§3. Види сучасної інфляції та її класифікації по країнах

У міжнародній практиці залежно від розміру зростання цін прийнятий розподіл інфляції на три види:

повзучу - якщо середньорічний темп приросту цін не вище 5-10%; галопуючу-при середньорічному темпі приросту цін від Юдо 50% (іноді

ДО 100%);

гіперінфляцію — коли зростання цін перевищує 100% на рік (МВФ за гіперінфляцію зараз приймає 50% зростання цін на місяць).

Для промислово розвинутих країн характерною є повзуча інфляція, тобто невеличке, помірне знецінення з року в рік.

В країнах, що розвиваються, переважають інфляція, що галопує, і гіперінфляція. Причому чинники, форми і соціально-економічні наслідки інфляції, а 267

такожпідходи до напрацювання і здійснення антиінфляційних заходіву різних країнах обумовлюються особливостями їх економічного розвитку.

Країни, що розвиваються, заекономічнимиумовамиічинникамидосвіду боротьби з інфляцією можна класифікувати в такий спосіб.

До першої групи належать країни Латинської Америки—Аргентина, Бразилія, де відзначаються відсутність економічної рівноваги, хронічний дефіцит державного бюджету, використання у внутрішній політиці друкарського верстата і постійної індексації всіх фондів, а в зовнішньоекономічній сфері — систематичне зниження курсів національних валют. Для цих країн була характерна гіперінфляція, викликана головним чином фінансуванням бюджетного дефіциту і пов’язаною з ним надлишковою емісією грошей, у результаті чого відбувалося щорічне знецінення грошей у кілька тисяч відсотків на рік.

До другої групи належать Колумбія, Еквадор, Венесуела, Бірма, Іран, Єгипет, Сирія, Чилі. У нихтакожспостерігаласьвідсугністьекономічноїрівновагиу фінансовій політиці, чітко простежувався нахил до дефіцитного фінансування і кредитної експансії. Інфляція в цих країнах трималась в “межах, що галопувала ” (середньорічний приріст цін—20-40%); проводилась індексація, що нерідко мала частковий характер.

Країни третьої групи — Індія, Індонезія, Пакистан, Нігерія, Філіппіни, Таїланд — характеризуються обмеженою економічною рівновагою і значним надходженням іноземної валюти від експорту. Інфляція тримається в межах 5-20%,застосовуєтьсячастковаіндексаціядоходів. Велике безробіття, утому числі і приховане.

Країни четвертої групи—Сінгапур, Малайзія, Південна Корея, ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн — мають достатній ступінь економічної рівноваги. Інфляціятупримається в “повзучих" формах (1-5%), введений суворий контроль за зростанням цін. Економіка функціонує в умовах розвинутого ринку. Важливу роль як антиінфляційний засіб відіграють експорт і надходження іноземної валюти. Безробіття зберігається на помірному рівні.

До п’ятої групи відносяться колишні соціалістичні країни, прирівняні до категорії країн, що розвиваються. Становище в цих країнах, включаючи і ситуацію з інфляцією, органічно пов’язані з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової економіки.

Серед чинників гіперінфляції в цих країнах, як і в країнах першої групи, називаються, по-перше, проблема фінансування на базі хронічного дефіциту державного бюджету, через який виявляється більшість грошових чинників інфляції; по-друге, структурні чинники (наприклад, важливою причиною гіперінфляції в Бразилії й Аргентині було надзвичайне зростання інвестицій у важку промисловість, що не даєшвидкої віддачі); по-третє, диспропорційність між більш прискореним зростанням цін на промислову порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію.

Структурні чинники інфляції не тільки обумовлюють прискорення зростання цін, тобто створюють ситуацію “інфляціївитрат”, а й помітно впливають на розвиток “інфляції попиту”. Суперечність між розвитком виробництва і вузьким внутрішнім ринком намагаються в цих країнах усунути, з одного боку, шляхом дефіцитного фінансування (за допомогою друкарського верстата), а з другого, — залученням в зростаючих обсягах іноземних позик. У результаті в таких найбільших латиноамериканських країнах, як Бразилія й Аргентина, виникли величезні внутрішні і зовнішні борги.

Водночас збільшення зовнішньої заборгованості викликає появу чинника посилення інфляції—так званої доларизації. Цей процес пов’язаний з привілейованим положенням долара або іншої сильної валюти перед національною валютою, а це не тільки не стимулює надходження іноземних інвестицій, але і призводить до втечі капіталів з країн.