних у відсот­ках, яка є відношенням кількості безробітних до активного насе­лення, помноженим на 100 %.

В основі класифікації видів інфляції лежать три критерії: тем­пи зростання, ступінь розбіжності зростання цін, очікуваність і передбачуваність. З погляду' темпів зростання виділяють такі три види інфляції: помірну, галопуючу і гіперінфляцію. Помірна ін­фляція передбачає зростання цін менше ніж 10% за рік. При цьому вартість грошей зберігається, а ризику підписання контрак­тів у номінальних цінах немає. За галопуючої інфляції зростання цін вимірюється десятками відсотків за рік, гроші при цьому прискорено матеріалізуються, а контракти прив’язуються до зро­стання цін, В умовах гіперінфляції ціни неконтрольовано.

Особливе місце серед сучасних російських концепцій порів­няльного аналізу соціально-економічних систем займають погля­ди А. Бузгаліна та А. Колганова. За підходом учених, порівняль­не дослідження економічних систем країн із транзитивною економікою має включати, по-перше, «метасистему, до якої на­лежать порівнювані об’єкти»; по-друге, «деякі найважливіші за­кономірності розвитку цих соціально-економічних систем»; по- третє, «побудову первинної системи моделей їх історичного роз­витку»; по-четверте, «використання єдиного методу порівняння», по-п’яте, «практику, як критерій істини» [3, с. 33—39]. Основни­ми принципами її побудови є, по-перше, виявлення різноманіт- носи моделей економічних систем у їх взаємному зв’язку в часі і просторі, по-друге, наявність універсального набору параметрів порівняння, які зазнають не лише кількісних, а й якісних змін, по-третє, пошук і підбір як економічних відомостей, так і інфор­мації адміністративно-правового характеру.

Труднощі, що виникають при цьому, пов’язані передусім із повнотою і достовірністю статистичних даних. Вони в транзитив­них економіках далекі від реальності, оскільки досі здійснюється процес їх адаптації до міжнародних стандартів економічної ста­тистики Він відбувається в різних країнах неоднаково швидко і неоднаково повно. Це створює додаткові труднощі для аналізу статистичних даних. Певні проблеми виникають і при порівнянні організаційно-правових форм господарювання. У перехідних еко­номіках їх зміни відбуваються постійно, оскільки вони є одним з основних інструментів перетворення економічних систем. У ре­зультаті цього у країнах спостерігається значний розрив між юридично закріпленими організаційно-правовими формами гос­подарської діяльності й економічною практикою. У зв’язку з цим основними параметрами порівняльного дослідження країн із тран­зитивною економікою стають:

— техніко-економічні і постекономічні параметри порівнян­ня — існуюча структура технологічних укладів (співвідношення доіндустріального, індустріального, пості ндустріального техно­логічних укладів); наявний провідний технологічний тип підпри­ємств; позаекономічні чинники (рівень освіти, частка населення із вищою та середньою освітою, питома вага постіндустріальних технологій, якість і зміст праці, співвідношення вільного і робо­чого часу, ступінь вирішення екологічних та інших глобальних проблем);

— параметри порівняння відносин, визначальних за алокацію ресурсів — спосіб алокації ресурсів у попередній системі (міра розвитку державно-бюрократичного планування, товарно-грошо­вих відносин, натурально-господарських тенденцій, ринкових тен­денцій у тіньовій економіці); модель реформ («шокова терапія», градуалізм, ринковий соціалізм), ступінь розвитку ринку (рівень розвитку інститутів ринку і ринкової конкуренції, насиченість ринку, структура існуючих ринків); ступінь розвитку регулюван­ня (рівень розвитку монопольного, державного та регулювання з боку громадських об’єднань);

— параметри порівняння відносин власності:

- вихідний стан відносин власності: формальна структура влас­ності (співвідношення державної, кооперативної і приватної влас- Hocτι); реальна структура власності (рівень концентрації еконо­мічної влади в руках бюрократів, централізації і децентралізації, розвиток відомчих систем, ступінь демократизації власності);

- структура існуючих форм власності: частка власності — державної, акціонерної з переважаючою участю держави, коопе­ративної і колективної, акціонерної з переважаючою участю пра­цівників, акціонерної з переважаючою участю приватних осіб та корпорацій, приватної капіталістичної, приватної трудової;

- реальний розподіл прав власності та економічної влади;

- ступінь та механізми відчуження власності (зняття відчу­ження): відчуження — позаекономічне, капіталістичне, корпора­тивно-капіталістичне, державно-бюрократичне; зняття відчужен­ня — участь в управлінні, самоуправління, участь у прибутках, участь у власності, асоційована власність працівників;

- динаміка відносин власності: моделі приватизації, практика приватизації, вплив приватизації на сіруктуру та ефективність економіки,

- соціальні параметри перехідних систем:

- соціальні результати економічної системи — рівень і динамі­ка реальних доходів населення; диференціація доходів населення; «ціна» отримуваних реальних доходів (тривалість робочого тиж­ня, фонд робочого часу сім’ї, інтенсивність праці); якість спожи­вання (насиченість ринку, витрати часу у сфері споживання), част­ка вільного часу і шляхи його використання; якість та зміст пра­ці; розвиток соціально-культурної сфери і доступність її послуг,

- соціальна форма підкорення/вивільнення праці — розвиток форм вільної праці; розвиток форм найманої праці та формуван­ня ринку робочої сили; збереження форм докапіталістичного від­чуження;

- відносини розподілу доходів — організація заробітної пла­ти; соціальні трансферти; натуральні доходи від особистого під­собного господарства чи некомерційної приватної діяльності; до­ходи від комерційної (підприємницької) діяльності; доходи від власності, нелегальні доходи;

- відносини зайнятості — рівень наближеності до повної зай­нятості; офіційне безробіття; нефіксоване безробіття, «тіньова» зайнятість, тимчасова і часткова зайнятість;

- соціально-класова структура населення.

Методологія російських учених передбачає два етапи порів­няльного дослідження. На першому проводиться аналіз основних узагальнювальних макроекономічних показників. Дослідники на­зивають його «першим витком» порівняльного аналізу. Відсут­ність скільки-небудь цілісного систематичного аналізу закономір­ностей трансформації в країнах із транзитивною економікою при­водить авторів до обмеження порівняльного аналізу показника­ми. що характеризують динаміку: виробництва ВВП і промисло­вої продукції, інфляції, інфляції і безробіття, реальної заробітної плати, податкових надходжень у ВВП. На другому етапі система­тизуються не лише емпіричні дані, а й різні їх прояви. У зв’язку з цим розробляються науково обгрунтовані прогнози розвитку країн із транзитивною економікою. Разом з тим учені обмежують своє порівняльне дослідження лише першим етапом. Вони вияв­ляють спільні риси, особливості й моделі трансформації, що фор­муються в транзитивній економіці в останнє десятиліття XX ст.

У науковій літературі на компаративістську тематику зустрі­чаються й критичні погляди на існування цієї галузі знань. Зок­рема, у дослідженнях Н. Смелсера постулюється твердження, що порівняльний аналіз соціально-економічних систем є не що інше, як «сурогат статистичного методу економічних і соціальних до­сліджень» [2, с. 7]. Такий погляд є принципово важливим, адже вказує на необхідність критичного подолання традиції примітив­ного застосування статистичного матеріалу для наукового під­твердження тих чи інших висновків, без порівняльного аналізу, типологізації. Згідно з іншою концепцією — Г. Рікерта — вважа­ється, що кожна із порівнюваних соціально-економічних систем є неповторною, унікальною, невідтворюваною і тому порівняння їх недоцільне у науковому плані [3, с. 35]. Для того, аби ефективно порівнювати системи, необхідно досліджувати загальну метасис­тему (за словами А. Бузгаліна), до якої вони належать. У цьому контексті основне завдання порівняльного дослідження — не просто виділити загальні риси та особливості систем, а відобра­зити передусім загальну картину різноманітного розвитку еконо­мічних систем у їх взаємному зв’язку в часі та просторі.

Питаннями класифікації і порівняння економічних систем за­ймаються і українські вчені-економісти. Так, у своїх працях Б. Kyль- чицький доводить, що типологізація сучасних економічних сис­тем суспільства має передбачати застосування цілого спектру об’єк­тивних (пріоритетних і уточнюючих) критеріїв, що забезпечує значну варіативність конкретних підходів до типологізації систем [5]. При цьому дослідник виходить з того, що, по-перше, людина, будучи головним чинником еволюції економічних систем, на­самперед є носієм певної свідомості, духовності та економічної культури, по-друге, у сучасному світі існує безліч перехідних, симбіозних форм, які різняться між собою насамперед ступенем присутності і роллю держави в ринковій економіці; по-третє, з принципу системності випливає, що економіка в історичному роз­різі може бути типолопзована (поділена на етапи розвитку, типи свого існування) з різних позицій, кількість яких теоретично не­обмежена; по-четверте, існуючі нині у світі економічні системи необхідно розглядати як перехідні, оскільки вони завжди перебу­вають у стані переходу від однієї своєї історичної форми ДО ІНШОЇ.

Крім панівних суспільних цінностей та відповідних суспіль­них інституцій, об’єктивними критеріями типологізації сучасних економічних систем є: панівні форми власності на основні засоби виробництва, ступінь втручання держави в економіку і методи регулювання соціально-економічних відносин, ступінь відкрито­сті економіки та економічної свободи, ступінь екологічної безпе­ки, ступінь соціалізації, ознаки теоретичної парадигми соціально- економічного прогресу на порозі XXI ст.: а) ступінь суспільної відповідальності та б) ступінь інтелектуалізації. У свою чергу, пріоритетними об’єктивними параметрами розмежування сучас­них економічних систем є різноманітні економічні, соціально- культурні, політико-правові та екологічні показники (табл. 2.1).

Розглянуті вище підходи до типологізації національних моде­лей економічних систем обумовлюють необхідність їх безпосе­реднього виділення за національними, ідеологічними, політич­ними, географічними ознаками і належного порівняльного аналі­зу. Як відомо, упродовж більшої частини XX ст., з огляду на спе­цифіку світового розкладу сил і відповідне формування міжнарод­них економічних відносин, основні дискусії щодо національних економічних систем точилися навколо переваг і недоліків капіта­лізму і соціалізму або традиційної дихотомії «ринкова економіка — планова економіка». Капіталізм представляли США і країни За­хідної Європи, а планову економіку — CPCP, країни Східної Єв­ропи, Китай та ін. Принципові відмінності між цими групами країн, якщо відштовхуватись від позицій неокласичної економіч­ної теорії, полягали у формах власності на засоби виробництва (приватна протистоїть суспільній, державній) та способах коор­динації економічної діяльності (ринок — централізоване держав­не планування). Після краху радянського режиму, коли втратило будь-який сенс протистояння «капіталізм — соціалізм», актуаль­ного значення набуває диференціація економічних моделей у ме­жах самого капіталізму — адже як постсоціалістичні країни Схід­ної Європи, так і Китай нині ефективно розбудовують капіталізм, або ринкову економіку, хоч і з національними особливостями (рин­кові економіки трансформаційного типу, соціалістичний капіталізм).

Таблиця 2. і

ПАРАМЕТРИ РО1МЕЖЇ ВЛІПІМ СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Складено за: Куль'іипький ) -. В. (с 42) (5|

Закінчення табл. 2.1

Свого часу така «компаративістська» дискусія була ініційова­на відомим французьким економістом М. Альбером у роботі «Капіталізм проти капіталізму» (1991 р.), в якій ученим було ви­ділено дві базові капіталістичні моделі економічного устрою — «англосаксонська» (неоамериканська, сучасна американська) і «рейнська» (німецько-японська, комунітарна), за якої економіка США протиставляється економіці Німеччини [1, с. 23]. Англосак­сонська модель вважається більш прагматичною, порівняно з єв­ропейською чи японською, і спрямованою на максимально швид­ке отримання найбільшого фінансового прибутку. Натомість рейнська модель, на відміну від англосаксонської, більшою мі­рою схильна до вирішення соціальних аспектів розвитку. Інколи перша модель ще називається «поганим капіталізмом», а друга — «хорошим».

Як відомо, основними характеристиками ринкової капіталіс­тичної економічної системи США є: 1) приватна власність на за­соби виробництва та особисте управління цією власністю; 2) до­мінування економічної вигоди як провідної сили під час при­йняття рішення про інвестиції, виробництво і продаж; 3) покла­дання на ринок та ціни як регулятивні механізми при розподілі ресурсів та розподілі прибутку. Роль держави обмежується впли­вом на ті суспільні сфери, де ринковий механізм ефективно не спрацьовує або приватні інститути не мають достатньої мотивації для тієї чи іншої діяльності.

З іншого боку, у Німеччині роль держави була істотною ще з часів Бісмарка. Для німецьких компаній традиційною стала спів­праця між працівниками і адміністрацією, а головними пайови­ками були німецькі банки. Компанії і держава спільно опікува­лись і професійним навчанням. Особливістю японської «комуні- тарності» слід вважати наголос на колектив і відповідальність особи перед ним. Японські дзайбацу також тісно співпрацюють одна з одною і з банками. Працівники зберігають вірність компан­ії, випадки зміни місця роботи трапляються дуже рідко. Підпри­ємці і працівники пов’язані спільним корпоративним інтересом. Бізнес дбає про довгострокові цілі, нерідко поступаючись корот­костроковою максимізацією прибутку. Комунітарна ідеологія пе­редбачає значне зростання ролі держави: вона перебирає на себе відповідальність за економічне зростання і забезпечення програм соціального захисту, а також участь у спільних суспільних інвес­тиційних проектах тощо.

Звичайно, розглянута градація моделей капіталізму є лише по­верхневою, узагальнюючою і може бути поділена на цілу низку специфічних національних економічних моделей. Так, на цій ос­нові виділяються: моделі ринкового капіталізму, соціально-ринко­вого капіталізму, планового ринкового капіталізму (за М. Шніце- ром); азійський, середземноморський капіталізм; соціал-демокра- тична модель економіки (Швеція, Австрія), стейтизм (Франція, Італія) та багато інших. Ix вивчення та всебічний аналіз у цілому є високоактуальним і перспективним з точки зору пошуку її оп­тимального варіанта, здатного якомога краще забезпечувати со­ціальні та економічні потреби людей.