§1. Сутність сучасної інфляції

Термін “інфляція” (від лат. inflatio) буквально означає “здуття". І справді, фінансування державних витрат (наприклад, у періоди екстремального розвитку економіки підчас війн, революцій) за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот на золото призводило до “здуття” грошового обігу і знеціненню паперових грошей.

Інфляція була характерна для грошового обігу: Росії—з 1769 до 1895 р. (за винятком періоду 1843-1853 рр.); СІНА—у період війни за незалежність 1775-1783 рр. і громадянської війни 1861-1865 рр.; Англії—під час війни з Наполеоном на початку XIX ст.; Франції—у період Французької революції 1789-1791 рр. Особливо високих темпів інфляція досягла в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягала 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилася в трильйон разів.

Наведені історичні приклади доводять, що інфляція не є породженням сучасності, а мала місце й у минулому.

Інфляція — це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності. Звичайно інфляція має у своїй основі не одну, а кілька взаємозалежних причин , і виявляються вони не тільки в підвищенні цін. Поряд із відкритою ціновою має місце прихована, або придушена, інфляція, що виявляється насамперед у дефіциті, погіршенні якості товарів.

Нагадаємо, що не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило, не інфляційний, а певною мірою логічне, виправдане зростання цін на окремі товари.

Наприклад, перехід на випуск нових модифікацій автомобілів з економічним двигуном, які відповідають міжнародним стандартам, очевидно, призведе до підвищення відпускної ціни: більш досконала і якісна продукція потребує великих витрат і цінується вище.

рійно вироблені автомобілі однієї і тієї ж моделі без будь-яких поліпшень, а нерідко і з погіршенням оздоблення і зниженням надійності в експлуатації має яскраво виражений інфляційний характер.

Існує і дещо інший погляд на природу інфляції, що цілком природно, тому що інфляція являє собою надзвичайно складний, суперечливий, недостатньо вивчений процес. Як вважають деякі економісти, під інфляцією варто розуміти підвищення загального рівня цін в економіці. Полемізуючи з цією точкою зору, П. Хейне писав, що не варто забувати: змінюються ціни не тільки товарів, а й вимірювачів їх цінності, тобто грошей. Інфляція — це не збільшення розміру предметів, а зменшення довжини лінійки, якою ми користуємося. Він звертає увагу на те, що в умовах натурального обміну (при відсутності грошей) ми ніяким би чином не зіткнулися б з інфляцією, одночасне підвищення всіх цін було б логічно неможливо.

Безперечно одне: падіння купівельної спроможності грошей і підвищення цін взаємозалежні. Інфляція — це зниження купівельної сили грошей і, можна сказати, це підвищення грошових цін на блага, це переповнювання каналів обігу надлишковими паперовими грошима, не забезпеченими відповідним збільшенням товарної маси.

Як відомо, поступове зростання цін мало місце протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монети або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість саме монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних та соціальних потрясінь.

Інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, 260

коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, ана руках суб’єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції виступав лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, якийназиваєтьсядизажіо.

В сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний зв’язок грошових знаків з ним, втратили своє значення лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни і на ринках їїшіих країн та світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляцїї.

Інфляція не виникає раптово, вона розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій.

На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Коли інфляція розвивалася в період переходу від золотомонетної до паперово-грошової системи, емісія грошових знаків здійснювалася переважно для заміни існуючих грошей, що вилучалися з обігу, і досягала високих темпів. У міру зменшення кількості металевих грошей в обігу з’являється лаж на золото як перша ознака інфляцїї. Проте ціни на товари могли залишатися стабільними. Інфляційний тиск надлишку паперових знаків зосереджувався переважно на золоті, зумовлюючи лаж на нього. Лише з повним вилученням з обігу металевих грошей їїгфляційний тиск зайвої емісії переключався на звичайні товари, викликаючи підвищення їх цін. Проте воно тільки “набирало розгону" і тому відставало від зростання давно розпочатої емісії паперових грошей.

Дещо по-іншому розвивається перша стадія інфляції за умов, коли вона розпочинається в остаточно сформованій системі обїїу нерозмінних грошових знаків. Надмірно емітовані гроші хоч і не поглинаються обігом внаслідок вилучення з нього металевих грошей, як у першому випадку, проте вони зразу і не обмінюються на звичайні товари. Суб’єкти ринку певний час не відчувають зайвості в обігу цих грошей і використовують їх для нагромадження чи збере-261

ження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільно. Уповільнюється швидкість обігу грошей, це теж має певний антиінфляційний ефект.

Зазначені процеси зумовлюють ще один фактор послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових нагромаджень і збережень у період, поки не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що приводить до розширення виробництва та реалізації товарів. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Це зумовлюється таким факторами:

• у певний момент власники грошових нагромаджень і збережень починають розуміти їх нереальність і пред'являють на ринок для купівлі товарів, це прискорює збільшення маси грошей у поточному обігу і платоспроможного попиту порівняно з поточною емісією;

• одночасно зменшується відплив у нагромадження нових випусків грошей внаслідок чого зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

• виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

• знецінення грошей призводить до відтоку робочої сили з сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту внаслідок чого зменшується потреба обігу в грошах.

Унаслідок дії зазначених факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а отже, і знецінення грошей визначаються передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджають темпи емісії.

Сучасній інфляції притаманний ряд відмінних рис: якщо раніш інфляція

мала локальний характер, то зараз — повсюдний; якщо раніш вона охоплювала певний період часу, тобто мала періодичний характер, то зараз стала хронічною; сучасна інфляція існує під впливом не тільки грошових, а й негрошових чинників.

Отже, сучасна інфляція відчуває вплив багатьох чинників.

До першої групи відносяться чинники, що викликають перевищення грошового попиту над товарною пропозицією, у результаті чого відбувається порушення вимог закону грошового обігу. Друга група об'єднує чинники, що ведуть до початкового зростання витрат і цін товарів, який підтримується наступним підтягуванням грошової маси до їх зрослого рівня. Насправді обидві групи чинників переплітаються і взаємодіють одна з одною, викликаючи зростання цін на товари і послуги, або інфляцію.

У залежності від переважання чинників тієї або іншої групи розрізняють два типи інфляції: інфляцію попиту й інфляцію витрат.

262

Інфляція попиту обумовлюється такими грошовими чинниками. Мілітаризація економіки і зростання військових витрат. Військова техні

ка стає дедалі менше пристосованою для використання в цивільних галузях, у результаті чого грошовий еквівалент, що протистоїть військовій техніці, перетворюється в чинник, зайвий для обігу.

Дефіцит державного бюджету і зростання внутрішнього боргу. Покриття дефіциту відбувається шляхом розміщення позик держави на грошовому ринку або за допомогою додаткової емісії нерозмінних банкнот центрального банку. Перший шлях характерний для С ША, а другий - для країн з перехідною економікою.

Кредитна експансія банків. Так, вУкра'їні великий обсяг кредитів, що надаються НБУ для фінансування витратуряду.

Імпортована інфляція. Це емісія національної валюти понад потреби товарообігу при покупці іноземної валюти країнами з активним платіжним балансом.

Надмірні інвестиції у важку промисловість. При цьому з ринку постійно витягуються елементи продуктивного капіталу, замість яких в обіг надходить додатковий грошовий еквівалент.

Інфляція витрат характеризується впливом наступних негрошових чинників на процеси ціноутворення.

Лідерство в цінах. Воноспостерігатося зсерединибО-хроківдо 1973 р., коли великі компанії окремих галузей при формуванні і зміні цін оріє нтувалися на ціни, встановлені компаніями-лідерами, тобто найбільш значними виробниками в галузі або в межах локально-територіального ринку.

Зниження зростання продуктивності праці і падіння виробництва. Таке явище відбувалося в другій половині 70-хр. Наприклад, якщо в економіці США середньорічний темп продуктивності праці в 1961 -1973 рр. становив 2,3 %, то в 1974-1980 рр. — 0,2%, а в промисловості відповідно 3,5 і 0,1%. Аналогічні процеси були характерні і для інших промислово розвинутих країн. Вирішальну роль в уповільненні збільшення продуктивності праці зіграло погіршення загальних умов від творення, викликаних як циклічними, так і структурними кризами.

Зросле значення сфери послуг. Воно характеризується, з одного боку, повільнішим зростанням продуктивності праці порівняно з галузями матеріального виробництва, а з другого — великою питомою вагою заробітної плати в загальних витратах виробництва. Різке збільшення попиту на продукцію сфери послуг у другій половині 60-х—початку 70-х років стимулювало її помітне подорожчання: у промислово розвинутих країнах зростання цін на послуги в 1,5-2 рази перевищувало зростання цін на інші товари.

Прискорення приросту витрат і особливо заробітної плати на одиницю продукції. Економічна міць робітничого класу, активність профспілкових орган-263

ізацій не дозволяють великим компаніям знизити зростання заробітної плати до рівня уповільненого зростання продуктивності праці. Водночас у результаті монополістичної практики ціноутворення великим компаніям були компенсовані втрати за рахунок прискореного зростання цін, тобто була розгорнута спіраль “заробітна плата-ціни”.

Енергетична криза. Вона викликала у 70-ті роки величезне подорожчення нафти й інших енергоресурсів. Від так, якщо у 60-ті роки середньорічний індекс зростання світових цін на продукцію промислово розвинутих країн становив усього 1,5%, то в 70-ті роки - понад 12%.