Командна економіка

У деяких країнах під впливом політичних процесів економічний розвиток відбувався таким чином, що замість ринкового саморегулювання економіки вводилося її свідоме регулювання з боку держави.

На противагу ринковій командна економіка описується як система, в якій домінує суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування.

Перехід до соціалізму в CPCP на практиці вилився в повне одержавлення економіки. У період форсованої індустріалізації і суцільної колективізації (20—30-ті рр. XX ст.) відбувається формування адміністративно-командної системи.

Адміністративно-командна система - це своєрідна, ідеологізована форма бюрократизму. Для неї характерно зрощування законодавчої

виконавчої, військової і цивільної, адміністративної і судової влади, злиття партійного і державного апарата. Авторитарна влада знаходить опору в жорсткому централізмі і дріб'язковому адмініструванні. З часом планове господарство стає надзвичайно громіздким і неповоротким.

Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, який гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжують економіку дефіциту. При цьому іефіцит виникає в умовах загальної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей.

В умовах командної економіки панує рсдистрибутивний принцип розподілу продукції. Причетність до влади означає і причетність до розподілу; торгівля з'єднується з розподілом, стає не формою обміну, а формою рсдистрибуції (спсцмагазини,. спсцбуфети, спсцїдальні і т.д.). Доходи членів суспільства залежать насамперед від статусу, чину і посади. У цих умовах загальна рівність, що проголошується, все більше перетворюється у фікцію.

До основних рис централізовано-планової системи належать:

• переважання державної власності - держава виступає власником суспільного багатства, тому може реально розпоряджатися ним відповідно до намічених цілей;

• недопущення приватного підприємництва,

• жорстка централізація розподілу ресурсів та результатів виробництва;

• відомчий монополізм;

• директивне планування.

1