Чинники і складові структурних змін у світовій економічній системі і наслідки для України

Василь ЮРЧИШИН,

директор економічних і соціальних програм Центру Разумкова

Після глобальної кризи 2008-2009рр. здавалося, що найвагоміші глобалізаційні ризики вже (хоча б частково) послабли, а відтак - світова економіка принаймні на півторадва десятиліття убезпечена від нових невизначеностей і шоків.

1. Складові нової хвилі глобалізаційного прискорення/гальмування

Ще кілька років тому в експертному середовищі домінувала думка про те, що саме відкритість економік є однією з найвагоміших передумов подальшого соціально-економічного прискорення і розвитку. Хоча приклади окремих країн й спростовували вказану тезу, проте поширення й поглиблення глобалізаційних процесів (попри періодичні кризові прояви) вимагало від країн актуальних заходів економічної політики, насамперед у частині забезпечення відкритості і лібералізації торговельних та інвестиційних режимів^[171]. Більше того, інвестиційне прискорення, поряд з розширенням торговельних потоків, потребувало оновленого і прискіпливішого погляду на взаємозв'язки між інвестиціями, обсягами торгівлі та економічним зростанням, а також наслідками переспрямованості інвестицій між різними країнами та регіонами^[172].

Водночас, світовими експертами наголошувалось на необхідності і готовності країн до поглиблення взаємоузгодженості, оскільки неспроможність до скоординованості наслідком матиме як розбалансування глобальних економічних зв'язків, так і посилення недовіри (і навіть антагонізму) між країнами.

Однак, останніми роками чіткіше почали проявлятись протилежні наміри і суперечливі тенденції - дедалі більше замість відкритості почали дискутуватись питання ролі і місця держави у захисті національних ринків, обмеженні т.зв. недобросовісної конкуренції, посиленні регуляторних функцій з метою надання преференцій окремим (переважно національним) виробникам, тобто помітним стало відновлення протекціоністських настроїв навіть у найкрупніших країнах світу.

На виклики вказаних суперечностей ряд міжнародних експертів звернули особливу увагу. Більше того, була сформульована нова «теорема про неможливість», згідно з якою у довгостроковому аспекті взаємоузгоджене співіснування трьох процесів - глобалізації, демократії і національної держави - практично виключається^[173]. Тому серед найважливіших питань світоустрою, на які вже сьогодні потрібно знаходити відповіді, виокремлюється те, який тип глобальної стратегії домінуватиме - поглиблення співробітництва і формування інтеграційних альянсів чи посилення протекціонізму з активізацією торговельних і валютних воєн^[174].

Світова економічна динаміка. З початку тисячоліття світова економіка вже зазнала помітних трансформацій, які продовжують докорінно змінювати світову економічну систему. До групи найбільших розвинутих країн приєдналася низка висхідних країн, які продемонстрували значні економічні досягнення, а відтак і змінили глобальну структуру виробництва і споживання. Так, якщо на початку тисячоліття у трьох розвинутих країнах з найбільшими економіками - США, Японії та Німеччині - формувалось понад половини глобального ВВП, то у 2016р. на них припадала лише третина, натомість у найбільших висхідних країнах - Китаї, Індії і Бразилії - вже створюється п'ята частина (світового ВВП) (таблиця «Країни світу з найбільшими економіками»^[175]).

Так, з початку тисячоліття ВВП США зріс у приблизно 1,8 разів, Китаю ж - майже на порядок (діаграма «ВВП США та Китаю»). У середині 2010р. Китай вийшов на друге місце у світі за вироблюваним ВВП^[177], обігнавши Японію. Хоча останніми роками спостерігається певне гальмування економічної динаміки Китаю (зростання ВВП «лише» незначним чином перевищує 6%), проте жодна велика економіка не демонструє подібних темпів. Тому, по-перше, друга позиція Китаю найближчими роками лише зміцнюватиметься, по-друге - визначальною характеристикою принаймні найближчого десятиліття буде посилення конкурентного змагання між США та Китаєм, що, своєю чергою, значною мірою визначатиме і розвиток світової економіки.

Країни світу з найбільшими економіками

ВВП США та Китаю,

Водночас, продовжувалось формування та оновлення інтеграційних центрів (навколо найбільших економік, а також за географічною ознакою).

Важливою особливістю цих утворень (що необхідно враховувати під час вироблення зовнішньоекономічної політики) є те, що, якщо європейське і північноамериканське об'єднання дедалі більше тяжіють до протекціоністських настроїв, то лише азійське послідовно відпрацьовує і запроваджує експансіоністські напрями економічної політики.

Окремі угрупування найбільших економік, % світової економіки

Є підстави стверджувати, що нинішня динаміка - поступового нарощування значимості азійського угрупування - продовжуватиметься, з її подальшим нарощуванням за рахунок північно­американського і європейського, на що вказують прогнозні оцінки розвитку (таблиця «Прогноз економічної динаміки.'... »^[181]), а також відчутне зниження упродовж останнього десятиріччя продуктивності праці у найбільших розвинутих економіках (діаграма «Зростання продуктивності праці у найбільших розвинутих економ.іках»^[182]).

Більше того, якщо у кризовий період (2008-2009рр.) і перші посткризові роки (2010-2012рр.) часто говорилося про початок формування нової багатополярної геополітичної «нормальності», то сьогодні визнається, що лише Китай, поряд із США, може претендувати на участь у глобальному лідерстві.

Поряд з цим, найближчими роками можуть відбуватись зміни й іншого характеру. Нагадаємо, у перші посткризові роки посилювались суперечності та невизначеності світового економічного розвитку, у т.ч. внаслідок гальмування економічної динаміки найбільших країн, посилення боргових криз в Європі тощо. Втім, попри економічні ускладнення, США досить швидко відновили позитивну економічну динаміку, залишаючись найкрупнішою економікою світу, а ЄС не допустив поширення боргових і міграційних криз.

Прогноз економічної динаміки окремих найбільших економік, зростання реального ВВП, % до попереднього року

Зростання продуктивності праці у найбільших розвинутих

економіках, середньорічний показник зростання, %

У 2016-2017рр. відбулася низка подій і процесів, які, найвірогідніше, суттєво вплинуть на світогосподарську систему і геоекономічну структуру світу. Насамперед, йдеться про започаткування у США нових напрямів і заходів економічної політики, які вже отримали назву «трампономіки» (на честь ініціатора - Президента США Д.Трампа) і завдяки яким країні вдалося закріпити глобальні лідерські позиції.

Поряд з цим, зниження економічної активності США у кризові і перші посткризові роки, поєднане із швидким і стійким розвитком висхідних крупних країн, є також складовою прискорення змін у структурі світової

економіки. Так, відбувається помітне зростання значимості висхідних країн, насамперед азійських, серед яких виокремлюється Китай, для забезпечення стійкого глобального розвитку у:

- виробленні світового валового продукту,

- розширенні торгівлі між динамічними висхідними країнами,

- стрімкому зростанні внутрішніх (споживчих) ринків,

- зменшенні залежності ринків висхідних країн від ринків розвинутих країн.

Однак, висхідні країни все ще залишаються значною мірою залежними від сировинних і біржових товарів. Так, упродовж 2014-2016рр. висхідні країни демонстрували певне послаблення своїх позицій, що переважно зумовлено суттєвим зниженням вартості нафти та інших енерго- і сировинних ресурсів, які для багатьох країн відігравали і відіграють вирішальну роль у їх експортному, а тому й економічному загалом, потенціалі.

Обсяги глобальних ВВП та експорту,

$ млрд.

Хоча поки розвинуті країни і залишаються центрами споживання та інвестицій, проте виникаючі останніми роками фінансові ускладнення (насамперед, у країнах ЄС) не дозволяють говорити про їх стійке зростання, а глобальні виробництво і доход значною мірою залишаються залежним від експортних потоків («прив'язаних» до висхідних країн) (діаграма «Обсяги глобальних ВВП та експорту»¹⁸³).

Фактор «трампономіки». Як вказувалось, з початку 2018р. у США була введена в дію низка регуляторних, податкових, інвестиційних реформувань, ініційованих Президентом США Д.Трампом і спрямованих на економічне зміцнення і прискорення економіки країни.

Хоча запроваджені реформування, серед яких чільне місце посідають податкове послаблення та інфраструктурне зміцнення, спрямовані першочергово на США, проте зміна поведінки американських корпорацій (якщо таке станеться), зважаючи на їх роль і місце у світовому господарстві, матиме суттєві наслідки і для світової економіки^[184]. Одразу зазначимо, що податкова реформа у США впливатиме не лише на податкове та інвестиційне середовище, але й загалом, за оцінками багатьох експертів, прискорить глобальне економічне зростання вже навіть у короткостроковому аспекті у 2018-2020рр.

183

[WBI].

Головною метою «трампономіки» є суттєве підвищення інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності американських компаній, а також стимулювання їх до повернення (до США) прибутків отриманих за кордоном^[185]. Серед положень стимулюючого законодавства (які набувають чинності з 2018р.) виокремимо наступні:

- одним з головних нововведень є зниження ставки федерального податку на прибуток для всіх компаній, які функціонують у США, з нинішніх 35% до 21%^[186], а також виводити з-під оподаткування всі інвестиційні видатки компаній в технологічне устаткування та інтелектуальну власність;

- встановлення ставки 10% на прибуток, що репатріюється, американських ТНК (раніше повернення прибутків було «беззмістовним», оскільки оподатковувалось за ставкою 35%);

- зниження граничної ставки на особисті (великі) доходи з 39,6% до 35%;

- збільшення видатків на значні інфраструктурі проекти^[187];

- розширення внутрішніх виробництв і ринків, у т.ч. шляхом інституційного захисту національного бізнесу та сприяння перенесенню виробництв з висхідних країн до США.

Важливим також є рішення на запровадження акцизу у 20% (Excise Tax) на товари й послуги, що вироблені за кордоном і імпортуються до США, які не підпадають під оподаткування. Тобто для іноземних конкурентів умови поставок у США суттєво погіршуються, а для самої податкової системи США відбувається певна компенсація надходжень від вказаного зниження оподаткування в країні.

Слід також вказати на заходи, які стосуються безпосередньо інвестиційних потоків і які можуть мати «вибіркове» застосування стосовно небажаної конкуренції. Так, США зможуть запроваджувати обмеження на приплив китайських капіталів до тих секторів національної економіки, приплив до яких американських інвестицій

у Китаї є, на думку американського бізнесу, обмеженим. Зрозуміло, такими сферами неодмінно стануть технологічні галузі, індустрії, пов'язані з високою складовою інтелектуальної власності.

Зміна режиму корпоративного оподаткування, очікується, матиме значний вплив на міжнародні інвестиції, причому це стосуватиметься як транскордонних інвестицій, спрямованих до США, так і інвестиційних позицій американських ТНК, що функціонують за кордоном. А зважаючи, що приблизно половина глобальних накопичених інвестицій (investment stock або розташовані у США або належать транснаціональним корпораціям США, то реформування, які сприяють утриманню капіталів у США, або якими заохочується повернення до США коштів, інвестованих за кордоном, впливатиме фактично загалом на світові інвестиційні потоки^[188]. Більше того, т.зв. ліквідні активи, які потенційно можуть розглядатись як такі, що швидко зможуть повернутись до США, зосереджені переважно у великих корпораціях. Так, світові технологічні лідери Apple, Microsoft, Cisco, Alphabet і Oracle - утримують за кордоном $530 млрд., або чверть потенційного обсягу таких активів.

Крім того, що американські корпорації, які діють за кордоном, зможуть нарощувати власні прибутки, очікується і значний вплив на економічний розвиток через підвищення доходів і добробуту домогосподарств у США, т.зв. ефект стійкого стимулювання (trickle down effect), який був одним з базових постулатів рейганоміки у 1980-х роках. Ідея полягає у тому, що більший прибуток корпорацій сприятиме підвищенню заробітних плат і розширенню виробництва, а тому й зайнятості, які, своєю чергою, покращать добробут і купівельну спроможність населення, наслідком чого стане додатковий економічний розвиток і зростання бюджетних надходжень.

Однак, саме останні тези піддаються жорсткій обгрунтованій критиці. Одним з вагомих «анти»-аргументів є те, що нарощування прибутків корпорацій зовсім не означає ані автоматичного підвищення оплати праці, ані розширення виробництва і створення нових робочих місць^[189] (див. також врізку ««Вікно» розширення зайнятості й оплати праці у США»). Так само відсутній значимий зв'язок між зниженням фіскальних вилучень та інвестиційним розширенням. Підтверджується лише теза про те, що переважна більшість новоутворених прибутків концентрується у найбагатших бізнесменів і власників великих бізнесів.

Поряд з цим, складною може виявитись ситуація, пов'язана із зростанням дефіциту державного бюджету США (зниження податкових надходжень і збереження поточного рівня видатків). За оцінками^[190], за зниження ставки на прибуток до 21% недонадходження до Федерального бюджету за 10-річчя сягатимуть $1,0-1,5 трлн. навіть за умови економічного прискорення, викликаного податковою реформою. Це, своєю чергою, може провокувати підвищення процентної ставки і вартості обслуговування боргів та пошуку дорожчих нових ресурсів на рівні понад $60 млрд. щорічно.

«ВІКНО» РОЗШИРЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ Й ОПЛАТИ ПРАЦІ У США

Хоча теза про розширення зайнятості й оплати праці за зниження податкового тиску у США може виглядати доречною, проте є низка статистичних свідчень, які радше вказують на «вузькі» можливості її прояву внаслідок ефекту trickle down. Звернемо увагу на дві обставини.

По-перше, у США упродовж останнього десятиліття (і задовго до проектів податкової реформи) постійно створювались нові робочі місця і в країні вже практично досягнуто повної зайнятості (природнього рівня безробіття) (діаграма «Зайнятість і безробіття у США»). Так на кінець 2017р. рівень безробіття знизився до майже 4%, що є найнижчим показником у посткризовий період.

По-друге, поряд із зростанням зайнятості відбувалось стійке підвищення заробітної плати, яка у конкурентній економіці адекватно відбиває вартість праці. Більше того, динаміка підвищення зарплати випереджала інфляційну динаміку (діаграма «Зміна споживчих цін та оплати прац»). І на кінець 2017р. темпи зростання обох показників практично зрівнялися і вийшли на «бажаний» 2%-рівень. У таких умовах, сумнівним виглядає подальше нарощування заробітної плати за практично повної зайнятості без ризиків прискорення інфляції.

Тому «вікно» стрімкого розширення робочих місць чи спрямування додаткових коштів приватних корпорацій на помітне підвищення заробітної плати працівників є досить «вузьким».

У цьому контексті важливо зазначити, що у будь-якому випадку вплив на економічну динаміку не визначається лише фіскальними заходами. Зокрема, навіть більшою мірою на процентну ставку впливає монетарна політика. Вказане підвищення ставки, як наслідок податкових змін, може призвести до гальмування економічної динаміки, що вже стане неприйнятним для монетарного керівництва країни, що, своєю чергою, може ускладнити застосування і координацію інструментів економічного зростання. Тому й роль і завдання центральних банків у забезпеченні розвитку в багатьох аспектах є визначальними і також потребуватимуть відповідної корекції^[191].

Поряд з цим, складові формування пропозиції грошей (чисті зовнішні активи та чисте внутрішнє кредитування) визначають поточну і перспективну валютну динаміку^{[192] [193]}. У розвинутих країнах із міцними макроекономічними і фінансовими інститутами, стійкою купівельною спроможністю національної грошової одиниці розширення пропозиції грошей відбувається переважно шляхом нарощування внутрішнього кредитування.

Проте таку структуру можуть собі дозволити лише дійсно міцні країни з незаперечним міжнародним статусом власної національної валюти. Для багатьох же висхідних країн розширення внутрішніх складових без належного розширення зовнішніх привносить високі девальваційні та інфляційні ризики, а тому й залишаються значні вимоги до резервів висхідних країн, які б дозволяли їм підтримувати зовнішньоторговельні операції, гарантувати зовнішньоборгові

зобов'язання, забезпечувати інтервенційні операції для національної валюти.

Упродовж останнього десятиріччя потреби запровадження спочатку жорстких антикризових заходів, а потім заходів, спрямованих на подальшу стабілізацію і прискорення зростання, позначалося на структурі формування грошової бази центральними банками провідних країн (рисунок «Складові формування активів головних центральних банків»¹¹⁹).

Так, у Федеральному резерві - центрального банку США - упродовж останнього десятиріччя тричі відбувалася зміна структури активів^[194] (внаслідок різних механізмів кількісного послаблення):

- у період першої хвилі монетарного стимулювання (починаючи з другої половини 2008р.), шляхом викупу іпотечних цінних паперів,

- другої хвилі (2011р.) через викуп державних цінних паперів,

- третьої хвилі (з вересня 2012р.) за рахунок масштабного викупу державних облігацій та цінних паперів приватного сектору.

У результаті, частка внутрішніх активів, порівняно із зовнішніми, помітно зросла, а частка приватних внутрішніх активів вже лише незначним чином поступалася частці облігацій казначейства США^[195].

Складові формування активів головних центральних банків,

2006-:

зміни

По горизонтальній осі представлене відношення внутрішніх зобов'язань державного сектору до приватного перед центральним банком країни (чим правіше, тим більшими є активи державного сектору порівняно з приватними). По вертикальній осі подане відношення чистих внутрішніх активів до резервів центрального банку (чим вище, тим внутрішні активи більші, ніж зовнішні). Точка перетину осей відповідає рівності вказаних категорій активів.

Також суттєві зміни, хоча й іншої спрямованості, відбулися у структурі активів Банку Англії. Якщо у докризовий період Банк Англії утримував значні обсяги приватних боргових зобов'язань (нижня зліва точка на рисунку), у т.ч. національних банків, то в результаті кількісного послаблення, а також змін до вимог національних банків, частка активів приватного сектора суттєво скоротилась, і внутрішні активи практично повністю почали складатися з державних довгострокових облігацій.

Поряд з цим, структура Європейського центрального банку (ЄЦБ) змінилась значно менше (хоча частка державних зобов'язань у внутрішніх активах також зросла помітно), що зумовлено необхідністю країн ЄС вирішувати як суперечливі питання підтримки банківських систем окремих країн ЄС, так і складні стабілізаційні «антиборгові» завдання.

Таким чином, фіскальні заходи «трампономіки» неодмінною складовою матимуть також зміни у структурі формування пропозиції грошей. Сьогодні поки немає можливості передбачити навіть якісні характеристики таких змін, проте, вірогідно, якщо потреби фінансування дефіцитів державних фінансів у США виявляться значними, то й їх (дефіцитів) фінансування Федеральним резервом призведе до подальшого нарощування внутрішніх активів. Зазвичай, в таких випадках наслідком є подальше зростання процентних ставок, а також змін у вартості національної валюти.

Звичайно, краща економічна динаміка країни (прискорене зростання реального ВВП, порівняно з динамікою країн-партнерів, що є цілком ймовірним у випадку успішної реалізації заходів з повернення капіталів) асоціюється із зміцненням її національної валюти. Дещо вища економічна динаміка США, порівняно з іншими головними розвинутими країнами (таблиця вище «Прогноз економічної динаміки...»}, а також випереджаюча динаміка підвищення процентної ставки Федерального резерву зможуть сприяти зміцненню долара.

Більше того, в умовах економічних невизначеностей і суперечностей (вірогідність яких все ще залишається значною) звернення до долара, як до «тихої гавані», а з тим і подальше його зміцнення, є певним чином «природнім» процесом^[196]. Однак, такий процес має і «зворотну» складову, насамперед, для висхідних країн (що вже може створювати негативний тиск на глобальне зростання): за численними дослідженнями і свідченнями зміцнення американського долара на світових ринках призводить до зниження припливу капіталів до висхідних країн^[197].

Проте, такі оцінки не є однозначними і ряд фахівців, радше, висловлюють побоювання послабленням долара на світових ринках (через зростання фіскальних і зовнішньоторговельних дефіцитів)^[198]. Зважаючи на те, що США мають дефіцит торгового балансу майже з усіма провідними країнами, то обмежуючі імпорт заходи (через запровадження нових мит, які можуть тлумачитись як протекціоністські), спрямовані на вирівнювання торгового балансу, можуть виявитись цілком доречними не лише для самої країни, але й світової фінансової та валютної систем (хоча й можуть зазнати збитків країни-експортери окремих галузей).

Це пов'язано з тим, що альтернативою запровадження певних обмежуючих мит може виступати девальвація національної валюти^[199]. Однак, американський долар є і залишатиметься глобальною валютою, і його «штучні» коливання вже дійсно можуть призвести до розвалу світової економічної і фінансової систем. У контексті торговельної системи зміцнення долара призводить до здорожчання не лише товарів, що виробляються у США, а з тим і скорочення їх експорту, але й здорожчення для інших країн всіх товарів, які традиційно деноміновані у доларах (практично всі сировинні і біржові товари, які є предметом експорту багатьох висхідних країн).

Повертаючись до бізнес-середовища, нагадаємо, що податкова корпоративна ставка не є визначальним фактором для прийняття інвестиційних рішень^[200]. Не менше (а часто й більше) значимими факторами виступають вартість робочої сили, доступ до ринків та їх розвинутість, технологічна та інтелектуальна «насиченість» тощо. Зокрема, хоча у динамічних висхідних азійських країнах упродовж останніх двох десятиліть оплата праці суттєво зросла, все одно витрати на робочу силу залишаються у 2-3 рази меншими, порівняно із США. Тому ймовірне подальше перенесення виробництв до США не виглядає достатньо виваженим.

Загалом, на переконання багатьох фахівців, сьогодні практично неможливо визначити вплив податкової реформи на економічну динаміку і економічний розвиток США. Необхідно буде десятиріччя, щоб нова податкова система змогла повністю проявитись і надати можливість оцінити її результати^[201].

Інвестиційна складова глобального розвитку. Зрозуміло, що інвестиції як складова формування ВВП^[202] відіграють вирішальну роль у забезпеченні як поточної, так і перспективної економічної динаміки. Тому світові потоки інвестицій можуть визначати як економічну динаміку загалом, так і торговельні потоки зокрема.

Насамперед, зазначимо, що капіталоємність у розвинутих країнах формувалась, оновлювалась і вдосконалювалась упродовж десятиліть. Висхідні ж країни ще мають створити міцні капітальні основи розвитку. Тому звичайно частка доданої вартості, яка спрямовується в основний капітал, у висхідних країнах перевищує відповідну частку розвинутих країн^[203]. Поряд з цим, хоча розвинуті країни мають значні запаси «національного» капіталу (де домінують великі транснаціональні корпорації, ТНК), проте його (капіталу) посилення і оновлення для реального сектору значною мірою залежать від потоків прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Нагадаємо, що саме США є світовим лідером як у імпорті, так і експорті ПІІ^[204]. Між тим, визнано, що країни-імпортери капіталу з відкритими економіками і високим рівнем заощаджень є найбільш привабливими як для високотехнологічних виробництв, так і припливу ПІІ загалом. Це й утворює потенційні переваги для висхідних країн (з достатньо відкритими економіками і високим рівнем заощаджень).

Довгий час Японія утримувала лідерство у фінансуванні інвестицій, у т.ч. в основний капітал - їх частка у структурі ВВП (сягала 25%) помітно перевищувала відповідні показники інших розвинутих країн (діаграма «Валові інвестиції в основний капітал»"). Звичайно, це суттєво менше інвестицій Китаю, однак необхідно врахувати, що Японія вже має високоякісну інфраструктуру, а Китай, маючи належну інфраструктуру на сході країни (прибережній частині), лише започатковує реалізацію довгострокових і дорогих проектів у центральному, північному і західному регіонах^[205].

Валові інвестиції в основний капітал,

% ВВП

Обсяги глобальних ВВП та припливу прямих інвестицій, _ι$ млрд.

У посткризовий період, хоча й відбулося відновлення стійкого зростання глобального ВВП, динаміка припливу ПІІ в економіки країн світу виявлялася вкрай нерівномірною, що фактично є відбиттям посилення невпевненості міжнародних інвесторів у ситуації (політичній, економічній, гуманітарній) в країнах потенційних отримувачів ПІІ (діаграма «Обсяги глобальних ВВП та припливу прямих інвестицій»^[206]). Причому готовність надавати інвестиції чи приймати їх також засвідчує потенціал країни до активного, результативного та ефективного використання ресурсів.

Звичайно, найбільші розвинуті країни мають міцні інституційні основи забезпечення прав власності та захисту інвестицій. Тому й інвестиційні ресурси послідовно спрямовуються до північноамериканських і західноєвропейських країн, що й визначає в цих країнах досить високу частку іноземних інвестицій у формуванні основного капіталу (10-18%, діаграма «Приплив ПІІ у структурі валових інвестицій»²⁰⁰').

Звернемо також увагу:

- Японія, яка є одним із світових лідерів у експорті капіталів, практично не залежить від припливу ПІІ для фінансування інвестицій в основний капітал (приплив ПІІ фактично не використовується для зміцнення основного капіталу);

- високий рівень заощаджень, а з тим і внутрішніх інвестицій, в умовах стрімкої економічної динаміки вказує на дедалі меншу значимість зовнішніх інвестиційних ресурсів для Китаю (частка ПІІ у структурі валових інвестицій з початку тисячоліття знизилась утричі і останніми роками знаходиться на рівні 3%).

Приплив ПІІ у структурі валових інвестицій, % валових інвестицій в основний капітал

Вказаний перерозподіл інвестиційних потоків (зокрема, ПІІ), вірогідно, продовжуватиметься і у середньостроковій перспективі, що визначає посилення тенденції до подальшого експорту азійських капіталів (китайського і японського) до найкрупніших розвинутих країн Європи та Америки.

Слід також зауважити, що в Японії упродовж 1980-2000рр. валові державні інвестиції в основний капітал сягали 0-9% ВВП (в інших країнах G-0 знаходились на рівні 3-5% ВВП відповідних країн). Тобто наприкінці минулого століття Японія суттєво зміцнила власний інфраструктурний та інвестиційний потенціал, а зважаючи на високу якість, притаманну японські економіці загалом, не викликає сумніву, що сформована інфраструктура ще довгий час дозволятиме країні бути взірцем якості у цій сфері. Підтвердженням цьому є оцінки країни у глобальному рейтингу інфраструктури (за останнє десятиліття лише Японія покращила свої позиції, решта ж країн їх помітно знизили).

Останнє також слугує підтвердженням важливого напряму в рамках «трампономіки» - оновлення інфраструктури через сучасні інвестиційні проекти^[207]. США, які історично займали лідерські позиції в інфраструктурному розвитку, останніми роками послабили увагу до вказаної сфери, що й погіршило якість інфраструктури США (таблиця « Оцінки якості інфраструктури провідних країн світу G-7»^[208]'⁹').

Так, хоча країна зберігає лідерство у якості авіаційного транспорту та авіаційних перевезень, а також в якості портів (поряд з Великою Британією), однак помітно програє Франції та Японії у якості автомобільних доріг та залізничних шляхів. Тому зрозумілими є пріоритети фінансування інфраструктури, актуальність чого посилюється у зв'язку з очікуваним (внаслідок податкових змін, вказаних вище) поверненням капіталів до США і розширенням економічної активності на внутрішніх ринках (прискорення виробництва, збільшення логістичних центрів та якості управління ними, підвищення попиту на внутрішні перевезення, зростання потреб обслуговування та ремонтних робіт тощо). Якщо очікування успішної реалізації стратегії нової Адміністрації США не справдяться, то відносно слабка інфраструктура може стати вже гальмом для економіки країни загалом.

Оцінки якості інфраструктури провідних країн світу G-7

Оцінювання - у діапазоні 1-7.

Вищі оцінки означають вищу якість інфраструктури.

Ще одна особливість зміни структури інвестиційних потоків може пов'язуватись з британською економікою та Brexit. Велика Британія була і поки залишається одним з глобальних фінансових центрів, що зумовлювало значні потоки капіталів, у т.ч. інвестиційних, і забезпечувало беззаперечне світове лідерство у припливі ПІІ до ЄС (діаграма «Приплив ПІІ до найкрупніших економік»^[209]). У разі виходу Великої Британії з ЄС, саме останній втратить свої незаперечні лідерські позиції, що зможе мати негативні впливи на оцінки фінансової стійкості ЄС загалом.

Приплив ПІІ до найкрупніших економік,

Інвестиційні потоки США і Китаю. Традиційно, оцінка економічного середовища країни значною мірою пов'язується із припливом ПІІ. Однак, для великих розвинутих економік ситуація дещо інша, оскільки такі економіки, експортуючи капітал у форматі ПІІ, можуть отримувати додаткові вигоди від інтеграційної експансії. Останніми роками у якості великого експортера ПІІ утверджується і Китай.

Тобто для світових інвестиційних лідерів - США і Китаю - характерними є великі обсяги ПІІ не лише припливу, але й відпливу. Більше того, хоча у попередні роки зовнішні інвестиційні потоки США і Китаю були переважно різноспрямованими, однак сьогодні вони вже мають спільні риси (хоча американські обсяги суттєво перевищують китайські).

Так, упродовж 2000-х років США виступали у якості чистого експортера ПІІ. У посткризовий період стійкість макроекономічного та інституційного середовища США сприяла посиленню припливу ПІІ до країни. І сьогодні у США обсяги накопичених ПІІ (припливу і відпливу) практично зрівнялись (діаграма «Обсяги ПІІдо/з економіки США»^[210]).

Китай довгий час був привабливою країною для припливу ПІІ, що й стало одним з чинників стрімкого розвитку країни. Однак, певна лібералізація капіталів, а також торговельна експансія (яка вимагала своєї підтримки капіталами китайських корпорацій) призвели до стрімкого нарощування експорту ПІІ (діаграма «Обсяги ПІІдо/з економіки Китаю»^[211]).

Не зважаючи на мінливість потоків ПІІ, США продовжують залишатись лідером у припливі інвестицій, частка країни коливається в межах переважно 13-17% світових обсягів, натомість припливу до Китаю - 7-9% (діаграма « Частка припливу ПІІдо США та Китаю»).

Обсяги ПІІ до/з економіки США,

$ млрд.

Обсяги ПІІ до/з економіки Китаю,

$ млрд.

Частка припливу ПІІ до США та Китаю,

% обсягу світових інвестиційних потоків

Як вказувалось, успішність реалізації заходів «трампономіки» означатиме подальше зростання інвестиційного припливу до США, тобто США як імпортер ПІІ ставатимуть дедалі привабливішими (і належним чином прибутковими), а Китай зможе розширювати власний експорт ПІІ на американські ринки. Цьому також сприятиме подальша лібералізації руху капіталів і їх експансія на зовнішні ринки, про що вже оголошено китайським керівництвом.

Однак, тут прихованою є суттєва суперечність. Так, заходи «трампономіки» спрямовані на те, щоб повернути американські капітали, інвестовані за кордоном, до США, а також зробити економічне середовище США ще привабливішим для міжнародних інвесторів. Звичайно, китайські компанії також мають власні інтереси на американських ринках, а тому й зацікавлені у доступу до всіх ринків. Однак, США вже оголосили і будуть запроваджувати різноманітні обмеження на входження іноземного капіталу (насамперед, своїх головних конкурентів, до яких вже належить Китай) у стратегічні галузі і сфери (насамперед, інформаційні, комунікаційні, фінансові, технологічні).

Звернемо увагу на ще один важливий макроекономічний аспект. Однією з фундаментальних тотожностей є зв'язок між балансом заощадження-інвестиції та зовнішньоторговельним сальдо. У контексті нашого розгляду, нагадаємо, що, оскільки внутрішні заощадження (S ) є різницею між внутрішнім виробництвом і внутрішнім споживанням, то зовнішньоторговельне сальдо (товарів і послуг) (ЕХ - ІМ ) співвідноситься з різницею заощаджень та інвестицій (І ):

S -1 = ЕХ - ІМ.

Тобто зовнішньоекономічний баланс відбиває не лише рух товарів і послуг через кордон країни, але й потреби і спроможність країни в отриманні і використанні інвестиційних ресурсів. Поряд з цим, саме динаміка балансу заощаджень-інвестицій може вказувати на можливості країни покращити зовнішньоторговельне сальдо.

Заощадження та інвестиції США і Китаю,

Звертаючись до макроекономічних балансів США і Китаю (діаграма «Заощадження та інвестиції США і Китаю»), зазначимо:

- рівень інвестицій у структурі ВВП США помітно випереджав національний рівень заощаджень. Між тим, останніми роками відмінність у динаміці суттєво скоротилася, і обидва показники коливаються навколо рівня 20%;

- у Китаї історично сформованою є інша структура: рівень заощаджень помітно вище рівня інвестицій. Втім, останніми роками така різниця також суттєво скоротилась;

- загалом рівень заощаджень в Китаї є «надмірним» - останніми роками коливається навколо 50%, і продовжується утримання інвестиційної моделі розвитку. І, хоча країною й проголошено перехід (і стимулювання) до поступового нарощування рівня

споживання, проте поки китайці продовжують надавати перевагу заощадженню значних ресурсів;

- перевищення заощаджень над інвестиціями в Китаї цілком узгоджується із значним позитивним зовнішньоторговельним сальдо країни. Своєю чергою, нижчий рівень заощаджень, порівняно з інвестиціями, у США відбиває традиційний зовнішньоторговельний дефіцит, притаманний країні, який, втім, останніми роками стабілізувався на рівні дещо менше 3% ВВП (врізка «Зовнішньоторговельна динаміка США»²¹³);

- останніми роками як розриви у балансі збереження-інвестиції, так і у зовнішньоторговельному балансі обох країн помітно зменшилися, що пов'язується із запровадженими політиками зі зменшення макроекономічних дисбалансів. При цьому, однак, якщо надалі у США підвищити рівень заощаджень видається важко (очікувати зменшення споживання американцями навряд чи доречно), то підвищення рівня споживання у Китаї, у т.ч. з врахуванням зростаючої чисельності середнього класу, вже оголошено пріоритетом державної політики, яка послідовно реалізовуватиметься.

ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА ДИНАМІКА США

У посткризовий період США проводили політику, спрямовану на зменшення дефіциту зовнішньої торгівлі. Упродовж 2014-2016рр. вказаний дефіцит «стабілізувався» на середньомісячному рівні $40­45 млрд., що, зважаючи на місце США у системі світо господарських зв'язків, було «природнім». Однак, у 2017р. ситуація почала погіршуватись - щомісячний дефіцит зріс до $45-50 млрд. (діаграма «Місячне зовнішньоторговельне сальдо»).

Хоча погіршення і незначне, проте це прискорило відпрацювання напрямів політики «трампономіки», спрямованих на зменшення зовнішньоторговельного дефіциту (річний показник дефіциту зовнішньої торгівлі перевищив $550 млрд., або 2,8% ВВП).

Місячне зовнішньоторговельне (товарів і послуг) сальдо,

Джерело: US Economy Notes. Credit Suisse (різні випуски).

Зовнішньоборгові позиції. Із зовнішньоторговельною та інвестиційною складовою безпосередньо пов'язана зовнішньоборгова позиція країни - у випадку торговельних дефіцитів країна має позичати ресурси, у т.ч. на зовнішніх ринках, для їх (дефіцитів) фінансування чи покриття, що, своєю чергою, може впливати на структуру світової економіки загалом.

При цьому слід нагадати, що в нинішніх умовах відкритості активними агентами на зовнішніх ринках є не лише уряди чи державні інституції, а й банківський чи корпоративний сектор, в якому вже й може акумулюватись основна частина боргу. Так, зокрема, зовнішній борг загального уряду США складає менше третини всього зовнішнього боргу країни, Великої Британії - менше 10%, Єврозони - менше 20% (таблиця « Структура зовнішніх боргів окремих країн»²¹).

Структура зовнішніх боргів окремих країн,

$ млрд.

Велике значення мають і питання загального місця країни у структурі світової економіки. Тому, хоча сьогодні активно дискутується питання великого боргу США, проте цю проблему слід розглядати з урахуванням наявності значного потенціалу країни щодо обслуговування боргу, а також ролі країни у забезпеченні світової фінансової ліквідності та ролі цінних паперів США як резервних активів.

Більше того, однією з найважливіших особливостей боргової структури найбільших економік - США, Великої Британії, Японії і Єврозони - є те, що їх «національні» валюти (долар, фунт, йєна і євро) є одночасно визнаними світовими валютами, на які існує глобальний цілком стійкий попит. І, відповідно, борги економічних суб'єктів - як резидентів, так і нерезидентів - також сформовані переважно у «своїй» же валюті

²¹⁴ Gross External Debt Position by Sector. - http://databank.worldbank.Org/data/views/report:s/Report:WidgetCustom.aspx7Report _Name=C2-SDDS-new&Id=f75db76d.

(так, понад 80% зовнішніх боргів США - доларові, а зовнішні борги Японії практично повністю є йєновими)^[215]. Таким чином, жодна з найкрупніших розвинутих економік не має високих ризиків суверенного дефолту.

Інвестиційні тренди початку 2018р. 2015-2016рр. виявилися напрочуд сприятливими для притоку ПІІ - зафіксовані найвищі значення останнього десятиріччя. Втім попередні результати 2017р. вказують на помітне зниження інвестиційних потоків і їх повернення до «нормального» рівня 2010-2014рр.: приплив ПІІ знизився на 16%, з $1,81 трлн. (2016р.) до $1,52 трлн. (2017р.)^[216]. Це певним чином входить у суперечність із досить стійким рівнем зростання глобального ВВП, що мало б прискорювати, або, принаймні, підтримувати досягнуті рівні потоків ПІІ (діаграма вище «Обсяги глобальних ВВП та припливу прямих інвестицій»).

Зауважимо, вказане інвестиційне звуження, насамперед, зумовлено стрімким скороченням припливу інвестицій до провідних розвинутих країн (загалом на 27%; зокрема до країн Північної Америки на 33%, або $164 млрд., та Європи на 27%, або $144 млрд.^{[217] [218]}). Однак, навіть за таких умов саме розвинуті країни залишаються головними отримувачами ПІІ - 53% загальних обсягів, або $810 млрд. Приплив ПІІ у висхідні країни, насамперед, у висхідні азійські, практично не зазнав змін (порівняно з 2016р.) і склав близько $650 млрд., а відтак, приплив у висхідні азійські у 2017р. навіть помітно перевищив приплив до країн Північної Америки (таблиця «Окремі показники припливу ПІІ та транскордонних злиттів та поглинань»)²¹⁵. Більше того, висхідні азійські країни у 2017р. стали лідерами з залучення ПІІ, збільшивши свою частку в глобальних ПІІ до 30% (з 25% у 2016р.).

Окремі показники припливу ПІІ та транскордонних злиттів та поглинань, $ млрд.

Відповідним чином суттєво знизились (на 23%) вартісні обсяги транскордонних злиттів і поглинань, переважно за рахунок зниження у США та ЄС, які лише частково були компенсовані прискоренням відповідних процесів (транскордонних злиттів і поглинань) у висхідних азійських країнах.

Стосовно найближчих перспектив, є підстави стверджувати, що 2018р. виявиться більш успішним для потоків ПІІ. Насамперед, це пов'язано з очікуванням прискорення глобального ВВП (зростання на 3,1-3,2%) і розширенням при цьому торгівлі, а також підвищенням вартісних показників на сировинних і біржових ринках. Завадити, звичайно, можуть зростаючі геополітичні ризики і невизначеності, у т.ч. протекціоністського і популістського змісту, а також «упереджуючі» прояви податкової реформи США та її вплив на світові інвестиційні потоки. 2018р., вірогідно, може виявитись вирішальним у стратегічній дилемі відкритості/протекціонізму та економічного зростання.

Технологічний аспект. Слід вказати ще на один важливий аспект подальших змін у структурі як виробництва, так і зовнішньої торгівлі Китаю. Значною мірою це зумовлено не лише високим рівнем інвестицій, у т.ч. в основний капітал, а й постійно зростаючими витратами у дослідження та впровадення (Research and development expenditure). Так, якщо у середині 2000-х років Китай щорічно витрачав 1,3-1,4% ВВП, то останніми роками цей показник сягнув 2,1% ВВП. Зважаючи на стрімко зростаючу економіку Китаю, такі витрати ще швидше зростають у номінальних величинах. Зокрема, у 2015р. витрати на дослідження і впровадження сягнули понад $230 млрд., що є другим світовим показником, поступаючись лише США (2,8% ВВП, або понад $500 млрд.).

Експорт високотехнологічної продукції США і Китаю,

Результати технологічної експансії Китаю чітко проявились останніми роками. Так, якщо у першій половині 2000-х років експорт високотехнологічної продукції США сягав третину загального товарного експорту, значно випереджаючи відповідну частку Китаю, то упродовж останнього десятиріччя ситуація кардинально змінилась. Технологічний експорт Китаю стійко утримується на рівні 24-27% загального експорту товарів, натомість частка технологічного експорту США знизилась до 20% (діаграма «Експорт високотехнологічної продукції США і Китаю»²⁹). Це означає, що номінальний показник експорту високотехнологічних товарів Китаю практично вдвічі перевищує такий показник США ($524 млрд. порівняно з $280 млрд., відповідно).

Нагадаємо, що експортна експансія Китаю загалом і технологічного експорту зокрема стали можливими переважно за рахунок іноземних інвестицій. І якщо на початкових етапах інвестиційного залучення Китай переважно використовував власні переваги дешевої робочої сили у відносно нескладних складальних і переробних виробництвах, то з часом підвищувалась їх (виробництв) як складність і технологічність, так і інноваційність і комплексність. Вочевидь, найближчими роками посилюватимуться позиції Китаю як експортера технологій в ІТ- сферах (в яких донині переважали американські і японські компанії).

Зрозуміло, в контексті цілей «трампономіки» завдання зберегти лідерські позиції США у дослідженні, розробці і впровадженні новітніх технологічних ніш займає ключові позиції. Певним чином, така спрямованість відкриває ніші для менш технологічно успішних країн, насамперед, висхідних. Саме в таких країнах, які мають певні відносні переваги у якості робочої сили з її «дешевизною» (у т.ч. Україні), можливі прискорені трансформації виробничого потенціалу від сформованих в індустріальній моделі до технологічної.

2. Торговельні потоки найбільших світових економік

Міжнародні структурні зміни швидко і чітко проявляються саме на рівні торгівлі і торговельних потоків як національних (торговельні зв'язки країни з партнерськими країнами), так і глобальних (світогосподарська система загалом). Останніми роками увага до таких питань суттєво підвищилася, зважаючи на неоднозначні і суперечливі рішення у зовнішньо-економічній сфері та їх втілення урядами найвпливовіших країн.

Як вказувалось, до останнього часу темпи нарощування експорту висхідних країн помітно перевищували темпи розвинутих. Однак у 2014- 2017рр. тенденції прискорення експорту розвинутих країн чергувались з випереджаючим його нарощуванням у висхідних країнах, що підкреслює мінливість факторів впливу на глобальний економічний розвиток. У будь- якому випадку, через найбільші економіки проходять найвагоміші канали прискорення та посилення трансформаційних структурних та інтеграційних процесів, а їх (торговельних потоків найкрупніших економік) зміни значною мірою «генерують» зміни у структурі світової економіки загалом. Тому й через звернення до складових розвитку у зовнішньоекономічній сфері двох найбільших економік - США і Китаю - можна визначити потреби попиту і пропозиції в багатьох країнах світу, а з тим - напрями і перспективи світового розвитку^[219].

Зовнішні складові національних рахунків. Дві найбільші економіки - США і Китай - суттєво різняться як за структурою, так і політичними складовими економічного прискорення і розвитку. Упродовж десятиліть у США реалізується і розвивається постіндустріальна модель, в якій частка вироблюваної доданої вартості (ВВП) у сфері послуг перевищує три чверті загальної. У Китаї ж, який є визнаним виробничим лідером, хоча сфера послуг зростає прискореними темпами, також залишається високою (понад 40%) частка ВВП, вироблювана у промисловості (діаграма « Структура ВВП країни за категоріями доданої вартості»^[220]).

Структура ВВП країни за категоріями доданої вартості,

Нагадаємо, що для США характерною є зорієнтованість на внутрішні економічні можливості (високий рівень внутрішнього споживання і низький рівень заощаджень), Китай же є лідером виробничих поставок на зовнішні ринки (високі інвестиції у виробничий сектор і експортні поставки). При цьому слід зауважити, що участь в інтеграційних процесах досить швидко модифікує економічне середовище як внаслідок прямих впливів через торгівлю та інвестиції, так і зміни у структурі збереження-інвестиції. Зрозуміло, й зворотнє - структура ВВП визначає і структуру зовнішньоторговельних потоків, що підтверджує домінування Китаю на світових ринках у експортних товарних поставках (діаграма «Експорт товарів і послуг США і Китаю»^[221]), обсяг яких сягає 20% постійно зростаючого ВВП країни^[222].

У структурі економіки США продовжує послідовно зростати частка послуг, які значною мірою мають глобальний характер (насамперед, професійних технологічних, інноваційних, юридичних тощо). Особливістю структури останніх десятиріч є утримання дефіциту торгівлі товарами і профіциту торгівлі послугами з найважливішими торговельними партнерами, а тому і в рамках світової економіки. Причому профіцит торгівлі послугами співвідноситься із структурою та динамікою розвитку приватного сектору і його потреб у забезпеченні сучасними послугами (насамперед тих, які потребують висококваліфікованих фахівців)^[223].

Це зможе стати додатковим чинником подальшого покращання торговельного балансу США. Тим більше і з урахуванням того, що сфера послуг США значно менше «постраждала» від кризи. Значимість же експорту послуг для ВВП Китаю, по-перше, не перевищує 2% ВВП, по­друге - більш залежна від світової динаміки, у т.ч. кризових виявів, оскільки значною мірою прив'язана до виробничого сектору (діаграма «Експорт послуг США і Китаю»).

Ще однією сферою, де позиції США видаються міцними, є аграрний сектор. За відносно незначної частки сектору у виробленні ВВП (трохи більше 1%), країна не лише забезпечує внутрішні потреби, але й утримує високе позитивне сальдо торгівлі аграрною продукцією (діаграма «Зовнішня торгівля США аграрними товарами»^[224]). Більше того, найбільший експорт сільськогосподарської продукції спрямовується до Китаю, Канади та Мексики (на них припадає 44% загального експорту сільськогосподарської продукції США), країн, з якими у США утворений найвищий дефіцит торгівлі товарами.

Найближчими роками, вірогідно, відбудеться суттєвий перерозподіл сфер впливу в енергетичній сфері, зумовлений, з одного боку, зменшенням залежності США від зовнішніх поставок і покращенням енергоефективності, з іншого - зростаючими потребами Китаю в енергозабезпеченні високої економічної динаміки (діаграми «Чистий імпорт енергоресурсів США і Китаю» і «ВВП на одиницю використання енергї»^[225]). На сьогодні США послідовно просуваються не лише у власному енергозабезпеченні, а й нарощуванні експортного потенціалу (зростання експорту нафти, газу власного видобутку, зменшення імпорту енергоресурсів загалом)^[226]. Китай же реалізує низку інституційних ініціатив, спрямованих на досягнення енергетичної незалежності та вдосконалення використання енергетичних ресурсів^[227]. За будь-яких сценаріїв, енергетичне протистояння двох найбільших економік посилюватиметься.

Зовнішня торгівля США аграрними товарами,

Складові «трампономіки» та їх вплив на зовнішньоекономічні потоки. Скорочення обсягів світової торгівлі у 2014-2016рр., поза сумнівом, стосувалось і США, насамперед у частині експорту як у загальносвітовому масштабі, так і до головних торговельних партнерів. Між тим, США залишаються одним з найбільших експортерів та імпортерів товарів, і упродовж останніх 5 років зовнішньоторговельний оборот сягає $3,8-4,0 трлн., при цьому сальдо залишається дефіцитним, обсягом близько $800 млрд. (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США»^[228]). Зрозуміло, такий дисбаланс потребує значних зусиль, спрямованих на його усунення, що й є складовою «трампономіки»^[229].

Зовнішня торгівля товарами США,

$ млрд.

Як вказувалось, у рамках системних трансформацій і реформувань у США очікується задіяння низки факторів, які першочергово спрямовані на національні політичні, економічні та соціальні складові, проте насправді мають і матимуть глобальний вияв.

Причому кожен фактор сам по собі спроможний виявити значні трансформації у глобальних економічних потоках і світовому поділі праці, а у сукупності вони створюють середовище значних можливостей, викликів і ризиків для як окремих країн, так і всього економічного середовища загалом. Що з них «домінуватиме» - співпраця і координація (у т.ч. для зменшення протиріч) чи протекціонізм і економічні війни (з посиленням політичної напруженості) - визначатиме і структуру світової економіки вже найближчим десятиліттям. А відтак, спроможність кожної країни, у т.ч. України, зайняти достойну нішу у системі світогосподарських зв'язків.

Насамперед нагадаємо, що серед напрямів економічних намірів і дій «трампономіки» виокремлюються заходи, що стимулюватимуть перенесення виробництв і перетікання капіталів до США. У випадку успішних впроваджень, першими і найсуттєвіше це відчують країни, які є найбільшими експортерами до США. Поряд з цим, інституційно це означатиме суттєве зменшення вагомості світової організації торгівлі, необхідність широкого перегляду правил і норм СОТ. Що, своєю чергою, посилить тенденції до зменшення впливу СОТ і прискорення формування регіональних торговельних союзів.

Однак, як оголошено керівництвом США, завдання макроекономічних збалансувань домінуватимуть над традиційними вимогами СОТ. Зокрема, зважаючи на досить значний зовнішньоторговельний дефіцит, політика нової Адміністрації США якраз і буде спрямовуватись (у т.ч. шляхом певних протекціоністських заходів) на зменшення вказаного дефіциту (що й має посилити стійкість американської економіки). Зазначимо, що найбільшими торговельними партнерами (саме за рахунок яких і формується головна частина дефіциту) є Китай, ЄС, Японія та партнерські країни НАФТА (Канада, Мексика) (докладніше - далі).

За попередніми підсумками 2017р., зовнішньоторговельний (товарів і послуг) дефіцит США досяг максимальної позначки за останні дев'ять років - $566 млрд. Проте, зважаючи на зростання ВВП (хоча й дещо нижчими темпами), обсяг дефіциту у термінах ВВП хоча також зріс, проте залишився в «дозволених межах» - приблизно 2,8%. Стосовно головного торговельного партнера, дефіцит торгівлі товарами США з Китаєм^[230] перевищив $375 млрд. (при експорті США до Китаю - $130 млрд., імпорті - $506 млрд., один з найвищих показників за весь період досліджень), що складає трохи менше половини загального торговельного дефіциту (товарів) США (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США та Китаю»^[231]').

Зовнішня торгівля товарами США та Китаю,

$ млрд.

Імпорт США з Китаю Частка імпорту товарів США з Китаю у їх загальному імпорті, %

Сальдо торгівлі США з Китаєм Частка дефіциту торгівлі США з Китаєм у загальному торговельному дефіциті США, %

-334 -337 -363 -388 -366 42,3 45,0 45,8 47,8 45,9

Слід вказати на окремі особливості торговельних зв'язків. Останніми роками скорочення обсягів експорту США до Китаю відбувалося нижчими темпами, порівняно із загальним скороченням експорту США, відтак частка експорту до Китаю у загальному експорті США навіть дещо підвищилася. Значною мірою це зумовлено тим, що Китаю, попри глобальні суперечності і складнощі, все ж вдавалося підтримувати стійку економічну динаміку, а з нею і попит на імпорт від головних торговельних партнерів.

Вказані вище податкові зміни у США (зниження оподаткування для внутрішніх виробників і репатрійованого капіталу) або неочікувана заява на початку року про намір запровадити 20% мита на вироби зі сталі і 10% на вироби з алюмінію (з мотивів «захисту національної безпеки») та низка інших сформують складну дилему для переважної більшості країн. Якщо США послідовно впроваджуватимуть стимулюючі заходи стосовно умов ведення бізнесу та інвестицій, то й головні країни- партнери змушені будуть запропонувати подібні (заходи).

США імпортує найбільші обсяги товарів з ЄС та Китаю, однак вкрай негативне сальдо утворене саме у торгівлі з Китаєм (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США та Китаю»), і, вочевидь, саме на зменшення торговельного дефіциту з цією країною і будуть спрямовані головні протекціоністські заходи (підвищення мит та тарифів, у т.ч. як «реакція» на захисні заходи, запроваджувані Китаєм^[232], а також заходи, пов'язані з посиленням валютної складової - зменшення «недооцінки» юаня). І чи не найвагомішим наслідком, очікується (крім покращання торговельного сальдо), стане зміна структури торговельного балансу.

Однак, навіть за таких умов Китай зберігає відносні переваги для багатьох виробництв, тому найбільшу інституційну активність у нейтралізації стимулюючих і обмежуючих заходів США проявлятимуть саме ЄС та окремі європейські країни. Так, для Німеччини та інших країн Євросоюзу вказане радикальне зниження в США податків на прибуток компаній означає, зокрема, суттєве загострення глобальної конкурентної боротьби^[233] за торговельну та інвестиційну привабливість як всередині країни, так і у глобальному контексті^[234].

Слід вказати, що ЄС на практиці навряд чи зможе ухвалити «дзеркальні» податкові заходи, зокрема знизивши корпоративні податки, ставки податку на прибуток. Зниження ставок, особливо у короткостроковому аспекті, вимагатиме і скорочення видатків (компенсаційні заходи не зможуть мати швидку результативність). А це вже може виявитись неприйнятним, оскільки модель «соціальної ринкової економіки» притаманна багатьом країнам ЄС, а відхід від неї може мати суттєві негативні політичні наслідки.

Тому саме країни ЄС вказують на інституційні складові - на порушення принципів СОТ, а також екологічних вимог. Так, наприкінці 2017р. Європарламент ухвалив нові антидемпінгові правила заради захисту робочих місць і промислового виробництва в ЄС. Такі заходи покликані «посилити захист європейської торгівлі від демпінгового імпорту», додати до існуючих правил соціальні та екологічні критерії, звільнити європейські компанії від зайвого бюрократичного пресингу, підтримати малі та середні підприємства. Хоча спрямовані нібито проти недобросовісного і неякісного імпорту з третіх країн (в яких держава прямо чи опосередковано субсидує виробництво металів, хімікатів), однак, поза сумнівом, подібні дії спрямовані загалом на захист бізнесу і робочих місць. Звичайно, екологічні та антидемпінгові заходи зможуть проявитись набагато пізніше, ніж митні та податкові, тому, найвірогідніше, найближчими роками (після запровадження «трампономіки») зовнішньоторговельне сальдо США з ЄС демонструватиме стійке покращання (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США та ЄС»^[235]).

Іншим економічним угрупуванням, на яке безпосередньо вплинуть заходи «трампономіки», є об'єднання НАФТА (NAFTA - North Atlantic Free Trade Agreement), до якого, окрім США, належать Канада і Мексика, з якими США мають широкі торговельні та інвестиційні зв'язки. З обома країнами США утримують торговельний дефіцит, який, зважаючи на обсяги

торгівлі, не є значним (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США і Канади» і «Зовнішня торгівля товарами США і Мексики»⁷³⁷').

Зовнішня торгівля товарами США та ЄС,

$ млрд.

Зовнішня торгівля товарами США і Канади,

$ млрд.

Експорт США до Канади Частка експорту товарів США до Канади у їх загальному експорті, %

Сальдо торгівлі США з Канадою Частка дефіциту торгівлі США з

Канадою у загальному торговельному дефіциті США, %

Зовнішня торгівля товарами США і Мексики,

$ млрд.

За попередніми даними, у 2017р. балансові показники залишились у «традиційних» межах. Експорт США до Канади склав $282 млрд., що стало найвищим показником США, порівняно з будь-якою іншою країною, імпорт - $300 млрд. Дефіцит - $18 млрд. - хоча дещо вищий показника 2016р., проте є суттєво меншим, ніж у попередні роки^{[236] [237]}.

Для торгівлі з Мексикою характерним стало те, що імпорт зростав швидше. Як наслідок, дефіцит торгівлі товарами США з Мексикою у 2017р. перевищив $71 млрд. (експорт - $243 млрд., імпорт - $314 млрд.), що стало найбільшим показником останніх років.

Стійко утримуваний торговельний дефіцит США з Мексикою значною мірою зумовлений розширенням (упродовж останніх десятиріч) американських виробництв на території Мексики з подальшим експортом готової продукції до США. Тобто США втрачали робочі місця у промисловості на користь Мексики (де зарплата залишалась значно меншою порівняно із США), за одночасного розширення товарного імпорту знову ж таки з Мексики, що, поряд з широкими міграційними хвилями, викликало «роздратування» у США. Однак, масове повернення виробництв з Мексики до США є сумнівним, оскільки відносні переваги країн навряд чи зазнають суттєвих змін найближчими роками (зокрема, вартість робочої сили у Мексиці залишатиметься значно нижчою, ніж американська).

Звернемо також увагу на те, що загальні обсяги експорту та імпорту Канади та Мексики упродовж років залишаються достатньо близькими, хоча торговельний дефіцит у торгівлі з Мексикою дещо перевищує дефіцит з Канадою.

Ще однією країною, якої можуть безпосередньо торкнутися протекціоністські заходи «трампономіки», є Японія. Втім показники торгівлі мають досить усталений характер (таблиця «Зовнішня торгівля товарами США та Японії»). У структурі торгівлі з обох країн домінують промислові, технологічні та інтелектуальні товари, ділові та фінансові послуги, високим є взаємне проникнення капіталів. Тому, видається, характер і структура економічних зв'язків між США та Японією не зазнають суттєвих змін найближчими десятиліттями^[238].

Зовнішня торгівля товарами США та Японії,

$ млрд.

Зазначимо, торговельні впровадження та обмеження, навіть якщо будуть вводитись, стосуватимуться не всіх партнерів. Для окремих країн та угрупувань можна очікувати навпаки - пом'якшення і посилення сприяння у торгівлі та інвестиціях. Для США однією з таких країн, поза сумнівом, стане Велика Британія, лідери якої вже оголосили про посилення стратегічної взаємодії із США після виходу з ЄС.

Вплив Brexit Звичайно, одним з головних глобальних геополітичних і геоекономічних процесів, який матиме безпосередній вплив на структуру світової торгівлі, упродовж найближчих двох років стане «розлучення» Великої Британії з Європейським Союзом - Brexit. Цій проблематиці вже присвячені сотні публікацій, в яких розглядаються різноманітні аспекти^[239]. Між тим, Уряд країни також оприлюднив своє бачення торговельної політики^[240].

Рішення Великої Британії про Brexit посилило ризики і непевності економічних агентів стосовно сценаріїв розвитку як окремої країни, так і на Європейському континенті загалом. Дилема між збереженням вільної торгівлі в Європі і очікуваними обмеженнями чи посиленням контролю за потоками робочої сили є вкрай суперечливою. Сьогодні безсумнівним виглядає суттєве обмеження вільного руху робочої сили між Великою Британією та ЄС, а у зовнішньоторговельній сфері - запровадження Великою Британією нової торговельної політики, у т.ч. зміни формату взаємодії з ЄС і формування нових зон вільної торгівлі (з «третіми» країнами)^[241].

Вірогідно, безпосередньо торговельні умови все ж не будуть надто критичними, оскільки переважна їх більшість залишиться регулюватись СОТ, тобто нові торговельні бар'єри не повинні мати нищівні наслідки^[242].

Звичайно, обидві сторони хотіли б мінімізувати митні обмеження і митний контроль. Одним з вірогідних сценаріїв може стати запровадження митного союзу між Великою Британією і ЄС, в рамках якого «обнуляються» тарифи на експорт-імпорт всіх без виключення товарів (будь-яке виключення вимагатиме «фізичного» створення контрольних інституцій на кордоні), проте докладатимуться спільні зусилля для недопущення зловживань третіх країн (з акцентацією на визначенні країни походження товарів).

Також є підстави стверджувати, що пов'язані з торгівлею інвестиційні потоки не зможуть суттєво знизитись, оскільки визначаються не лише зовнішньоекономічними окремими (торговельними) показниками. Більш вагомим є міцність інститутів сприяння бізнесу і захисту прав власності, а також те, що Лондон навряд чи поступиться лідерським місцем у глобальній фінансовій і валютній системах (хоча, найвірогідніше, переговори про фінансові послуги будуть складними для обох сторін).

Втім, вагомі трансформації у зовнішньоекономічних зв'язках все ж відбудуться^[243]. Так, вже довгий час дефіцит рахунку поточних операцій Великої Британії є предметом значного занепокоєння керівництва країни, у т.ч. внаслідок суперечливості його (дефіциту) чинників і складових. Зокрема, погіршення зовнішньоторговельного сальдо Великої Британії (у посткризовий період) за досить високих темпів зростання реального ВВП (діаграми вище «Сальдо рахунку поточних операцій...» і «Зростання реального ВВП...») значною мірою пов'язане із зміцненням фунта (у 2014р. до найвищого рівня в останнє десятиріччя) на міжнародних ринках. А тому послаблення фунта у 2016р. додало певних конкурентних переваг британським експортерам, і в подальшому, очікується, покращить зовнішньоторговельні баланси. Однак, фунт залишається світовою валютою, і його здешевлення призводить до втрати певної вартості британських активів, що не є прийнятним для багатьох інвесторів.

У частині міжнародної торгівлі є підстави стверджувати, що після Brexit відбуватиметься пожвавлення економічних зв'язків із США та великими висхідними країнами (Китаєм, Індією, Бразилією), аж до формування нових режимів вільної торгівлі, за зменшення обсягів торгівлі з країнами ЄС.

Зазначимо, останніми роками обсяги торгівлі товарами Великої Британії і США є досить стійкими, при цьому, частка експорту товарів Великої Британії до США складає 12-15% у її загальному експорті, імпорту - 8-9% у загальному імпорті (таблиця «Зовнішня торгівля товарами Великої Британії із США»^[244]). Особливістю торговельних відносин є те, що за загального значного зовнішньоторговельного дефіциту Великої Британії, країна має позитивне сальдо у торгівлі із США^[245].

Зовнішня торгівля товарами Великої Британії із США,

$ млрд.

Після запровадження Brexit, внаслідок більш строгого торговельного режиму, слід очікувати зменшення імпорту товарів з ЄС, а також зменшення зовнішньоторговельного дефіциту Великої Британії^{[246] [247]}. Тісніші зв'язки із США сприятимуть розширенню торгівлі і запровадженню кращого режиму, тому також можна очікувати покращення торговельного сальдо Великої Британії із США. Тобто ймовірними є макроекономічні вигоди платіжного балансу Великої Британії - покращення зовнішньо­торговельного дефіциту, а також підвищення рівня заощаджень, що, своєю чергою, сприятиме зміцненню економічного середовища країни.

Вкажемо на ще дві особливості зовнішньоекономічних зв'язків Великої Британії. По-перше, Лондон залишається головним центром із залучення інвестицій у технологічні сектори навіть після оголошення Brexit. У І півріччі 2017р. обсяг ПІІ у технологічний сектор сягнув майже $6 млрд., венчурні інвестиції у лондонські технологічні компанії склали $1,4 млрд.^[248] Це удвічі більше, ніж у будь-якого іншого європейського міста, а також перевищує показник будь-якого піврічного періоду.

По-друге, високим є експорт фінансових послуг Великої Британії, у т.ч. до ЄС. Так, у 2016р. обсяг фінансових послуг Великої Британії до ЄС досяг £27 млрд. за загального експорту послуг до ЄС на рівні £90 млрд., тобто поки великий бізнес не демонструє занепокоєння стосовно негативного впливу Brexit.

Однак, слід зробити вагоме застереження стосовно зовнішньоекономічних зв'язків країн з Великою Британією, яке цілком стосується і України.

Вихід Великої Британії з ЄС означає скасування режиму вільної торгівлі між країнами, які мають відповідну угоду з ЄС (як, зокрема, Україна) та Великою Британією. У цьому випадку, якщо для «скороченого» ЄС режим вільної торгівлі успадковується, то стосовно торговельного режиму з Великою Британією країнам слід укладатити окремі домовленості. І якщо для певних країн (які не мали вільної торгівлі з ЄС) вказані переговори можуть бути досить простими і швидкими (насамперед, для країн Британської співдружності), то для інших ситуація може суттєво ускладнитись. Тобто упродовж лише двох найближчих років система торговельних угод, в яких однією зі сторін є Велика Британія, найвірогідніше помітно трансформується, що змінить також торговельні та інвестиційні потоки.

Торговельна та інтеграційна експансія Китаю. Хоча структурні зміни і процеси у розвинутих економіках проявляються досить значимо, проте сьогодні трансформаційним центром як формування зовнішньоекономічних потоків, так і інтеграційних утворень виступають азійські країни. Серед останніх виокремлюється Китай, який поступово і послідовно перебирає на себе лідерські функції підтримки глобальної торговельної та інвестиційної лібералізації.

Попередні оцінки 2017р. вказують на те, що ВВП Китаю сягнув $11 трлн. (за поточними валютними курсами), або 15% глобального ВВП. І при цьому, хоча останніми роками зовнішньоторговельні операції дещо знизились (відповідно до глобальних тенденцій), товарний профіцит залишається значним - близько 5% ВВП країни (діаграма «Зовнішня торгівля товарами Китаю»).

Зовнішня торгівля товарами Китаю,

$ млрд.

Насамперед, зазначимо, що для економічної політики Китаю характерною є висока узгодженість напрямів та інструментів підтримки. Звичайно, цьому сприяє політична складова, проте у будь-якому випадку саме політична, інституційна, соціальна скоординованість є чи не найвагомішим чинником довгострокового збалансованого економічного зростання і розвитку.

Так, економічна діяльність і зовнішня експансія активно підтримуються банківською системою Китаю. Визначальне місце посідають державні банки, серед яких провідна роль належить 4 найбільшим²⁵⁰ у світі банкам («Велика четвірка»"), які, станом на початок 2017р., акумулювали понад $11,9 трлн. активів (таблиця «Найбільші світові банки»²⁵).

Найбільші світові банки, $ трлн.

Саме завдяки (державній) банківській політиці китайський бізнес отримує великі і дешеві кредити та інвестиції. Більше того, значна частина кредитування припадає також на великі державні підприємства, обсяги яких зростають випереджальними темпами, порівняно з кредитуванням приватного сектору (діаграма «Обсяги банківського внутрішнього кредитування в Кита »²⁵²). Хоча стрімке зростання кредитування привносить значні ризики нарощування «поганих» кредитів, на що вказують міжнародні експерти. Слід визнати, що окремі кризові прояви у банківській системі дійсно мали місце. Проте вони досить швидко були локалізовані і не завдали системної шкоди ані банківській системі, ані економіці в цілому, хоча повністю фінансові ризики не усунуті²⁵³.

Обсяги банківського внутрішнього кредитування в Китаї, % ВВП

²⁵⁰ Лише п'яту позицію у світовому рейтингу посідає японська фінансова група Mitsubishi UFJFinancial Group Inc., з $2,59 трлн. активами.

²⁵¹ The world's 100 largest banks. - http://www.snl.com/web/.

²⁵² [WBI].

²⁵³ China's Debt Surge May Increase Risk of Financial Crisis. - https://www.bloomberg.com/news/articles/2017-11-21/.

Звичайно, торговельна експансія Китаю була і донині є можливою саме завдяки масштабному споживанню китайських товарів у розвинутих країнах. Вище вказувалось на значний

зовнішньоторговельний дефіцит США у торгівлі з Китаєм. Такий же високий рівень спостерігається і для ЄС (таблиця «Торгівля Китаю з ЄС»^[249]). Частка ж імпорту Китаю з ЄС у загальному імпорті поступово зростає, що вказує на підвищений попит китайського середнього класу на якісні товари і продукти, вироблювані у країнах Європи.

Торгівля Китаю з ЄС,

$ млрд.

Якщо торговельне сальдо Китаю зі США та ЄС - позитивне (профіцит), то з Японією - другою за величиною азійською економікою - Китай утримує досить відчутний торговельний дефіцит (на рівні 1-2% ВВП) (таблиця «Торгівля Китаю з Японією»^[250]). На сьогодні важко оцінити швидкість змін у структурі торгівлі товарами між Китаєм та Японією. Темпи економічного зростання Китаю помітно перевищують японські темпи, тому й попит на японські високотехнологічні і високоякісні товари в Китаї прискорюватиметься (що провокуватиме збільшення дефіциту). Водночас, вартість робочої сили в Китаї залишається помітно нижчою, що може покращувати конкурентні позиції китайських виробників у новітніх технологічних нішах, що прискорюватиме експорт до Японії (і зменшуватиме торговельні дефіцити).

Вірогідно, ситуація значною мірою залежатиме від розвитку інтеграційних процесів, в яких на сьогодні дедалі більш лідируючу роль відіграє Китай, насамперед в частині створення і використання т.зв. ланцюгів доданої вартості (Value Added ChaιnS⁵⁶}.

Додана вартість у міжнародній торгівлі. В умовах поглиблення глобальної і регіональної інтеграції, виробництво комплектуючих технологічних товарів поступово поширюється на сусідні країни з нижчою вартістю робочої сили, що дозволяє втримувати конкурентні переваги. Більше того, світовий досвід доводить - чим вище інтегрованими є ринки в певному регіоні, тим привабливішим він стає для подальшого інвестиційного входження, що, своєю чергою, розширює конкурентні ніші^{[251] [252]}. Тобто, поза сумнівом, зважаючи на формування сукупного попиту економіки Китаю, чинників і складових її подальшого зростання, відбуватимуться і системні зміни у впливі на розвиток інших країн^[253].

Останніми роками під час оцінки місця країни у системі зовнішньоторговельних зв'язків дедалі більша увага зосереджується не на номінальних показниках експорту та імпорту, а, зважаючи на ускладнення і розширення виробничих процесів, на створенні доданої вартості у країнах на різних етапах виробництва (Trade in Value Added) і формуванні ланцюгів доданої вартості (Value Added Chains). Слід зауважити, що поки методологія оцінки міжнародної торгівлі за доданою вартістю лише відпрацьовується^[254], а статистичний матеріал для багатьох країн (у т.ч. для України) ще лише створюється^[255].

Вважається, що в рамках нової методології виявляються додаткові можливості оцінки інтегрованості країни, а з тим і встановлення нових потенційних ніш посилення конкурентоспроможності і отримання додаткових вигод, що, своєю чергою, сприяє виробленню торговельної, інвестиційної та інтеграційної політики. Загалом, це є предметом окремого дослідження, тут же ми звернемо увагу на окремі характеристики та оцінки рівня інтегрованості для азійського регіону, країни якого, як вказувалось, дедалі активніше залучаються до середовища глобальних ланцюгів доданої вартості^[256].

За міжнародними оцінками, левова частка (до 80%) сучасних товарів і послуг створюється у середовищі глобальних ланцюгів доданої вартості. Тому й місце країни у вказаних ланцюгах фактично визначає перспективи як конкурентоспроможності, так і інтегрованості кожної країни^[257]. Водночас, відстороненість країни від участі у ланцюгах доданої вартості означає втрату конкурентоспроможності, експортного потенціалу, добробуту. Більше того, участь країни у регіональних і глобальних ланцюгах має значний антипротекціоністський напрям, оскільки сприяє не лише послабленню торговельних обмежень, але не й перешкоджає «розриву» налагоджених торговельних відносин.

Звичайно, включення країни до глобальних ланцюгів відбувається через експорт та імпорт складових виробництв, розташованих в різних країнах. Окреме виробництво країни отримує у якості імпорту ресурси і комплектуючі, що визначає вхідні ланки (складові) ланцюгів країни (backward participation), і, після наповнення товарів чи послуг внутрішньою доданою вартостю (domestic value added), спрямовує створені результуючі продукти у якості експорту, що визначає вихідні ланки (складові) ланцюгів, до іншої країни (forward participation) для участі у подальших виробничих процесах^[258].

Розподіл формування доданої вартості між вхідними і вихідними складовими та внутрішньою доданою вартістю залежить від структури економіки, а також участі країни у міжнародному розподілі праці. Звичайно, у розвинутих країнах формується помітно вища частка глобальної доданої вартості, або внутрішня її частка. Так, частка внутрішньої доданої вартості у валовому експорті складає у США - 89%, Японії - 82%, Франції - 69%, Німеччині - 63%.

У великих висхідних країнах внутрішня частка є також високою і складає у Китаї - 70%, Бразилії - 87%, Мексиці - 88%. Стосовно ж інших висхідних країн, ситуація різниться. Так, у динамічних азійських країнах помітні суттєві відмінності: Тайвані - 71%, Південній Кореї - 56%. Для азійських же країн, які є активними учасниками інтеграційних процесів у регіоні Південно-Східної Азії, показники (переважно) досить збалансовані: частка внутрішнього виробництва у В'єтнамі - 72%, Малайзії - 58%, Таїланді - 70% валового експорту^[259].

Подальша участь країн у формуванні глобальної доданої вартості має два протилежних напрями внаслідок посилення інтеграційних процесів^[260]. Так, одним з наслідків глобалізації є поширення диверсифікації виробництв і перетікання окремих складових з одних країн до інших, які забезпечують кращі конкурентні умови. У цьому випадку певні країни втрачатимуть місце у глобальних ланцюгах, а з тим і погіршуватимуть економічну динаміку.

З іншого ж боку, розширення глобальних ланцюгів сприяє залученню країн до виробничих та експортно-імпортних поставок, покращує рахунок поточних операцій платіжного балансу, підвищує продуктивність праці та технологічне оснащення підприємств, залучених до відповідних ланцюгів, а з тим - зростанню і розвитку національної економіки. Більше того, завдяки глобальним ланцюгам висхідні країни можуть бути залученими до зовнішньоторговельних операцій, без чого багатьом з них було б важко розраховувати на «повноцінне» розширення експорту (і отримання валюти) та підвищення якості робочої сили. Звичайно, для країн бажаним є другий напрям участі в інтеграційних процесах, однак, необхідною умовою цього є сталість та передбачуваність їх (країн) торговельної та інвестиційної політики.

У такому випадку, позитивний вплив від участі країни в ланцюгах доданої вартості відбувається не лише завдяки торговельному розширенню, але й через задіяння макроекономічних каналів^[261], що пов'язують платіжний баланс з (приватними) заощадженнями, інвестиціями (у т.ч. прямими іноземними), робочою силою (її вартістю та часткою отримуваного доходу)^[262].

Так, зокрема, вигоди від участі залежать від того, які складові ланцюгів - вхідні чи вихідні - переважають для країни. Зростання вхідних ланцюгів (імпорт проміжних товарів) може мати негативні наслідки для зовнішньоторговельного балансу, внаслідок витіснення національних виробництв (таких товарів). Цим також можуть послабитися стимули для підвищення заощаджень та інвестування у національні економіки (і надання переваги інвестуванню в партнерські країни), що, своєю чергою, погіршить умови для національної робочої сили.

Поряд з цим, «наповнення» виробництв внутрішньою вартістю, а з тим і здорожчання експорту вимагає значних додаткових інвестицій у людський капітал, насамперед через фінансування освіти, підвищення кваліфікації, технологічної готовності.

Підкреслимо, зважаючи, що левова частка доданої вартості створюється у середовищі ТНК (які, водночас, є і глобальними інвесторами), існує значимий взаємозв'язок між накопиченими ПІІ і участю країни у глобальних ланцюгах доданої вартості (особливо це стосується динамічних висхідних країн). А саме, збільшення ПІІ у структурі національної економіки супроводжується^[263], по-перше, вищою часткою доданої вартості, створеної за кордоном (часто в рамках однієї ТНК, яка легше може використовувати інституційні переваги різних країн), по­друге - загалом покращенням участі країни у глобальних ланцюгах доданої вартості.

Як вказувалось, серед найбільш інтегрованих у глобальні ланцюги є висхідні країни Південно-Східної Азії, серед яких виокремлюється асоціація АСЕАН^[264]. Хоча до складу АСЕАН належать переважно висхідні країни з невисоким рівнем доходів (за виключенням Сінгапуру, який є «новою індустріальною державою» і входить в першу десятку країн світу за ВВП на душу населення), проте країни порівняно швидко надолужують відставання (таблиця «ВВП на душу населення окремих країн АСЕАН»^[265]).

ВВП на душу населення окремих країн АСЕАН, $

АСЕАН посилює зовнішньоекономічні зв'язки з найбільшими економіками Азії - Китаєм і Японією (таблиця «Обсяги взаємної торгівлі країн АСЕАН з Японією і Китаєм»^[267]), а з тим - є підстави стверджувати, що і участь країн у глобальних ланцюгах посилюватиметься, ставатиме результативнішою та ефективнішою^[268].

Обсяги взаємної торгівлі країн АСЕАН з Японією і Китаєм,

$ млрд.

Більше того, у Південно-Східній Азії дедалі вагомішу роль відіграє відносно нове інтеграційне утворення АКФТА - зона вільної торгівлі АСЕАН-Китай (ASEAN China Free Trade Area)^[269]"⁴. Хоча наміри зближення економік Китаю та АСЕАН давно проголошувалися, проте у практичну площину вони перейшли лише у 2000-х роках^[270]. Цьому, звичайно, сприяло те, що економічна динаміка Китаю фактично не була порушена ані азійською кризою 1997-1998рр., ані гальмуванням Європи і США на початку тисячоріччя. Тобто китайський ринок демонстрував для сусідів стабільність і високу адаптацію внаслідок як широкої диверсифікованості вироблених товарів, так і поглибленим включенням у світогосподарські зв'язки^[271]. Своєю чергою, експорт країн АСЕАН також залишався високо динамічним, при цьому частка внутрішньо регіонального експорту складала чверть від загального^[272].

Позитивна динаміка розвитку світової економіки з початку 2000-х років сприяла послідовній лібералізації торговельного режиму між країнами регіону. Так, упродовж першого десятиліття функціонування Китай знизив середню ставку імпортного мита на продукцію країн АСЕАН з 9,8% до 0,1%, а шість «старих» членів АСЕАН - з 12,8% до 0,6%. «Нові» члени АСЕАН згідно з узгодженим графіком поступово запроваджували нульові мита на 90% товарної номенклатури.

Стрімке зростання Китаю й захоплення кінцевих споживчих ринків США в останні роки обумовили високий попит на сучасні комплектуючі матеріали, сировину та напівфабрикати, що певним чином простимулювало товарні потоки між Китаєм та АСЕАН^[273]. У цьому контексті, за окремими оцінками, найбільші вигоди від участі у АКФТА отримує саме Китай, оскільки розширення експорту у сусідні країни дозволяє певним чином компенсувати зниження поставок на ринки США та інших розвинутих країн.

Більше того, зважаючи, що вартість праці у більшості країн АСЕАН є низькою, експансія китайських підприємств на південь дасть можливість утримати зростання вартості праці задля збереження конкурентних позицій навіть у випадку розширення інвестицій та виробництва^{[274] [275]}, що стане вагомим чинником як подальшого підвищення добробуту у регіоні, так і зміцнення виробників регіону на світових ринках. Частково це вже підтверджується, оскільки торгівля між Китаєм та АСЕАН послідовно зростає як у вартісних показниках, так і значимості регіону у загальних показниках експорту-імпорту Китаю (таблиця «Торгівля Китаю з АСЕАН»⁵⁰}.

Торгівля Китаю з АСЕАН,

Аналіз структури зовнішньоекономічних зв'язків Китаю та АСЕАН (в контексті АКФТА) дозволяє зробити низку макроекономічних узагальнень, які вказують на подальше інтеграційне зміцнення партнерських країн у регіоні^[276]:

- хоча приплив інвестицій до регіону дещо знизився услід за загальносвітовою динамікою, однак можна очікувати швидкого відновлення динаміки ПІІ, насамперед в країни АКФТА, навіть в умовах нової економічної політики США, а з тим - країни вже невдовзі зможуть отримувати додаткові вигоди від розширення інвестиційної діяльності. Оскільки саме регіон Східної і Південно-Східної Азії на сьогодні розглядається як найбільш динамічний на (принаймні) найближче десятиліття, то й стійкі вигоди від ПІІ отримуватимуть найбільші інвестори (серед яких вагоме місце посідають ТНК США). Звичайно, конкуренція між США та Китаєм посилюватиметься, проте це лише стимулюватиме зміцнення інтеграційних процесів у регіоні;

- повільне економічне відновлення і зростання у розвинутих країнах означає, що процентні ставки зможуть залишатися на низькому рівні. При цьому інвестиційна привабливість АКФТА поступово посилюватиме попит на фінансові ресурси. Це значним чином зможе компенсувати скорочення фінансових та інвестиційних потоків, у т.ч. внаслідок збереження пост-кризових ризиків (пов'язаних з поганими і токсичними активами);

- якщо у попередні десятиліття азійські країни зростали значним чином завдяки високому імпорту США та ЄС (з цих країн), то найближчими роками підвищення споживання у Китаї і торговельне розширення у рамках АКФТА стануть новими складовими вигод для азійських країн зокрема і світової економіки загалом. Більше того, сформована зона вільної торгівлі по суті розширює можливості для збільшення внутрішньорегіональної торгівлі, що також стає чинником розвитку і зростання;

- зміцнення китайських ТНК означає, що не лише американські великі корпорації зможуть отримувати вигоди як від вигідного розміщення продуктивних сил так і «офшорної» праці. Дешева праця та існуюча висока її пропозиція (що, своєю чергою, є чинником «дешевизни») характерні для багатьох країн Східної, Південної і Південно-Східної Азії, що надає довгострокові вигоди всім інвесторам цих регіонів;

- швидке зростання Китаю означає не менш стрімке нарощування заробітних плат і чисельності середнього класу. За міжнародними оцінками, найближчим часом слід очікувати^[277], що близько 100 млн. робочих місць (переважно китайських ТНК) буде переміщено з Китаю до бідніших партнерських країн (насамперед, АСЕАН) для збереження конкурентних позицій (що, своєю чергою, сприятиме підвищенню продуктивності виробництв і доходів у таких країнах).

Слід вказати, що зважаючи на поточну економічну динаміку і оцінювані перспективи зростання, країни АСЕАН відіграватимуть дедалі більшу роль у світовій економіці. Так, зокрема, прогнозується, що ВВП АСЕАН у 2020р. перевищить ВВП Великої Британії, а у 2025р. наздожене Японію (за величиною ВВП). При цьому відбуватиметься покращення і добробуту, тобто в регіоні формуватиметься потужний середній клас, який, своєю чергою, визначатиме також і економічну динаміку. Це також спонукатиме і до зміни у структурі світової торгівлі між головними економічними утвореннями (таблиця «Місце економічних угрупувань у світовій торгівлі»^[278]/.

Ще більш швидші і разючі зміни відбуватимуться, якщо прискориться інтеграція АСЕАН+3 (АСЕАН + Китай, Південна Корея, Японія)^[279], яке стане найбільшим у світі угрупуванням (див. перший розділ), проте це є предметом окремого аналітичного дослідження.

Місце економічних угрупувань у світовій торгівлі,

% світової торгівлі

Вказане означає, що конкурентоспроможність внаслідок поширення інтеграції між країнами азійського регіону, в якому домінуватимуть Китай, Японія, Південна Корея, країни АСЕАН, посилюватиметься. А економічна успішність будь-якої країни світу у найближчі два десятиріччя значною мірою залежатиме від того, наскільки країні вдасться включитись до регіональних чи глобальних ланцюгів чи розширити економічні контакти в рамках існуючих чи нових інтеграційних утворень.

3. Фактор Китаю в економічному прискоренні європейських висхідних країн. Наслідки і завдання для України

Гальмування економічної динаміки розвинутих європейських країн, які упродовж останніх десятиліть виконували роль світових центрів поглинання товарів і послуг, а з тим і підтримки стійкої глобальної економічної динаміки, спонукає багато країн-партнерів до пошуку нових торговельних ніш і напрямів політики. Повною мірою це стосується, з одного боку, висхідних країн ЄС, точніше країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), макроекономічні фундаментальні показники яких виглядають значно краще, порівняно з відповідними показниками «старих» країн ЄС, з іншого - визнаного економічного лідера сучасності - Китаю, який шукає нові можливості утвердження на європейських ринках.

У такому контексті посилення і поглиблення економічної співпраці між країнами ЦСЄ і Китаєм може відігравати вирішальну роль як у зміцненні країн ЦСЄ, так і у подальшому завоюванні китайським експортом європейських ринків, а також зміцненні інвестиційного потенціалу китайського бізнесу в європейському регіоні. У такому випадку Китай як азійський лідер перебирає на себе частину і європейського лідерства, особливо стосовно прискорення розвитку висхідних країн.

Окремі зовнішньоекономічні особливості Вишеградської групи. Спільні зусилля з налагодження співпраці між Китаєм та країнами ЦСЄ посилились останніми роками. Хоча країни ЦСЄ є досить «неоднорідними» (врізка «Окремі характеристики країн ЦСЄ»), проте їх вага у європейській політиці продовжує зростати, а лідерські позиції у регіоні належать країнам т.зв. Вишеградської групи V-4^[280].

ОКРЕМІ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАЇН ЦСЄ

Країни ЦСЄ, найвірогідніше, посилюватимуть свою значимість у розвитку європейської економіки загалом. Країни, хоча й знаходяться на різних етапах трансформаційних процесів, різняться як за чисельністю населення, так і економічними здобутками (таблиця «Чисельність населення і ВВП на душу населення в окремих країнах ЦСЄ»), однак, переважно мають міцні політичні та державницькі інститути, достатньо динамічне економічне та інвестиційне середовище, значну увагу зосереджують на завданнях як економічного зростання, так і забезпечення стійкого добробуту.

Чисельність населення і ВВП на душу населення в окремих країнах ЦСЄ, 2016р.

* ПКС - паритет купівельної спроможності.

Зауважимо, що згідно з даними Світового банку, станом на кінець 2016р. в Україні проживало 45,0 млн. осіб (хоча національна статистика вказує на суттєво нижчий показник, зважаючи на значний відплив «заробітчан»), а ВВП на душу населення за ПКС становив $8,3 тис. (тобто офіційно найнижчий показник, порівняно з країнами ЦСЄ)..

Реалізація вказаних завдань китайської економічної експансії упродовж останніх років прискорюється. Так, у 2016р. обсяг торгівлі між Китаєм і країнами ЦСЄ склав майже $60 млрд., причому левова частка припадає саме на країни Вишеградської групи (це ж стосується і загальних інвестицій Китаю до країн ЦСЄ). Тому у цьому розділі увага переважно зосереджуватиметься на аналізі економічних взаємозв'язків Китаю та країн V-4.

Країнам V-4 притаманна низка виробничих особливостей, які, з одного боку, виступають чинником і складовою поглиблення економічних зв'язків, з іншого - створюють певні конкурентні обмеження.

Насамперед, слід вказати, що країни V-4 послідовно збільшують свою присутність на міжнародних ринках, а також продовжується прискорене розширення взаємної торгівлі. Так, упродовж 2004-2013рр. (не зважаючи на глобальну кризу) країни V-4 збільшили частку свого експорту у світовій торгівлі з 2,3% до 4,1%. Також відбулося зростання частки експорту в торгівлі зі «старими» членами ЄС (ЄС-15) - з 4,5% до 7,3%. Крім того, високою залишалась динаміка взаємної торгівлі, хоча темпи її розширення у кризовий і посткризовий періоди дещо знизились (врізка «Економічне прискорення країн V-4 удокризовий період»)²⁵^.

ЕКОНОМІЧНЕ ПРИСКОРЕННЯ КРАЇН V-4 У ДОКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

У період приєднання і у перші роки після вступу країн V-4 до ЄС темпи зростання взаємної торгівлі суттєво прискорились, а товарообіг між країнами V-4 зростав швидше, ніж між країнами V-4 і «старими» членами ЄС. Вочевидь, ліквідація інституційних, торговельних і технічних бар'єрів та ухвалення спільних для ЄС норм економічної діяльності зіграли вирішальну роль у розширенні торгівлі і підвищенні конкурентоспроможності виробництв.

Важливо зазначити, що перед вступом країн V-4 до ЄС виникали перестороги, пов'язані з втратою країнами індустріального потенціалу і підвищенням працемісткості внаслідок дешевої робочої сили. Однак, подібні побоювання виявились безпідставними - країни суттєво розширили і зміцнили свої виробничий і експортний потенціали, що, звичайно, стало можливим завдяки суттєвому припливу ПІІ з розвинутих країн, а з тим - збільшенню виробництва конкурентних товарів з високою доданою вартістю (таблиця «Обсяги взаємної торгівлі країн V-4»).

Обсяги взаємної торгівлі країн V-4, € млн.

При цьому, частка експорту сировинних товарів суттєво зменшилася, натомість країнам вдалося досягти успіхів у збільшенні частки експорту продукції з високою доданою вартістю, насамперед у машинобудуванні. Розвиток виробництва таких товарів став одним з пріоритетів нарощування обсягів та поліпшення структури експорту країн V-4 у напрямі збільшення питомої ваги високотехнологічних товарів.

Наступна особливість економічних зв'язків країн V-4 пов'язана з тим, що, оскільки країни мають досить близькі структури економік, а також зорієнтовані на спільні ринки, насамперед ЄС, то у структурі торгівлі домінують або проміжні товари (які використовуються в рамках ланцюгів доданої вартості, утворених крупними корпораціями з розвинутих країн Західної Європи), або ж споживчі товари, які надають різноманіття споживачам в умовах підвищення купівельної спроможності. Однак, за багатьма позиціями споживчих товарів країни радше є конкурентами, що обмежує можливості взаємної експортної експансії на європейські ринки загалом. ^[281]

Поряд з цим, країни V-4 мають високі показники участі у формуванні ланцюгів доданої вартості, як на рівні вхідних, так і вихідних складових (діаграма «Участь країн V-4 у формуванні ланцюгів доданої вартості»²⁵⁷'). Звичайно, це зумовлено значним торговельним розширенням та інвестиційним входженням до країн великих компаній з розвинутих країн «старої» Європи. І нинішній рівень інтеграції країн V-4 (на рівні висхідних країн АСЕАН, про які йшлося вище), а також інтерес до них з боку інших міжнародних інвесторів (насамперед, Китаю, про що докладніше далі) дозволяє говорити про їх (і подальший) високий інтеграційний потенціал та довгострокові економічні вигоди.

Попри розширення торгівлі, обсяги взаємних прямих інвестицій (між країнами V-4) залишаються низькими і не мають тенденції до стійкого розширення. Вірогідно, переважно це пов'язано з тим, що країни, хоча є партнерами, все ж водночас виступають, як вказувалось, у якості конкурентів. А тому посилення конкурентних позицій своїх сусідів (через прямі інвестиції) не розглядається як позитивний напрям економічної політики. Зважаючи, що ланцюги доданої вартості в рамках країн ЄС вже переважно сформовані (за провідної ролі розвинутих країн ЄС та Північної Америки), нові інвестиційні можливості можуть пов'язуватись лише з входженням нових великих інвесторів. Саме тому звернення до Китаю, як потенційно великого торговельного та інвестиційного партнера, завдяки якому у т.ч. вдасться посилити власний економічний потенціал, розглядається в країнах ЄС як раціональний і бажаний напрям економічної політики.

Участь країн V-4 та окремих країн АСЕАН у формуванні ланцюгів доданої вартості, Індекс

Проте упродовж посткризового п'ятиріччя (2011-2015рр.) ПІІ Китаю у країни V-4, хоча і зросли на 65% (з $0,77 млрд. до $1,28 млрд. (таблиця «Обсяг накопичених прямих інвестицій Китаю до країн V-4»)^{[282] [283]}, що складає 2/3 всіх прямих інвестицій Китаю для країн ЦСЄ^[284], проте цей обсяг радше має символічний характер, зважаючи на загальні обсяги зовнішніх інвестицій Китаю.

Обсяг накопичених прямих інвестицій Китаю до країн V-4,

$ млн.

Звичайно, вказані обсяги ПІІ з Китаю до країн V-4 не можуть слугувати базисом стійкого довгострокового розвитку. Радше це «тестові» інвестиції, які поступово розширюватимуться, тільки-но китайські інвестори будуть впевнені у міцності політичних і економічних зв'язків. Між тим, динаміка заощаджень демонструє формування належного інвестиційного базису (діаграма «Валові заощадження країн І/-4»^[285]). Так, з початку посткризового відновлення (з 2010р.) частка заощаджень у структурі ВВП Чехії зросла на 4,1 процентних пункти (пп) і досягла високого (як для європейських країн) рівня - 26,3%, Угорщини - 2,8 пп (23,2%), Польщі - 3,3 пп (19,4%), Словаччини - 2,3 пп (21,8%).

Валові заощадження країн V-4,

Присутність Китаю у країнах V-4. У посткризовий період, не зважаючи на певне гальмування ЄС, а з тим і скорочення сукупного попиту, Китай послідовно нарощував обсяги зовнішньої торгівлі товарами з країнами ЦСЄ, причому товарооборот Китаю з країнами V-4 сягає ¾ товарообороту з усіма країнами ЦСЄ. Зростання експорту країни до країн V-4 супроводжувалось деякими коливаннями обсягів імпорту до Китаю з країн V-4, таким чином позитивне сальдо Китаю стійко зростало (таблиця «Обсяги торгівлі Китаю з країнами V-4»^[286]).

Особливістю експортних поставок товарів до країн V-4 є те, що їх обсяги цілком співвідносились з величиною ВВП країн. Так, частка експорту товарів Китаю до Польщі у його (Китаю) світовому експорті складала 0,7% (експорт Китаю у 2012-2016рр. сягав $2,1-2,3 трлн.), Чехії - 0,4%, Угорщини - 0,3%, Словаччини - 0,1%. При цьому, частка імпорту Китаю з усіх чотирьох країн V-4 (Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини) була приблизно однаковою - по 0,2% загального імпорту Китаю (обсяг якого становив $1,6-2,0 трлн.) (таблиця «Зовнішня торгівля Китаю з окремими країнами V-4>^[287]).

Зовнішня торгівля Китаю з окремими країнами V-4, $ млрд.

«-» означає позитивне сальдо (профіцит) зовнішньої торгівлі

Зазначимо, що товарообмін між Китаєм і країнами V-4 має виразно індустріальний та технологічний характер. За міжнародною двозначною класифікацією^[288] як у структурі експорту, так і структурі імпорту домінують товари з високою доданою вартістю (таблиця «Товарна

структура ТОП-3 зовнішньої торгівлі Китаю та країн І/-4»^[294]). Такий взаємний обмін став можливим саме завдяки як послідовному підвищенню конкурентоспроможності китайських виробників (ще десять років тому вважалось, що Китай експортує дешеві і низькоякісні товари), так і послідовному розширенню ринків збуту провідних європейських висхідних країн.

Товарна структура ТОП-3 зовнішньої торгівлі Китаю

та країн V-4,

$ млрд. і % загального (в

Експорт Китаю до Угорщини

Імпорт Китаю з Угорщини

Вкажемо також на окремі особливості експорту та імпорту Китаю і країн

V-4, зумовлені взаємним «проникненням» виробництв чи формуванням оновлених ланцюгів доданої вартості^[295]. Так, більше половини імпорту Польщі з Китаю складається з технологічних або високого рівня переробки товарів та матеріалів, які використовуються на китайських, корейських і японських підприємствах, розташованих у Польщі. Важлива складова чеського експорту до Китаю пов'язана з поставками на виробництва концерну «Шкода», розташованого біля одного з провідних індустріальних центрів Китаю - Шанхаю. Левова частка угорського експорту до Китаю формується транснаціональними (переважно західноєвропейськими) корпораціями, розташованими в країні. Своєю чергою, експорт автомобілів із Словаччини сягає понад ¾ загального обсягу експорту країни до Китаю.

Не викликає сумніву, що країни V-4 і надалі намагатимуться розширювати присутність на китайських ринках, у т.ч. зважаючи на зростаючий у Китаї середній клас, а з тим і попит. Водночас, країни вирішуватимуть і макроекономічні внутрішні завдання. Насамперед, через розширення експорту, за прогнозами, вдасться покращити зовнішньоторговельне сальдо, яке у всіх країнах (за виключенням Словаччини) є високодефіцитним (таблиця вище «Зовнішня торгівля Китаю з окремими країнами V-4»). Поряд з цим, країни V-4 намагаються активізувати приплив китайських ПІІ, що, очікується, покращить виробничі можливості в країнах, а з тим - посилить їх конкурентоспроможність і вигоди від зовнішньої торгівлі^[296], насамперед, з тим самим Китаєм та іншими динамічними азійськими країнами.

Така політика вже має позитивні прояви. Як вказувалось, в економічній динаміці V-4 чітко проявляється зростання заощаджень, що дозволяє країнам формувати антикризові ресурси. Поряд з цим, для макроекономічної стабільності важливою є валютна складова, насамперед, у частині забезпечення резервами. У посткризовий період, зважаючи на валютні ускладнення в багатьох країнах упродовж кризи, відбувалося нарощування валютних резервів (діаграма «Заощадження і валові резерви країн V-4»^[297]). Фактично близькість динаміки валютних резервів і заощаджень в країнах V-4^[298] слугувала додатковим свідченням виваженості і прогнозованості політики економічного зростання у період прискорення євроінтеграційних процесів^[299].

Повертаючись до зовнішньоекономічної діяльності, підкреслимо, надалі торговельна експансія Китаю супроводжуватиметься інвестиційною експансією, особливо у частині нових інвестицій чи участі в нових інвестиційних проектах. На початку 2016р. розпочав роботу Азійський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ). Створення цієї фінансової інституції варто розцінювати як вихід КНР на світову фінансову арену в якості провідного гравця інституційного рівня. Більше того, Китай оголосив, що у найближче десятиліття готовий профінансувати інвестиційні проекти, пов'язані з ініціативою створення трансконтинентальної торговельно-інвестиційної мережі «Один пояс один шлях», обсягом $3 трлн. І такі проекти фінансуватимуться, крім АБІІ, ще й Китайським банком розвитку (China Development Bank) і Експортно- імпортним банком Китаю (Export Import Bank of China)^[300].

Фінансування проектів розвитку для країн V-4,

2014-2020

Зрозуміло, діяльність АБІІ матиме обережний і поступовий характер. Поряд з цим, слід пригадати створений Європейський Структурний та Інвестиційний Фонд - ЄСІФ (European Structural and Investment Fund (ESIF)), головним завданням якого є реалізація інфраструктурних проектів розвитку країн ЄС до 2020р. (таблиця «Фінансування проектів розвитку для країн l∕-4>)^[301].

Між тим, Китай вже оголосив про наміри значних інвестиційних проектів у Європі, а також активізував свою інвестиційну діяльність. Так, за попередніми результатами 2017р., Китай став найбільшим іноземним інвестором у країнах ЦСЄ, збільшивши вартість своїх інвестицій в регіон, у т.ч. через злиття і поглинання, на 78%, до €7,7 млрд. (зростання у 2016р. також було значним - на 96%) (таблиця «Головні інвестори у злитті і поглинанні у країнах ЦСЄ»^[302]).

Головні інвестори у злитті і поглинанні у країнах ЦСЄ,

€ млрд.

Загалом, хоча обсяги угод (злиттів і поглинань) в країнах ЦСЄ у 2017р. були суттєво нижчими, порівняно з першими посткризовими 2011-2013 роками, проте результати виявилися кращими, порівняно з 2014-2015рр. (діаграма «Вартість угод зі злиття і поглинання...»^[303]), що, звичайно, може слугувати підтвердженням значної уваги інвесторів до країн ЦСЄ, у т.ч. зважаючи на утримувану їх позитивну динаміку.

Звичайно, більш помітна роль китайських інвесторів проявлятиметься і надалі, особливо з урахуванням реалізації проектів Нового шовкового шляху, спрямованих на покращення інфраструктури у висхідних європейських країнах, що є ключовими торговельними партнерами Китаю (насамперед, Польщі). Крім того, фахівцями засвідчуються значні нові можливості для малих і середніх підприємств, які зможуть бути вписані у завдання інфраструктурних проектів у країнах ЦСЄ^[304].

Такі підходи можуть мати вирішальну роль у розвитку висхідних європейських країн загалом і V-4 зокрема, зважаючи на те, що макроекономічні фундаментальні показники останніх демонструють цілком позитивну динаміку, у багатьох випадках навіть кращу, ніж у розвинутих країн.

Вартість угод зі злиття і поглинання у країнах ЦСЄ,

€ млрд.

Так, зокрема, стосовно Польщі, очікується, що у 2018-2019рр.^[305]:

- реальне економічне зростання складе 4,0-4,7% (глобальне зростання - 3,1-3,7%, розвинуті країни - 2,1-2,5%);

- дефіцит рахунку поточних операцій платіжного балансу - 0,9­1,4% ВВП (висхідні країни загалом - 1,6-2,1% ВВП);

- дефіцит державних фінансів (узагальненого уряду) - 1,3-1,8% ВВП (висхідні країни загалом - близько 3% ВВП);

- базова процентна ставка - 1,50-1,75% (усереднена для висхідних ринків - 8,0-8,2%);

- валові міжнародні резерви - 19-21% ВВП (усереднений показник для висхідних ринків - 16-17%)^[306].

Тобто такі країни є краще убезпеченими від (потенційних) руйнівних наслідків чергової кризи, що робить їх економічні середовища більш сприятливими для міжнародних інвесторів та інфраструктурного розширення. І це може стати орієнтиром для України і вагомим підгрунтям її залучення до сучасних економічних зв'язків і проектів.

Впливи на Україну. Безсумнівно, Україна є частиною глобалізованого світу, знаходиться під впливом позитивних і негативних процесів навіть далеко за її межами, які, втім, має враховувати при виробленні і реалізації власної політики^[307].

За попередніми міжнародними оцінками, ймовірним є сценарій, за котрим глобальне зростання у 2018-2019рр. досягне 3,6-3,9%. В Україні ж, навіть за оптимістичних прогнозів, реальне зростання не перевищить 2,5-3,0%. Це означає, що відбуватиметься подальше нарощування розриву (відставання) в економічній динаміці України і решти світу. Зрозуміло, подібні розриви можуть вимагати нетрадиційних підходів для протидії як глобальним, так і національним викликам^[308]., у т.ч. таким, що пов'язані з новітніми активами, як, зокрема, криптовалютами^[309]. Складність подолання такого розриву значною мірою зумовлена тим, що модель національної економіки залишається споживчою та імпортозалежною, а тому й такою, що легко підпадає під зовнішній тиск чи несприятливу кон'юнктуру^[310].

Більше того, задекларовані наміри в рамках «трампономіки» можуть навіть погіршити місце України у світовому господарстві. Так, податкова реформа та економічне прискорення, з наголосом на національного виробника у США, призведуть до посилення попиту на внутрішні та імпортовані країною товари. Що, з одного боку, сприятиме розширенню виробництва у країнах-партнерах, а тому й поліпшенню економічної динаміки у таких країнах (і напевне у всьому світі), з іншого - посилить вимоги до імпорту (у т.ч. протекціоністськими заходами) з країн, які будуть не в змозі підтримувати конкурентні позиції власної економіки. Це цілком стосується України, яка поки не має міцних експортних позицій, окрім аграрного сектору. Тому й окремі заходи «трампономіки», які обмежуючи впливатимуть на зовнішні поставки до США, можуть стосуватись безпосередньо й України.

Хоча ризики «!торговельної війни» на сьогодні виглядають дещо перебільшеними, однак, країни повинні вже сьогодні винаходити напрями економічної політики і запроваджувати відповідні заходи для належного макроекономічного збалансування і прискорення інтеграційних процесів. Звернемо увагу на важливі макроекономічні характеристики України, які можуть стати визначальними як для прискореного зростання, так і покращання інтеграційних процесів.

Серед базових характеристик принципове місце посідають заощадження. У країнах V-4, нагадаємо, у посткризовий період заощадження у структурі ВВП країн послідовно зростали (діаграма вище «Валові заощадження країн V-4»). В Україні ж ситуація виявилася дещо іншою. Кризова хвиля 2014-2015рр. призвела до стрімкого зростання споживчих витрат, а з тим і зменшення рівня заощаджень. А необхідність протидії зовнішньо­економічним шокам, у т.ч. валютним, прискорила вимивання валютних резервів. Хоча у 2015-2016рр. резерви вдалося дещо відновити, проте вкрай незначне відновлення рівня заощаджень (діаграма «Резерви і валові заощадження в Україні^¹) ще не дає впевненості у міцності економічного середовища країни.

Резерви і валові заощадження в Україні,

Слід, водночас, зауважити, що низький рівень заощаджень для країни, яка змушена перманентно боротись з кризовими процесами, привносить значні соціальні ризики. Виправлення ситуації з низьким добробутом у будь-якому випадку вимагає розширення державних (бюджетних) видатків на соціальні захист і підтримку. В такому випадку у влади з'являється спокуса посилення податкового навантаження на бізнес^{[311] [312]}. Однак, вилучаючи виробничі ресурси, розмивається й підгрунтя для оздоровлення і розвитку бізнесу, а також прискорюється утікання капіталів.

Низький рівень національних заощаджень, що супроводжується виразно сировинно-імпортною моделлю вітчизняної економіки^{[313] [314]}, призводив і призводить до стійкого утримання зовнішньоекономічного дефіциту, на фінансування якого потрібно залучати зовнішні (найчастіше боргові) ресурси. Зрештою накопичені борги вже самі стають проблемою зовнішнього сектору, оскільки як на їх (боргів) обслуговування, так і рефінансування потребується дедалі більше коштів (таблиця «Потреби і джерела фінансування платіжного балансу України»³¹).

Так, якщо ще у 2007р. загальний обсяг фінансування (покриття дефіцитів та обов'язкових зовнішніх виплат) складав 21% ВВП, то у 2012-2014рр. потреби зросли більше, ніж удвічі (з $30 млрд. до $65-74 млрд., або 40- 50% ВВП^[315]), що наближало боргові показники до кризово небезпечних^[316] порогів.

Потреби і джерела фінансування платіжного балансу України, $ млрд.

Окремі показники незначним чином можуть відрізнятись від поданих національною статистикою.

У будь-якому випадку, саме налагодження ситуації у зовнішньо­торговельній сфері, формування більш конкурентних вітчизняних виробництв, а з ними - і розширення експорту з вищою часткою доданої вартості, вірогідно, є чи не єдиним шляхом концентрації національних ресурсів з метою утворення збалансованого зростання і розвитку.

Ризики розпорошення ресурсів посилюються внаслідок того, що в Україні часто недооцінюються чи ігноруються фундаментальні взаємозв'язки і обмеження, а тому й впроваджувані заходи мають вкрай низьку (або навіть зворотню) результативність та ефективність^[317].

Так, важливою є низка спостережень стосовно взаємозв'язків найвагоміших макроекономічних показників України у зовнішньоекономічній сфері (упродовж 2000-2017рр.):

- у переважній більшості випадків зростання реального ВВП супроводжувалось позитивною величиною суми сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу (РПО) та обсягу припливу ПІІ (діаграма «Зростання реального ВВП / РПО+ПІІ»);

- обернена (хоча й слабка) залежність між сумою РПО та ПІІ і величиною загального зовнішнього боргу підтверджує нарощування зовнішньоборгових ризиків у випадку погіршення платіжного балансу; (діаграма «Загальний зовнішній борг і РПО+ПІІ»};

- погіршення негативного сальдо рахунку поточних операцій посилювало ризики і провокувало стрімку девальвацію національної грошової одиниці (діаграма «РПО і курс»);

- значимий позитивний взаємозв'язок між рівнем інфляції та обмінним курсом (діаграма «Зміни курсу та інфляції») зумовлений, насамперед, високою чутливістю українців до коливань валютного курсу та інфляційних очікувань;

Також зовнішньоекономічне середовище має взаємовплив із монетарними та інфляційними складовими та інструментами, що є принциповими для макроекономічного збалансування (і значною мірою залежними від зовнішньоекономічної динаміки)^[318]:

- залежність між пропозицією грошей та інфляцією є радше

оберненою (діаграма «Зростання широких грошей та індексу споживчих цін»), що означає вкрай обмежену

спроможність НБУ позитивно впливати на інфляційну динаміку (стримуючи інфляційне «розкручування»). Це зумовлено тим, що обмеження пропозиції грошей призводить до здорожчання ресурсів і погіршення платоспроможності, у т.ч. розрахунків між економічними агентами, що й провокує інфляційні розкручування (причому, такі зв'язки в українському середовищі проявляються напрочуд швидко);

- і навіть більше - інфляція фактично не залежить від динаміки підвищення заробітної плати (діаграма «Зростання середньої номінальної зарплати та індексу споживчих цін»). Тому за умови підвищення виробничих показників і збільшення доходів бізнесу цілком може відбуватись прискорене зростання заробітних плат (до конкурентного рівня) без посилення інфляційних ризиків;

- реальне економічне зростання значною мірою супроводжувалось зростаючим рівнем інвестицій у структурі ВВП (діаграма «Зростання реального ВВП і рівень інвестицій»);

- реальне економічне зростання досягалося лише у роки, коли відбувалося суттєве нарощування грошової маси (пропозиції широких грошей). Обмеження пропозиції грошей супроводжувалось зниженням показників економічного зростання (діаграма «Зростання реального ВВП і широких грошей»).

З вказаних взаємозв'язків випливає низка наслідків, врахування яких може посилити спрямованість і дієвість економічної політики. Насамперед, йдеться про необхідність покращання зовнішньоекономічних позицій країни^[319]. Зрозуміло, швидко покращити торговельний баланс для імпортозалежної країни вкрай важко. Однак, торговельні дисбаланси не формують високі ризики, якщо дефіцит значною мірою покриватиметься припливом ПІІ. Це також означатиме і зменшення (або, принаймні, зниження темпів нарощування) зовнішньоборгових складових. В таких умовах як девальваційні шоки, так і інфляційні очікування помітно знижуватимуться, що формуватиме базис стійкого зростання і розвитку.

Тобто українське економічне середовище чітко демонструє необхідність відмови від політики інфляційного таргетування в найбільш «жорсткому» форматі, як це практикувало керівництво НБУ у 2014-2016рр. Більше того, безуспішні спроби НБУ приборкати інфляцію монетарними обмеженнями насамперед негативно і пригнічуючи впливали на економічну динаміку, на розширення виробництва і розвиток бізнесу^[320]. А ігнорування значимості виваженої валютної політики (насамперед, в частині недопущення зловживань окремих «наближених» банків у привілейованому доступу до кредитів рефінансування і валютних ресурсів) призводило, з одного боку, до подальшого розкручування інфляційно-девальваційної спіралі, з іншого - обмеження інвестиційного

потенціалу^[321], конкуренто-спроможності, та можливості входження у глобальні ланцюги доданої вартості.

Стосовно зовнішньоекономічного сектору, нагадаємо, країни V-4 значно розширили і зміцнили свої виробничий і експортний потенціал, що, звичайно, стало можливим завдяки суттєвому припливу ПІІ з розвинутих країн ЄС, а з тим - збільшенню виробництва конкурентних товарів з високою доданою вартістю. І, як вказувалось, частка експорту сировинних товарів зменшилася, натомість країнам вдалося досягти успіхів у збільшенні частки експорту продукції з високою доданою вартістю, насамперед машинобудуванні. Розвиток виробництва таких товарів став одним з пріоритетів нарощування обсягів та поліпшення структури експорту країн V-4 у напрямі збільшення питомої ваги високотехнологічних товарів.

Товарна структура зовнішньої торгівлі Китаю та України, $ млрд. та % загального (у дужках)

І якщо країни V-4 все ж нарощували як товарооборот, так і обсяги експорту з Китаєм, то Україна, у т.ч. внаслідок кризи і військової агресії, помітно скоротила вартісні показники^[322] (таблиця «Обсяги торгівлі товарами Китаю та України»), а загалом структура торгівлі з Китаєм практично залишається «невигідною»: Україна імпортує машини та устаткування, експортує промислові товари з низьким рівнем обробки та харчові продукти (таблиця «Товарна структура зовнішньої торгівлі Китаю та України»), Особливістю є також те, що у структурі експорту Китаю до України різко скоротились обсяги і, відповідно, частка у загальних показниках, одягу, Так, якщо ще у 2012р, частка одягу складала близько 7% загальних обсягів, то у 2016р, - менше 2% (навіть при загальному скорочення обсягу експорту),

Інтеграційні можливості України, Звичайно, кожна країна може і повинна розвивати власні двосторонні і багатосторонні зв'язки, розширювати економічні стосунки і торгівлю з різними країнами, Для України безумовним пріоритетом залишається євроінтеграційний напрям розвитку, і те, на скільки і як швидко країна зможе просуватись у вказаному напрямі, слугуватиме й критерієм її цивілізованості^[323],

Однак, жодна країна не може замикатись у вузькому партнерському колі - у сучасному світі саме інтеграційна успішність (участь у формуванні ланцюгів доданої вартості) надає країні можливості посилити конкурентоспроможність і впоратися з внутрішніми негараздами, Про які інтеграційні зусилля та які нові формати інтеграційних можливостей йдеться?

Як вказувалось вище, безсумнівним світовим інтеграційним центром утверджується Китай, Тому, вірогідно, на цьому векторі можуть знаходитись і нові ніші для України, Одним із шляхів розширення співробітництва України і Китаю може стати участь України у форматі існуючого співробітництва КНР із країнами Центральної і Східної Європи з огляду на приналежність України до цього регіону та її статусу асоційованого члена ЄС^[324],

Кілька років тому, коли велись широкі дискусії стосовно значного потенціалу і перспектив участі України у «Новому шовковому шляху», зазначалось, що вигідне економічне положення, запровадження зони вільної торгівлі з ЄС і дешева кваліфікована робоча сила - важливі складові привернення інвестицій в Україну, насамперед, динамічних азійських (зокрема, Китаю), розширення інтеграційних можливостей і, на такій основі, прискорення економічного зростання і розвитку,

На жаль, є підстави стверджувати, що такі вигідні сценарії для України не вдалося реалізувати, насамперед, внаслідок слабкої системи державного управління і низької якості трансформаційних процесів всередині країни,

Так, зокрема, Україна неналежно підійшла до питання політики Китаю стосовно країн ЦСЄ, хоча саме цей інтеграційний напрям сьогодні виглядає досить оптимістично, Вагомим чинником стало те, що у 2012р, Китаєм та країнами ЦСЄ було ухвалено спільне рішення (за ініціативою китайської сторони) про започаткування формату співробітництва

«16+1»^[325], яке було представлено керівництвом китайського уряду у вигляді 12 напрямів політики стосовно країн ЦСЄ^[326] і центром якого мали стати країни Вишеградської групи V-4^[327].

Фактично Китаєм вже закріплена довгострокова стратегія посилення (принаймні) економічного впливу в одному з європейських регіонів. Зважаючи на високу економічну динаміку Китаю і сповільнення «старої Європи», вказані впливи, звичайно, посилюватимуться^[328], що, водночас, означатиме підвищення вагомості країн ЦСЄ і зменшення інтересу до суміжних країн, які залишаються поза форматом «16+1».

Наразі, відбувається формування спільної політики країн ЦСЄ до співробітництва з Китаєм. Україна, знову залишаючись за цим процесом, і надалі ризикує залишатись поза увагою світових інвесторів. Тому найближчими завданнями є пошук можливостей і шляхів долучення України до формату «16+1» і перетворення на «17+1»^[329].

Іншим важливим інтеграційним проектом, до якого Україні слід долучитись, є проект розвитку Карпатського регіону (учасниками якого вже є майже всі країни V-4, а також Румунія), насамперед, в частині створення і включення України до транспортної інфраструктури ЦСЄ - «Via Carpatia», а з тим і покращення доступності прикарпатських регіонів країн. Поки цей проект виглядає суто європейським, активно просувається і підтримується Польщею, яка не приховує власних лідерських інтересів у ньому. Однак, якщо його вдасться дійсно реалізувати як складову транс'європейських коридорів, то він стане привабливішим і для інвесторів з інших країн, що сформує додаткові можливості для країн-учасників. Поки ж участь України залишається «невиразною».

Поряд з цим, Україна вже «експериментувала» з різними інтеграційними проектами на теренах колишнього СРСР, які швидко були законсервовані. Тому сьогодні, можливо, є необхідність оновити «забуті» інтеграційні проекти вже на новій основі, насамперед, з урахуванням європейського вибору не лише України, але й низки інших пострадянських країн (колишніх республік).

Серед таких інтеграційних проектів виокремлюється ГУАМ, у складі Грузії, України, Азербайджану та Молдови^[330], який цілком може оновити свою місію. Раніше, в період заснування це був політичний проект, спрямований на зменшення впливу Росії на пострадянському просторі. Значних економічних вигод проект не приніс жодному з учасників. Між тим, всі країни ГУАМ оголосили про свій проєвропейський вибір, і, відповідно до певних прогнозів, економічне зближення ГУАМ з ЄС могло б відбуватись за прикладами країн V-4^[331].

Чи не найкращою формою посилення співробітництва ГУАМ з країнами ЦСЄ, могло б стати приєднання або інтеграційне включення чотирьох країн ГУАМ до 16 європейських країн. Тобто нове інституційне утворення «20+1» (що навіть краще, ніж раніше вказане «17+1») могло б засвідчити послідовність нетоталітарних країн колишнього СРСР у розбудові трансконтинентального проекту «Нового шовкового шляху».

Більше того, видається, сьогодні ГУАМ може оновити і посилити місію регіональної і глобальної безпеки і співробітництва. Базисом посилення системи безпеки і захисту від російської агресії може стати наближення країн ГУАМ до НАТО.

Для малих відкритих економік, до яких належить і Україна, прискорений економічний розвиток, в умовах низького внутрішнього попиту і низької купівельної спроможності населення, можливий за рахунок виходу на зовнішні ринки, посилення експортної спроможності вітчизняних виробництв та їх інтеграції до утворених мереж з більшою складовою доданої вартості^[332]. Тобто йдеться не стільки про наявні можливості розширення експорту товарів і послуг, скільки розширення експортного потенціалу, у т.ч. за рахунок інвестиційного розширення на зовнішні ринки^[333] і входження в інвестиційні середовища інших (динамічних) країн.

І напрямом посилення інтеграційних можливостей країни може стати оновлення економічних зв'язків з країнами, які сьогодні є або лідерами інтеграційних об'єднань, або ж регіональними лідерами. Однією з таких країн, де Україна ще може зайняти належні економічні ніші, а з тим - посилити власну інтеграційну спроможність, є Казахстан, який упродовж останнього десятиріччя використав свої геостратегічні вигоди, сьогодні є однією з найбільш динамічних країн на пострадянському просторі, а також відіграє ключову роль у формуванні та реалізації згадуваного проекту «Нового шовкового шляху».

Складність економічних зв'язків з Казахстаном полягає у практичній неможливості взаємних «традиційних» поставок товарів між країнами внаслідок обмежень і заборон по перетину кордону між Україною та Росією. Тобто, Україна повинна винаходити інші (нові) шляхи і можливості входження в економічний простір Казахстану^[334].

Зважаючи на сучасну глобальну тенденцію інтеграційного розширення, для країни важливо якнайшвидше включатись в мережі глобального виробництва, торгівлі, фінансів, що дозволить країні запобігти витісненню на периферію світових тенденцій. І інвестиції України в Казахстан можуть виявитись надзвичайно сприятливими для українських виробників не лише з точки зору безпосереднього входження на азіатські ринки, а й з метою покращення умов залучення до трансконтинентальних проектів, включаючи Новий шовковий шлях. Тому для України стратегічно важливим є формулювання механізмів та інструментів підтримки експорту інвестицій, і Казахстан в цьому контексті може стати гарною стартової площадкою.

Підкреслимо, інтеграційні зусилля мають спрямовуватись не лише на висхідні ринки. Вихід Великої Британії з ЄС означає скасування режиму вільної торгівлі між країнами, які мають відповідну угоду з ЄС (як, зокрема, Україна), та Великою Британією. У цьому випадку, якщо для «скороченого» ЄС режим вільної торгівлі успадковується, то стосовно торговельного режиму з Великою Британією країнам слід проводити окремі домовленості. Для окремих країн (які не мали вільної торгівлі з ЄС) вказані переговори можуть бути досить простими і швидкими, для інших же ситуація може суттєво ускладнитись. Тобто упродовж лише двох найближчих років система торговельних угод, в яких однією зі сторін є Велика Британія, найвірогідніше помітно трансформується, що змінить також торговельні та інвестиційні потоки.

«Звільнившись» від надмірної опіки ЄС, Велика Британія активізуватиме двосторонні переговори стосовно лібералізації торговельних режимів з «третіми» країнами, насамперед, з висхідними країнами Британської співдружності. Так, високоймовірним є встановлення режиму вільної торгівлі з Індією та іншими країнами, торгівля з якими зможе стати «замінником» торгівлі всередині ЄС і покращити зовнішньоторговельне сальдо внаслідок вищої технологічності і конкурентоспроможності британської економіки. Важливо, щоб Україна опинилась саме серед тих країн, в розвитку торговельних та інвестиційних зв'язків з якими була б зацікавлена Велика Британія.

На завершення зауважимо, що «наповнення» виробництв внутрішньою вартістю, а з тим і посилення конкурентоспроможності, здорожчання експорту, підвищення заробітних плат і доходів, вимагає значних додаткових інвестицій у людський капітал, насамперед через фінансування освіти, підвищення кваліфікації, технологічної та інфраструктурної готовності. Тобто нова структура сучасної економіки вимагає упереджуючого розвитку та зміцнення людського капіталу, що є предметом окремого наступного дослідження.

Соціологічні оцінки економічного становища країни і перспектив його розвитку

Оцінки економічного становища в країні та перспектив його розвитку є важливим показником настроїв, що впливають на економічну та соціальну поведінку громадян.

Загалом, громадяни України вкрай негативно оцінюють спрямованість поточного розвитку країни. Так, навесні 2018р. на питання про розвиток подій «у правильному чи неправильному напрямі» лише 15,2% респондентів дали позитивну відповідь. Про «неправильний напрям» заявили 69,1% опитаних і 15,7% не змогли однозначно визначитися.

Далі подані окремі результати двох соціологічних опитувань у 2017р.^[335] і 2018р.^[336] стосовно того, яким бачиться громадянам України їх економічне становище, і чи сподіваються вони на його покращення у майбутньому.

Загальна оцінка. Стосовно економічного становища країни, оцінки населення дещо покращилися. Так, навесні 2018р. як «дуже погане» і «досить погане» його визнають 40% і 37% респондентів (у 2017р. 39% і 45%, відповідно). Натомість частка тих, хто визначає економічне становище загалом як «не погане і не добре», зросла до 20% (з 16%).

Також покращилися оцінки стосовно власного добробуту сімей (загалом оцінки власного добробуту значно вищі, ніж оцінки економічного стану в цілому) - помітно знизилась частка тих, хто визнавали становище як «дуже погане» і «досить погане» (з 23% і 35% до 22% і 31%, відповідно) (таблиця «Як би Ви оцінили ситуацію в Україні у наведених сферах?»).

Очікувані зміни. Поряд з покращенням поточної оцінки економічного становища країни і рівня добробуту, оцінки стосовно змін - погіршилися. Так, у 2018р. 22% опитаних вважають, що протягом найближчих 2-3 років економічне становище країни зміниться на краще (у 2017р. було майже 23%), 32% - зміниться на гірше (у 2017р. - 27%), 30% - що воно не зміниться (24%). Отже, навіть протягом найближчих 2-3 років лише близько п'ятої частини опитаних очікують позитивних змін в економічному становищі країни, ще менше їх очікують протягом поточного року (таблиця «Як зміниться становище в Україні в таких сферах у найближчі 2-3 роки?»).

Як зміниться становище в Україні в таких сферах у найближчі 2-3 роки?

Найчастіше українці схиляються до думки, що Україна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі не у найближчі роки (такий оптимістичний прогноз висловили 22% опитаних, що, втім, є кращим показником за останні 2 роки), а у більш віддаленій перспективі (так вважають 53% респондентів). Лише 15% (найнижчий показник останніх років) займають вкрай песимістичну позицію, вважаючи, що України взагалі не здатна їх подолати (таблиця «Чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?»).

Чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?

Подолання криз. Хоча оцінки стосовно можливості подолання існуючих проблем і труднощів підвищилися, однак, очікування подальших кризових проявів залишаються значними. Так, майже 39% (у 2017р. - 33%) вважають, що постійні економічні шоки та кризи є характерною рисою України сьогодні і залишатимуться такою протягом найближчого десятиліття, 21% (проти 18%) - що кожні 3-4 роки в Україні відбуватимуться кризові процеси в економіці, майже 17% (15%) - що внутрішні чинники економічних криз будуть подолані, проте країна залишатиметься чутливою до зовнішніх кризових економічних впливів

³³⁷ Тут і далі в таблицях, якщо не вказано інше, дані подані у відсотках.

(таблиця «З яким із наведених тверджень Ви згодні найбільшою мірою?»').

З яким із наведених тверджень Ви згодні найбільшою мірою?

Зазначимо, оцінка респондентами здатності України подолати проблеми і труднощі залежить від їх оцінки рівня добробуту власної родини - чим вищою є ця оцінка, тим більш оптимістично респонденти дивляться на майбутнє країни.

²⁷ Гипотеза «новой нормальности» мировой хозяйственной динамики, выдвинута в 2009г. М. Эль-Эрианом и его соавторами из PIMCO (Public Investment Management Company, Калифорния, США), как альтернатива преобладавшим в тот момент в кругах экономистов-аналитиков представлениям о возможности быстрого восстановления докризисной динамики экономик развитых стран. (См.: El-Erian M. A New Normal // Secular Outlook. PIMCO, 2009. - http://www.pimco.comr, El- Erian M. Navigatson the New Normal in Industrial Countries // Per Jacobsson Foundation Lecture. 2010. - www.imf.org).

Как наступление эпохи стагнации, депрессивной стабилизации экономики (по аналогии с японским «потерянным двадцатилетием» после коллапса «финансового пузыря» в 1991г.) «новая нормальность» интерпретировалась в Китае, где высшее руководство восприняло наступление «новой нормальности» как вызов национальной экономике, темпы роста которой начали затухать, и в качестве ответа на этот вызов развития предложило курс на смену модели воспроизводства экономики с акцентом на расширение внутреннего потребления (программа 13-той пятилетки развития Китая).

В дальнейшем концепт «новой нормальности» получил несколько ответвлений: в октябре 2014г. К.Лагард акцентировала на том, что развитые страны сталкиваются с «новой посредственностью» (new mediocrb); экс-министр финансов США Л.Саммерс

⁴⁸ Доклад об экономике России. Неопределённость экономической политики ограничивает горизонт роста. - Всемирный банк, Департамент по сокращению

⁶⁵ The long view: how will the global economic order change by 2050? - www.pwc.com.

¹⁵⁰ Тут і далі, якщо не вказано інше, міжнародна економічна статистика отримана з наступних джерел:

Central Intelligence Agency. The World Factbook. -

¹⁷⁸ У чотирьох найбільших європейських економіках - Німеччині, Великій Британії, Франції та Італії - формується приблизно 60% ВВП країн ЄС (у 2016р. - $10,4 трлн. з $ 16,5 трлн.). І саме вказані країни в багатьох аспектах визначають

²³⁰ За попередніми даними, у 2017р. дефіцит торгівлі товарами США сягнув $810 млрд. при експорті $1,55 трлн. Дефіцит торгівлі товарами і послугами

²³³ Зокрема, на початку квітня 2018р. Президент США доручив Торговельному представництву (USTP) розглянути питання про запровадження додаткових мит на окремі товари обсягом $100 млрд., що стало «відповіддю» на оголошені

²⁹⁵ China-V4 economic cooperation: state of play and prospects. -