Методологія наукового пізнання економічної реальності

Науковими методами емпіричного дослідження економічного жит­тя є спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ економічної дійсності (їх опис та вимірювання), порівняння та експеримент, які пе- редбачають активне втручання в економічні процеси.

Серед наукових методів теоретичного економічного дослідження най­поширенішими є формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

Формалізація (лат. formalis — складений за формою) — відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вира­ження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння [1].

Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, коли за її ос­нову беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням). Для такого доведення (теорем з аксіом чи одних формул з інших) є спеціальні правила.

Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб теоретичного дослідження, що передбачає створення системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпо­тез, з яких виводять твердження про емпіричні факти. Цей метод заснова­ний на виведенні висновків (дедукції) з гіпотез та інших засновків, міра істинності яких є невідомою.

У науковому дослідженні економічної дійсності застосовуються за- гальнологічні методи та засоби дослідження[2]

Важливим загальним засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системний підхід — сукупність загальнонаукових методоло­гічних принципів, що грунтуються на розгляді об’єктів як систем. Цими принципами є:

- необхідність виявлення залежності кожного елемента від його місця та функцій у системі, зважуючи на те, що властивості цілого нетотожні сумі властивостей його складових;

- аналіз ступеня зумовленості поведінки системи особливостями її ок­ремих елементів та властивостями її структури;

- необхідність дослідження механізму взаємодії системи й середовища; розуміння особливостей ієрархічності даної системи;

- забезпечення всебічного багатовимірного змалювання системи тощо.

Сучасний, постнекласичний етап розвитку економічної теорії як науки характеризують такі методологічні новації:

- зміна специфіки дослідження та зростання ролі міждисциплінарних, комплексних програм у дослідженні відкритих складних людиновимірних систем, що саморозвиваються (у цьому зв’язку змінюється й ідеал цінніс­но-нейтрального дослідження);

- зміцнення цілісності та прагнення до неї, тобто усвідомлення необхід­ності глобального всебічного погляду на світ (а звідси і зближення східної та західної парадигм мислення, раціональності та ірраціональності, мето­дологічний плюралізм);

- впровадження ідей та методів синергетики — теорії самоорганізації, орієнтованої на пошук законів еволюції відкритих несталих природних, со­ціальних чи когнітивних систем (для останніх є кілька альтернативних шля­хів розвитку, а хаос може бути креативною засадою і навіть конструктивним механізмом еволюції, при цьому майбутній стан системи певним чином фор­мує і змінює її теперішній стан);

- висування на перший план понять невизначеності, вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації та флуктуації, які відображають харак­теристики сучасного несталого світу (актуалізація категорій випадково­сті, можливості, причинності, розвитку та суперечності) [3].

Примітки

1. Йдеться про оперування знаками, формулами у міркуванні про об’єкт. Фор­малізація відіграє важливу роль в уточненні наукових понять. Вона може прово­дитись із різною мірою вичерпності, але в теорії завжди є елементи, які не можна формалізувати, тобто жодна теорія не може бути повністю формалізованою.

2. Загальнологічні методи та засоби:

аналіз — реальний чи мислений поділ об’єкта на складові, встановлення подіб­ності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об’єктами;

синтез — поєднання елементів об’єкта у ціле;

абстрагування — процес відходу від певних якостей та відносин досліджува­ного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей; у ре­зультаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна);

ідеалізація — мыслительна процедура, яка пов’язана з утворенням абстрак­тних, ідеалізованих об’єктів, що є принципово неможливим («абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ» тощо); ідеалізація тісно пов’язана з абстрагуванням та мис- леним експериментом;

індукція — це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їх узагальнення та висновків;

дедукція — сходження у пізнанні від загального до одиничного;

На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок — умовивід за аналогією. Загальна схема такого умовиводу: об’єкт А має ознаки а, б, в, д; об’єкт В має ознаки б,в,д; отже, об’єкт В, можливо, має ознаку а.

Моделювання — метод дослідження певних об’єктів, який передбачає відтво­рення їхніх властивостей на іншому об’єкті — моделі, що є аналогом оригіналь­ного об’єкта. Прикладами моделювання можуть бути речове (предметне), знакове моделювання. У свою чергу, прикладом знакового моделювання є математичне, комп’ютерне моделювання.

3. Серед основних категорій синергетики є наступні.

Випадковість — непередбачені явища й процеси, такі що самовиникають на основі внутрішніх причин, самоорганізуються й самоуправляються. Це самостійні елементи (властивості) соціального життя, які впливають на нього конструктивно (позитивно) або деструктивно (негативно). Випадок як самодостатня істота, у пев­них критичних точках системної динаміки постає тією силою, яка керує моментом вибору між рівноможливими варіантами розгортання сценарію структурування, а отже й моменту вибору траєкторії подальшого життя та розвитку системи.

Нелінійність — багато варіантність шляхів еволюції, наявність вибору аль­тернативних процесів; нелінійна, непряма залежність еволюційних процесів від зовнішнього впливу.

Нерівноважність соціально-економічна — випадкові процеси (аттрактори, бі­фуркації) під впливом яких соціально-економічна система або її підсистеми пере­ходить у стан нерівноваги, нестійкості, відхилень від траєкторії.

Флуктуації — це мікроскопічні зміни в системі, які не призводять до макрое- кономічних змін у станах близьких до рівноваги, але такі, що впливають на еволю­цію системи в разі її виходу на біфуркаційний стан. Виникає ефект появи відхилень від лінійних характеристик системи.

Біфуркація — вилоподібне роздвоєння, розділення соціальних, політичних, економічних, духовно-культурних явищ, процесів, підсистем соціальної системи. Точки біфуркації — це значення (характеристики) параметрів системи, за яких порушуються упорядкованість та стійкість системи. Точка соціальної біфурка­ції — точка втрати сталості, а разом з цим втрата сили організаційної складової та цілковите її придушення самоорганізаційною складовою.

Ентропія — стан системи, який характеризує її відхилення від термодинаміч­ної рівноваги. Закриті системи незмінно еволюціонують у бік зростання ентропії, а відкриті системи — у бік самоорганізованого впорядкування. Ентропія — це міра невпорядкованості системи, міра її хаосу.

Соціальний хаос — невпорядкованість соціальної системи, що характеризу­ється нелінійністю, несталістю процесів і явищ, нерівноважністю, неоднорідністю, наявністю флуктуацій, аттракторів та аттракторних систем, дисипативних струк­тур та інших характеристик хаотизованої метасоціальної системи або її підсистем.

Самоорганізація — процеси спонтанного впорядкування (переходу від хаосу до порядку), створення й еволюція структур у відкритих нелінійних середовищах. Наприклад, сільська громада є відкритим нелінійним середовищем у стані хаосу, в ній спонтанно створюється кооператив як самоорганізована, самокерована струк­тура. Синергетика використовує й інші поняття (Білоус В. С. Синергетика та само­організація в економічній діяльності: Навч. посіб. — К. : КНЕУ, 2007. — С.27-30).

1.4.