Економічні умови виникнення прав власності

Власність - фундаментальна категорія як економічної, так і правової науки, кожна з яких на різних методологічних засадах досліджує її природу.

Правознавців цікавлять питання виникнення та припинення прав власності, їх особливості відносно різних об’єктів, процедури зміни, механізм захисту та ін.

Економічна теорія визначає об’єктивне підґрунтя появи власності, її вплив на всю систему економічно-організаційних відносин.

Поєднання економічного та правового підходів в аналізі відносин власності відбувається в науковому напрямі, що отримав назву економічної теорії права. У межах цього напряму економічна теорія прав власності (property rights economics) стає методологічною та загальнотеоретичною основою економічного аналізу правового механізму господарського життя [1,c.93].

Основна проблема економічної теорії прав власності полягає у визначенні способів оптимального (економічно ефективного) розподілу прав власності при використанні обмежених ресурсів.

Економічні (тобто до правові) умови виникнення власності базуються на обмеженості ресурсів та господарській доцільності їх виокремлення (уособлення) в коло власного приватного (відчуженого від інших) користування.

Власність виражає об’єктивні та суб’єктивні відносини між людьми з приводу привласнення обмежених ресурсів. Ці відносини люди починають свідомо відтворювати в найзручніших для них правилах привласнення, які поступово перетворюються на набір прав з використання ресурсів.

Права власності дозволяють виключити інших суб’єктів від користування обмеженими ресурсами та вільно і самостійно розпоряджатися ними. У той же час права власності визначають залежність власника від інших людей, які, з одного боку, повинні дотримуватися недоторканості їхньої власності, а з другого - спільно допомагати захищати власність від небажаних дій.

У загальному розумінні права власності тлумачаться як санкціоновані (суспільством або державою) поведїнкові відносини між людьми, що виникають у зв’язку з необхідністю використання благ.

Права власності забезпечують обрання способів використання економічного блага і можливість контролювати їх розподіл шляхом співвіднесення витрат та вигод при їх привласненні.

Як суспільний інститут права власності - це правила поведінки, яких кожний суб’єкт повинен дотримуватися у своєму ставленні до інших суб’єктів, що призводить до впорядкування їх взаємовідносин.

Для кожного окремого суб’єкта права власності виражають сукупність повноважень, що дозволяють ті чи інші методи використання конкретних благ на основі зіставлення індивідуальних вигод та втрат.

Теорія прав власності базується на певних фундаментальних положеннях (рис.1.1).

Рис. 1.1. Фундаментальні положення теорії прав власності [2, c.11]

Розуміння прав власності спирається на історію двох основних правових систем: європейсько-континентальної та англосаксонської (англійської), які характеризуються протилежним тлумаченням їх суттєвої природи.

В європейсько-континентальній системі пануючою стала ідея «абсолютного» та нерозподіленого права власності.

Англійська правова традиція розуміє право власності як об’єднання та комбінування різних повноважень, що можуть бути розпорошені між різними суб’єктами [3, с. 95]. Англосаксонська правова традиція розглядає право власності як сукупність «пучок» (набір) прав, які розподілені в неоднакових пропорціях між різними особами.

Існують різні підходи до визначення пучка повноважень. Деякі автори складають перелік повноважень із таких часткових елементів: використання ресурсу, споживання, виснажування, руйнування, поліпшення, розроблення, перетворення, продажу, дарування, заповіту, застави, орендування [4, c.125].

На сьогодні класичний набір правомочностей складається з 11 елементів (А. Оноре), наявність хоча б одного з них у руках людини робить її власником (див. табл.)

Таблиця

Система прав власності за А. Оноре

Примітки

1.

2. Капелюшников Р. И. Экономическая теория прав собственности (методология, основные понятия, круг проблем) / Р. И. Капелюшников - М. : ИМЭМО,1990. - 86 с.

3. Розмежування між різними історичними школами у тлумаченні поняття власності належить до періоду буржуазних революцій та специфічних умов їх здійснення.

У країнах континентальної Європи буржуазні революції потребували більш чіткого та жорсткого визначення прав приватної власності як необмеженого та неподільного, що відобразило тенденцію до концентрації прав власності в руках одного володаря. А всі випадки розосереджування сприймалися як пережитки феодалізму.

На противагу цьому підходу англійська правова система характеризувалася більш еволюційним процесом зміни феодального права, що дозволило зберегти багато її інститутів, допускаючи можливість роздроблення права власності на частини правомочностей декількома особами. Така система права власності розглядається як більш гнучка та пластична, що більшою мірою відповідає складним економіко-соціальним відносинам ринкової та змішаної економіки. Тому в сучасних умовах, перш за все при кодифікації на міжнародному рівні, все більш поширеними стають ідеї англосаксонської правової системи. (Гриценко О.А. Економічна теорія прав власності / О.А. Гриценко // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». - 2011. - №4(7). - С.95).

4. Кутер Р. Организация как собственность: экономический анализ права собственности применительно к приватизации / Р. Кутер // Становление рыночной экономики в странах Восточной Европы. - РГГУ. - 1994. - С.125-126.

5. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз ; пер. с англ.. Б. Пинскера. - М. : «Дело ЛТД» при участии узд-ва «Catallaxy». - 1994.- 192 с.

6. Бренделева Е.А. Неоинституциональная экономическая теория : учеб. пособие / Е. А. Бренделева. - M.: Дело и Сервис, 2006. - 352 с.

57.