11.1 Макроекономіка та її проблеми

Макроекономіка – це частина економічної теорії, яка вивчає закономірності розвитку і поводження національної економіки в цілому.

Мікро- і макроекономіка тісно пов’язані, бо мають єдиний предмет аналізу – економіку, але рівні її вивчення різні.

Мікроекономіка аналізує закономірності розвитку і поведінку окремих структур: домашніх господарств, фірм, банків тощо.

Макроекономіка розглядає економіку як єдине ціле, суб’єктами якої є держава в особі уряду, профспілки, центральні банки, виробники і споживачі в цілому.

Якщо мікроекономіка має діло з окремими об’єктами та цінами окремих товарів (зерно, вугіль та ін.), то макроекономіка оперує сумарними величинами.

Головними мікроекономічними показниками є такі, що характеризують діяльність однієї фірми: прибуток, ціна, витрати. Головними макроекономічними показниками є такі, що характеризують народне господарство в цілому: національне багатство, валовий національний продукт, рівень цін, зайнятість.

Закони, відкриті в макроекономіці, являються основою для виробітки економічної політики уряду.

Розподіл економічної теорії на мікро- і макроекономіку відбувся в 30-ті роки ХХ століття під впливом наукових досліджень Д.М.Кейнса. Але макроекономіка не являється відкриттям Кейнса. Практично всі економісти минулого: і меркантилісти, і фізіократи, і представники класичної політекономії - цікавились такими макроекономічними проблемами, як обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, інфляції тощо. Однак ніхто з них не був готовий об’єднати усі ці проблеми в єдину макроекономічну модель. Заслуга Кейнса у тому, що його теорія обґрунтувала необхідність активного державного регулювання економіки як єдиного цілого і затвердила необхідність мікроаналізу.

Традиційним методом макроаналізу є конструювання моделей. Модель – це спрощена теоретична схема, яка ураховує лише головні фактори і звільнена від другорядних. Макромоделі будуються на підставі мікрорішень.