Корисність: загальна і гранична

Для задоволення своїх потреб людина використовує різні блага, серед яких виділяються економічні блага. До останніх відносяться тільки ті, які є результатом економічної діяльності людей і які можна отримати в обмеженій кількості у порівнянні з потребами.

Цінність благ в мікроекономічній теорії виводиться з корисності. Корисність - це спроможність блага [1] задовольняти потреби. Корисність - це задоволення, яке споживач отримує від споживання блага від будь-якої діяльності. Визначення корисності блага, вимірювання її величини - це суб’єктивна справа кожного споживача, тому в економічній теорії досліджують різні фактори, що впливають на його поведінку.

Перш за все, виходять: 1) з наявної кількості даного блага; 2) інтенсивності потреби в ньому (ця величина чисто суб’єктивна, змінюється від індивіда до індивіда); 3) з класифікації благ (довготермінові, короткочасні; взаємозамінні, взаємодоповнюючі; теперішні і майбутні; прямі - споживчі блага, і непрямі - блага виробничі, сприяють задоволенню особистих потреб опосередковано)[2].

Розглянемо поведінку споживача відносно благ особистого споживання, скориставшись для моделювання поведінки споживача поняттям корисності.

Розрізняють загальну (сукупну) корисність, яку споживач отримує від споживання всіх одиниць (частин) певного блага і граничну корисність - додаткове задоволення, яке отримує людина від споживання ще однієї, додаткової одиниці (частини) даного блага. Оскільки в міру задоволення потреби, для більшості випадків інтенсивність задоволення зменшується, то гранична корисність наступних одиниць блага спадає.

Максимум загальної корисності від споживання досягається, якщо споживання додаткової одиниці блага не приводить до збільшення корисності, тобто коли гранична корисність дорівнює нулю.

При аналізі корисності в мікроекономіці використовуються два підходи: кардиналістський і ординалістський [3].

Головна відмінність між ними полягає в тому, що при першому підході уявляється можливість обчислити корисність у певних одиницях виміру, а другий базується на ряді аксіом.

Примітки

1. Благо в теорії споживання - це будь-який об'єкт споживання, який приносить визначене (стійке, передбачене) задоволенняя споживачу, тобто підвищує його добробут.

2. Потребу в благах виробничого призначення буде розглянуто при аналізі поведінки виробника.

3. Кардиналістський (кількісний) підхід до аналізу корисності Грунтується на уявленні про можливість вимірювання корисності різних благ у гіпотетичних одиницях корисності (наприклад, «ютилах» - від англійського слова «utility» - корисність).

Якщо споживається декілька благ (і = 1...n), відомі їх ціни (Pi), граничні корисності (MUi) і дохід споживача (z), то можна сформулювати правило максимізації корисності: грошовий дохід споживача має розподілятися таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на купівлю кожного виду товару, приносила однакову граничну корисність:

MU/P1 = MU2 /P2 ==.MUn /Pn

Частіше використовується відносний вимір корисності (такий підхід називається ординалістським).

Ординалістська функція корисності виражає тільки визначену послідовність, порядок, в якому розташовуються класи байдужості або групи рівноцінних для данного споживача наборів благ (блага, які мають однакову корисність), наприклад, від тих, які мають меншу перевагу, до тих, які мають більшу перевагу.

Ординалістська теорія корисності базується на наступних гіпотезах:

- ненасичуваності: за інших однакових умов споживач надає перевагу тому набору благ, який містить більшу кількість благ;

- повної упорядкованості: за наявності двох різноманітних наборів, споживач завжди віддає перевагу одному з них по відношенню до іншого або приймає їх рівноцінними;

- транзитивності: якщо споживач віддає перевагу набору А по відношенню до В і В віддається перевага по відношенню до С, то набору А віддається перевага по відношенню до С;

- рефлективності: за наявності двох однакових наборів споживач вважає, що будь-який з них не гірше іншого.

10.