Інтеграція до Євросоюзу як головний напрям реформування та структурних змін макроекономіки

Борис СОБОЛЕВ,

голова Ради Українського кредитно-банківського союзу

Набуття чинності угодами про асоціацію та всебічну вільну торгівлю з ЄС з початку 2017р. матиме комплексні наслідки для національного господарства України, змінить її соціально-економічний та промислово- технологічний уклад.

Постановка проблеми. Україна має відкритий тип економіки, де через експорт та імпорт товарів й послуг реалізується близько або навіть понад вартості ВВП. Таким чином від вивіреного зовнішньоекономічного курсу залежить доля держави й нації. Досвід регіональної інтеграції на пострадянському просторі є переважно негативним. Росія як регіональний лідер використовувала й використовує економічну співпрацю задля політичних цілей. Проте головною вадою тієї інтеграції у Євразії є її неринковий характер. Країни колишнього СРСР, не маючи власних національних товарних ринків, поспішають «об'єднуватися» у все нові форми митних, економічних союзів тощо.

Інтеграція Євросоюзу на заході нашого континенту відбулася й відбувається ринковими методами та еволюційним шляхом. Україна, яка наразі лише остаточно позбавляється від пост-командної, планової економіки та соціального забезпечення, наближаючись до ЄС через зону вільної (преференційної) торгівлі, має прораховувати усі свої кроки, виходячи з власного досвіду та інтересів.

Виходячи з реальних інтересів усіх значущих учасників інтеграції України до ЄС, автор намагається передбачити можливі позитивні й негативні наслідки такої інтеграції, запровадити у теоретичний та практичний вжиток основні конструктивні елементи комплексної моделі Форсайту економіки України^[146] та прогноз можливих наслідків цього процесу, як для України, так і для Європейського Співтовариства.

Таким чином можливо визначити, які галузі господарства матимуть і які не матимуть перспективи у єдиному господарському комплексі ЄС - особливо це стосується галузей з середнім та високим вмістом доданої вартості. Слід також спрогнозувати, що матиме Україна від спеціалізації у єдиному ринку країн ЄС, та які умови слід створити для отримання максимального ефекту від такої спеціалізації. На базі відомої моделі Форсайту, побудованої авторським колективом на чолі з академіком М.З. Згуровським, важливо визначити, які країни увійдуть у кооперацію з галузями й підгалузями господарства України, та які ресурси для цього будуть потрібні, а які є надлишковими. Для України життєво важливим є стратегічна орієнтація на стабільну та міцну валюту. Отже в рамках інтеграції нам слід також орієнтуватися на Євро, а отже прогнозувати наслідки потенційного впровадження єдиної валюти Євросоюзу.

Теоретичні постулати та основоположні поняття для аналізу теми статті можна знайти в працях основоположників класичної політичної економії, як наприклад, у Девіда Рікардо, Адама Сміта, так і в більш сучасних працях Людвіга фон Мізеса, Ріхарда Хайека, батьків-засновників Європейського Економічного Співтовариства - Робера Шуман, Жана Монне, Поля-Анрі Спаак, Конрада Аденауер, Джозефа Бек.

Бачення в Україні економічної інтеграції до спільного ринку ЄС має дві крайнощі - від політично вмотивованого утопізму до знову ж таки заангажованого критиканства. Діалектично виваженого та історично проаналізованого підходу до формування прагматичного ставлення та очікування соціально-економічних наслідків від інтеграції до ЄС бракує. Серед відомих вітчизняних авторів слід виокремити В.Геєця, А.Філіпенка, О.Шниркова, О.Рогача, Б.Данилишина. У науковій доповіді під редакцією академіка В.Гейця дано перший узагальнений аналіз перспектив та очікуваних наслідків дії угод з Євросоюзом^[147].

Слід нагадати, що серцевиною спільноти ЄЕС став франко-німецький альянс. Якщо говорити про об'єктивність в нашому пошуку, то варто виходити з інтересів насамперед Берліну, а потім Парижа.

Для ФРН країни Східного Партнерства, куди з 1990-х років вписано Україну, є сучасним чинником екстенсивного запасу розвитку власного господарства, що відрізняється ефективним експортом товарів й послуг, базованих на знаннях («knowledge-based goods and services»). Країни Вишеградської Групи та Західних Балкан стали для ФРН насамперед ринками збуту власної продукції з високою доданною вартістю. Франція намагається наздоганяти ФРН в цьому бізнесі, проте обмежена ресурсами, що витрачаються на зону так званої «Франкофонії».

Для країн Вишеградської Групи, серед яких економічно виокремлюється Польща, країни Східного Партнерства є своєрідним чинником противаги для власної політичної гри у Брюселі з так званими «старими країнами» ЄС. Про різного виду регіональні економічні об'єднання пише Андерс Ослунд, старший науковий співробітник Атлантичної Ради, провідного дослідницького центру у Вашингтоні.

Теоретичні аспекти інтеграції. Серед методологічних засад слід виділити питання діалектичної єдності та протиріч процесу інтегрування суверенної держави до більш широкої спільноти держав, що вже пройшли певний шлях об'єднання та перерозподілили атрибути й інструменти між собою та новим центром. Для В.Лєніна «Сполучені Штати Європи» були лише гаслом капіталізму, а той же термін у 1946р. у прем'єр-міністра Великої Британії В.Черчіля мав суто практичне значення, яке у 1951р. втілилося в Європейське Об'єднання вугілля та сталі, а далі у 1957р. у Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З політичною мотивацією на сході Європи з 1949р. було сформовано Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка проіснувала до розвалу соціалістичної спільноти країн у 1991р.

Інтеграційні або ж дезінтеграційні процеси в Європі слід аналізувати в аспекті сучасної кризи традиційного пост-Вестфальського світоустрою, де національно утворені державні структури доводять свою застарілість та неефективність, призводять до гальмування традиційних й прогресивних процесів світової інтеграції.

Інтеграція нової ринкової економіки з суттєвими рудиментами планово- командної системи до найбільшого у світі спільного ринку є унікальним суспільно-економічним процесом. На відміну від багатьох країн, що відносно тривалий час мають статус асоційованого членства та/або повного членства в ЄС, Україна привнесе у цей спільний ринок власну специфіку.

Різні економічні рівні розвитку стали на заваді поглибленню соціально- економічної та державно-політичної інтеграції ЄС. Якщо близькі за рівнем ФРН, Франція, Бенілюкс досить інтенсивно та якісно розпочали цей процес через Європейське Об'єднання вугілля та сталі у 1951р., та продовжили його з близькими за рівнем, технологіями, культурами та традиціям країнами Скандинавії, Австрією, Італією, то вступ до ЄЕС досить відмінних за рівнем розвитку й виробничої культури Іспанії, Португалії та Греції призвів до системної кризи цієї інтеграції.

Подальше залучення до цього процесу країн постсоціалістичного табору та колишнього Радянського Союзу також мало неоднозначний вплив на об'єднання Європи. Оголошений 2017р. вихід Великої Британії з ЄС став певною кульмінацією та логічним наслідком традиційної моделі післявоєнного формування єдиного європейського господарського та соціально-політичного соціуму.

Ще більші відцентрові тенденції можна прослідкувати у сфері монетарної інтеграції. Перерозподіл консолідованого ВВП Євросоюзу через механізми емісії та циркуляції Євро як спільної валюти без консолідації фіскальної та бюджетної складової призводять до ще більших дезінтеграційних процесів, зростання націоналізму та популізму. Ось чому зближення України з ЄС є непростим та неоднозначним процесом.

Україна на сході Європи пройшла шлях зворотній до інтеграції - шлях виходу з Радянського Союзу, повної дезінтеграції радянського господарського комплексу та побудови національної економіки й власної монетарної системи. Процеси дезінтеграції СРСР відбулися в історичному вимірі досить швидко (1986-1997рр.), що свідчило про певну штучність самого господарського комплексу Союзу. Більшість фундаментальних чинників радянської інтеграції мали суб'єктивно-патерналістську природу.

Формування радянського господарського комплексу відбулося за політичними планами та суб'єктивно-дирижистськими методами, де ринкові та грошові механізми відігравали вторинну роль. Тому й міцність такої структури підтримувалася силою держави, силових органів та працєю мільйонів в'язнів. Український народногосподарський комплекс формувався, виходячи з потреб оборони СРСР. Досягнення виробництва сталі по тонні на кожного мешакнця було політичною метою, яка навряд чи була обгрунтована економічно. На базі покладів металургійної сировини, вугілля та дешевої електроенергії формувалися штучно утворені господарські комплекси східноєвропейських країн - наших сусідів, з так званого соціалістичного табору, насамперед 10 країн Ради Економічної Взаємопомоги (РЕВ).

Таким чином, з одного боку, домінування важкої промисловості у структурі ВВП диктувалося військово-політичними цілями Союзу, а з іншого - потреба в утворенні подібних анклавів важкої промисловості у країнах соціалізму перетворила Україну у сировинно-енергетичний причіпок до більш складних господарств. Так, наприклад, відбулося з покладами уранових та титаново-цирконових руд Дніпропетровщини й Житомирщини, на базі яких у 1960-х роках минулого століття було сформовано первинні ланцюжки титанового та ядерного комплексів Союзу.

Віднесення промислових об'єктів з більш високою доданою вартістю до центру Росії, далі від державного кордону диктувалося стратегічно- політичними уявленнями, аніж економічною доцільністю. Таким чином нині Україна так само є постачальником уранової й титанової сировини до Росії, купуючи у неї готові прокатні титанові вироби та ядерне пальне для 15 своїх реакторів.

Винятком стало машинобудування для літаків «Антонов», двигунів запорізького комплексу «Мотор Січ», космічного комплексу «Південмаш» - КБ «Південне». Розміщення цих промислових об'єктів всередині України стало швидше винятком, пов'язаним з особистостями окремих видатних конструкторів, або ж географічним походженням їх політичних сюзеренів. Більшість промисловості та дослідницьких й конструкторських центрів в Україні були створені та утримувалися як оборонно-військові об'єкти. Ціллю тої військово-промислової машини були країни НАТО, включно з Європейським Співтовариством.

До літа 2013р. Україна перебувала у відносно сприятливих з політичною мотивацією економічних відносинах з Росією, яка формально виконувала вигідну для себе частку дво- та багатосторонніх угод, що регулювали торгівельно-економічні потоки. Росія, перебравши на себе функції колишнього регіонального економічного центру, намагалася матеріально скріпити колишні радянські республіки різного чину «союзами, зонами, об'єднаннями».

Якщо абстрагуватися від політичних аспектів, то слід об'єктивно оцінити причини майже цілковитого провалу спроб регіональної інтеграції на сході нашого континенту. Головний мій висновок полягає в тому, що ні в Росії, ні в Україні, ні в жодній іншій пострадянській республіці не завершився процес внутрішнього перетворення командно- адміністративної господарської системи на ринкову. Відтак не сформовано внутрішніх повноцінних ринків товарів, послуг, капіталу й робочої сили, тому й інтегруватися не було чому.

У Росії з 2000р. почалася реставрація командно-адміністративної системи, що базується на величезних державно-приватних монополіях, керується державним апаратом з потужним адміністративно-репресивним механізмом, все більш залежить від монокультури експорту нафти й газу. Подібна господарська система базується на суцільній корупції та правовому нігілізмі, поступово витісняє галузі з доданою вартістю, використовує публічні фінанси для мілітаризації та гіпертрофованого розвитку ВПК. Зовнішні ринки слугують для заробляння валюти через сировинний експорт, жодної потреби у переході до вільного руху факторів виробництва не виникає. Ось чому держава в такій системі постійно мобілізує ресурси публічних фінансів для заміщення імпорту, що само по собі суперечить логіці міжнародної інтеграції.

Досвід функціонування регіональної економічної співпраці на руїнах СРСР та соцтабору свідчить про превалювання політично мотивованих над ринковими чинників та подій. Будівництво газопровідної системи до Європи, купівля компаній з дистрибуції нафтопродуктів та побутового газу, а також відповідної банківсько-фінансової інфраструктури мотивувалося не ринковими чинниками. Це наочно демонструється нині на прикладі будівництва газопроводу «Північний потік-2».

Інші країни пострадянського простору залишаються переважно неринковими економіками з відповідним тоталітарно-репресивним державним ладом. Для Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Туркменістану, Таджикистану економічні стосунки з Росією є шляхом виживання та підтримки власних режимів. Жодних економічно вмотивованих інтеграційних заходів, що принесли суттєві результати для соціально-економічного розвитку поки що не спостерігається. Окремі позитивні моменти є у Киргизстані та Узбекистані, де місцеві демократичні сили намагаються приступити до ринкових перетворень.

Приклад Грузії є наочним та позитивним для більшості з пострадянських країн. Молдова також поступово намагається позбутися залежности від Росії та видворити її війська з окупованого Придністров'я. Обидві країни є учасницями СОТ, а Молдова вже понад 7 років є в Центрально­Європейській Зоні Вільної Торгівлі (ЦЄЗВТ), де зібралися 7 країн- претендентів на вступ до ЄС.

Україна за 1991-2013рр. перебування в орбіті «економічної інтеграції з РФ та її сателітами» має суперечливі результати. Майже 50% машино- технічної продукції постачалося на ці ринки, що зберігало зайнятість. Проте низькі стандарти та відсутність реальної конкуренції на цьому ринку зберегли низькі технологічні уклади з низькою продуктивністю. Російські та центрально-азійські ринки споживали машино-технічні вироби з України, стандарти експлуатації яких не дозволяли продавати їх на ринки розвинутих країн. Відтак така «інтеграція» законсервувала у нас ручну, малопродуктивну працю, великі витрати ресурсів та енергії, низьку якість та екологічну шкідливість. Авіадвигуни та інші агрегати українського виробництва не відповідають стандартам ЄС, викиди відходів згоряння палива та шумність не дозволяють нашим літакам сертифікуватися тощо.

Військова агресія Кремля проти України продемонструвала, наскільки вразливим виявився господарський комплекс нашої країни з огляду на радянську спадщину. Залежність від російського ринку української промисловості з суттєвою доданою вартістю загальмувала природні процеси оновлення та модернізації основних виробничих фондів та інфраструктури. Україна наближається до ЄС, «грунтуючись на 95% на третьому та четвертому технологічних укладах..., економіка України працювала з рентабельністю 3-6% і створювала приблизно на один-два порядки нижчу інноваційну складову доданої вартості на одиницю продукції порівняно з економіками 5-го та 6-го укладів»^[148]. До сьогодні держава шукає можливості запустити національне виробництво військової амуніції та деяких інших життєво необхідних виробів для оборони.

Інтегрування? Чи лише наближення України до ЄС. За документами та політичними деклараціями, інтеграція України до ЄС є взаємовигідним процесом, що має принести позитивні соціально- економічні результати для обох сторін. За задумом господарський комплекс та національний ринок України має сполучитися з єдиним ринком Європи шляхом лібералізації та синхронізованого відкриття кордонів, взаємного збалансування експортно-імпортних потоків, лібералізації потоків капіталу та робочої сили, вирівнювання стандартів та умов конкуренції й державної підтримки бізнесу^[149].

За кожним напрямом інтеграції відбувається інституційна подія або інвестиційний процесс, що обумовлюється цілком матеріальними, фізичними законами руху високоорганізованої матерії. Більш потужна енергетично та організаційно форма поглинає або витісняє менш організовану та неефективну. У цьому є суть прогресу та ефект від інтеграції. Навряд чи варто тішитися ілюзіями, що менш організована та менш ефективна економіка України буде на рівних інтегруватися до спільного ринку ЄС, де внутрішні торговельні потоки складають не менше 65%^[150]. Тут не працюють плани та проекти, якими в СНД намагалися управляти інтеграцією, кожного разу призупиняючись за відсутністю коштів та реального інтересу.

Отже Україна йде до ЄС, щоб отримати певні соціально-економічні результати, які поки що не озвучені у конкретних вимірах. Проте ми вже знаємо, чого ми не хочемо і уникаємо. Такий досвід прийшов від процесу інтеграції з Євразійською спільнотою на чолі з Росією. Співдружність незалежних держав (СНД) та біля десяти різних зон, які б мали оформлювати режим наближення господарських комплексів тих країн до статусу якогось спільного ринку, дали нам безцінний досвід того, як не потрібно інтегруватися.

З понад 600 дво- та багатосторонніх угод, що оформлювали нашу інтеграцію до Євроазійської спільноти, реально працювали не більше 10. Зокрема виокремлювалася Алма-Атинська угода про співпрацю та режим торгівлі країн СНД товарами й деталями, що постачаються в рамках угод про спеціалізацію та кооперацію. Такі товари не обкладалися митами та податками, що давало можливість країнам-учасницям під виглядом спеціалізованої поставляти всіляку продукцію без фіскальних обтяжень.

Інтеграція в СНД загальмувала на перших же фазах, коли виявилося, що реальними матеріальними інтересами учасники жертвувати не готові. Так, зона вільної торгівлі в СНД так і лишилася бажаним проектом, тому що Росія не схотіла вводити вільну торгівлю власними природними ресурсами, насамперед, нафтою та газом. А решта країн більш нічого й не бажала, тому що машини й обладнання, якісні товари споживання імпортувалися з-поза меж «зони СНД». Про штучність ЄврАЗЕС свідчать нинішні факти відновлення митних кордонів між Білоруссю та Росією, між Казахстаном та Росією, запровадження дискримінаційних режимів у взаємній торгівлі. Навіть у наданні банківських послуг - якщо банк з російським капіталом починає операції в Білорусі, то зможе робити транзакції лише через кореспондентський рахунок у білоруському банку.

Проте інтеграція на захід континенту побудована на зовсім інших принципах, які ще в цілому не запанували в нашому внутрішньому господарстві. В Україні ще не переважає правова держава, ринкова конкуренція, вільне ціноутворення, коливання попиту й пропозиції. Діє застаріла система державної підтримки національного виробника, яка й досі споживає до 10% ВВП.

Чи потрібна для спільного ринку Європи українська промисловість, зокрема машинобудування, літакобудування, суднобудування, виробництво енергетичного обладнання, транспорту тощо? Чи піде спільна Європа на ліквідацію сільськогосподарських субсидій, за якими стоять політичні інтереси Франції, Польщі, Португалії, Іспанії, Італії, Греції? Як урівняти в конкурентних умовах виробництво та реалізацію товарів народного споживання, коли в Україні вартість робочої години у 4-7 разів дешевша в середньому за робочу годину машинобудівника^[151]. Відповіді на ці питання слід шукати у основоположних принципах ЄС, де превалює ринкова конкуренція, вільний рух чинників виробництва, верховенство права та права особистості, насамперед, право приватної власності. Таким чином наближення України до спільного ринку ЄС має прискорити викорінення антиподів цих принципів, ринкову трансформацію та розвиток вільної конкуренції. Ці процеси вже йдуть, починаючи з нашого приєднання до СОТ та початку повноцінного функціонування угод з ЄС.

Як же фізично відбувається процес інтеграції України до спільного ринку ЄС? Насамперед, інтенсивніше функціонують традиційні та з'являються нові шляхи комунікацій та логістики. На відміну від інтеграції з республіками колишнього СРСР Україна має фізичні розбіжності у таких комунікаціях, починаючи з різної величини залізничних рейок та різної якості електричного струму у енергомережах.

«Боротьба» минулого між різними залізничними коліями та енергомережами вирішується на користь Заходу континенту. Ще з часу РЕВ з декількох пунктів Західної України побудовано європейський стандарт колії та так званий Бурштинський «енергоострів», що став першим енергомостом України з єдиною енергосистемою Європи. 25 травня 2018р. очікується відкриття Бескидського залізничного тунелю, що сполучить наше Прикарпаття та Закарпаття, суттєво прискоривши товаро- та пасажирообіг у східному та західному напрямках.

З чим Україна інтегрується до спільної Європи: за основу аналізу я обрав 100 найбільших платників податків за даними Державної Фіскальної Служби України (див.: Додаток «З чим Україна інтегрується до спільної Європи»). Для мене як фахівця з публічних та корпоративних фінансів очевидним є те, що лише фінансово здорові підприємства та галузі могли увійти в такий престижний перелік. Говорити «взагалі» про аерокосмічну або авіаційну галузі можна, але ж треба мати на увазі реальний стан. Коли за останні три роки концерн «Антонов» не продав жодного літака, а величезні підприємства у Києві та Харкові й досі «експлуатують» основні виробничі фонди 70-го року минулого століття, придбані для серійного випуску до 200 літаків на рік, то можливо собі уявити фінансові результати такого бізнесу. Така ж сумна доля у аерокосмічних гігантів Дніпра, де Верховна Рада нещодавно ухвалила «історичне рішення» для їх порятунку, яким списала заборгованість у 400 млн.грн. за спожиті енергоносії.

Таким чином у перелік перших 100 платників податків увійшли насамперед 16 підприємств видобувної галузі, які навряд чи будуть зайвими у бідній на природні ресурси Європі. Додана вартість тут оцінюється у 2-10% у залежності від «об'єктивності» даних по заробітній платі та інших витратах. Біля 350 різного роду кар'єрів постачають на подальшу переробку сировину залізорудну, марганцеву, титанову, уранову, первинні енергоносії. 12 енергогенеруючих та енергопостачальних компаній також знайдуть своє місце у майбутньому господарському комплексі спільної Європи.

Аналогічно можуть «вжитися» металургійні, логістичні, телекомунікаційні українські компанії. Не зайвими стануть компанії гуртової та роздрібної торгівлі, агропідприємства. Решта ж компаній, що нині є найбільшими фінансовими донорами до бюджету, навряд чи зможуть вижити у конкуренційній боротьбі з аналогічними підприємствами ЄС.

Серед них якраз є підприємства з суттєвою часткою доданої вартості, як от машинобудівні «Мотор Січ» та «Турбоатом». Якщо порівняти продуктивність праці, наукоємність, фондовіддачу, то наші підприємства у рази поступаються таким європейським компаніям, як «RollsRoyce», «EADS», «Siemens». Європейські промислові флагмани є повністю механізованими та роботизованими, успішно використовують переваги ефективного міжнародного поділу праці, користуються всілякою державною підтримкою. Ось чому українські промислові компанії можуть припинити своє існування, якщо не передбачити певну систему заходів для їх виживання.

У сфері фінансів Україна також не зможе ще довгий час конкурувати, навіть за допомогою державної підтримки. 95% фінансових ресурсів перерозподіляють близько 80 комерційних банків, небанківські посередники все ще перебувають у стадії започаткування. Серед банків - перших платників податків важко знайти українські, що мають задовільний стан ліквідності, капіталізації, корпоративного управління тощо.

Виходячи з аналогічних міркувань, самим Європейським Союзом ініційовано паузу в застосуванні економічної частини Угоди щодо відкриття українського ринку для європейських виробників. За Законом 1555 від 1 липня 2014р. «Про державну підтримку суб'єктів господарювання» основні заходи перебудови системи такої підтримки відтерміновано, і з 2 серпня 2017р. розпочато заходи з її реформування. Для компенсації можливих негативних наслідків інтеграції необхідно використовувати досвід європейських країн із захисту найбільш уразливих сегментів внутрішнього ринку, застосовувати інструменти державної підтримки і захисту вітчизняних виробників, сприяти їх просуванню на зовнішніх ринках, направляти ресурси на розвиток високотехнологічних галузей економіки і пошук нових інноваційних сфер розвитку.

На нашу думку, доцільно також було б зберігати багатовекторність у зовнішній торгівлі як запоруку диверсифікації зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних ризиків. А механічне упровадження Угоди про Асоціацію та вільну торгівлю між Україною та Європейським союзом загрожує погіршенням соціально-економічного становища населення України, безробіттям та еміграцією.

Традиційні популістські погляди полягають у споживацькому ставленні до процесу інтеграції до найбільшого у світі спільного ринку 28 країн Європи з населенням понад 500 млн. осіб. Очікування від інтегрування до цього ринку є оптимістичними, песимістичними та змішаними. Проте в літературі, як в Україні, так і в Євросоюзі, поки що відсутні дослідження наслідків такого інтегрування.

Оптимістичні прогнози надають політики, чиї гасла грунтуються на прогресивному характері та економічній ефективності Європейського спільного ринку. Наочною агітацією оптимістів служить поступове перенесення до західних областей України деяких ланцюжків виробництва складових електрочастин до європейського автомобілебудування. Крім того, українські виробники постійно достроково вибирають встановлені квоти на імпорт нашої сировини та продовольства до Євросоюзу, наприклад, меду.

Приєднання 2017р. України до глобального ринку державних закупівель (WTO GPA) не відбилося поки що жодним чином на «ошляхетненні» нашого експорту, де навпаки умови торгівлі хронічно погіршуються.

Військова та економічна агресія РФ проти України з літа 2013р. пришвидшили процес переорієнтації нашого господарського комплексу зі сходу на захід континенту. Вже у І кв. 2018р. статистика показала зростання питомої ваги ЄС в українському експорті у 45%^[152]. Частка машин і обладнання, послуг з високою доданою вартістю в нашому експорті стає все менше.

Як саме буде впливати механізм асоціації та вільної торгівлі на наш господарський комплекс, що відбудеться з галузями економіки, які мають потенціал конкурентності, і з тими, які такого потенціалу не мають. Першими наслідками інтеграції до єдиного ринку праці стало масове «вимивання» трудового потенціалу. Якщо до російської агресії саме Росія була найбільшим місцем залучення української праці, то вже після 2014р. вектор міграції зміщується на Європу, насамперед, Польщу, Словаччину, Чехію.

За даними Пенсійного фонду України, регулярними платниками єдиного соціального внеску є біля 9,5 млн. працюючих, з яких біля 3 млн. утримуються на виплатах з бюджетів різного рівня, біля 2,5 млн. працездатного населення перебувають за кордонами у країнах ЄС. Відсутність перепису населення не дає можливості проаналізувати динаміку міграції та співвідношення зайнятих в Україні до непрацюючих.

Механізм асоціації та вільної торгівлі виписано через класичні важелі спрощення руху товарів, послуг, капіталів між Україною та 27 країнами ЄС. Угоди не передбачають за мету створення якогось певного набору галузей економіки, на які б спирався весь господарський комплекс, а відтак ми маємо самостійно зпрогнозувати подібну структурну динаміку та її певні наслідки. Методологічно було б правильно кожні 3-5 років здійснювати моніторинг асоціації та вносити відповідні корективи до угод про асоціацію та вільну торгівлю, які враховували б інтереси України та решти 28 країн ЄС. Першочерговим етапом має стати перегляд та перепідписання угод про взаємний захист та сприяння інвестиціям, які за правом Евросоюзу мають перейти від двох- до багатостороннього формату.

Висновки та рекомендації

Україна нині перебуває на першому етапі зближення з господарським комплексом єдиного ринку ЄС - етапі преференційної торгівлі. Перехід до вищої стадії інтеграції - економічного союзу - триватиме не одне десятиліття.

Інтеграцію до ЄС слід розглядати як головний напрям реформування нашої економіки. Імплементація угод про асоціацію та вільну торгівлю має стати головною у порядку денному усіх гілок влади. Законодавча творчість має імплементувати стандарти й норми ЄС.

Україна має чітко встановити періоди використання вилучень та часових рамок на вступ у дію тих чи інших заходів лібералізації руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили, виходячи зі стану власної економіки.

Додаток. З чим Україна інтегрується до спільної ЄвропИ¹³ '.

16 компаній добувної сфери:

• прат «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

• пат «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

• прат «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

• пат «Криворізький залізорудний комбінат»

• прат «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»

• прат «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»

• ПЗІІ у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат»

• прат «Дтек Павлоградвугілля»

• пат «Шахтоуправління «Покровське»

• пат «Укргазвидобування»

• прат «нафтогазвидобування»

• прат «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»

• тов «Куб-газ»

• пат «Укрнафта»

• спільне підприємство «Полтавська газонафтова компанія»

• дп «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»

12 компаній енергетичного сектору:

• Дп «НАЕК «Енергоатом»

• тов «Дтек «Східенерго»

• пат «Центренерго»

• пат «Дтек «Дніпроенерго»

• пат «Дтек «Західенерго»

• пат «Укргідроенерго»

• пат «Київенерго»

• пат «Донбасенерго»

• дп «НАЕК «Укренерго»

• пат «ЕК «Одесаобленерго»

• пат «Дтек Дніпрообленерго»

• дп «Енергоринок»

153

Використані дані ДФС України 2017р.

13 підприємств транспортної галузі:

• Тов «Нова пошта»

• тов «Лем транс»

• пат «Українська залізниця»

• регіональна філія «Одеська залізниця»

• пат «Українська залізниця»

• дтго «Південно-західна залізниця»

• дп «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

• дп «Адміністрація морських портів України»

• дп «Морський торговельний порт «Южний»

• дп «Маріупольський морський торговельний пор»

• тов «Логістик юніон» ПАТ «Укртрансгаз»

• пат «Укртранснафта» українське ДП «Укрхімтрансаміак»

9 фірм, які займаються виробництвом міцних спиртних напоїв:

• Тов «Національна горілчана компанія»

• тов «Українська дистрибуційна компанія»

• тов «ЛВН Лімітед»

• тов «Науково-виробниче підприємство «Гетьман»

• тов «Атлантіс» ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт»

• пат «Карлсберг Україна»

• пат «Сан Інбев Україна»

• пат «Оболонь»

9 металургійних компаній:

• Пат «Арселорміттал Кривий Ріг»

• пат «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

• пат «Нікопольський завод феросплавів»

• прат «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

• прат «Металургійний комбінат «Азовсталь»

• тов «Металургійний завод «Дніпросталь»

• пат «Дніпровський металургійний комбінат»

• пат «Запорізький завод феросплавів»

• пат «Інтерпайп нижньодніпровський трубопрокатний завод»

2 машинобудівні заводи:

• Пат «Турбоатом»

• Пат «Мотор Січ»

9 банків:

• Пат комерційний банк «Приватбанк»

• пат «Райффайзен банк Аваль»

• пат «Альфа-банк»

• пат «Укрсоцбанк»

• пат «Державний Ощадний банк України»

• пат «Державний Експортно-імпортний банк України»

• пат Акціонерний банк «Укргазбанк»

• пат «Креді Агріколь банк»

• пат «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

5 компаній, які займаються виробництвом та торгівлею тютюнових виробів:

• Прат «А/Т тютюнова компанія «ВАТ Прилуки»

• прат «Філіп Морріс Україна»

• пат «Джей Ті Інтернешнл Україна»

• прат «Імперіал Тобакко Продакшн Україна»

• тов «Тедіс Україна»

4 компанії сфери зв'язку:

• Прат «Київстар»

• прат «МТС Україна»

• пат «Укртелеком»

• тов «Лайфселл»

3 підприємства оптової торгівлі:

• Тов «Дтек Трейдінг»

• тов «Еенерго-сервісна компанія «Еско-північ»

• тов «Монсанто Україна»

4 підприємства роздрібної торгівлі:

• Тов «АТБ-Маркет»

• тов «Епіцентр К»

• тов «Метро кеш енд кері Україна»

• тов «Ашан Україна гіпермаркет»

1 автосалон:

• ПЗІІ «Тойота-Україна»

2 агропідприємства:

• Тов «Вінницька птахофабрика»

• прат «Миронівська птахофабрика»

1 підприємство харчової промисловості:

• Дп «Кондитерська корпорація «Рошен»

1 ресторан:

• ПЗІІ «Макдональдз Юкрейн ЛТД»

1 рекламне агенство:

• Тов «Гугл»

1 футбольний клуб:

• Прат «Футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк)»

1 фармацевтичний завод:

• Пат «Фармак»

1 нафтопереробна компанія:

• Пат «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

1 поліграфічний комбінат:

• Дп «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»

2 хед-офіси (головні управління):

• Пат «НАК «Нафтогаз України»

• ТОВ «Дтек «Нафтогаз»

1 підприємство сфери водопостачання:

• Пат «Акціонерна компанія «Київводоканал»

1 підприємство сфери будівництва:

• Прат «Природні ресурси»