2.2. ЕКОНОМІЧНІ ЧИННИКИ ВИЗНАЧЕННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Умови розбудови економіки будь-якої країни визначаються великим бататоманіттям економічних та позаекономічних чинни­ків. Серед економічних варто назвати обрану державою модель економічної політики, структуру промисловості, націленість при­родними ресурсами, досягнутий рівень економічного розвитку як передумову подальшого прогресу, відносини із сусідами, місце у міжнародному поділі праці тощо.

Порівняння різних економічних моделей ґрунтується на аналі­зі досягнутого через їх реалізацію рівня соціально-економічного розвитку держави і суспільства. Такий аналіз здійснюється за до­помогою багатьох критеріїв оцінювання. До найбільш очевидних із них належать такі одиничні параметри, як:

— економічні та макроекономічні показники: темп зростання ВВП, рівень ВВП на душу населення, рівень інфляції, співвідно­шення експорту й імпорту, темп інфляції, зовнішня заборгова­ність, рівень доходів населення, коефіцієнт Джині тощо;

— демографічні і соціальні показники як загальне відобра­ження рівня життя населення: середня тривалість життя, співвід­ношення народжуваності і смертності, рівень освіти та ін ;

— більш складні для підрахунку показники, шо характеризу­ють системні параметри економіки: продуктивність праці, енер­гоємність ВВП (витрати енергоносіїв на 1 дол. ВВП), наванта­ження на національне багатство (співвідношення національного багатства та річного ВВП), забруднення навколишнього середо­вища тощо.

Поширеним є й міжнародне порівняння країн із застосуванням комплексних показників та індексів. Наприклад, у широковідо­мому Індексі розвитку людського потенціалу (ІРЛП, раніше був відомий як 1ЛР — індекс людського розвитку), розробленому Програмою розвитку ООН, враховуються три групи параметрів: ВВП на душу населення, тривалість життя та рівень освіти насе­лення.

Методика деяких із міжнародних рейтингів дає змогу у чіт­кому та систематизованому вигляді виділити ті чинники, які без­посередньо впливають на розвиток країни, визначаючи його стан, перспективи та можливості. Одним із цікавих у цьому сенсі рейтингів є Індекс економічної свободи, шо укладається амери­канським аналітичним центром Hie Heritage Foundation (див.: www.heritage.org) починаючи з 1995 р. Його ідеологія грунтуєть­ся на ліберальному положенні про те, що свобода вибору людьми форм економічної діяльності безпосередньо впливає на добробут країни та на темпи її розвитку. У свою чергу, економічна свобода безпосередньо залежить від державної політики та якості роботи урядових установ Вона визначається як елемент особистої сво­боди індивіда, пов’язаний із його матеріальною незалежністю у його відносинах із державою та іншими організованими групами людей. Ця теза корелює з ідеями відомого ліберала Мілтона Фрід- мена про те, що економічна складова індивідуальної свободи не тільки є необхідною умовою досягнення політичної свободи, а й є цінністю сама по собі. Назвати економічно вільним можна того індивіда, який повністю контролює свою працю і свою власність. Він може вільно працювати, споживати та інвестувати результати власної праці. Держава має гарантувати, але не повинна обмежу­вати цих можливостей.

Індекс економічної свободи складається на основі показників, поєднаних у IO груп. Кожна країна рейтингується за цими група­ми показників, отримуючи за кожною з них рейтинг від 0 (відсут­ність свободи) до 100 (повна свобода). Загальний результат краї- ни є простим середнім арифметичним значень усіх десяти груп показників.

1. Ділова свобода — здатність легко і швидко започаткувати власну справу, відкрити підприємство та працювати у ньому Найбільшою перепоною для ділової свободи є складне правове поле в країні.

2. Торговельна свобода забезпечується відсутністю митних тарифних і нетарифних бар’єрів для експорту та імпорту.

3. Фіскальна свобода. Даний показник пов’язаний із рівнем оподаткування фізичних та юридичних осіб, а також із часткою ВВП, що перерозподіляється через бюджет. Менший рівень опо­даткування означає виший ступінь фіскальної свободи.

4. Частка державного сектору в економіці включає всі видатки держави та її трансферти. В ідеальному варіанті державний сек­тор повинен здійснювати виробництво тільки чистих суспільних товарів, а його видатки мають бути мінімальними.

5. Монетарна свобода формується низьким рівнем інфляції у поєднанні з відсутністю державного регулювання цін.

6. Інвестиційна свобода — це забезпечення умов для безпе­решкодного руху капіталу та іноземних інвестицій усередині країни.

7. Фінансова свобода є виразом надійності банківського та не- банківського (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди) секторів та їх незалежності від впливу держави. Наявність дер­жавної власності у цих секторах є небажаною, оскільки вона знижує ефективність функціонування фінансових інстіпутів.

8. Захист прав власності — це оцінювання здатності індивідів нагромаджувати приватну власність. Для цього необхідні чіткі і зрозумілі закони, а також судова система, спроможна забезпечу­вати їх неухильне дотримання.

9. Свобода від корупції.

10. Свобода пращ має полягати в легкості прийому співробіт­ника на посаду та його звільнення. Держава не повинна встанов­лювати цьому перешкод.

Виходячи з вищесказаного, перелічені складові слід розгляда­ти безпосередньо як економічні та інститущйні чинники, що, на думку прихильників ліберальної ідеології реалізації економічної політики, забезпечують адекватні можливості для економічного розвитку країни На підтвердження цієї думки висувається теза про те, що вищий рівень економічної свободи в країні найчастіше означає більш високий рівень Гї добробуту, який відображається показником ВВП (рис.

Рис. 2.1. Кореляти між рівнем економічної свободи

та ВВП країн світу

Джерело'. The Hcntage Foundation, дані Світового банку та Міжнародного валютного фонду.

Водночас така інтерпретація чинників економічного успіху не є безспірною. Наприклад, торговельну лібералізацію не варто роз­глядати як безумовне благо. Найпростішим аргументом проти відкриття кордонів € те, що імпорт погіршує умови діяльності для національних виробників. Фахівці роблять кілька застере­жень щодо відкритості економіки:

1. Країни, де відбувається економічне зростання, послаблю­ють обмеження щодо зовнішньої торгівлі та руху інвестицій. Од­нак зворотне не спостерігається. Відкриття економіки не стає ав­томатичним чинником, що забезпечує сталий економічний розви­ток. Детермінантами економічного зростання натомість є нако­пичення фізичного та людського капіталу і розвиток технологій.

2. Відкритість економіки, як свідчать дослідження, збільшує розрив між рівнем доходів і добробуту окремих прошарків насе­лення країни, погіршуючи проблему бідності.

3. Відкритість робить країни більш залежними від зовнішніх шоків. Україна, економіка якої є достатньо відкритою (критерієм перевищення є критичний показник зовнішньоторговельного обо­роту на рівні 50 % від ВВП країни), відчула на собі вплив світо­вої економічної кризи 2008 р., внаслідок якої (станом на кінець 2008 р.) відбувся спад у зорієнтованих на експорт металургійній

та хімічній галузях, спостерігався відплив іноземних інвестицій, стабільність курсу національної валюти зазнала значних випро­бувань, було порушено стабільність роботи банківської системи [9, с. 23].

Інші з названих чинників також не варто сприймати однознач­но. Зокрема, сумнівною з погляду соціальної політики є теза про бажаність відсутності державного втручання у ринок праці. Від­сутність регулювання процедур найму та звільнення працівників є зручною для підприємств. Однак вона породжує надмірне без­робіття, а отже соціальне напруження у суспільстві. Успішні мо­делі економічного розвитку, що існують у світі, значно відрізня­ються за параметрами фіскального навантаження на економіку, перерозподілу ВВП через бюджет, державними видатками. Шве­ція, наприклад, має чи не найвище у світі податкове навантажен­ня на економіку, її державні витрати перевищують 55 % ВВП, але «шведська модель» економічної політики вважається такою, що забезпечує найвищий порівняно з іншими розвиненими країнами життєвий рівень населення.

До економічних чинників розвитку традиційно також відно­сять наділеність країни тими чи іншими природними ресурсами. Економічна теорія розглядає даний чинник у негативному кон­тексті, тобто як такий, наявність якого не стимулює зростання, а навпаки, створює проблеми. Відповідне явище називають «ре­сурсним прокляттям». Цим терміном позначається феномен, за якого країни, що володіють значними природними ресурсами, за­звичай розвиваються повільніше, ніж країни із невеликими їх за­пасами.

Дослідження цього явища почалися у 1980-х рр. Було виявле­но, що у період 1965—1998 рр. темп зростання ВНП надушу на­селення у країнах ОПЕК (основних експортерах нафти) знизився в середньому до 1,3 %, тоді як у решті країн, що розвиваються, він становив близько 2,2 %. Така відмінність пояснюється тим. що, коли видобуток ресурсів (корисних копалин) починає набу­вати значної питомої ваги в структурі ВВП, це може викликати ресурсну залежність суспільства, тобто ускладнення подальшого економічного розвитку при обмеженні доступу до природних ре­сурсів. Із цим пов’язуються кілька негативних явищ, таких як:

— конфлікти у суспільстві, за яких різні групи борються за можливість розпоряджатися ресурсами. Такі конфлікти можуть бути відкритими й набувати форми озброєних протистоянь (таке відбувається в деяких країнах Африки, зокрема в Республіці Ан­гола) або напівприхованого змагання з приводу розподілу повно­важень між різними міністерствами, відомствами та приватними підприємствами;

— «рентна поведінка» у фіскальній сфері. За нормальних умов, коли економіка не є ресурсозалежною, об’єктом оподатку­вання є доходи громадян та підприємців У відповідь останні очі­кують від держави задоволення власних інтересів, проведення сприятливої соціальної та промислової політики. За ресурсної за­лежності основним джерелом доходів бюджету стає рента від продажу природних ресурсів, а отже влада стає менш залежною від податків громадян, а тому має менший стимул проводити ефективну політику. Більше того, ефективні інститути громадян­ського суспільства можуть становити загрозу для неефективної політики влади, що ґрунтується на рентних доходах. Тому дер­жава може навмисно перешкоджати формуванню демократичних громадських інститутів;

— оскільки стимули до проведення грамотної економічної політики послаблюються, це призводить до корупції, пов’язаної з розподілом доступу до ресурсної ренти, до посилення авторитар­них тенденцій у суспільстві та до погіршення якості державного управління;

-— якщо основною статтею доходів державного бюджету є платежі за використання та продаж сировинних ресурсів, то зба­лансованість бюджету стає залежною від динаміки світових цін на сировинні товари Остання може бути досить значною. На­приклад, ціна бареля сирої нафти зросла з 10 дол. у 1998 р. до 140 дол. у першій половині 2008 р. і за кілька місяців впала до 60 дол. США Такі коливання цін значно ускладнюють плануван­ня бюджетних видатків, роблячи фіскальну політику вразливою до зовнішніх шоків,

— висока дохідність у видобувній галузі позбавляє інші сфе­ри промисловості стимулів до розвитку та технологічного вдос­коналення. По-перше, держава стає незацікавленою в розвитку переробної промисловості. По-друге, значна дохідність видобув­ної галузі означає порівняно більш високий рівень оплати праці в цій сфері. Тому найбільш освічені і здібні працівники йдуть пра­цювати в цю сферу, позбавляючи інтелектуальних ресурсів під­приємства інших секторів промисловості. Це явище є проявом однієї зі специфічних форм ресурсного прокляття, відомої як «голландська хвороба».

Голландська хвороба виникає внаслідок значного зростання експорту певного природного ресурсу, такого як газ чи нафта Значне зростання надходжень у країну іноземної валюти у вигля­ді оплати її експорту тисне на номінальний курс національної ва­люти у бік його ревальвації. Унаслідок цього знижується міжна­родна конкурентоспроможність продукції неснровинних галузей промисловості країни, в цих галузях відбувається спад обсягів виробництва та зайнятості. Виникає безробіття, з’являється по­треба імпортувати відповідні товари обробних галузей, виробни­цтво яких всередині країни впало. Відбувається переміщення ре­сурсів із обробного сектору в сировинний, який створює меншу величину доданої вартості Останнє разом зі зниженням чистого експорту призводить до уповільнення темпів економічного зрос­тання.

Зв’язок між зростанням доходів країни від експорту природ­них ресурсів, ревальвацією її валюти та зниженням промислового виробництва буває складно помітити та довести. Тому «голланд­ська хвороба» — це теоретична схема, яка попереджає про ризи­ки, пов’язані із надмірним експортом ресурсів, і не більше того Ніколи не можна бути абсолютно впевненим, що та чи інша краї­на дійсно потерпає від цього економічного симптому А тому діа­гноз «голландська хвороба» є скоріше сигналом про можливість появи проблем, аніж чіткою рекомендацією про необхідність проведення структурних реформ у промисловості тієї чи іншої країни.

Ми бачимо, що сучасні економічні чинники успішного розвит­ку держави є вкрай неоднозначними. З одного боку, існують за­гальні глобальні залежності та тенденції, які слід враховувати та аналізувати кожній державі світу. З іншого ж — випадок кожної країни є індивідуальним, і її соціально-економічний розвиток не­обхідно оцінювати виходячи із комплексу економічних, соціаль­них, культурних, історичних, політичних та геополітичних пара­метрів. Цілком банальним і тим не менш справедливим виснов­ком є те, що загального рецепту економічного успіху не існує.

Контрольні запитання

1. Якими причинами зумовлене виникнення порівняльного аналізу соціально-економічних систем?

2. Охарактеризуйте основні методологічні принципи порів­няння економічних систем

3. Назвіть особливості компаративних досліджень кінця 1990-х років та початку XXI ст.

4. За якими параметрами та показниками здійснюється аналіз і порівняння економічних моделей розвинених країн? Чому ці показники не можна прямо застосувати до постсоціалістичних держав⁹

5. Проаналізуйте типологію сучасних економічних систем.

6. Якими показниками можна оцінити стан та перспективи економічного розвитку певної країни?

7. Вкажіть чинники, що, на думку прихильників ліберальної ідеології, сприяють економічному розвиткові.

8. В якому ракурсі аналізується націленість країни природни­ми ресурсами як чинник розвитку? У чому полягають причини та наслідки «голландської хвороби»?

Література

1. Альбер М. Капитализм против капитализма. — СПб.: Эконом, шк., 1998. — 296 с. (Этическая экономия: Исследования по этике, куль­туре и философии хозяйства, вып. 4).

2. Ананьин О. И.. Гайдар Е. П. Сравнительный метод и его исполь­зование в исследовании хозяйственных механизмов социалистических стран // Сборник трудов — M.: ВНИИСИ, 1984. —230 с.

3. Бузгалнн А., Колганов А. Введение в компаративистику. — M.. «Таурус-Альфа», 1994. —368 с.

4. Колганов А. И., Бузгалин А. В. Экономическая компаративистика: сравнительный анализ экономических систем: Учебник / Серия «Учеб­ники экономического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова». — M.: ИНФРА-М, 2005. — 746 с.

5. Кульчицькиіі Б. В. Економічні системи суспільства: теорія, мето­дологія, типолопзація: Монографія — Львів: Вид. центр Львів, нац. ун­ту ім. Твана Франка, 2003. — 352 с.

6. Леоненко ∏., Чсрепніна О. Теорії порівняльних економічних сис­тем // Економічна енциклопедія: У 3 т. / Відп. ред. С. В. Мочерний. — K.: Вид. центр «Академія», 2002. — Т. 3. —952 е.

7. Проклятие ресурсов. — htφ√∕ru.wikipedia.org∕wiki∕∏poκπarπιe ре­сурсов.

8. Роузфілд С. Порівнюємо економічні системи Культура, багатство і влада в XXl столітті / Пер. з англ. — K.: К.І.С., 2005. — 370 с.

9. TamapenKO Н. О. Шляхи розвитку національних економік у гло­бальному середовищі // Стратегії економічного розвитку в умовах гло­балізації: Монографія / За ред. д-ра скон. наук, проф. Д. Г. Лук'яненка. — К:КНЕУ, 2001, —538 с.