§ 1. Суть макроекономіки, її цілі та інструменти

Макроекономіка — це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття та цін. Вона має справу з властивостями економіки як єдиного цілого, економічним життям у широкому плані.

Відокремлення макроекономіки як відносно самостійної складової частини економічної теорії відбулося порівняно нещодавно, хоч перші спроби аналізу макроекономічних проблем здійснювались з давніх часів. У 1576 р. Жан Боден пояснив зміну рівня цін у Франції як результат зміни відношення кількості грошей до кількості товарів. Пояснення поведінки однієї макроеко-номічноі змінної за допомогою двох інших — цілком можливо розглядати як одну з перших спроб макроекономічного аналізу.

Школа фізіократів, розквіт якої припадає на 1750-1780 рр., також займалась переважно макроекономічними проблемами. Її найбільш яскравий представник Франсуа Кене у своїх “Економічних таблицях” запропонував суто мак-роекономічну модель господарського кругообігу, що, базуючись на “природничому порядку”, відображує взаємозв'язок трьох суспільних класів: виробничого (селяни), майновитого (земельні власники) та безплідного (ремісники).

До тих, хто зробив свій внесок у розвиток макроекономічноі теорії, можна віднести й К.Маркса. У своєму “Капіталі”, що був присвячений аналізу капіталістичної системи господарювання, він розглядав такі макроекономічні проблеми, як: процес виробництва сукупного суспільного продукту, його реалізацію за умов простого та розширеного відтворення, питання накопичення капіталу та утворення резервної армії праці, теорію економічного циклу та криз перевиробництва. Однак найбільш могутній поштовх у своєму розвитку, що

привів до відокремлення макроекономіки як відносно самостійного розділу економічної теорії, вона отримала вже у минулому сторіччі. Об’єктивною причиною , що стимулювала активний науковий пошук у галузі макроекономічних досліджень, стала надважка світова економічна криза 1929-1933 рр.

У1936 р. була видана книга англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса “ Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", де він критично досліджував окремі положення класичної школи, що була пануючою в той час та базувалась переважно на мікроекономічному аналізі. Дж.Кейнс обгрунтовував необхідність постійного державного втручання в економічний кругообіг, насамперед за допомогою інструментів грошової та фіскальної політики. В економічній літературі достатньо поширеною є думка, що саме з цього моменту починається відрахунок сучасної макроекономічноі теорії.

Макроекономічнатеорія господарського кругообігу, що була заснованатеорії Дж. Кейнса і отримала назву “кейнсіанської”, з 30-х років постійно розроблялась і стала центром економічних дослідженьу наступні десятиріччя. Обгрунтована при цьому теорія макроекономічноі політики регулювання кругообігу ресурсів стала використовуватись переважно в практичній економічній діяльності. Все менше залишалось сумнівів, що цій кейнсіанській політиці макроекономічного “глобального управління” потоків кругсюбігуринковасистемагосподарювання зобов'язана тим, що світова економічна криза була подолана у післявоєнні часи, майже три десятиріччя не повторювалась. Більше того, масштаб кон’юнкгурнихколиваньеко-номічної активності був обмежений значно м ’якшим ступенем, що економічно та соціально було значнотерпимішим.

Однакпротягом 60-х років з’ясувалось, що кейнсіанський інструментарій глобального управління вже не працює, і заходи держави, що були кон’юнктурно спрямовані проти циклів, часто діяли на користь циклів, тобто посилювали кон’юнктурні коливання.

Одні, як і раніше підтримуючи основні положення Дж.Кейнса, вважали, що його економічна теорія потребує істотного вдосконалення. 208

Другі—радикально відкидали кейнсіанство та виведену з нього стратегію антициклічного глобального управління попитом.

Найбільшу відомість у цьому плані одержав “монетаризм”, що був обгрунтований чикагським економістом Мілтоном Фрідменом. Ця школа спробувала на основі нової грошової теорії довести, що системі ринкової економіки, як це й стверджували неокласики, притаманна тенденціядо стабільної рівноваги повної зайнятості, і ця тенденція була лише функціонально порушена кейнсі-анським втручанням в цикл. Антициклічно задумані грошово- та фіскально-політичні державні заходи, через довгі та невизначені затримки у період від розпізнання порушень в економічному процесі до їх остаточної дії на потоки циклу, у дійсності будуть чинити проциклічну дію — створювати та посилювати коливання, проти яких вони повинні боротися. Найкраще, що могла б робити держава для стабільного економічного розвитку з найменшими коливаннями кон’юнктури, це дозволити збільшуватись грошовій масі з постійною, зорієнтованою на довгостроковий економічний потенціал швидкістю. Ця атака на кейнсіанство викликала пожвавлену дискусію серед економістів, яка найчастіше зветься “дискусією монетаризму-фіскалізму”. Вона стимулювала розвиток макроекономічноі теорії, істотно вплинула на практичну політику стабільності взагалі та на грошову політику зокрема.

Монетаризм - не єдина на сьогодні течія в економічній теорії, що протиставляє себе “неокейнсіанству" та пропонує свій погляд на проблеми макро-економіки.

Результатом теоретичнихдосліджень у галузі макроекономіки є економічна політика, що впроваджується державою. За всіх можливих її різновидів цілком імовірно виділити основні цілі та інструменти макроекономічноі політики в умовах сучасної ринкової економіки.

Однією з найважливіших цілей державної макроекономічноі політики є забезпечення високого рівня обсягу виробництва та високі стабільні темпи його зростання. Найбільш всеохо плюючим та універсальним показником рівня обсягу виробництва є валовий національний продукт. Нижче ми докладно зупинимося на методиці його підрахунку.

Іншою важливою метою макроекономічноі політики є підтримка високого рівня зайнятості працездатного населення та максимальне зниження вимушеного безробіття. Окрім того, що невикористання значної кількості робочих рук означає неповне використання ресурсів, що є у наявності, і як наслідок— втрату можливості виробництва більшого за обсягом валового національного продукту, високий рівень безробіттяявляє собою ще йсерйозну соціальну проблему. Психологічні навантаження, що випадають на долю осіб, які перебувають тривалий час без роботи, та на їхні родини, досить часто стають причиною 209 таких явищ, як алкоголізм, наркоманія та злочинність. Наступним завданням макроекономіки є стабільні ціни та протидія інфляції. Слід зазначити, що анти-інфляційні заходи—одна з найбільш дискусійних теоретичних та дуже важкозд-ійснюваних практичних проблем. Вважається, що жорстке державне регламентування цін протягом тривалого періоду часу може призвести до повного руйнування ринкового механізм саморегулювання. Водночас, гіперінфляція, що вийшла з-під контролю являє собою таке економічне лихо, що “заморожування" цін на найважливіші види продукції може бути цілком виправданим.

Нарешті до однієї з цілей макроекономіки належить і врівноважена зовнішньоекономічна політика. Дисбаланс зовнішньої торгівлі — серйозна економічна та політична проблема. Крім того, успіхи та невдачі у зовнішньоекономічній діяльності можуть істотно впливати на обмінні курс національної валюти, стабілізація яких також є важливим державним завданням.

Інструментами, що використовуються державою для реалізації вищеназваних цілей, є впроваджувані нею: фіскальна та грошова політика, політика регулювання доходів, а також зовнішньоекономічна політика. Більш детально сутність та використання цих макроекономічних інструментів буде розкрито у наступних темах. Поки що обмежемося зауваженням, що уряд будь-якої країни повинен чітко уявляти собі цілі макроекономічного регулювання та вміло використовувати для їх досягнення можливості, які він має у своєму розпорядженні.

Макроекономічна політика передбачає вибір альтернативних цілей. Нація не може забезпечувати високий рівень споживання та швидке економічне зростання одночасно. Зниження інфляції можливо або підчас високого безробіття та низьких темпів виробництва, або за умов втручання держави у дію вільного ринку за допомогою політики “зарплата-ціни”. Серед усіх макроекономічних ситуацій найскладнішим є вибір між інфляцією та безробіттям.