Відносини власності в економічній системі суспільства

Економічна система суспільства складається з наступних елементів: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму.

Економічні відносини - це відносини, які виникають між членами суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ.

Соціально-економічні відносини - це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Отже, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію [1, с. 65].

В економічній системі власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва; специфічність дій економічних законів певної економічної системи; цілі та мотиви виробництва; характер розподілу і споживання створеного продукту; класову і соціальну структуру суспільства; панівну систему політичної та економічної влади.

Розрізняють економічне та юридичне трактування власності. З економічної точки зору власність відображає, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів, а з іншого - спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. З юридичної точки зору власність характеризує майнові відносини фізичних і юридичних осіб щодо привласнення, володіння та використання ними різних цінностей (матеріальних, духовних). Зазначені відносини закріплюються системою чинного законодавства кожної країни, а також міжнародними правовими нормами [1, c.72].

Об’єкти власності: засоби виробництва в усіх галузях народного господарства; природні ресурси; предмети особистого споживання та домашнього вжитку; гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них; інтелектуальна власність, тобто духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, ноу-хау, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо); культурні та історичні цінності; робоча сила.

Суб’єкти власності: окрема особа (індивідуум) - людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків; юридичні особи - організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм; держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування); декілька держав або всі держави планети [1, с. 71].

Історичні форми власності: первіснообщинна; рабовласницька; феодальна; капіталістична.

Існує два типи власності: приватна і суспільна. Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової (обноосібної, сімейної) та індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. Суспільна власність існує у двох формах - державній (загальнодержавна, муніципальна - комунальна) і колективній (власність колективу підприємства, кооперативна власність, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій). Змішана власність поєднує різні форми власності: державно-приватна; державно- кооперативна; державно-колективна; приватно-колективна; спільна із залученням іноземного капіталу; комбінована; інші види [2].

Примітки

1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - K.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями - володіння, користування і розпорядження. Англійським юристом А. Оноре запропонована система прав власності, яка складається з 11 елементів: право володіння; право користування; право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ); право на дохід (право володіння результатами використання благ); право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага); право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження в навколишньому середовищі); право на передачу благ у спадок; право на безстроковість володіння благом; заборона на використання шкідливим способом; право на відповідальність (можливість стягнення блага на сплату боргу); “зворотний” характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення терміну угоди або достроково у випадку порушення умов тощо.

2. У розвинутих країнах, які перебувають на стадії постідустріального розвитку, спостерігаються наступні тенденції в розвитку відносин власності: подальше розширення плюралізму форм власності; значне розширення змішаних і комбінованих форм власності; посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності; прогресивна зміна структури об’єктів власності; розширення форм та об’єктів міжнародної власності тощо.

56.